Комунікативна сторона спілкування

Коли говорять про комунікацію у вузькому розумінні цього слова, то насамперед мають на увазі той факт, що в процесі спільної діяльності люди обмінюються між собою різними ідеалами, уявленнями, інтересами, настроями, почуттями, наста­новами й ін. Усе це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації може розумітися як процес обміну інформацією.

Однак необхідно пам’ятати, що в процесі людського спілкування інформація не тільки передається, але й формується, уточнюється і розвивається.

По-перше, спілкування не можна розглядати як відправлення інформації якоюсь передавальною системою або прийом її іншою системою, тому що, на відміну від простого «руху інформації» між двома пристроями, тут ми маємо справу з відносинами двох індивідів, кожний з яких є активним суб’єктом: взаємне інформування їх припускає налагодження спільної діяльності. Тобто кожен учасник комунікативного процесу припускає активність також і у свого партнера, а направляючи йому інформацію, необхі­дність на нього орієнтуватися (тобто аналізувати і власні, і його мотиви, цілі, настанови). Варто також припускати, що у відповідь на послану інформацію буде отримана нова інформація, яка виходить від партнера.

Таким чином, у комунікативному процесі відбувається не лише «рух інформації», але, як мінімум, активний обмін нею.

Тому у кожному комунікативному процесі реально існують в єдності діяльність, спілкування і пізнання.

По-друге, характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного. Тобто, обмін інформацією обов’язково припускає вплив на поведінку партнера.

Комунікативний вплив, що при цьому виникає, є не чим іншим, як психологічним впливом одного комунікатора на іншого для зміни його поведінки. Ефективність комунікації виміряється саме тим, наскільки результативним є цей вплив. Це означає (у певному розумінні) зміну самого типу відносин, що склалися між учасниками комунікації. Нічого схожого не відбувається у «чисто» інформаційних процесах.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, що направляє інформацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають єдину чи подібну систему кодифікації і декодифікації. Повсякденною мовою це правило виражається тезою: «усі повинні говорити однією мовою». Це особливо важливо тому, що комунікатор і реципієнт у комунікативному процесі постійно міняються місцями. Будь-який обмін інформацією між ними можливий лише за умови інтерсуб’єктивності знаку, тобто за умови, що знаки, а головне, закріплені за ними значення, відомі всім учасникам комунікативного процесу. Тільки прийняття єдиної системи значень забезпечує можливість партнерам розуміти один одного.

Нарешті, по-четверте, в умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри. Ці бар’єри не пов’я­зані з уразливими місцями в якому-небудь каналі комунікації чи з нечіткістю кодування і декодування. Вони мають соціальний або психологічний характер. З одного боку, ці бар’єри можуть виникати через те, що відсутнє адекватне розуміння ситуації спілкування, зумовлене не лише різною «мовою», якою розмовляють учасники комунікативного процесу, але й розходженнями більш глибокого плану, що існують між партнерами. Це можуть бути соціальні, релігійні, політичні, професійні розходження, що не тільки породжують різну інтерпретацію тих самих понять, вжитих у процесі комунікації, але і взагалі різне світовідчуття, світогляд, світорозуміння. Такого роду бар’єри породжені об’єктивни­ми соціальними причинами, приналежністю партнерів по комунікації до різних соціальних груп, і за їхнього прояву особливо чітко виступає приналежність комунікації до більш широкої системи суспільних відносин.

З іншого боку, бар’єри під час комунікації можуть мати безпосередньо виражений психологічний характер, вони можуть виникати внаслідок індивідуальних психологічних особливостей тих, що спілкуються (наприклад, надмірна сором’язливість одного з них, скритність іншого, відсутність у когось риси, що має назву «комунікабельність»), чи в силу обставин, що складаються.

По-п’яте, у процесі спілкування для передачі інформації люди використовують як вербальні, так і невербальні засоби спілкування (мову, міміку й ін.). При цьому в акті комунікації слова займають незначне місце — лише 7 %. Це призводить до значної втрати та перекручування інформації.

У той же час передача і сприйняття вербальної інформації має свої складності. Дослідження вчених Падерборнського інституту кібернетики свідчать, що половина дорослих людей не уловлює змісту вимовлених фраз, якщо вони містять більше 13 слів, а діти 7-літнього віку мають труднощі у розумінні фраз, які складаються більш ніж з 8-ми слів.

Якщо задумане людиною до висловлення прийняти за 100 %, то в словесні форми (речення) сформовується тільки 90 %, а висловлюється тільки 80 %. Далі: вислуховується з задуманого 70 %, розуміється лише 60 %, а в пам’яті залишається і того мен­ше — від 24 до 10 % (рис. 2).

1 — задумано до висловлення 4 — вислухано

2 — підготовлено до висловлення 5 — зрозуміло

3 — висловлено 6 — залишилося в пам’яті

Рис. 2. Розщеплення інформації у процесі комунікації

Таким чином, існує багато причин і підстав для перекручування інформації, починаючи з поганої дикції та невідомих слів і закінчуючи небажанням слухати і розуміти.

При цьому перекручування інформації може бути відносним (тобто інша форма інформації того самого змісту) і абсолютним (тобто значеннєва зміна інформації).