2.Поняття розвиток та дозрівання

Таким чином, у сучасній психології поняття «розвиток» розуміється як:  – складний системно організований процес, що включає в себе різні стадії, періоди, етапи, фази, рівні;  – перехід кількості в якість і навпаки, тенденція pyxу від нижчого до вищого; – єдність і боротьба протилежностей;  – вищий тип руху.

Основні закономірності процесу розвитку такі:  «...по-перше, поступальний характер, коли пройдені вже щаблі ніби повторюють відомі риси, властивості нижчих, але повторюють їх на більш високій базі.  По-друге, розвиток характеризується неповоротністю, тобто не копіюванням, а рухом на новому рівні, на новому витку спіралі, коли реалізуються результати попереднього розвитку.  По-третє, розвиток являє собою єдність протилежностей, що борються та є внутрішньою рушійною силою процесу розвитку. Йдеться про протилежність у самій сутності предметів, як принципу будь-якого саморуху. Власне, розв'язання внутрішніх протиріч і приводить через стрибок до нового етапу розвитку, переводячи його на новий виток і спіралі, за взаємозалежності та нерозривного зв'язку всіх боків розвитку».

Отже, розвиток людини – це процес кількісних і якісних змін в організмі під впливом різноманітних детермінанту зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих. Результат розвитку людини – це її становлення як біологічного виду і як соціальної істоти. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком і включає в себе морфологічні, біохімічні та фізіологічні зміни. Соціальні зміни в людині передбачають її активне опанування соціальним досвідом і перехід його у внутрішній світ, усвідомлену активну участь людини в суспільно корисній діяльності та виконання певних соціальних ролей.

Основними напрямами розвитку людини є:

1. анатомо-фізіологічний (збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем);

2. психічний (формування свідомості, самосвідомості, провідних рис властивостей особистості, когнітивних, почуттєвих і вольових процесів тощо);

3. соціальний (набуття соціального досвіду, в тому числі духовного, опанування соціальними функціями тощо).

Основні тенденції розвитку особистості в онтогенезі: перша – це єдиний цілісний процес неперервного підростання; друга – неповторність окремих вікових періодів, що роблять свій специфічний внесок у загальний процес формування особистості.  Опанування людиною духовним досвідом людства у взаємодії з іншими компонентами її розвитку є предметом зацікавлення педагогіки як науки. Психологічна і педагогічна науки мають обгрунтувати шляхи, механізми вдосконалення процесу виховання особистості, який, на думку Л. С. Виготського, має сприяти «завтрашньому дню дитячого розвитку», випереджаючи його. Цей розвиток відбувається протягом всього життя людини, але особливо інтенсивно – в дитячому і юнацькому віці. Сукупність змін приводить до переходу індивіда в категорію особистості та набуття нею своєрідної неповторності й оригінальності, тобто індивідуальності. Отже, розвиток людини як особистості має два боки: об'єктивний і суб'єктивний.

Під дозріванням розуміють, насамперед, зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів внаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Так, можна говорити про дозрівання органічних функцій людини чи всього її організму.

Дозрівання - прояв онтогенезу, визначений генотипом, що полягає у послідовному становленні всіх систем організму. Дозрівання забезпечує необхідні для психічного розвитку дитини властивості її організму (особливості нервової системи, прямоходіння, органи мовлення), але не визначає змісту і складу психічного розвитку, які зумовлені засвоєнням людського досвіду. Водночас, психічний розвиток дитини сприяє її дозріванню.

Дозрівання становить фундамент розвитку, але не входить у це поняття як його аспект чи сторона, бо має якісно відмінну природу. Так, ми можемо говорити про виявлення кольору очей дитини на перших місяцях її життя як про прояв дозрівання, а не розвитку, тому що колір очей однозначно визначений наперед генотипом і не залежить від умов життя - наприклад, того, на що дивитиметься дитина протягом перших місяців життя. По-іншому детермінована динаміка рис характеру людини, які виникають внаслідок розвитку, а не дозрівання, оскільки від народження вони наперед не визначені і залежать від того, в яких умовах виховувалась дитина, які вимоги до неї висували оточуючі.