3. Соціальна підтримка нуждених у світових релігіях.

Важливе місце у розвитку соціальної допомоги історики відво­дять давньоіудейському суспільству. Воно створило цілу систему підтримки нужденних, засновану на альтруїзмі (безкорисливе пік­лування про благо інших), любові до ближнього. Послідовники іудаїзму створювали спеціальні благодійні каси. Джерелами їх поповнення були: податки на членів громад, пожертвування, спад­щини, заповіти на благодійність, штрафи, орендна плата за корис­тування майном громади. Зібрані кошти ішли на підтримку бідних, які стояли на обліку в таких касах, на викуп полонених, створення спеціальних їдалень для бідних.

Соціальна допомога в іудейській культурі визначала також обов'язок кожної людини трудитися, щоб не бути ні для кого тягарем. Ця християнська мораль, а християнство виникло у І ст. н. е. у Палестині (східній провінції Римської імперії) як релігія пригні­чених, відрізнялася від установок давніх греків і римлян. Перші вважали, що трудитися повинні лише раби, а у других це вважалося нижче гідності шляхетного жителя міста.

Однією з форм благодійності у давніх євреїв була практика прощення боргів, розривання боргових зобов'язань. Це повторювало­ся в кожен Великий ювілейний рік (раз на 50 років). Важливою час­тиною синагогального богослужіння було збирання пожертвувань Для бідних (іудаїзм* виник теж у Палестині в І тисячолітті до н. е.).

У давньому Єрусалимі вдови та інші незаможні категорії насе­лення безкоштовно отримували їжу. Не тільки філософією, а й кон­кретною практикою християнства була гостинність, турбота про чужинців. Законодавчо встановлені податки не дозволяли зосереди­ти велике багатство в одних руках, вели до перерозподілу прибутків серед нужденних.

Ідеологія перших християнських громад замість вимог законів і громадських традицій приносить із собою духовність. Перші хрис­тияни вкладали в поняття «милосердя» зміст прощення і діяльної любові. Кожна громада виступала як окремий орган піклування, який через своїх членів організовував відвідування і допомогу вдо­ма убогим і хворим. Перші християни роздавали хліб голодним, приймали вигнанців, які рятувалися втечею, не запитуючи, звідки вони з'явилися, не цікавлячись їхньою національністю, соціальним станом і поведінкою.

Збереглися свідчення про існування у тогочасних християн спеціальних кас, в які кожен віруючий у визначений день місяця робив добровільно свій внесок. Ці кошти витрачалися на підтримку та поховання бідних, надання допомоги сиротам, хворим, людям похилого віку, потерпілим у корабельних аваріях, засланим на руд­ники, ув'язненим. Робилося це в умовах переслідування перших християн римською владою. Служіння людині сприймалося ними як служіння Богові. Адже, згідно з біблейським вченням, аутсайде­ри суспільства (прокажені, представники іншої віри, повії) розгля­далися як такі, що потребують особливої любові і турботи. Благо­дійність, самовіддача слугували і як спосіб очищення від гріхів. Вже до середини II ст. н. е. благодійність набуває організованих форм у вигляді пожертвувань.

Після того, як християнство стало панівною релігією у Римсь­кій імперії (кінець IV ст. н. е.), вселенські собори (зібрання єписко­пів) досить часто поруч із внутрішньоцерковними справами розгля-

Іудея - південна частина Палестини з м. Єрусалим, з 63 р. до н. е. знаходилася під римським протекторатом, а в 6-395 рр, н. е. - римська провінція.

дали й питання допомоги нужденним. Так, вселенський собор 437 р. в Халкідоні зобов'язав єпископів приділяти належну увагу вдовам і сиротам.

У 1100 р. Римська церква видала ОесгеШт - збір канонічних законів з теорії і практики благодійництва. Його вважають однією з перших теоретичних настанов у царині суспільної допомоги. Ста­новлення релігій впливало на соціальні відносини, в тому числі й ті, що регулюють, наприклад, стосунки між багатими і бідними. Про­голошуючи гідність людської особи - без дискримінації раси, віри, соціального статусу, визначаючи позицію щодо пригнічених, нуж­денних і стражденних, християнство спричинило ґрунтовну рево­люцію у соціальних відносинах, надавши допомозі ближньому нового змісту. Активне проповідування християнських ідей згодом втілилося в благодійність, яку поряд з державною допомогою нуж­денним відносять до історичних передумов соціальної роботи.

Отже, у давньому суспільстві допомога ініціювалася владою і здійснювалася через державні або релігійні інститути, які виходили з почуття відповідальності за своїх громадян і за свою паству. При цьому для формування політики і практики соціальної допомоги не був обов'язковим високий рівень економічного розвитку. За фінан­сову основу слугували різні форми податків або церковних зборів. Для багатьох країн давнього світу серед інших суспільних ціннос­тей характерною була доброчинність, готовність надати допомогу ближньому ще до того, як за нею звернуться.