- •Основні поняття класичної риторики
- •Основоположні розділи класичної риторики
- •Зв'язок риторики з іншими науками
- •1. Історія риторики
- •Риторика Давньої Греції
- •Ораторство Демосфена
- •Сократ як ритор
- •Платон про риторику
- •Риторика Арістотеля
- •Риторика еллінської Греції
- •Риторика Стародавнього Риму
- •Риторика Цицерона
- •Оратор Гай Юлій Цезар
- •Риторика в Римській імперії
- •Педагогічна риторика Квінтіліана
- •Нова риторика періоду Римської імперії
- •Вітчизняна риторика
- •Мовотворчість Івана Вишенського
- •Мовна спадщина Григорій Сковороди
- •Риторика в Києво-Могилянській академії
- •Феофан Прокопович
- •2. Теоретична риторика
- •Концепція
- •Моделювання аудиторії
- •Стратегія і тактика
- •Комунікативні ознаки мовлення
- •Диспозиція
- •Основна частина диспозиції
- •Дедуктивний метод
- •Індуктивний метод викладу
- •Аналогійний метод
- •Стадійний метод
- •Концентричний метод
- •Аргументація
- •Аргумент
- •Закон суперечності
- •Закон виключення третього
- •Закон достатньої підстави
- •Аналогійна аргументація
- •Демонстрація
- •Логічні помилки
- •Логічні помилки у структурі силогізму
- •Висновки
- •Підсумкові висновки
- •Типологічні висновки
- •Апелювальні висновки
- •Елокуція
- •Фігуральність мови
- •Тропіка
- •Метафора
- •Метонімія
- •Парономазія
- •Риторичне запитання
- •Риторичне звертання
- •Риторичний оклик
- •Риторичне порівняння
- •Антономазія
- •Персоніфікація
- •Алегорія
- •Тавтологія
- •Фігури кількості
- •Парцеляція
- •1 Заблищить в щасливій долі,
- •Інтонування
- •Техніка дихання і техніка мовлення
- •Композиційні частини промови
- •Образ оратора
- •Образ аудиторії. Подолання опору аудиторії
- •Риторичний ідеал
- •1. Сповідування певного риторичного ідеалу, тих принципів, які визначають обраний ідеал, реалізація ідеалу в риторичній практиці через дотримання певних рис.
- •Похвальні промови
- •Промови з певної нагоди
- •Вітальна гостьова промова
- •Прощальна промова
- •Похоронна промова
- •Вітальна гостьова промова
- •Прощальна промова
- •Похоронна промова
- •Політичне красномовство
- •Апостол нашої свободи
- •Дипломатичне красномовство
- •Суспільно-побутове красномовство
- •Діалогічне красномовство
- •Еристика
- •Гомілетика
- •Кондак і
- •Молитва ранішня
- •Любов ніколи не перестає
- •Блуд оскверняє думки
- •Ритмічність і ритм мови
- •Риторичний аналіз
- •Шевченко — ляхам
- •Промова Івана Франка на його ювілейному святі 1898 р.
- •Практичні завдання для самостійноіроботи
- •Теми контрольних робіт
- •Контрольні запитання
- •Модуль державного стандарту "риторика"
- •Список рекомендованої літератури
Риторичне порівняння
Порівняння — це фігури, в яких мовне зображення особи, предмета, явища чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що с органічно властивими для інших предметів чи осіб: дівчина струнка, як тополя; волошки сині, як небо; надворі тепло, як улітку; руки, як білі лебеді; Синіє день, як пізні капусти (Л. Костенко).
В основі порівняння лежать логічні операції виділення найсуттєвішої ознаки описуваного предмета і пошук іншого предмета, для якого ця ознака є виразнішою, а потім зіставлення з ним і опис цієї ознаки: Сплив вересень синій, як терен. Жовтень палає, червоний, як глід (О. Гончар). У порівнянні розрізняють суб'єкт порівняння (те, що порівнюють), об'єкт порівняння (те, з чим порівнюють) і ознаку, за якою один предмет (суб'єкт) порівнюється з іншим (об'єктом). Ознака може визначатися за кольором, формою, розміром, запахом, відчуттям, якістю, властивістю тощо.
Порівняння бувають логічні й образні. При логічних порівняннях встановлюється ступінь схожості чи відмінності між предметами одного типу, беруться до уваги всі властивості, якості, ознаки порівнюваних предметів, але виділяється щось одне: Конкурс пройшов організовано, як і в минулому році; Все склалося так добре, неначе на замовлення; Брови в Івана широкі, яку батька, Хлопчаки, як дорослі, зосереджено копали грядку (Усне мовл.); / на Україні я сирота, мій голубе, як і на чужині (Т. Шевченко).
Логічні порівняння використовують у науковому, офіційно-діловому, розмовному стилях. Вони додають до предмета нову інформацію.
Образне порівняння відрізняється від логічного тим, що вихоплює одну якусь найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і робить її основною, ігноруючи всі інші.
Порівняння може мати таке граматичне вираження:
1. Порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито. Наприклад: Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (І. Нечуй-Левицький); Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, неначе збита крилами бджіл (М. Коцюбинський); Неначе білі пави, пливуть хмарки у небі (М. Рильський); Пливе над світом осінь, як медуза... (Л. Костенко).
2. Форма орудного відмінка. Наприклад: А серденько соловейком щебече та плаче; Синє море звірюкою то стогне, то виє; І квіткою, й калиною цвісти над ними буду (Т. Шевченко); Червонобоким яблуком доспілим скотився день... (М. Рильський).
Порівняльні конструкції з орудним відмінком мають давнє походження. В них знайшли відгомін метаморфозні вірування праукраїнців, тобто вірування в можливість перетворення (матері — в зозулю, дівчини — в лілею, тополю, мавку, брата й сестри — у квіти братики-й-сестрички, козака — в явора, чоловіка — у вовкулака, сліз — у квіти тощо). Мова українського фольклору виробила свою поетичну стилістику, в якій відобразила і закріпила такі й аналогічні асоціації. Це й синтаксичні паралелізми порівняльного характеру в народних піснях на зразок: Летіла зозуля та й стала кувати. Ой то ж не зозуля, то рідная мати. Найповніше такі образні асоціації виражаються конструкціями з орудним відмінком, які важко назвати чисто порівняльними, бо вони зберігають ще ту анімістичну метаморфозність: сльози матері стали квітами материнки (українська легенда). Виразними є такі конструкції в народнопоетичній стилістиці Т. Шевченка: / на диво серед поля тополею стала; А весною процвіла я [дівчина] цвітом при долині...; Та випливи русалкою завтра серед ночі; Буде над ним його мила квіткою стояти; Прилинути голубкою; Полетіти пташкою.
Метаморфозні конструкції поступово набували функцій образних порівнянь і ставали продуктивними стилістемами. У творчості Т. Шевченка актуалізовано такі конструкції уже порівняльного характеру: серденько соловейком щебече та плаче; червоною калиною постав на могилі; орлом сизокрилим літає [Ярема]; вию со-вою; слава сонцем засіяла; громада жмелем загула; байстрюки Єкатерини сараною сіли. У порівняннях типу гадюкою зашипіли ступінь злиття компонентів (сем) суб'єкта й об'єкта порівняння найвищий. Тому такі порівняльні конструкції з орудним відмінком фразеологізувалися: стояти стіною, дивитися вовком [чортом]...
Побудовані на принципі заперечення, порівняння допомагають виділити в суб'єкта певну ознаку (сему) через його спорідненість з об'єктом. Прийом заперечення ніби руйнує цю тісну спорідненість і тим загострює враження. Обов'язкова в цій порівняльній конструкції частка не розрізняє (на основі спільної ознаки) суб'єкт і об'єкт та створює роздільну порівняльну ситуацію, що виражається одночасно риторичною фігурою — синтаксичним (стилістичним) паралелізмом:
Не русалонька блукає.
То дівчина ходить...;
Не сон-трава на могилі
Вночі процвітає.
То дівчина заручена
Калину сажає.
(Т. Шевченко)
В аналогічних порівняннях часто суб'єкт означає істоту, а об'єкт береться зі світу природи або і суб'єкт, і об'єкт — з природи. Порівняння можуть мати кілька видів граматичного вираження.
1. Підрядне речення: І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав (Т. Шевченко); Долиною повилась річечка, неначе хто кинув нову синю стрічку на зелену траву (М. Коцюбинський); Спливло життя, як листя за водою (Л. Костенко).
2. Конструкції з формами ступенів порівняння прислівників і прикметників: кращий, ніж...; вищий, ніж...; чорніше чорної землі блукають люди (Т. Шевченко).
3. Описові порівняння на зразок: Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува (В. Сосюра); Ой ти дівчино, з горіха зерня (І. Франко).
4. Речення порівняльної структури, в яких об'єкт порівняння охоплює всю предикативну частину: Кров твоя —рубін коштовний, кров твоя — зоря світання (Леся Українка); Я — невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух (П.Тичина).
5. Порівняльно-приєднувальні конструкції, побудовані за принципом образної аналогії: Л у к а ш. Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі! Доля. Як одрізана гілка, що валяється долі!
(Леся Українка); Як мисливець обережний, звіробійних довголітній, посивілий слідопит прилягає теплим ухом, щоб почути шум далекий, до ласкавої землі, — так і ти, поете, слухай голоси життя людського, нові ритми уловляй і розбіжні, вільні хвилі, хаос ліній, дим шукання в панцир мислі одягни (М. Рильський).
Не гнівайтесь на мене, діти!
Старий я став, сумний, сердитий.
Боюсь німої самоти,
Коли нема куди іти
І ні до кого прихилитись...
Таку степу осіннім птиця
Махає раненим крилом
Услід за радісним гуртом,
Що в синю далеч відпливає...
Тукнути б — голосу немає.
(М. Рильський)
В українському фольклорі трапляються заперечні порівняння (Ой то ж не зоря — дівчина моя з новенькими відерцями по водицю йшла) та невизначені порівняння (такий, що ні в казці сказати, ні пером описати; дівчина — ні змалювать, ні описать).
Акумуляція (від лат. akkumulatio—нагромадження, збирання) — риторична макрофігура, в якій нагромаджується кілька дій і понять з паралельними картинами, додатковими описами, побічними зауваженнями, а в результаті виходить ціле художнє полотно. Як правило, ця фігура використовується в епічних дискурсах. Наприклад: Данило любив, як, вигинаючись, б'ючи на сполох, аж до самого неба половіли ниви, і мав радість, коли червень клав сивину на жито, а золотінь на пшеницю; він любив, коли вдосвіта липень клепав коси, коли серпень цілими днями тиховійно сіяв у рахманну землю зерно і надії, і вересень стишував напівсонну пісню джмеля; він любив, як літні вечори бриніли маківками, а осінні — тримали в підволохачених гніздах зорі; він любив пахощі свіжого хліба й золоту задуму соняшників; довірливий і вразливий, він бентежно прислухався до чийогось життя, і до плину води, що жебонить і грає у корінні, і до всієї хліборобської сторони, що трималась на сивому житі і добрих, спокійних орачах (М. Стельмах).
Експлеція (гр. ехріеге—заповнювати) — риторична макрофігура нагромадження вставних і вставлених слів, зворотів, уточнень, винятків, в результаті чого основне формулювання розсіюється і думка послаблюється. Наприклад: звичайно, можливо, ви дозволите, якщо ваша ласка, то після чогось могла б відбутися й наша розмова (замість короткого і конкретного висловлення: нам треба поговорити).
Конкатенація (лат. concatenado — ланцюжок) — риторична макрофігура нагромадження шляхом нанизування підрядних речень одне на одне. В результаті весь зміст тексту можна вмістити в одному складнопідрядному реченні з послідовною підрядністю. Такі фігури використовують в епічних текстах для створення ефекту розлогості, широкого простору думки або в ігрових, дотепно зв'язуючи весь текст в одному підрядному сполучному слові або якомусь іншому.
Наприклад: До колоса, до цар-колоса Данило мав незмінний трепет душі, чекав із ним зустрічі ще тоді, /коли він лише вгадувався в зеленому весняному сповитку, любувався, /як на його по-дівочому ніжних віях тихо бриніли цвіт і роса, радів, / коли він набирався сили й у тиховійній задумі схиляв голову (М. Стельмах).