16.Боротьба за києвський престол у 1015-1019 рр.

Святополк і Ярослав Мудрий не хотіли миритися з порушенням старшинства у великокнязівській родині. Святополк, як син убитого Ярополка, в якого було більше прав на київський престол, ніж у незаконнонародженого Володимира, вважав себе єдиним законним спадкоємцем у домі Рюриковичів.

На боці Ярослава були його молодші єдиноутробні брати Всеволод і Мстислав. Про погляди зведених братів можна лише здогадуватись, але на користь підтримки ними Ярослава свідчить пізніше Святополкове рішення їх знищити.

Святополк був одружений із дочкою польського князя, майбутнього короля Болеслава Хороброго, який не змирився з утратою червенських міст у 981 р. і не збирався стояти осторонь боротьби за владу між синами Володимира.

Не розраховуючи швидко утвердитися на великокнязівському престолі й використовуючи настрої новгородців, які не бажали платити данину Києву, та підтримку Швеції, Ярослав Мудрий у 1014 р. пішов на відкритий конфлікт із батьком і відмовився платити Києву данину. Розгніваний Володимир почав готуватися до походу проти непокірного сина, але захворів і помер.

Згідно з літописами, після смерті Володимира події розвивалися так. Дізнавшись про наміри батька йти на Новгород, Ярослав Мудрий покликав на допомогу варягів. Водночас півдню Русі загрожували печеніги, тому Володимир відправив Бориса з основною дружиною охороняти кордони на Лівобережжі. Печенігів Борис не знайшов і, простоявши кілька тижнів у степах, уже повертався у столицю, коли помер його батько.

Святополк, дізнавшись про смерть Володимира, негайно прибув у Київ і спробував приховати цю звістку від народу, готуючись особисто вступити на престол. Але київські бояри, прихильники Бориса, послали до нього гінців. Вони ж вивезли тіло великого князя з Берестова й поховали в Десятинній церкві. У зв'язку з похороном біля храму зібралося багато людей, які оплакували небіжчика.

Святополку вдалося посісти великокнязівський престол. Він навіть пробував принадити киян на свій бік щедрими дарами, але ті, за словами літописця, не відмовляючись від подарунків, зберігали прихильність до Бориса. Тоді Святополк послав йому назустріч своїх людей, які підступно розправилися з ним на річці Альті. За схожих обставин під Смоленськом невдовзі був убитий і Гліб. Наступною жертвою став Святослав, який сидів у Древлянській землі й намагався втекти до Угорщини, коли його наздогнали люди Святополка.

Найнебезпечнішим Святополковим конкурентом був Ярослав Мудрий, який іще не знав про смерть батька й убивства Бориса, Гліба та Святослава. Він був у Новгороді, куди йому на допомогу прийшов загін від тестя. Городяни посварилися з варягами, й розгніваний Ярослав Мудрий почав їх утихомирювати, проте наступного дня одержав від сестри Предслави звістку про події в Києві й наміри Святополка. Йому довелося порозумітися з новгородцями, вдовольнивши їхні вимоги.

Об'єднавши сили Новгородської землі та варягів, Ярослав Мудрий у вересні 1015 р.вирушив на Святополка, який, у свою чергу, покликав на допомогу печенігів. Вирішальнабитва відбулася під Любечем, північніше Києва, наприкінці листопада того ж року. Переможений Святополк утік у степ. "Ярослав же сів у Києві на столі отчім".

Проте боротьба не закінчилася. За Святополком стояли кочовики й поляки, а Ярослав Мудрий розраховував на допомогу шведів та Північної Русі, а також на підтримку киян. Щоб поповнити сили, 1016 р. він знову відбув у Новгород. Скориставшись цим, Святополк у 1017 р.з'явився під мурами столиці з печенігами. Проте Ярослав Мудрий уже повернувся зі свіжими силами. Готуючись до вирішальної битви, він поставив у центр варягів (на чолі з Егмундом, сином норвезького короля Рінга), на правому фланзі — киян, на лівому — новгородців. Печеніги атакували і прорвались аж до недобудованого Софійського собору, який дуже постраждав від пожежі, але надвечір були остаточно розбиті й у паніці розсіялися ярами та лісами.

Святополк сховався в тестя — Болеслава Хороброго, чия влада на той час поширювалася не тільки на територію Польщі в її сучасних кордонах, а й на землі Моравії та Словаччини, від Балтійського моря до Дунаю. У вересні 1017 р. Ярослав Мудрий виступив проти Болеслава, але той, спішно помирившись у жовтні з німецьким імператором, зумів виставити сильне військо. Ярослав Мудрий заволодів лише одним польським містом. Наближення зими змусило його відвести свої сили до Києва.

У 1018 р.війну було відновлено. В червні, як тільки просохли дороги, Болеслав і Святополк із поляками, німецькими й угорськими найманцями та допоміжними печенізькими загонами вирушили на Волинь. Ярослав Мудрий виступив їм назустріч. У другій половині липня ворогуючі сили зійшлися наберезі Західного Бугу. Ярослав Мудрий зазнав поразки і втік до Новгорода. Болеслав зі Святополком у серпні вступили в Київ.

Червенські міста було відторгнуто від Русі знову. Польські війська, які Болеслав розмістив у містах і селах Південної Русі, взялися грабувати населення, а воно — розправлятися з ними. Спалахнула народна війна. Тим часом стосунки між Святополком і Болеславом загострилися. Не бажаючи втрачати своїх вояків, Болеслав прихопив скарби з князівського палацу, частину бояр, а також сестер Ярослава — Предславу і Премиславу — й на початок 1018 р. повернувся в Польщу.

Святополк, який утвердився в Києві завдяки полякам, не мав популярності середнаселення. Ярослав Мудрий зібрав у Новгороді нове військо. Наприкінці 1018 р. він розбив Святополка і вступив у столицю. Святополк утік у степи і знову покликав печенігів. Наприкінці липня1019 р. на річці Альті, на тому самому місці, де три роки тому було вбито Бориса, полки Ярослава заступили дорогу кочовикам. У запеклій битві, що тривала весь день, їх було остаточно розбито. Ярослав Мудрий зламав могутність печенігів, які близько ста років загрожували південним рубежам Русі. Святополк, не покладаючись уже ні на степові орди, ні на Болеслава, утік до Чехії, де невдовзі помер.