
- •6. Християнство в Русі до Володимира Святославовича іх-х ст.
- •7. Руські князі Олег та Ігор
- •9. Реформи Володимира Великого.
- •11. Ідеологія Київської русі
- •12. Причини запровадження християнства державною релігією у Давньоруській державі.
- •13. Володимир Великий – хреститель Русі. Охрещення русичів.
- •14. Історичне значення запровадження християнства в Давньоруській державі.
- •15.Дитячі та юнацькі роки Ярослава Володимировича.
- •16.Боротьба за києвський престол у 1015-1019 рр.
- •17.Внітрішня політика Ярослава Мудрого:
- •18.Зовнішня політика Ярослава Мудрого:
- •19.Заповіт та історична спадщина Ярослава Мудрого.
- •21.Руська держава за Мстислава Великого (1125-1132)
- •23.Становище Галичини та Волині після смерті Романа Мстиславовича (1205-1219рр.).
- •25.«Європейська» зовнішня політика д.Галицького у другій половині 40-х – 60-ті рр.
- •26.Стосунки Данила Романовича з папським престолом.
- •27.Стосунки Данила Романовича з Литвою та ятвягами.
- •28Боротьба Данила Романовича проти монголо-татарської навали.
- •29.Литовські князі Гедимін та Ольгерд – «збирачі руських земель».
- •30.Польська експансія на руські землі. Кревська унія 1385 року.
- •31.Політика литовського князя Вітовта.
- •32.Повстання під керівництвом м.Глинського.
- •41. Гадяцька угода 1658 р.
- •44.Андрусівський мир 1667 р. Гетьманування Петра Дорошенка.
- •45.Гетьманування Дем’яна Многогрішного.
- •46. «Турецька альтернатива» Петра Дорошенка.
- •47 Гетьманування Івана Самойловича.
- •62. Третя (політична) фаза українського націєтворення. Діяльність українських політичних партій в Російській імперії. Революційна українська партія.
- •63. Українська соціальна партія; українська соціал-демократична робітнича партія, Українська соціал-демократична спілка («Спілка»).
- •64. Українська народна партія.
- •65. Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська демо-радикальна партія.
- •66. Українська партія соціалістів-революціонерів.
44.Андрусівський мир 1667 р. Гетьманування Петра Дорошенка.
Андрусівське сепаратне перемир’я 1667 (Андрусівський сепаратний договір, Андрусівський мир) — угода міжМосковським царствоміРіччю Посполитоюза спиноюУкраїнипро припинення війни, підписана30 січня1667року вселіАндрусовепідСмоленськомтерміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни1654—1667років. До миру з росіянами поляків змусив рокош (заколот)Єжи Себастьяна Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський сепаратний договір визначив місце Московії, Польщі та України в системі міжнародних відносин 60—70-х рр. 17 ст.
За умовами сепаратного договору:
припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;
встановлювалося перемир’я на 13,5 років;
під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а такожСмоленськ;
в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;
Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;
Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;
царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).
Річ ПосполитаіМосковіязобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана таОсманської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкоюФранції,Англії,ГолландіїтаАвстрії.
Умови сепаратного перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський сепаратний договір, порушивши умови Переяславської Ради(1654) та інших договорів з гетьманами Богданом Хмельницьким, Юрієм Хмельницьким та Іваном Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званимВічним миромв1686році. Проти Андрусівського сепаратного миру рішуче виступали гетьманські уряди Петра Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Московії й Польщі за рахунок поділу території козацької держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667-го поглибився внутрішньополітичний розкол в тодішній Україні.
Петро Дорошенко (1627 — 19 листопада 1698)
У 1663–1664— генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із1665— полковникЧеркаського полку.
У 1665 році Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України, замінивши на цій посаді Павла Тетерю, який у своїй політиці орієнтувався на Польщу.
10 жовтня1665правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня1666уЧигиринікозацька радапідтвердила вибір старшини. У1665–1666Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву —Василя ДрозденкаіСтепана Опару.
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюкиікомпанійці), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.