16. Перше повноголосся

Повноголоссям називають звукосполучення [oro], [olo], [ere], [ele], [elo] між приголосними, тобто [torot], [tolot], [teret], [telet], [telot]. Це фонетична риса тільки східнослов’янських мов: укр., рос. борода, золото, голова; пол. broda, złoto, głowa; болг. брада, злато, глава. Повноголосні звукосполучення розвинулися зі спільнослов’янських неповноголосних сполучень [tort],[tolt],[tert], [telt]: *bordа>борода, *solmа>солома, *berzа>береза, *zeldь>ожеледь. Ці неповноголосні звукосполучення становили собою своєрідні дифтонги (дифтонгоїди), якість яких була різною в різних діалектах праслов’янської мови. Припускають, що вираження тривалості складу в них було неоднакове: в одних групах діалектів довгим був голосний компонент звукосполучення, в інших – приголосний. Унаслідок дії закону відкритого складу ці дифтонгоїди зазнали змін і, оскільки їх характер був різним, вони й дали різні рефлекси в різних слов’янських мовах. У тих спільнослов’янських діалектах, які лягли в основу східнослов’янських і північної групи західнослов’янських мов, довгота звукосполучень [or], [ol], [er], [el] зосереджувалася на приголосних звуках. Закон відкритого складу зумовив розвиток складотворчості сонорних. Однак ця ознака, як відомо, не була диференціюючою для праслов’янської фонетичної системи, і та починають утрачати здатність бути складотворчими. У протосхіднослов’янських діалектах ця втрата складотворчості сонорних супроводжується виникненням після них короткого голосного, який пізніше розвивається в голосний повного творення: [to t]>[torъt]>[torоt], [to t]>[tolъt]> tolot], [te t]>[terьt]>[teret]. Розвиток дифтонгоїда [el] мав свою специфіку, оскільки ускладнився на східнослов’янському мовному ґрунті додатковими фонетичними процесами. Ще до того, як сонанти втратили свою складотворчість у сполученні з [о] та [е] між приголосними, відбулася зміна голосних [ь] і [е] у голосний [о] перед приголосним [l]. Тому звукосполучення [tolt] та [telt] у східнослов’янських мовах дали один рефлекс – [tolоt]: *mold > укр. молодий, *melko > укр. молоко. У північній групі західнослов’янських діалектів, яким теж була властива довгота сонантів, розвиток праслов’янських звукосполучень [tort], [tolt], [tert], [telt] був специфічним: тут разом із втратою складотворчості сонорних після них теж з’являлися голосні [o] та [e], але одночасно з появою цих голосних відбувалося спрощення попереднього голосного, який стояв перед сонорним. Так виникли з колишніх звукосполучень [tort], [tolt], [tert], [telt] звукосполучення [trоt], [tlоt], [trеt], [tlеt]: *golva, *zolto, *melko > пол. głova, złoto, młeko. У мовах південних слов’ян довгота звукосполучень [or], [ol], [er], [el] зосереджувалася на голосному. Короткий сонорний, утрачаючи складотворчу властивість, не виділив після себе голосного. Із метою уникнення закритості складу відбувається переставляння голосного й сонорного. При цьому довгий [o] змінюється в [а]. Таким чином, проходить таке перетворення: [tort] → [trаt], [tolt] → [tlаt], [tert] →[trеt], [telt] → [tlеt]: *bolto, *gordъ, *bergъ → блг. блато, град, бряг. У східнослов’янській мовній підгрупі більш поширене повноголосся в українській і білоруській мовах. Російська мова використовує неповноголосні звукосполучення, запозичені зі старослов’янської мови, наприклад: глава, время, срам, сладкий, среда, краткий і под. У VIII – на початку ІХ ст., очевидно, повноголосся як фонетична ознака східнослов’янських мов уже існувало, бо ім’я франкського імператора Карла Великого стало загальною назвою, яка з’явилась у мовах східних слов’ян саме в цей час і мала форму король. В інших слов’янських мовах для цього імені властиві неповноголосні форми: блг. крал, пол. król.