- •Предмет і завдання курсу історичної граматики
- •Зв'язок історії мови з іншими науковими дисциплінами
- •Основні джерела історичного вивчення української мови
- •Постання «Живої» укр. Мови з прасловянської (6-7 ст.)
- •Питання про першу літературну мову України…
- •Проблеми періодизації історії укр. Мови
- •Основні риси української мови
- •Писемні памятки української мови
- •Звуковий склад праіндоєвропейської мови.
- •Звукові зміни праіндоєвропейської доби
- •Звуковий склад спільнословянської мови ранньої доби
- •Звукові зміни спільнословянської доби: п иалаталізація приголосних у сполученні з (j); перхідні палаталізації приголосних (і –ііі).
- •Фонетична система протоукраїнської мови ранньої доби.
- •Зміни (je) в (o) на початку слова.
- •Зміна носових (е), (а).
- •Перше повноголосся
- •Рефлекси (ort), (olt).
- •Ранні рефлекси (ě).
- •Звук (о) з початкового (а) в словах чужомовного походження. Ст 121
- •Розвиток фарингального (г).
- •Фонетична система староукраїнської мови писемної (початкової) доби.
- •Рефлекси зредукованих (ᵬ), (ь).
- •Зредуковані (ᵬ), (ь) у сполученні з (r) I ( l).
- •Друге повноголосся .
- •Зредуковані (і), (и).
- •Зміна артикуляції (і) в позиції після (ъ)
- •Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних.
- •Перебудова структури складу.
- •Вторинні (секундарні) (о), (е).
- •Поява секундарних (о), (е) перед сонорними.
- •Подовження давніх (етимологічних) (о), (е).
- •Розвиток приставного (і). Ст 165
- •Наслідки заепаду зредукованих у системі приголосних
- •Спрощення в групах приголосних
- •Асиміляція і дисиміляція приголосних
- •Ствердіння і помякшення приголосних
- •Депалаталізація приголосних перед (е).
- •Історія звука (ě).
- •Історія голосних (і), (и).
- •Перехід (о), (е) в (і).
- •Протетичні приголосні
-
Фонетична система протоукраїнської мови ранньої доби.
Фонетика як розділ науки про мову вивчає особливості звукової будови тієї чи іншої мови. Історична, або діахронічна, фонетика досліджує звукові зміни в мові від найдавнішого періоду її існування до сучасного стану. Фонетичні зміни, що відбуваються в мові, ви- кликані й зумовлені різними причинами – зовнішніми та внутрішні- ми.. Внутрішні причини мовних змін виявляються в ряді тенденції до вилучення з фонетичної системи мови нефункціональних звуків; у впливові звукового оточення; в аналогії. Зовнішні фактори спричинюють засвоєння артикуляційних особливостей мов, з якими контактує та чи інша мова. Рання праслов’янська мова успадкувала від попереднього періоду своєї історії – праіндоєвропейської мови-основи – звукову систему, до якої входили звуки різних типів. Голосні звуки. У системі найдавнішого вокалізму ранньої прасло- в’янської доби існувало розрізнення довгих і коротких голосних. За ознакою тривалості опозиційні пари складали такі звуки-монофтонги: [ī] – [ĭ]; [ē] – [ĕ]; [ā] – [ă]; [ō] – [ŏ]; [ū] – [ŭ]. Крім того, існували дифтонги, які теж протиставлялися за трива- лістю.. Довгі й короткі го- лосні змінилися, зокрема, таким чином: довгі звуки [а] та [о] злилися в одному голосному [а] нормальної тривалості; звук [о] виник із дав- ніх коротких [о] та [а]; голосний [ĕ] змінився в [е], довгий голосний [е] − у відкритий [а]; довгий [і] перейшов у [і] звичайної тривалості, ко- роткий [і] трансформувався в надкороткий, або зредукований, голос- ний переднього ряду [ь]; зредукований заднього ряду [ъ] виник із ран- нього праслов’янського [u] короткого, [u] довгий змінився в [у] тощо. Приголосні звуки. До найдавнішої системи консонантизму входи- ли такі звуки: 1. Губні – [b], [bh], [p], [ph], [w], [u]. 2. Передньоязикові – [d], [dh], [t], [th], [z], [s], [n], [m], [l], [r]. 3. Середньоязикові – [j], [!]. 4. Задньоязикові – [g], [k], [gh], [kh], [g’], [k’], [g"], [k"], [g"h], [k"h]. До найдавніших фонетичних змін, що відбувалися в межах пра- слов’янської мови, слід, очевидно, віднести втрату придиховості про- ривних приголосних [bh], [ph], [dh], [th], [gh], [kh], які перейшли у 30 звичайні проривні звуки [b], [p], [d], [t], [g], [k]. У період формування праслов’янських діалектів зникли також лабіалізовані приголосні [g"], [k"], [g"h], [k"h], які змінилися у звичайні, нелабіалізовані зад- ньоязикові звуки. Серед фонетичних змін, що відрізняють слов’янські мови від неслов’янських, була давня зміна напівпалатальних задньоязикових приголосних, які в діалектах праслов’янської мови перетворилися в зубні приголосні. Пор. укр. зерно – латин. grānum, укр. знати – гот. kann ‘знаю’. До власне праслов’янських інновацій належить звук [х], який виник із колишнього [s] у певних позиціях, зокрема після голосних високого підняття та деяких приголосних, наприклад, укр. сухий − лит. saũsas. Невластиві для більшості діалектів праслов’янської мови індо- європейські складотворчі сонорні зазнали змін, які полягали в тому, що після втрати складотворчості сонантів після них розвинувся го- лосний призвук, що перетворився на [і] або на [u]: *prst > *pirst > пьрстъ; *dlg > *dъlg > дългъ ‘борг’ (пор. індульгенція ‘відпущення гріхів (моральних боргів)’). До найдавніших фонетичних змін лінгвіс- ти відносять також зміну [m] на [n] у кінці складу: *kum > *kun (давні прийменники кън, сън). Першою закономірністю, яка характеризувала склад праслов’ян- ської мови, був закон відкритого складу, або тенденція до висхідної 31 звучності в межах складу. Суть цього закону полягала в тому, що склади закінчувалися тільки на складоутворювальний звук, тобто на голосний або складотворчий приголосний. Кожен склад починався з найменш звучного і закінчувався найбільш звучним елементом. У праслов’янській мові, коли почав активно діяти закон відкри- того складу, утворилися носові голосні. У системі голосних давньоіндоєвропейської мови-основи розрізнялися короткі і довгі звуки. Серед них були монофтонги, дифтонги і складотворчі сонанти, а саме: Монофтонги: короткі – [], [], [], [], [] довгі – [], [], [], [], [] Дифтонги: короткі – [еі], [еи], [аі], [аи], [оі], [ои] довгі – [], [], [], [], [], [] Складотворчі: короткі – [r0], [l0], [m0], [n0] сонанти довгі – [r0], [l0], [m0], [n0]
Приголосні:
а) губні: [b], [p], [bh], [ph], [w], [u];
б) передньоязикові: [d], [t], [z], [s], [dh], [th];
в) середньоязикові: [j], [i];
г) задньоязикові: [g], [k], [gh], [kh], [gu], [ku];
д) носові: [m], [n];
е) плавні: [r], [l].
У складі східнослов’янського періоду VI-VII ст. було 11 голосних фонем:
а) голосні переднього ряду: и, е, ę, ь, h
б) голосні середнього ряду: ы
в) голосні заднього ряду: о, Q, ъ, у, а