8.Х-ка методів контролю і самоконтролю за ефективністю навчально- пізнавальної д-сті.

Методи контролю навчально – пізнавальної д-сті забезпечують одержання зворотної інформації про зміст, характер і досягнення у навчально –пізнавальній д-сті учнів та про ефективність праці вчителя. Важливим засобом активізації свідомості. Зміцнення знань,розвитку умінь і навичок є самоконтроль. Залежно від форми контрольних завдань перевірка можу бути усною, письмовою,графічною і практичною. В останні роки активно впроваджуються програмовані і тестові методи контролювання знань.

Метод усного опитування, його використовують при вивчені майже всіх предметів як один із найефективніших методів контролю знань. Полягає він у з’ясуванні рівня знань учня завдяки прямому контакту з ним під час перевірочної бесіди. Усне опитування передбачає постановку вчителем питань,підготовку учнів до відповіді та демонстрування своїх знань, корекцію і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді, аналіз та оцінювання її.Перевірочні питання і завдання вчителя бувають репродуктивними(відтворення вивченого), реконструктивними(застосування знань і умінь у змінених ситуаціях), творчими(застос. знань і вмінь у нестандартних умовах). Такі питання бувають основними(передбачають самостійну розгорнуту відповідь), додатковими(уточнення по ходу відповіді), допоміжними(допомагають виправити неточності). За формулюванням- звичайними, проблемними; за формою висловлення – логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними; за місцем організації і проведення – класними і домашніми; за методом перевірки результатів – традиційними, тестовими, програмованими; за охопленням учнів перевіркою – індивідуальними, фронтальними, ущільненими(груповими).

Письмовий контроль. Особливістю письмової контрольної роботи, порівняно з усною перевіркою, єглибина відповідей на запитання і виконання практичних дій, більша тривалість її проведення і підбиття підсумків. Її проводять у формі письмових відповідей на запитання,письмового розв’язання задач, предметних диктантів, які дають змогу оперативно визначити якість знань учнів. Такий контроль сприяє формуванню навиків самоконтролю. Письмовий контроль дає змогу за короткий проміжок часу перевірити багатьох учнів, зберігати результати перевірки, виявляти неточності у відповідях учнів. Але він забирає багато часу у вчителя для перевірки письмових робіт.

Графічна контрольна перевірка. Вона передбачає графічну форму відповіді учня на запитання, коли обчислення або знаходження різних величин здійснюють за допомогою креслення, графіка, малюнка, векторної діаграми тощо. Особливий вид графічної перевірки – робота з контурними картами.

Практична контрольна перевірка – практичне вирішення контрольних завдань. Залежно від характеру контрольних завдань розрізняють синтезований(учням дається завдання, відповіді на які потребують узагальнених знань, умінь і навичок) та ймовірний контроль(перевірка всієї системи знань питаннями, відповіді на які віддзеркалюють цю систему).

Тестові методи перевірки знань. Тестування пов’язане з необхідністю учня розв’язати певну к –сть завдань, з яких складається тест. Тест – сукупність підібраних за певними правилами стандартизованих завдань для вимірювання знань, психофізичних та інших особливостей особистості. Здебільшого тести передбачають вибір особою, яка проходить тестування, однієї з к – сті запропонованих відповідей. Тестовий контроль спрямований на перевірку засвоєння ключових елементів навчального матеріалу. Він відзначається більшою об’єктивністю, усуває суб’єктивізм, скорочує час на перевірку, сприяє дотриманню єдності вимог, запобігає випадковості при оцінюванні знань, дає змогу статистично опрацювати одержані результати. У шкільній практиці найпоширенішими є тести досягнень(для оцінювання рівня розвитку логічного мислення), креативності(для оцінювання творчих здібностей учнів), критеріально – орієнтовані(для визначення динаміки індивідуальних досягнень щодо певного критерію), нормативно – орієнтовані(зіставлення індивідуального результату тестування окремого учня з результатами учнів нормативної вибірки).

Програмований контроль полягає у пред’явленні до всіх учнів стандартних вимог у процесі перевірки однакових за к – стю і складністю контрольних завдань, запитань. Оцінювання здійснюється за допомогою різних автоматизованих або технічних пристроїв.

Іспити(екзамени). Екзамени підвищююють відповідальність учителя і кожного школяра за свою роботу, сприяють систематизації вивченого, вихованню в учнів вимогливості до себе. Іспити проводять методом письмової роботи, бесіди, практичної, лабораторної роботи, тестування тощо. Для забезпечення загального контролю запроваджено державну підсумкову атестацію учнів.

Отже виважене використання методів контролю і самоконтролю сприятливо впливає на зміцнення відповідальності учнів за навчальну роботу.

9.Методи за характером пізнавальної діяльності учнів.

Метод навчання-певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети.

Методи за характером пізнавальної діяльності учнів (за Ю.Бабанським):

1.Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Виділяють 3 групи:словесні,наочні,практичні.До словесних методів відносять розповідь,бесіду,пояснення,інструктаж,лекцію.Наочні методи забезпечують залучення учнів до активної діяльності із засвоєння знань (ілюстрація,демонстрація карт,схем,приладів,технічних установок).Практичні методи забезпечують набуття знань через практичні дії(вправи,досліди, лабораторні та практичні роботи,самостійні роботи,твори,реферати).

2.Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Виділяють 2 групи:

1)методи формування пізнавальних інтересів учнів:

-метод створення ситуації зацікавленості;

-метод опори на життєвий досвід учнів;

-метод пізнавальни ігор;

-метод створення відчуття успіху в навчанні;

-навчальні дискусії.

2)метод стимулювання обовязку і відповідальності:

-розяснення мети вивчення предмета;

- заохочення та покарання.

3.Методи контролю, корекції за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності:

-методи усного контролю, самоконтролю, взаємоконтролю;

- методи письмового контролю;

-тестування;

-іспити(екзамени).

25.Особистисть учителя початковои школи.

Початкова школа э надзвичайно важливим для кожнои людини. Вона э як розумовим так и моральним початком всих починань. Вчитель початкових класив здийснюэ звязок дитини и надзвичайно багатим запасом знань самого педагога, зокрема суспильства. Чим мицниший цей звязок тим краще розвиваэться дитина.

Про особистисть вчителя багато говорили визначни дидакти ,а саме Ушинський, Макаренко, Алчевська, Сухомлинський. Вони схилялися до того, що вин впершу чергу маэ любити свою професию и зокрема дитей яких навчаэ . Для належного здийснення навчального процесу в початкових класах педагог повинен володити теоретичним материалом на якому повинна грунтуватися практика. «Вихователь повинен бути зразком правдивості й нікого не обманювати “ - говорив К. Ушинський. Оскільки він є прикладом для дитини, що має авторитет високої людини його не можна руйнувати не обдуманими словами, що характеризує його з не найкращої сторони. І як говорив Макаренко” Школа — це передусім учитель. Особистість учителя — наріжний камінь виховання”

У дидактиці існує поділ методів навчання на групи відповідно до етапів процесу навчання (методи сприймання й осмислення нового матеріалу, його закріплення, вироблення навичок і умінь, застосування на практиці, перевірка та оцінка знань), іншими словами, залежно від тих дидактичних цілей, що вирішуються у процесі навчання. Такий поділ дидактичних методів корисний тим, що націлює вчителя на свідоме та творче застосування різних методів навчання відповідно до конкретних дидактичних ситуацій, у основі яких лежать конкретні цілі. Проте такий поділ методів на групи надмірно акцентує увагу не на єдності навчального процесу, а на регулюванні його. Адже більшість методів стосується всіх етапів навчального процесу, а не лише окремих його ланок.

Розглянемо класифікацію методів навчання, розроблену Ю.К.Бабанським, у яких він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій :

1. методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

2. методи стимулювання і мотивації учіння;

3. методи контролю і самоконтролю в навчанні

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види:

- Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на :

а) методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (скорочено-словесні методи : розповідь, лекція, бесіда);

б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної інформації (скорочено-наочні методи: ілюстрації , демонстрації та ін.);

в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (скорочено – практичні методи: вправи, лабораторні досвіди, трудові дії).

- Методи виділені за логічною ознакою , які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого). Можливо також виділити аналітичні та синтетичні методи навчання.

Хоча логічна класифікація відбиває тільки один бік методів навчання, вона має дуже велике практичне значення. Вона звертає увагу вчителя на найважливіше у навчальному процесі – на логіку розкриття змісту, на керування розумовими діями учнів у навчанні :

а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам’ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель;

б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань.

Ми хотіли б також підкреслити, що цей вид методів включає в себе також такі його окремі випадки, як метод проблемного викладення, частково-пошуковий, або евристичний метод, та дослідницький метод навчання (М.Н.Скаткін, І.Ф.Лернер).

В залежності від ступеню керування педагогом діяльністю учнів

виділяють методи навчальної роботи під керівництвом вчителя та методи самостійної роботи (у яких все ж таки відбувається опосередковане керування роботою з боку педагога, тому що учень керується частіше за все раніше отриманими інструкціями, вказівками вчителя та ін., хоча в даний момент педагог безпосередньо і не контактує з ним).

Методи стимулювання та мотивації навчання виконують виховну функцію та поділяються на 2 підгрупи:

а) Методи формування зацікавленості у навчанні. У них для стимулювання діяльності учнів поряд з традиційними методами навчання (розповідь, бесіда, лекція, застосування наочності, практичні вправи та ін.) використовуються також спеціально розроблені методи, такий як метод пізнавальних ігор, метод навчальних дискусій, метод створення ситуацій апперцепції (що спираються на оптимальний раніше життєвий досвід) та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

Всі ці 3 групи методів пов’язані між собою за функціями. Наприклад, суміжними функціями методів організації та здійснення навчання є стимулююче-мотиваційна та контрольно-регулююча, методів стимулювання та мотивації навчання – организаційно-пізнавіальна та контрольно-регулююча функції , методи контролю та самоконтролю виконують також организаційно-пізнавальну, стимулююче-мотиваційну та регулюючу функції.

Перевагами цієї класифікації методів є те, що, по-перше, в них у єдності розглядаються усі 3 групи методів, що дозволяє врахувати усі компоненти діяльності; по-друге, у ций класифікації за основу береться вирішення не якоїсь однієї дидактичної проблеми, а цілісна структура навчальної діяльності; по-третє, у ній у взаємозв"язку представлені усі найбільш відомі компоненти діяльності (цільовий, змістовий, перцептивний, логічний, гностичний та керуючий); у цій класифікації не просто дано перелік методів, а показані зв’язки між ними, адже всі ці методи органічно взаємопов’язані між собою у єдиній взаємодії педагога та учня, тому що не існує такого обміну інформацією, котрий не відбувався б без її чуттєвого сприйняття; немає сприйняття яке не носило б певної логічної послідовності, і т.д.

5.Різні підходи до класифікації методів навчання.Логічні методи:індукція,дедукція,аналогія.

Метод-це спосіб діяльності,спрямований на досягнення поставленої мети.

Метод навчання-спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів,за допомогою яких здійснюється процес навчання.

Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:

* за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант);

* за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін);

* залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов);

* класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні .

Найбільш поширеною в дидактиці останніх років, як показує аналіз, є класифікація методів навчання, яку запропонував видатний дидакт Ю. Бабанський. За його підходом, доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.

І група методів

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

ІІ група методів

Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

ІІІ група методів

Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

IV група методів

Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

І підгрупа за джерелом передачі навчальної інформації включає в себе:

* словесні методи - розповідь-пояснення, бесіду, лекцію.

ІІ підгрупа (С. Шаповаленко) - за логікою передачі та сприймання навчальної інформації. Ці методи поділяються на індуктивні та дедуктивні.

ІІІ підгрупа (М. Данилов, Б. Єсипов) - за ступенем самостійного мислення школярів у процесі оволодіння знаннями, формуванням умінь і навичок. У даному випадку методи поділяються на репродуктивні та точні, проблемно-пошукові

IV підгрупа (П. Підкасистий, В. Паламарчук, В. Паламарчук) - за ступенем керівництва навчальною роботою .

Логічні методи:індукція,дидукція,аналогія

Індукція - процес логічного висновку на основі переходу від приватного положення до загального. Індуктивний умовивід зв'язує приватні передумови з висновком через деякі фактичні, психологічні або математичні подання.

Індуктивний метод навч. забезпечує перехід від одиничного до загального висновку на основі знання про всі предмети даного класу(повна індукція),чи на основі знання про окремі предмети даного класу(не повна).Найчастіше використ. неповна індукція.Вона виступає для учнів способом здобуття знань,а для вчителя-спос. керування їх пізнавальною діяльністю.

Індуктивний метод сприяє розвитку творчого мислення учнів,вчить їх виявляти причинно-наслідкові залежності,долати суперечності.Застосування індукт. методу нерідко призводить до перевантаження уччнів фактами,засвоєння яких потребує зусиль і часу.

Дедукція - метод мислення, при якому приватне положення логічним шляхом виводиться із загального, висновок за правилами логіки; ланцюг умовиводів (міркування), ланки якої (висловлення) зв'язані відношенням логічного проходження. Початком (посилками) дедукції є аксіоми, постулати або просто гіпотези, що мають характер загальних тверджень («загальне»), а кінцем - наслідку з посилок, теореми («частка»). Якщо посилки дедукції щирі, то щирі і її наслідки. Дедукція - основний засіб доказу, протилежно індукції.

Аналогія-умовивід,що зроблений про властивості одного предмета на основі його схожості з іншим предметом за іншими ознаками.Умовиводи за аналогією є гіпотетичними.Їх вірогідність або помилковість визначаються дальшою перевіркою.Значення аналогії у навчанні визначається тим,що цей метод наукового дослідження знаходить все ширше застосування,наприклад,екстраполяція(перенесення)знання з моделі на оригінал.

У навчальному процесі аналогія найчастіше застосовується як дидактичний прийом порівняння.Наприклад,порівнюючи нові для учнів,далекі від їх життєвого досвіду предмети і явища з уже відомими ,учитель домагається певного усвідомлення учнями цих нових предметів і явищ.Учні йдуть від відомого до невідомого.Проте слід застерігати їх від хибної аналогії.

Метод аналогії стимулює пошук,наводить учнів на догадки,має велике значення для розв. умінь будуватии гіпотези.

11. Екскурсія - це вид навчальної роботи, при якому навчання проводиться на натуральному природному або виробничому об'єкті поза межами школи, чи класу.

Як правило, екскурсії проводяться як заключні (узагальнюючі). Саме цей вид екскурсій може бути комплексним. Тут здійснюється узагальнення вивченого матеріалу і прив'язування його до практики.

Дидактична ефективність екскурсії суттєво залежить, в першу чергу, від правильності вибору об'єкту.

Вибір об'єкту екскурсії обумовлюється не тільки змістом теми, але і виробничим та природнім довкіллям. А в рівних умовах визначальною є мета, яка ставиться вчителем перед екскурсією.

Екскурсії повинні бути чітко сплановані і старанно готуватися.

Плануються такі складові елементи екскурсій:

• тема екскурсії;

• об'єкт екскурсії;

• час проведення;

• оформлення результатів.

Підготовка екскурсії відбувається в такій послідовності:

• детальне ознайомлення з об'єктом екскурсії. Визначення тих частин об'єкту або технологічного комплексу, які безпосередньо становлять інтерес стосовно даної;

• визначення екскурсовода на час проведення екскурсії. Ідеальним випадком потрібно вважати випадок, коли екскурсію веде сам учитель. Але на промислових об'єктах ерудиції вчителя може бути недостатньо.

• визначення і вивчення маршруту, яким здійснюватиметься переміщення учнів з школи до об'єкта екскурсії;

• проведення бесіди з учнями, під час якої учням повідомляється тема і мета екскурсії, повторюється потрібний теоретичний матеріал. Учні одержують питання, на які потрібно знайти відповідь під час екскурсії.

Під час екскурсії учні:

• спостерігають об'єкти і слухають пояснення екскурсовода;

• ведуть записи по ходу розповіді і спостереження;

• ведуть збір ілюстративних матеріалів для оформлення звітності.

Після екскурсії обов'язково проводиться узагальнююче підсумкове заняття. Учні діляться враженнями, дають відповіді на питання, які вчитель поставив перед екскурсією. Оформляється письмовий звіт про екскурсію.

Вчитель обов'язково узагальнює результати екскурсії, пояснює матеріал, який учні погано зрозуміли.