§ 8. Методи наукового дослідження в дошкільній лінгводидактиці

Наука - це соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про довкілля, людину чи будь-яку діяльність. Наука - це система дослідницької діяльності, спрямованої на вироблення нових знань про природу, людину, суспільство, мову і мислення.

Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності у їх взаємозв'язку і розвитку. Методи дослідження і наука невіддільні одне від одного. Будь-яку науку утворюють як результати пізнання дійсності, так і методи пізнання досліджуваних об'єктів, тобто методи дослідження. Метод розглядають і як сукупність прийомів практичного або теоретичного засвоєння дійсності.

У лінгводидактичних дослідженнях використовують не один метод, а їх систему, яка має забезпечити в кінцевому підсумку репрезентативність і валідність первинної інформації, а також формування наукових висновків як доповнення до вже відомих наукових теорій або системи наукового знання.

Усі методи поділяють на кілька груп: теоретичні, емпіричні, експе­риментальні, статистичні.

Теоретичні методи спрямовані на створення теоретичних узагальнень і виведення закономірностей досліджуваних явищ: це вивчення літературних джерел, навчальних посібників, документів, методичної спадщини, програм та продуктів мовленнєвої діяльності дітей (записи дитячих розповідей, словник, образне мовлення та ін.). Так, студентам для написання перших наукових робіт (курсова чи дипломна) пропонується зробити письмовий аналіз варіативних програм (наприклад, розділу «Розвиток мовлення») для дошкільних навчальних закладів за табл. 1. Або проаналізувати наявність методичних і дидактичних посібників із розвитку мовлення у віковій групі чи педагогічному кабінеті за табл. 2-5.

Таблиця 1

Назва програми, автор, рік видання	Назва розділу	Підрозділи	Вікова група	Позитивні сторони	Критичні зауваження
Загальні висновки

Таблиця 2

Назва дидактичного матеріалу	Місце зберігання	Наявність картотеки	Наявність
			анотацій	методичних розроблень

Таблиця З

Назва, кількість ТЗН	Місце зберігання	Наявність картотеки	Наявність
			анотацій	методичних розроблень

Таблиця 4

Назва словника, довідника	Автор	Кількість примірників	Де зберігається

Таблиця 5

Назва художнього твору	Автор	Для вихователя	Для дітей	Наявність картотеки	Наявність анотацій	Наявність методичних розроблень

До емпіричних методів належать також спостереження, бесіда, анке­тування, опитування, узагальнення передового педагогічного досвіду.

Найлегшим і найпоширенішим методом зібрання об'єктивних даних про стан і характер розвитку мовлення дітей і вихователя є спостереження і запис спонтанного мовлення. Спостереження вчені класифікують за різними ознаками (див. схеми 1-7):

Спостереження за поінформованістю респондента

↕

Відкрите	Вихователь і діти усвідомлюють факт спостереження
Приховане	Діти не знають, що за ними спостерігають

Схема 1

Спостереження за способом фіксації інформації

↕

Безпосереднє	Дослідник фіксує усе почуте та побачене
Інструментальне	Інформація фіксується за допомогою аудіо -, кіно -, телезапису та ін.

Схема 2

Спостереження за метою дослідження

↕

Інспекторське	Розкриває структуру педагогічного процесу, особливості діяльності педагога в конкретних умовах
Педагогічне	Безпосереднє сприймання поведінки дітей і вихователя у різноманітних ситуаціях
Навчальне	Дає уявлення про предмети, процеси, закономірності, характеристики матеріалу, що вивчається
Наукове	Цілеспрямоване сприйняття конкретних педагогічних явищ для отримання фактичного матеріалу

Схема 3

Спостереження за частотою проведення занять

↕

Постійне	Охоплює заняття (наприклад, з розвитку мовлення) неперервно протягом тривалого часу (навчального року, кварталу)
Періодичне	Проводиться через певні проміжки часу (один раз на квартал, тиждень, тощо)
Одноразове	Фіксує результати та хід лише одного заняття

Схема 4

Спостереження за обсягом охоплення об'єкта

↕

Суцільне

Охоплює всі досліджувані об'єкти (наприклад, усіх дітей і вихователя)

Не суцільне (дискретне)

Охоплює лише частину об'єкта. Розрізняють спостереження: Монографічне - за якомога більшою частиною взаємозв'язаних предметів, явищ тощо. Порівняльно-монографічне - за кількома частинами об'єкта, що найбільше відрізняються. Вибіркове - за порівняно малою, але репрезентативною частиною об'єкта, тобто із загального масиву виокремлюють так звану «вибіркову», обсяг якої потрібний для отримання результатів, що характеризують увесь об'єкт головного масиву - охоплює основний склад (не менш як 80 %) об'єкта

Схема 5

Спостереження за способом отримання інформації

↕

Пряме	Реєструються факти, побачені дослідником під час спостереження
Опосередковане (непряме)	Спостерігають не за процесом чи об'єктом, а, наприклад, за кінцевим результатом

Схема 6

Спостереження за ставленням до об'єкта

↕

Об'єктивне	Проводиться стороннім спостерігачем
Суб'єктивне	Проводиться учасником процесу

Схема 7

Під час спостереження дослідник може записати мовлення вихователя чи дітей, а потім проаналізувати його (табл. 6):

Таблиця 6. Письмовий аналіз мовлення вихователя (чи дитини)

Ім'я та прізвище дитини (вихователя)	Помилки
	фонетичні	граматичні	лексичні	стилістичні	русизми	діалектизми
Загальні висновки

Анкетування й опитування в галузі вивчення об'єктів і суб'єктів дошкільної лінгводидактики проводиться тільки з дорослими (вихователі, методисти, керівний склад, батьки).

Бесіди проводять безпосередньо з дітьми. Дослідник напередодні складає план бесіди, результати якої обов'язково фіксує. Наприклад, він поставив перед собою завдання: з'ясувати особливості словника дітей різного дошкільного віку; задля цього слід запропонувати такі запитання:

1. Розкажіть, що ви знаєте про осінь, осінні явища (тема «Пори року») або про сім'ю, дошкільний заклад (теми «Сім'я», «Дошкільний заклад»);

2. Які ви знаєте прислів'я? Назвіть їх.

Бесіда проводиться індивідуально, з кожної вікової групи відбирають трьох дітей. Результати бесіди заносять у таблицю відповідно до теми (табл.7).

Таблиця 7. Тема «Осінь»

Прізвище, ім'я дитини	Вікова група	Загальна кількість слів	Імен­ники	Дієслова	Прикмет­ники	При­слівники	Інші частини мови	Прислів'я

Педагогічний досвід з методики розвитку мовлення вивчають за такими напрямами: а) кінцевий результат роботи вихователя; б) рівень творчості (раціоналізаторський, новаторський); в) кількість авторів (індивідуальний, колективний, груповий); г) спосіб виникнення (стихійний, організований).

Приступаючи до вивчення педагогічного досвіду з дошкільної лінгво­дидактики, дослідник складає план, за яким можна визначити мету і завдання вивчення досвіду; підготовчу роботу; надання допомоги вихователю, чий досвід вивчається; вивчення досвіду роботи; узагальнення та поширення досвіду роботи.

Передовий педагогічний досвід передбачає такі критерії вивчення: актуальність і перспективність, новизну, наукову вірогідність результатів.

Педагогічний експеримент охоплює констатувальний, формувальний і прикінцевий (контролювальний) етапи. Метою констатувального етапу експерименту є вивчення і опис розвитку мовлення чи навчально-мовленнєвої діяльності того аспекту, що вивчається; визначення вихідних рівнів розвитку мовлення. Формувальний експеримент передбачає створення спеціальних педагогічних умов для проведення дослідження, розроблення експериментальної методики та її апробацію. Прикінцевий етап визначає рівень знань, мовленнєвих умінь і навичок за результатами формувального експерименту (схема 8).

Визначення проблеми

↕

Попереднє вивчення стану проблеми в науці та шкільній практиці

↕

Визначення теми та її обґрунтування

↕

Робоча гіпотеза. Об'єкт і дослідження предмета

↕

Організація констатувального експерименту

↕

Організація експериментально-дослідної роботи

↕

Науково-методичне забезпечення

↕

Проведення основного експерименту

↕

Статистичне опрацювання даних, їх аналіз, пояснення та формулювання висновків

↕

Опис результатів експерименту

↕

Впровадження позитивних результатів експерименту в практику

Схема 8. Організація педагогічного експерименту в навчальних закладах

Для проведення експерименту дослідник добирає (чи розробляє самостійно) діагностичні методики. Наприклад:

Методика 1

Мета: з'ясувати розуміння дітьми значення слів.

Матеріал: по 10 картинок із зображенням українського національного посуду та українського національного одягу.

Хід експерименту: в експерименті беруть участь діти середньої, старшої та підготовчої груп (по 10 із кожної). Дітям для розгляду пропонують картинки і запитують: «Чи знаєте ви, що це? Як називається цей предмет (ця річ)?» Відповіді дітей фіксують, а результати експерименту заносять до табл. 8:

Таблиця 8

Коефіцієнт розуміння можна обчислити за формулою

де К_роз - коефіцієнт розуміння; т_п - кількість правильно названих слів; п₃ - загальна кількість слів у групі.

Математичне опрацювання даних експерименту здійснюється методами статистичного аналізу отриманої інформації (розрахунок розподілу ознак, середніх величин, кореляційний, регресивний, факторний, дисперсійний аналіз), а також методами моделювання і прогнозування.

Методика 2

Мета: з'ясувати розуміння дітьми старшого дошкільного віку фразеологічних зворотів.

Хід експерименту: дітям (15 осіб) випускної групи дошкільного закладу (старша чи підготовча дошкільні групи) пропонують фразеологізми і запитують: «Як ви розумієте цей вислів? Що це означає?» Відповіді дітей заносять дослівно до протоколу за схемою, окремо на кожну дитину (табл. 9).

Коефіцієнт розуміння дітей обчислюють за попередньою формулою.

Для уточнення розуміння дітьми ідіом можна запропонувати їм скласти з кожною фразою речення і занести їх до протоколу.

Таблиця 9

Ідіоми	Відмова пояснити	Частково правильне	Правильне	неправильне
Байдики бити Довгий ящик Неначе води в рот набрав Ловити вітра в полі Ні в тин, ні в ворота Двох зайців убити Бровою не повести І риби наловити, і ніг не замочити Що посієш, те й пожнеш Після дощику в четвер

Методика З

Мета: з'ясувати уміння дітей переказувати (повно, стисло, вибірково) казку.

Хід експерименту: дослідник бере по двоє дітей із кожної вікової групи (середньої, старшої, підготовчої), читає їм казку один раз і пропонує переказати (експеримент проводиться індивідуально з кожною дитиною).

Попередня робота. Дібравши казку, дослідник виокремлює з неї основні понятійні одиниці, які дають можливість оцінити переказ як повне відтворення тексту. Наприклад, перегляньте протокол запису відтворення (переказу) української народної казки «Колосок» (табл. 10).

Таблиця 10. Протокол запису відтворення (переказу) української народної казки «Колосок»

Понятійні одиниці тексту	Відтворення	Кв	Тип переказування
Колосок
Двоє мишенят
Круть
Верть
Півник
Голосисте горлечко
Співали
Танцювали
Крутились
Вертілись Піснею будив Схоплювався Робив Замітав подвір'я Знайшов колосок Запропонував обмолотити Борошна намолов Мишенята відмовились Обмолотив сам Тісто місив Дрова рубав Піч затопив Пироги пік Мишенята хочуть їсти Півник їх вигнав

Якщо дитина відтворила слово чи фразу, ставиться позначка «+», якщо замінила слова казки своїми словами, записується слово-замінник.

Отримані результати дослівного матеріалу обчислюють за формулою

де К_в - коефіцієнт відтворення; т_в - кількість відтворених слів (фраз); п_в - кількість виокремлених понятійних одиниць.

Значення К_в: 80-100 % - повний переказ; 64-75 % - стислий переказ; 56-60 % - вибірковий переказ; нижче 50 % - поверхове відтворення тексту, зв'язний переказ відсутній.

Методика 4

Мета: з'ясувати, які типи речень переважають у мовленні дітей різного дошкільного віку, їх склад.

Матеріал: сюжетні картинки.

Хід експерименту: для проведення дослідної роботи відібрати по 5 дітей з кожної вікової групи. Індивідуально кожній дитині запропонувати сюжетні картинки різної складності для створення розповіді.

Наступного разу провести бесіду «Твій вихідний день у сім'ї» або «Твій день народження».

Через день запропонувати дітям розповісти (або переказати) знайому казку. їхні відповіді записати, результати аналізу занести до таблиць 11-13.

Таблиця 11

Таблиця 12

Таблиця 13

Практичні завдання для самостійного опрацювання

1. Прочитайте, порівняйте та проаналізуйте визначення методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку в навчальній літературі.

Методика розвитку рідної мови дітей дошкільного віку - частина дошкільної педагогіки, що розробляє єдину систему навчально-виховної роботи з розвитку мовлення, узагальнює передовий досвід дошкільних закладів, досвід кращих вихователів-новаторів і сім'ї, процес засвоєння дітьми дошкільного віку усної рідної мови (Лещенко О. М. Методика навчання рідної мови і грамоти. - К.: Вища шк., 1972. - С. 3).

Методика розвитку мовлення - педагогічна наука, що вивчає зако­номірності педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовлення у дітей дошкільного віку в дитячому садку (Бородич А. М. Методика развития речи детей. - М.: Просвещение, 1984. - С. 4).

Методика розвитку рідної мови та ознайомлення дітей з навколишнім світом у дошкільних закладах - це педагогічна наука, яка вивчає зако­номірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах, специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовних навичок у дітей, форми, засоби, методи і прийоми навчання дітей рідної мови (Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. - К.: Вища шк., 1992. - С. 5).

Яке з наведених визначень, на вашу думку, є вичерпним? Чому? Перелічіть ознаки поняття «методика навчання рідної мови», які становлять сутність його визначення.

Дайте відповідь на запитання: Методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку - це частина дошкільної педагогіки чи самостійна наука? Що таке «лінгводидактика»? Чи входить методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку до лінгводидактики? Чи можна її назвати «дошкільною лінгводидактикою»?

2. Прочитайте, порівняйте та проаналізуйте визначення предмета методики навчання рідної мови у навчальній літературі.

Предметом її [методики навчання рідної мови] є розроблення зако­номірностей, змісту, методів і форм роботи з розвитку мовлення дітей дошкільного віку в дошкільних закладах і сім'ї (Лещенко О. М. Методика навчання рідної мови і грамоти. - К.: Вища шк., 1972. - С. 3).

Предметом вивчення методики є процес оволодіння рідною мовою як засобом спілкування в умовах виховання та навчання (Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. - С. 5).

Яке з цих визначень найповніше характеризує предмет методики? Як би ви визначили предмет та об'єкт вивчення методики розвитку рідної мови у дошкільному закладі?

3. Методологічною основою методики розвитку рідної мови є взає­мозв'язок мови та поняття, мови та історії. Наведіть конкретні приклади того, як реалізується положення філософії про взаємозв'язок мови і поняття у безпосередній мовленнєвій діяльності дітей. Як має діяти вихователь відповідно до цього положення, збагачуючи словниковий запас дитини? Як реалізується положення про взаємозв'язок мови та історії у сучасній педагогічній практиці дошкільних закладів України та варіативних програмах навчання і виховання дітей? Наведіть конкретні приклади.

4. Природничою основою дошкільної лінгводидактики є вчення О. Іванова-Смоленського про три основні форми тимчасових мовленнєвих зв'язків, які утворюються в корі головного мозку: словесний подразник - безпосередня дія дитини (С-Б); безпосередня дія - словесна відповідь дитини (Б-С); словесний подразник - словесна відповідь дитини (С-С). Визначте, впродовж якого вікового періоду діє кожний із цих милім тимчасових нервових зв'язків. Наведіть конкретні приклади.

5. Методика навчання рідної мови послуговується психологічними Поняттями: «егоцентричне мовлення», «соціологізоване мовлення», (Внутрішнє мовлення». З'ясуйте, хто з психологів об'єднав ці поняття? Як вони їх тлумачать? Як співвідносяться, на ваш погляд, ці поняття? Поясніть сутність кожного з них. Чи вживається у цьому співвідношенні поняття «зовнішнє мовлення»?

6. Прочитайте наведені визначення поняття «мова».

Мова - це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у Межах певного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у Процесі вираження думок (Словник української мови. - Т. 4. - С. 768).

Мова - найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлення.

Мова - це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання немає думання, осмислення реальності.

Мова - це система знаків, матеріальних за своєю природою і соціальних за змістом та функціями.

Мова - засіб самопізнання народу, форма існування надбудови в усіх її виявах.

Мова - не лише витвір історії суспільства, вона є активним чинником цієї історії: не лише об'єкт, а й суб'єкт історії (Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова. - К.: Либідь, 1992. - С. 5).

Мова не є засобом вираження готової думки, а її створення ... вона не є відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його формує (Потебня А. А. Мысль и язык. - Харьков, 1913. - С. 141).

Мова є саме життя, найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живучі й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле (Ушинський К. Д. Вибр. пед. твори: В 2 т. - К.: Рад. шк., 1983. - Т. 1. - С. 123).

Мова - це: 1) універсальний засіб навчання і виховання людини; 2) енциклопедія людського досвіду; 3) першооснова нагромадження культурних цінностей, засіб вираження змісту культури, спосіб введення окремої людини в процес суспільного культурного розвитку; 4) один із компонентів духовної культури суспільства; 5) засіб координації усіх виробничих процесів; 6) функціональна система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя (Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Л.: Світ, 1990. - С. 12).

Які з наведених визначень найповніше відображають сутність поняття «мова»? Поясніть, які сторони соціального життя відображено в кожному із наведених визначень? Як співвідносяться між собою висловлювання у визначеннях Мацько Л., Сидоренко О. «мова - це засіб вираження думок» та Потебні О. «мова не є засобом вираження готової думки»?

7. Прочитайте наведені визначення мовлення.

Мовлення - це спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність (Словник української мови. - Т. 4. - С. 770).

Мовлення - це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.

Мовлення - це: 1) спосіб існування і вияву мови, «мова в дії», мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова із самим собою, обдумування свого чи сприйнятого від інших майбутнього повідомлення; 2) вияв процесу формування (а не втілення); 3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; 4) засіб конкретизації спілкування (мовного спілкування) (Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - С. 11-12).

Визначте, яка з наведених дефініцій найповніше відображає поняття «мовлення»? Поясніть, як ви розумієте значення кожного з наведених визначень? У яких випадках у роботі з дітьми дошкільного віку потрібно вживати термін «мова», а в яких «мовлення?» Проілюструйте свої міркування конкретними прикладами.

8. Як співвідноситься закономірність «засвоєння виразності мови залежить від розвитку в дитини сприйнятливості до засобів інтонації, тобто вміння відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ» із принципом оцінювання виразності мови? Наведіть конкретні приклади реалізації цього принципу в практичній навчально-мовленнєвій діяльності з дітьми.

9. Складіть картотеку наукових і методичних видань за останні 2-3 роки відповідно до методів педагогічного дослідження.

10. Уважно прочитайте вірш П. Тичини «Слово наше рідне». Визначте, які соціальні, національні та історичні віхи поет пов'язує із мовою? Які уривки з цього вірша доступні для розуміння дітей дошкільного віку? Як і коли їх можна використати в роботі з дітьми?