§ 6. Корекція мовлення у спеціальному дошкільному закладі

Сучасний теоретичний підхід до вивчення дислалії (від грец. dys -префікс, що означає утруднення, відхилення від норми, порушення функції; lаlіа - порушення звуковимови) ґрунтується на тому, що мовлення є складною формою психічної діяльності людини, соціальною за походженням і системною за будовою (Л. Виготський, М. Жинкін, О. Лурія, С. Ляпидевський, О. Леонтьєв, Р. Левіна, Є. Соботович). У спеціальній літературі представлено цілий арсенал методик і систематизації обстеження експресивного та імпресивного мовлення дітей. В останні роки, вивчаючи мовленнєві вади, враховують дані нейропсихології, нейрон - і психолінгвістики щодо структури мовленнєвої діяльності.

У сучасній логопедії при вивченні дислалії питанню розвитку мовлення дітей в онтогенезі приділяється значно більше уваги, ніж питанню ранньої діагностики. Таким чином, обстеження розвитку і стану мовлення дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розглядається в контексті соціальної ситуації розвитку, ієрархії діяльностей, урахування психофізичних особливостей дітей, закономірностей онтогенезу загалом.

Як відомо, дислалія є найпоширенішою мовленнєвою вадою. Онто­генетичні дослідження мовлення показують, що в більшості дітей у віці чотирьох-п'яти років звукова сторона мовлення вже майже сформована. Проте у частини дітей порушення звуковимови не зникають, а набувають характеру стійкого дефекту. Як показують дослідження, порушення звукової сторони мовлення спостерігаються у більш ніж 30 % дітей дошкільного віку, 7-10 % молодших школярів і 1-2 % школярів старшого віку (Є. Рау, К. Бекер). Неправильна вимова звуків р, р' становить 26 %, звуків л, л' - 10 %, свистячих звуків - 22 %, шиплячих - 24 %, звука й - 1,5 %, задньоязикових г, к, х - 1 %, дзвінких звуків - 1,5 %. Слід зауважити, що артикуляційні розлади у хлопчиків трапляються вдвічі-втричі частіше, ніж у дівчаток. За даними світової статистики, кількість мовленнєвих порушень за останні роки збільшилася, у зв'язку з чим проблема профілактики мовленнєвих дефектів дітей має глобальний характер.

Розробці профілактичних медичних, психологічних та педагогічних методів впливу на патологічні вияви вимови сприяють наукові дослідження, які дають можливість повноцінно використовувати захисні механізми організму дитини. Психофізіологічні функції організму дитини розвиваються нерівномірно. У процесі становлення вони проходять певні критичні етапи, відмінність яких полягає у підвищеній вразливості (під впливом шкідливих чинників) дитини. У сучасній лінгводидактиці багато уваги приділяється корекційно-реабілітаційній та педагогічній роботі з дітьми, які мають ті чи ті мовленнєві вади. Досягнуто значних успіхів у вирішенні питань ранньої діагностики мовленнєвих порушень, методики й організації корекційної роботи та навчання дітей.

Велике значення у розробці науково-теоретичних засад дислалії та її профілактики мають дослідження чинників, які забезпечують нормальний мовленнєвий розвиток у дітей. Ці чинники стосуються безпосередньо генезису розвитку мовлення та є важливим показником здоров'я та психічного стану малюка.

Основними підходами до вивчення дислалії є такі:

• з'ясування розвитку дитини на ранніх етапах онтогенезу: детальне вивчення умов виховання, динаміки психічного й мовленнєвого розвитку, що проводиться за матеріалами бесід з батьками, аналіз медичних висновків лікарів після обстежень дитини;

• дослідження не мовленнєвих функцій малюка;

• дослідження усіх компонентів мовленнєвої системи;

• аналіз і оцінка отриманих даних з метою обґрунтування логопедичного висновку; виявлення механізмів, які спричинюють мовленнєві порушення;

• передбачення та прогнозування шляхів подолання дефекту. Ефективність корекційного впливу під час подолання дислалії залежить від уміння логопеда всебічно обстежувати мовленнєві та не мовленнєві функції, сенсо-моторну сферу, інтелектуальний розвиток дитини. Крім того, обов'язково потрібно враховувати індивідуальні особливості особистості та її соціальне оточення. У кожному конкретному випадку підхід до подолання дислалії має бути індивідуальним; завдання підбирають вибірково залежно від характеру і складності мовленнєвого порушення, віку дитини, рівня загального розвитку; визначення співвіднесеності розвитку експресивного та імпресивного мовлення, порівняння мовних засобів з їх активним використанням під час мовленнєвого спілкування. Для успішного подолання дислалії важливо правильно організувати та провести логопедичне обстеження, яке дасть змогу спрогнозувати строки подолання мовленнєвої вади та накреслити ефективні шляхи корекційної логопедичної роботи.

За етіологією в логопедії розрізняють: механічну (органічну) та функціональну дислалії. Наявність анатомічних дефектів у будові пе­риферичного артикуляційного апарату свідчить, що порушення мають органічний характер, у разі їх відсутності - функціональний (Р. Левіна, О. Правдіна, Ф. Рау, М. Хватцев). Залежно від порушень психофізичних механізмів, що лежать в основі мовленнєвих процесів, виокремлюють сенсорну, моторну або сенсо-моторну дислалію (К. Бекер, О. Правдіна, М. Совак, М. Хватцев). За сучасною психолінгвістичною класифікацією виділяють також акустико-фонематичну, артикуляторно-фонетичну та артикуляторно-фонематичну дислалію (Б. Гріншпун, О. Токарева). Механічні дислалії (органічні) пов'язані з відхиленнями у будові периферичного мовленнєвого апарату, тобто анатомічними дефектами органів артикуляції: губ, зубів, язика, твердого та м'якого піднебіння, внаслідок чого у деяких випадках мовлення набуває носового відтінку, що зумовлено дефектами піднебіння і носової порожнини. При неврологічному обстеженні у дітей здебільшого не виявляють симптомів органічного ураження центральної нервової системи.

Нині нерідко трапляються дефекти вимови, що зумовлені: аномаліями зубо-щелепної системи; відсутністю різців або їх аномаліями; неправильним розміщенням верхніх чи нижніх різців або ж співвідношеннями між верхньою і нижньою щелепами (дефекти прикусу). Ці дефекти можуть бути природженими або набутими внаслідок травми, захворювань зубів чи вікових змін. У деяких випадках вони зумовлені аномаліями у будові твердого піднебіння (високе піднебіння). У таких випадках спостерігаються дефекти свистячих та шиплячих звуків (вони набувають надмірного шуму), губно-зубних, передньоязикових, вибухових, рідше р, р'. Нерідко спостерігається і спотворена вимова голосних звуків, які стають малорозбірливими через їх недостатню акустичну протиставленість та сильну спотвореність (зашумленість) приголосних. Проте не завжди зубні аномалії призводять до спотвореної вимови. Другу значну за поширенням групу становлять порушення звуковимови, зумовлені патологічними змінами язика: дуже великий або маленький язик, коротка під'язикова зв'язка. За таких аномалій спотворюється вимова шиплячих та вібрантів, спостерігається боковий сигматизм.

Однак, як зауважують лінгвісти (Р. Якобсон, М. Панов) та спеціалісти в галузі патології мовлення (Г. Гутзман, Р. Юрова), язикові аномалії не завжди позначаються на звуковимові. Факти нормальної звуковимови при аномаліях язика та зубів свідчать про компенсаторні можливості, що дають змогу сформувати нормальну вимову, і при порушених умовах реалізації звуків, «один і той самий акустичний ефект можна отримати різними шляхами». Значно рідше трапляється порушення звуковимови, спричинені губними аномаліями (природжені дефекти долаються хірургічним шляхом у ранньому віці). Таким чином, логопед стикається здебільшого з деформаціями травматичного походження, що нерідко порушують вимову губних звуків унаслідок неповного зімкнення губ, а також губно-зубних звуків, іноді лабіалізованих голосних (о, у). У всіх випадках механічних дислалій необхідна консультація, а в деяких - лікування у хірурга та ортодонта. Крім того, механічна форма дислалії може комбінуватися з функціональною.

До функціональних дислалій належать випадки порушення звуковимови приголосних звуків. За такого розладу мовлення не спостерігаються аномалії розвитку органів, які беруть участь у творенні мовлення, так само, як і ознаки органічного ураження центральної нервової системи. Науковці раніше доводили, що в основі ґенезу функціональних дислалій лежить неправильне мовленнєве оточення. Однак подальші спостереження показали, що крім цього чинника значну роль відіграють: фізична ослабленість дитини, зумовлена перенесеними інфекційними захворюваннями, особливо в період активного формування мовлення; затримка психічного розвитку (мінімальні мозкові дисфункції), пізній розвиток мовлення, вибіркове порушення фонематичного слуху. Нерідко при обстеженні таких дітей можна констатувати виражені невротичні реакції. Очевидно, ця форма дислалії пов'язана з деякими порушеннями нейродинаміки кори головного мозку і ослабленням тонких диференціювань у мовленнєво-руховому аналізаторі. При функціональній дислалії відсутні органічні порушення центральної нервової системи (їх наявність була б перешкодою для здійснення рухів). Несформованими виявляються і специфічні мовленнєві вміння, зокрема можливість довільно приймати позиції артикуляційних органів, потрібних для вимови звуків. Це переважно пов'язано з тим, що в дитини не утворились акустичні чи артикуляційні образи окремих звуків, тобто нею не засвоюється якась одна ознака звука. Фонеми не розрізняються за своїм звучанням, що призводить до заміни звуків. Залежно від того, які з ознак звуків - акустичні чи артикуляційні - є несформованими, звукові заміни будуть різними. В інших випадках у дитини можуть бути сформованими всі артикуляційні позиції, проте відсутнє вміння розрізняти деякі позиції, тобто правильно вибирати звуки. Внаслідок цього одне й те саме слово набуває різного звукового виразу. Це явище називається змішуванням звуків (фонем). Часто можна спостерігати невластиве системі рідної мови вимовляння звуків. Це явище називається спотворенням звуків.

Заміни та змішування звуків класифікують як фонологічні (Ф. Рау) або фонематичні (Р. Левіна) дефекти, при яких порушується система мови. Спотворення звуків бувають антропофонічними (Ф. Рау) або фонетичними, за яких порушується вимова.

Практичні завдання для самостійного опрацювання

1. До третього видання Українського правопису введено літеру ґ (Ге). Вона передає на письмі задньоязиковий зімкнений (проривний) приголосний звук [ґ], що трапляється у власне українських і давно запозичених словах на зразок: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґандж, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґеґнути, ґирлиґи, ґлей, ґніт, ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), гранчастий, ґранчик, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, джиґун, дзиґа, дзиґлик, Ґуля, ґаздиня, Гума, дзиґар, леґінь, Гвинт, Гроно, хуга, сновигати (Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Усний та письмовий екзамен. - К.: Либідь, 1992. - С. 10-11).

Складіть тлумачний словничок цих понять, поясніть значення кожного слова. Які з цих слів можна ввести до словникового складу дитини? Наведіть ситуації спілкування з дітьми, в яких доцільно використати ці слова. Назвіть прийоми постановки звука ґ.

2. Прочитайте артикуляційний опис звуків г і ґ. Визначте, який з них передає артикуляцію фрикативного, а який проривного звуків, зробіть малюнки артикуляцій цих звуків:

а) кінчик язика відтягується від нижніх зубів, задня частина спинки язика піднімається вгору до м'якого піднебіння, корінь язика відтягується назад, наближується до задньої стінки глотки, вимовляється звук...;

б) кінчик язика відтягнутий від нижніх зубів у глибину рота, задня частина спинки язика піднімається вгору до піднебіння, змикається з ним. М'яке піднебіння підняте й притиснуте до задньої стінки, повітря не проходить у носову порожнину. Голосові зв'язки зімкнені, при вимові звука... вібрують.

Як ви поставите і поясните артикуляцію цих звуків дітям?

Доберіть систему вправ на:

1) диференціювання звуків г та ґ; 2) постановку цих звуків; 3) закріплення кожного з них.

Доберіть художні тексти, ігри, скоромовки з цими звуками. 3. У засвоєнні звуків беруть участь два аналізатори - слуховий та мовленнєво-руховий. Який із них є провідним на етапі становлення правильної звуковимови? Прочитайте подані вислови вчених, прокоментуйте їх, зробіть свої висновки.

«Засвоєння фонетики визначається переважно розвитком мовленнєво-рухової сфери» (Гвоздев А. Н. Освоение ребенком звуковой сторони русского язьїка. - М. : АПН РСФСР, 1948. - С. 44). «Розвиток моторної сфери є визначальним для всього ходу засвоєння фонетичної сторони рідної мови» (Гвоздев А. Н. - Там само. - С. 47).

«Засвоєння звуків мови залежить від їх акустичних властивостей. Особливо складним для засвоєння є ті звуки, які найбільш тонко акустично різняться між собою» Ольконин Д. Б. Развитие речи в до-школьном возрасте. - М.: АПН РСФСР, 1958. - С. 15).

«Навряд чи правильно думати, що засвоєння вимови цілком підпо­рядковується можливостям мовленнєвої моторики. Акт вимови звука в нормі слід розглядати як завершення акустичного процесу, спрямованого на виділення відповідного звука, його відміни від інших звуків. Акустичний образ фонеми виникає як узагальнений з різних варіантів, що реалізуються в моторній формулі вимови звуків мовлення. Отже, вимова тісно залежить від акустичного узагальнення звука» (Левина Р. Е. Недостатки чтения и письма у детей. - М.: Учпедгиз, 1940. - С. 10).

«Функція слухового аналізатора дитини в нормі розвивається порівняно рано. Вже на самому початку розвитку мовлення дитина здатна розрізняти акустично близькі звуки. Функція мовленнєво-рухового аналізатора значно відстає у своєму розвитку від функції слухового аналізатора. Розвиток функції мовленнєво-рухового аналізатора впливає на формування фонематичного слуху. При завершенні розвитку функції мовленнєво-рухового аналізатора слуховий аналізатор вже не відчуває помітного впливу з боку мовленнєво-рухового» (Бельтюков В. И. Об усвоении детьми звуков речи. - М.; Просвещение, 1964. - С. 83-84).

4. Уважно прочитайте запропоновану В. Бельтюковим схему становлення звукової культури мовлення у дітей (Там само. - С. 76) (табл. 26).

Доберіть до цієї схеми завдання на виховання звукової культури мовлення та розвитку фонематичного слуху в кожній віковій групі. Порівняйте їх із запропонованими завданнями розділу «У світі звуків» у варіативних програмах дошкільних закладів.

Таблиця 26

Розрізнення звуків на слух	Послідовність розвитку фонематичного слуху	Послідовність становлення звуків у дитячому мовленні
1. Шиплячі - свистячі 2. Тверді - м'які 3. Сонорні - шумні 4. Глухі - дзвінкі 5.Проривні - фрикативні	1. Сонорні - шумні 2. Тверді - м'які 3.Проривні - фрикативні 4. Глухі - дзвінкі 5. Шиплячі - свистячі	1. Сонорні - шумні 2. Глухі - дзвінкі 3.Проривні - фрикативні 4. Тверді - м'які 5. Шиплячі - свистячі

5. О. Гвоздєв зазначає, що у його сина до 1 року 9 місяців у словни­ковому складі було 87 слів, але він не вимовляв такі приголосні: губно-зубні фрикативні - в, ф; тверді різновиди проривних зубних - н, д, т та африкат - ц; тверді різновиди зубних фрикативних - с, з, л, н; м'який дзвінкий різновид з до глухого с; усі шиплячі, дрижачий зубний - р, р'.

Поясніть причину затримки артикуляції цих звуків, занесіть їх до схеми В. Бельтюкова. Порівняйте їх з артикуляцією, запропонованою В. Бельтюковим.

6. Найпоширенішими випадками порушень вимови шиплячих звуків є такі:

1) при зубна вимова внаслідок того, що кінчик язика звужений і не займає нормального верхнього положення, трохи опущений і впирається у зуби (туба - шуба, танка - шапка);

2) шепелява, міжзубна вимова внаслідок того, що кінчик язика про­совується між верхніми і нижніми зубами (кіссска - кішка);

3) пом'якшена вимова шиплячих звуків (жжяба - жаба);

4) заміна у вимові звуків ш і ж звуками с і з (су б а - шуба, су б - зуб) (Жильцова О. Виховання правильної звуковимови у дітей старшого дошкільного віку. - К.: Рад. шк., 1971. - С. 23).

Розробіть послідовну систему вправ на постановку правильної вимови шиплячих звуків у молодшій та середній групах. Визначте форми, методи й прийоми постановки вимови шиплячих звуків.

7. Найчастіше трапляються такі види вимовляння звука р: гаркаве вимовляння, пропуск звука р; заміна звука р звуками л, в, д, г, й. 314

Розробіть систему підготовчих вправ для розвитку мовленнєвого апарату, які сприятимуть правильній артикуляції звука р. Випишіть чистомовки, скоромовки, ігри на закріплення вимови звука р.

8. Прочитайте поданий нижче конспект тематичного заняття на виховання звукової культури мовлення. Розробіть програмні завдання, доберіть матеріал. Визначте вікову групу, для якої він може бути доступний, а також методи та прийоми виховання звукової культури мовлення, що використані у ході занять, оцініть їх доречність та ефективність.

Хід заняття: вихователь пропонує показати широкий язик. Діти виконують вправи для розвитку мовленнєвого апарату, зокрема для вимови звука р: «смачне варення» (широким переднім краєм язика облизують верхню губу зверху вниз), «цмокання кінчиком язика». Після відпочинку пропонується вправа «Барабанщики» (кінчиком язика торкаються верхніх зубів і промовляють д-д-д-д-д). У дітей на столах лежать предметні картинки. Вихователь загадує загадку: «У воду чорний, а з води червоний». Діти, у кого на картинці зображений рак, показують цю картинку, виділяють перший звук у слові, промовляють його, називають слова, в яких звук р стоїть на початку слова. Вихователь загадує ще загадки: «Ніс довгий, а голос дзвінкий». (Комар.) Діти знаходять слово-відгадку, визначають місце звука р у слові, промовляють слова, в яких звук р стоїть у кінці. «Біла латка, чорна латка по дереву скаче». (Сорока.) Діти показують відповідну картинку, аналізують слово сорока, називають слова, в яких звук р стоїть у середині. Вихователь імітує пісню комара, жука, як шумить водичка; діти знаходять картинки, в назвах яких є звуки з, ж, с, виділяють ці звуки. Скоромовка Г. Бойка «Зуби»:

У сестрички Люби

Випадають зуби.

Каже усім Люба: - Я тепер бежжуба!

Інсценування вірша П. Воронька «Жук». Дитина - «жук» ходить по кімнаті, махає крилами, промовляючи слова:

Ой летів жук, жук

Та й у воду - фук.

На слова:

Прибігла жукова мати

Жука рятувати

виходить інша дитина - «мати» і промовляє:

- Подай, подай, жучку,

та правую ручку.

Усі діти разом промовляють:

- Я жук, жук - жу-жу,

Навколо кружу,

Жу-жу-жу-жу.

Проводиться дидактична гра «Жуки». Усі діти - «жуки» розмахують руками і промовляють три останні рядки вірша. Потім пропонується вправа «Віджени комара» для розвитку мовленнєвого дихання.

9. Виразне мовлення (або риторика) - невід'ємна складова звукової та загальної культури мовлення.

Кожний вихователь має навчитися виразно говорити, розповідати та читати. Н. Бабич наводить критерії виразного читання, які відповідають оцінці «відмінно»: простота і природність виконання тексту вголос; проникнення в ідейно-художній зміст твору з огляду його доступності для дітей конкретної вікової категорії; чітко переказані думки автора; власне ставлення до прочитаного; активне спілкування читця зі слухачем; чітка і правильна вимова читця; вміння читця передати специфіку жанру і стилю твору; вміння правильно користуватися діапазоном свого голосу у виборі тону й такту (Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Л.: Світ, 1990. - С. 152).

Виразно прочитайте наведені нижче тексти з орієнтацією на відповідну вікову групу. За наведеними вище критеріями дайте оцінку виразного читання ваших колег.