5. Індепендентська республіка в Англії (1649-1653 рр.)

Революція тріумфувала перемогу - феодальна монархія була повалена. Актом парламенту від 17 березня 1649 р. королівська влада оголошувалася знищеною. Через два дні її долю розділила палата лордів. 19 травня в урочистій обстановці Англія була оголошена республікою. У влади виявилися індепенденти, представники інтересів середньої міської буржуазії і частини дворянства - джентрі.

Вся законодавча влада в країні належала тепер однопалатному парламенту в особі палати громад. Фактично ж це був тільки залишок парламенту, «охвістя» (Так називали сучасники парламент після «Прайдового чищення»). Виконавча влада була формально вручена обраній парламентом строком на один рік Державній раді. У Державній раді всю владу здійснювала офіцерська верхівка армії на чолі з Кромвелем. Таким чином, настільки врочисто проголошена республіка на ділі була диктатурою індепендентських генералів, лише прикритою парламентським фасадом.

Індепенденти, які під тиском народу наважилися на страту короля і проголошення республіки, але це була межа їх революційних можливостей. Далі почалася Індепендентська буржуазна реакція. Однак народні низи не хотіли зупинитися на цьому. Революція була і тепер для них далеко ще не завершеною. Їх економічне становище ставало з кожним роком все більш важким. Тривав застій у торгівлі і промисловості, що означав масове безробіття. Голод став долею бідних людей в англійських містах і селищах. У той же час на плечах народних мас продовжувало лежати тягар податків. За винятком проголошення республіки, не було здійснено ні одну з численних вимог «Народної угоди». Масовий розпродаж коронних і церковних володінь лише збагачувавв покупщиків і земельних спекулянтів. Республіка 1649 р. не тільки не заборонила обгородження общинних земель, але дала їм новий поштовх. Правосуддя через дорожнечу і тяганини залишилося недоступним для бідняків.

Виразниками потоптаних інтересів народу і на цей раз виступили левеллери. Лільберн, випущений в серпні 1648 р. з в'язниці, назвав владу індепендентів «новими ланцюгами Англії». Як і в 1647 р., боротьбу за проведення в життя «Народного угоди» очолили левеллерскі елементи в армії. Бродіння насамперед охопило військові частини, що призначалися до відправки в Ірландію. У квітні 1649 р. в цих частинах спалахнуло повстання. Слідом за ними повстали армійські гарнізони в ряді графств. Однак розрізненість сил повсталих і відсутність єдиного керівництва дали можливість Кромвелю швидко придушити повстання. На чолі загону він спішно виступив проти повсталих під Берфордом. Левеллери були розбиті. Поразка левеллерского руху - прихильників Лільберна і дигерів - різко звузило соціальну базу індепендентської республікиАле тим самим республіка 1649 р. підготувала умови для власного краху. Настільки ж згубною для долі Англійської республіки була Індепендентська політика в Ірландії і Шотландії.

Вся політика індепендентської республіки зводилася до того, щоб всіляко полегшити збагачення представників буржуазії і нового дворянства. Республіка повністю нехтувала інтересами селян.

Видання в 1651 р. «Навігаційного акта», що забороняв ввезення в Англію іноземних товарів інакше, як на англійських суднах або суднах тієї країни, де ці товари вироблялися, призвело до війни з Голландією.

Бродіння в масах і небезпека народного повстання спонукали Кромвеля до рішучих дій. 20 квітня 1653 р. він за допомогою військової сили розігнав «охвістя» Довгого парламенту. Зібрався в липні того ж 1653 р. новий парламент, прозваний Малим або Бербонським, парламентом. Внаслідок посилення невдоволення в країні в Малий парламенту ввійшло багато радикальних сектантів, які провели через нього деякі демократичні реформи. Новий парламент був розпущений через п'ять місяців після його скликання. Пізніше Кромвель із жахом згадував про діяльність Бербонського парламенту: це зібрання зайшло, на його думку, у своїх нападках на власність так далеко, що було готове відібрати в того, хто володіє двома коровами, одну, щоб передати її тому, хто не має нічого. З розпуском Малого парламенту республіка фактично була ліквідована. Контрреволюційна буржуазія вдалася до відкритої військової диктатури генерала Олівера Кромвеля.

6.***** Положення нової республіки було дуже складним. Щоб зміцнити новий політичний лад, треба було захистити його від замахів з боку старих, позбавленних влади феодальних сил, що діяли усередині країни й поза її межами. З іншого боку, нові правителі Англії, щоб втримати у своїх руках владу, повинні були відвести погрозу їхньому пануванню з боку народних мас, які не могли задовольнитися буржуазною республікою, до того ж позбавлених навіть тих рис демократизму, які вже висувалися представниками радикальних політичних плинів у революції - левелерами й індепендентами.Левелери були ідеологами революційної дрібної буржуазії й відстоювали принципи буржуазної демократії, відбиваючи щодо цього інтереси широких мас англійського народу: селянства, ремісників, сільських і міських «низів», солдатської маси. У своїх численних памфлетах і програмних документах вони піддали індепендентську республіку різкій критиці, просоченої демократичним радикалізмом і духом народних мас. У першу чергу левелери боролися за прийняття Англією конституції. Свій варіант вони назвали «Народною угодою» і подали на розгляд офіцерських зборів, де воно було піддано значним перекручуванням, були випущені основні пункти програми. Це спонукало Джона Лильберна - лідера левелерів - опублікувати 15 грудня 1648 року споконвічний, неспотворений текст документу. 19 січня левелери виступають із петицією в парламент із вимогами волі печатки20 січня, у палату громад була внесена перероблена офіцерськими зборами редакція «Народної угоди», Був прийнятий ряд репресивних мір, особливо проти агітаторів, а також встановлені суворі покарання за пропаганду й підбурювання.. Поки лідери левелерів перебували у тюрьмі, рух у їхню підтримку не слабшав й поширився на армію: 16 квітня - 10 тисяч підписів, 18 квітня - новий численний виступ у Лондоні, 23 квітня - подавлений виступ левелерів до Уолли.У той же час, 1 травня 1649 року, виходить остання, третя редакція «Народної угоди». Його основні положення: народний суверенітет; республіка з однопалатним парламентом, що обирають раз у рік; принцип поділу влади; обмеження повноваження верховних органів влади; вимоги релігійної волі й волі печатки; рівність всіх перед законом; свобода торгівлі; захист інтересів революції. Але й цей проект не був прийнятий владою до уваги. Наступні великі виступи левелерів відбулися восени в армії (Оксфордшир і Бекінгемшир) незадовго до суду над Джоном Лільберном і були подавлені. Суд проходив 24-26 жовтня, і в результаті процесу Лільберн був виправданий, але згодом був висланий парламентом із країни.

7************ На початку XVIIст. економічний і політичний розвиток країни стримувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів . Це щороку приносило короні великі доходи. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на зближення зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що викликало невдоволення купців і землевласників.У 1625р.на престол ступив Карл І. Він успадкував абсолютиські погляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну силу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, подав королю “Петицію про право”, згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, добровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незаконними. Монарх втратив право звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане потурати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь в його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести парламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібно.Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної рево-люції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в ре-зультаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шо-тландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за собою війну Шотландії з Англією.У 1640, потребуючи грошей для провадження війни проти Шотландії, король скликав парламент (Довгий парламент, 1640—53), що став органом буржуазної революції.

8**********. Зовнішня і внутрішня політика режиму Протекторату Кромвеля. Внутрішня політика Олівер Кромвель прийняв титул "Лорда-протектора вільної держави Англії, Шотландії й Ірландії" 16 грудня 1653 року . У день проголошення Кромвеля лордом-протектором була прийнята і нова конституція Вільної держави Англії, Шотландії й Ірландії, так називане "Знаряддя управління".вона була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Уперше право делегування своїх представників у парламент одержали також і виборці Ірландії і Шотландії. У парламент могли бути обрані лише люди богобоязливі і добрі поводження. До виборів не допускалися католики й учасники ірландського заколоту. Парламент з'являвся носієм верховної законодавчої влади в країні. Він повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущений раніше, ніж через 5 місяців після відкриття його засідань. Законодавча влада належала Лорду-протектору разом з народними представниками, а виконавча - Лорду-протектору разом з Державною Радою. Агенти республіки повідомили Лорду-протектору, що Карл II підтримує зв'язки не тільки з підпільною роялістською організацією "Запечатаний вузол", але і з пресвітеріанами і з деякими левеллерами. Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не починав ніяких спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більше того, він фактично ввів у країні поліцейський режим. Б Країна була розділена на 11 військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади Поліцейська влада повинна насаджувати благочестя, бороти з пияцтвом і розпустою. У вересні 1655 року протекторат різко підсилив боротьбу з роялістами. Лорд-протектор видав указ, по якому роялісти були розділені на 3 розряди. - I розряд - прямі учасники повстань і змов; вони карали вигнанням з Англії і конфіскацією всього майна. - II розряд - явні прихильники страченого чи короля його сина. Їм грозило чи вигнання в'язниця, але доходи з маєтків залишалися за ними. - III розряд - люди підозрілі. Вони каралися позбавленням частини доходів. Відкрита військова диктатура Кромвеля була досить ефективною, але не користалася великою популярністю в англійському суспільстві. У жовтні 1655 року, у розпал введення нової поліцейської влади почалася війна з Іспанією. Війна зажадала значного фінансування, і Кромвель увів нові податки. По конституції кредити і нові податки міг дозволити тільки парламент. Лорд-протектор був змушений провести вибори й у вересні 1656 р. скликати новий парламент. 17 вересня 1656 року пройшло перше засідання другого парламенту протекторату. парламент розробив і прийняв нову конституцію, по якій відновлювалася палата лордів. У палату громад допускалися всі, крім явних роялістів. Місце Державної ради зайняв Таємну раду, крім того, уводилися деякі обмеження влади лорда-протектора і волі совісті. Титул лорда-протектора став спадкоємним. Нова конституція, відома за назвою "Покірлива петиція і рада" набрала сили в червні 1657 (прийнята 25 травня 1657 року).У палату громад повернулися вигнані раніше депутати. Цього разу Кромвель не зумів стримати гніву і, переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658 року розпустив парламент.Останні кілька місяців життя Кромвель правил без парламенту. Зовнішня політика протекторату відзначалася великими успіхами в торгівлі та колоніальній експансії Англії. У 1654р. Кромвель уклав переможний мир з Голландією, змусивши її примиритися з Навігаційним актом, і торговельні угоди з Португалією, Швецією, Данією. Англія розпочала війну з Іспанією, яка забороняла англійським купцям торгувати в її колоніях, і захопила у неї в 1655р. о. Ямайку. Англійські кораблі захоплювали іспанські судна із сріблом, що пливли з Америки. Ост - Індська компанія дістала нові привілеї. Зовнішня політика Кромвеля була більш ніж блискуча. Вона стала сповнена національної гідності. Перед величчю генія протектора примушена була схилитися сама Європа. Спочатку вона визнала їх у сані, потім мимоволі підкорилася його керівництву.

9******Буржуазія і джентрі, що очолили революцію в середині XVII ст., після своєї перемоги ще більше зближуються на грунті загальних економічних інтересів. Верхівка обох класів міцно тримала в своїх руках всі важелі управління країною, громада, як у своєму центрі, в англійському парламенті. Інтереси класу землевласників були представлені в парламенті більш повно, ніж інтереси буржуазії. Титулована знать заповнювала лави верхньої палати - палати лордів: з його середовища виходили всі міністри. Нижня палата, чи палата громад, у XVIII ст., як і в попередні століття, в більшій своїй частині складалася з середнього дворянства. Картину доповнювало всевладдя землевласників в маєтному управлінні: лорд-лейтенант, призначений короною з числа найбільших лендлордів, представляв верховну владу в графстві; з місцевих середніх землевласників призначалися шерифи, які очолювали адміністративно-судові органи округу; велику роль у повсякденному житті більш дрібних адміністративних підрозділів (сотень і парафій) грали мирові судді, що призначалися також з числа місцевих землевласників.Тим не менш велика буржуазія завжди мала можливість захистити свої інтереси. Її представники з багатих купців, судновласників, работорговців засідали в палаті громад поряд з представниками землевласників. Уряд і парламент уважно прислухалися до вимог буржуазії: її петиції та заяви незмінно зустрічали з їхнього боку підтримку. Великі міста управлялися общинними радами (муніципалітетами), складеними з представників багатого купецтва і мануфактуристів. Нижня палата парламенту вважалася представницькою і виборною. На політичній сцені в Англії XVIII ст. продовжували діяти дві основні партії - віги і торі. Віги, що грали найактивнішу роль у вигнанні останнього Стюарта, найбільш рішуче підтримували спочатку Вільгельма III Оранського, а потім Ганноверську династію. Проте незабаром і торі відмовилися від підтримки Стюартів. Обидві партії - і торі і віги - були пов'язані з вищим англійським дворянством, до якого належали всі їхні керівники. Але все ж таки торі більше спиралися на масу середнього дворянства - сквайрів, економічне значення яких у XVIII ст. дуже виросло в результаті того, що відбувалося під час аграрного перевороту. 1701 року про престолонаслідування старша лінія Стюартів назавжди позбавлялася прав на престол; одночасно посилювався вплив і значення міністрів: відтепер вони, а не король, відповідали за дії уряду перед парламентом. Кабінет міністрів став формуватися з представників партії, яка мала більшість у парламенті. Партія вігів використовувала причетність деяких торі до змови проти Вільгельма. Послабивши своїх політичних супротивників, віги зберегли у своїх руках владу і після воцаріння королеви Анни (1702-1714), що займалася дуже мало справами управління.

10.**** Німецький абсолютизм - носив князівський характер. Його встановлення не привело до централізації. Влада імператора розповсюджувалася тільки на землі його домену. Не було єдиних загальноімперських законів в області права, не було єдиного війська, адміністрації і єдиної монети. Влада імператора була номінальною, князі мали політичну самостійність. У 1648 році після Реформації і миру Німеччина офіційно була визнана союзом держав. Священна Римська імперія була скасована.Особливе місце в державно-політичній історії Німеччини зайняла Пруссія (Бранденбург до середини XII ст. що сформувалося як самостійне маркграфство) з новим центром Марки - Берлін. Після декількох десятиріч династичних розбратів престол зайняли Гогенцоллерни (з 1415 р.). Їх династія правила до історичного кінця Пруської держави. З правлінням Гогенцоллернів пов'язане швидке зміцнення військової сили, приєднання нових територій, створення нової адміністрації. Довелося також випробувати династичного роздроблення, що було викликане особливим порядком населення.. Почалося становлення абсолютної монархії в Пруссії. На початку XVII ст. курфюрсти затвердили династичну нероздільність володінь. Це стало найважливішою передумовою політичного піднесення князівств.По-перше, затвердилася центральна адміністрація князівства, що дозволило курфюрсту здійснювати нагляд за Судовою палатою і пізніше за церквою. По-друге, став можливим швидкий розвиток військової організації. Були введені нові податки - повсюдні і загальні - контрибуція, а потім і акциз. Стала формуватися особлива організація військово-цивільного управління в центрі і на місцях.

Курфюршеству вдалося, завдяки майстерній дипломатичній грі, набути нового державно-політичного статусу. Бранденбург не міг зазнавати змін, тому герцогство Пруське було оголошене королівством. Цей факт визнали європейські країни в 1701 році. Курфюрсти отримали статус пруських королів, а Пруссія стала політичним центром реформованої держави з військово-бюрократичним абсолютизмом.