50. Внутрішня і зовнішня політика Липневої монархії у Франції.

Липнева монархія ( фр. monarchie de Juillet ) - Період в історії Франції від Липневої революції 1830 року, покінчила зрежимом Реставрації, до Лютневої революції 1848 року, встановила Другу республіку.Революція 1830 року була власне революцією консервативною: вона зроблена буржуазією, незадоволеною явно дворянськими тенденціями уряду, і відстоювала хартію 1814 року. Звичайно, вона одна не могла б зробити революцію, а взяли в ній діяльну участь робочі прагнули до демократичної республіки. Вихід революції був, однак, сприятливий для буржуазії; Бурбони впали, на трон був зведений Луї-Філіп, герцог Орлеанський (спершу, 30 липня 1830 року, в якості "намісника королівства", потім, 9-го серпня, в якості короля); 14 серпня 1830 була опублікована оновлена ​​Хартія, з дещо розширеною компетенцією парламенту і кращим забезпеченням його панування, з відповідальністю міністерства, з судом присяжних для злочинів друку. Більш важливим нововведенням було поширення виборчого права (досконале, втім, не конституцією, а особливим виборчим законом) на платників 200 франків прямих податків, що подвоїло кількість виборців (до 200000). Обиралася палата на 5 років.Протягом «трьох славетних днів» - 27-29 липня 1830р. - революція перемогла, але, в силу слабкості й неорганізованості республіканців, результатами народної перемоги скористались ліберали, які понад усе боялися проголошення республіки і втручання народу у державні справи. Липнева революція 1830 р. замінила дворянську монархію на буржуазну, привела до влади фінансову аристократію. Механізм держави лишився старим, змінився лише політичний режим. Відтепер і внутрішня, і зовнішня політика Франції спрямовувалась на задоволення потреб фінансової олігархії країни, до якої належав і сам король. Липневу монархію (1830—1848) називали «царством банкірів». Державний бюджет перетворився на джерело доходів фінансистів, які отримували через нього великі субсидії і позики. Банкіри заробляли на кредитах державі, постачанні армії, підрядах на будівництво фортець, портів і громадських споруд. Використовуючи особисті зв'язки з урядовцями, вони разом із самим королем успішно грали на фондовій біржі, спекулюючи державними облігаціями і акціями приватних компаній.У результаті виняткової орієнтації Липневої монархії лише на інтереси фінансової аристократії в опозиції до неї невдовзі опинилися всі верстви суспільства. Першою виступила республікансько-демократична опозиція. Проте дві спроби республіканців підняти у Парижі повстання (1832 і 1834) були нещадно придушені урядовими військами. Одночасно уряд ввів заборонні закони про пресу. Республіканці знов перейшли у підпілля, заснувавши низку таємних революційних товариств. У 30-40-х роках XIX ст. у Франції розпочався промисловий переворот, який охопив насамперед легку промисловість.

51) Німеччина у 1817-1845рр. Митний союз

Більшість німецьких політиків і діячів культури розраховувала, що після перемоги над Наполеоном їх народ нарешті здобуде державну єдність та політичну свободу. Але ні сподівання не справдилися. Створений за рішенням Віденського конгресу Німецький союз існував лише на папері, позаяк не мав єдиного Уряду, спільного законодавства та збройних сил. Союзний сейм, який під головуванням представника Австрійської імперії збирався у Франкфурті-на-Майні, реальної влади не мав. Кожна з держав Німецького союзу мала свого монарха, уряд, армію, грошову систему та власні митні тарифи. У більшості німецьких держав існували абсолютні монархії, за яких громадяни не мали ніяких політичних прав і свобод.

Політична роздробленість заважала також економічному розвиткові країни. На тих землях, які під час наполеонівських війн входили до складу імперії, розпочався процес розкріпачення селян. Одначе тепер його було згорнуто. Це стримувало розвиток сільського господарства та формування ринку вільної робочої сили. Розвиткові промисловості та становленню єдиного національного ринку заважало існування митних кордонів між численними німецькими державами. Промислова революція розпочалася в Німеччині у 30-х pp. - пізніше, ніж в Англії та Франції. Найбільших успіхів промислове виробництво досягло у трьох районах: Рейнсько-Вестфальському, Сілезії та Саксонії'. Зростанню гірничої та хімічної промисловості сприяло використання машин і запровадження технічних винаходів. У 1822 р. в усій Німеччині працювало лише дві парові машини, 1847 р. - понад тисячу. У 1835 р. у країні було збудовано першу залізницю завдовжки всього 6 км. Це було на десять років пізніше, ніж в Англії, та на п'ять, ніж у Франції.

У 1834 р. 18 німецьких держав об'єднались у митний союз, учасники якого скасовували мито на товари, що ввозилися. Одначе це не вирішувало складних проблем.

Потреби економічного розвитку Німеччини вимагали подолання роздробленості країни.