І. Вступна частина

Тема 1. Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві*. Дана тема є вступною до курсу філософії. Доцільно розглядати її за таким планом:

1. Світогляд, його сутність і структура.

2. Предмет філософії.

3. Основні функції філософії.

При розгляді першого питання теми “Світогляд, його сутність і структура” необхідно виходити з того, що людина в процесі своєї життєдіяльності час від часу роздумує про таємниці світобудови, про долю світової цивілізації, про перспективи розвитку людини. Різноманітність тематики цих роздумів обумовлена загальною орієнтацією, самовизначенням людини у світі, її світоглядом.

Світогляд - це система узагальнених знань про світ у цілому, про місце в ньому людини, про її ставлення до світу.

Світогляд покликаний допомогти людині орієнтуватися у різних сферах життєдіяльності. Він виступає як духовно-практичне явище, як концепція життя і являє собою сплав знань, цінностей, переконань та поведінкових установок.

Елементами структури світогляду є: світовідчування, світосприймання, світоуявлення, світорозуміння і світовідношення. Світогляд може бути буденно-практичним і теоретичним, повсякденним і науковим, індивідуальним і суспільним.

До основних історичних типів світогляду відносять: міфологічний, релігійний, філософський.

Студенту необхідно більш докладно ознайомитися з сутністю міфологічного і релігійного світогляду та їхніми функціями в соціальному житті, виходячи з того, що:

Релігія - це тип світогляду, в основі якого лежить віра в надприродні сили і поклоніння ім. Для даного типу світогляду характерна почуттєва, образно-емоційна форма сприйняття навколишньої дійсності.

Міфологія - тип світогляду, у якому різні уявлення про природу, суспільство, людину та її мислення становлять єдину образну картину світу, що поєднує у собі реальність і фантазію, знання і віру, думку й емоції. Міфологія, як і релігія, намагається

___________________

Примітка* Основу змістовної частини підручника становить матеріал«Вступ до філософії”.Навчальнийпосібник для студентів-заочної форми навчання.Під ред. Л.М.Нікітіна. - Київ - Донецьк, ДонДУЕТ,2003.

відповісти на питання про походження Всесвіту, Землі, життя на ній; пояснити природні і соціальні явища, пророкувати долю людини; окреслити коло морально-етичних проблем.

Філософія – це вищий тип світогляду, для якого характерними є раціональність, системність, логічність, теоретична оформленість.

Друге питання “Предмет філософії” варто почати із з'ясування змісту того твердження, що людина з давніх часів прагнула зрозуміти навколишній світ і своє місце в ньому.

Слово “філософія” (гр. phileо – люблю + sophia - мудрість) означає дослівно “любов до мудрості”. Існує думка, що філософ і математик античності Піфагор (VI ст. до н.е.) був першим, хто назвав себе філософом.

Давньогрецький філософ Платон (V ст. до н.е.) вживав термін “філософія” як пізнання сущого. Слідом за ним Аристотель (IV ст. до н.е.) вважав завданням філософії аналіз причин речей.

Перші філософські системи з'явилися приблизно 2,5 тисячі років тому. Виникнення філософії історично збіглося з виникненням наукового знання. Філософія виникає як перша історична форма теоретичного знання. Точніше, усі знання, що якось відрізняються від міфології і релігії, були названі філософією.

З накопиченням спеціальних наукових знань починається розмежування між окремими галузями знання. Вже в епоху античності з єдиного нерозчленованого знання відокремилися математика, астрономія, фізика, медицина й інші науки.

Одночасно змінювалося і розвивалося власне філософське знання. Предметом філософії, на відміну від природних і технічних наук, стала духовна діяльність людини, а також усвідомлення людиною цієї діяльності, її змісту, мети, призначення людини у світі.

Філософія - це вчення про людину, її місце у світі. Вона досліджує загальні закономірності природи, суспільства і людського мислення.

У філософії концентруються й дістають найбільш послідовного виразу ідеї, почуття, установки і настрої, що існують у суспільстві. Філософські роздуми відповідають глибинній потребі людини в раціональному обґрунтуванні і поясненні природи, суспільства, людини та її мислення в їхній цілісності і взаємозумовленості.

Філософське осмислення дійсності припускає наявність двох протилежностей. Ними виступають світ, що є “зовнішнім” стосовно свідомості людини, тобто об'єктивна реальність, і світ “внутрішній” (психічне, духовне життя людини) - суб'єктивна реальність. Різні уявлення про відносини цих двох реальностей (об'єктивної і суб'єктивної, об'єкта і суб'єкта) пронизують філософію протягом усієї її історії. Ці відносини двох рівнів реальності розуміється як основне питання філософії - питання про відношення людини до світу, свідомості до буття, суб'єктивного до об'єктивного.

У залежності від того, як філософи вирішували це питання, філософія поділилася на два напрямки - матеріалізм і ідеалізм. Матеріалісти стверджують, що первинним є матерія, а вторинним - свідомість. Ідеалісти первинною вважають свідомість, вторинною - матерію.

Як філософський напрямок, ідеалізм визнає первинним абсолютну ідею, світовий розум (Платон, Гегель) чи свідомість людини, “комплекс відчуттів” (Берклі, Фіхте) за визначальну причину всього сущого.

Студенту слід знати, що філософи часто намагаються завуалювати свою світоглядну позицію. Матеріалісти, наприклад, називають себе субстанціалістами, а ідеалісти – функціоналістами, однак від такої гри в терміни суть філософського бачення світу не змінюється.

Філософський принцип, відповідно до якого все, що існує, походить з одного джерела, є єдиним у своїй основі, називається монізмом. В залежності від вирішення основного питання філософії розрізняють матеріалістичний і ідеалістичний монізм. Перший бачить єдність світу у його матеріальності. Другий - основою всього вважає духовне начало (свідомість).

В історії філософії були мислителі, що намагалися стати на проміжну позицію. Вони визнавали рівноцінність, незалежність двох першооснов світу - матерії і свідомості. Таких філософів називають дуалістами.

Коли ми розглядаємо проблему ставлення людини до світу, свідомості до буття, то це породжує питання про те, чи спроможне наше мислення пізнати навколишній світ? Питання про те, чи є пізнаванним світ і, якщо він пізнаваний, то до якої межі, становить найважливішу складову частину філософського осмислення дійсності (другу частину чи сторону основного питання філософії).

В залежності від того, на якій позиції у вирішенні питання про пізнаванність світу стояли філософи, вони поділялися на два напрямки. До першого, а їх більшість, належать прихильники пізнаванності світу. Серед тих, хто стоїть на позиціях пізнаванності світу, є такі течії як: сенсуалісти - ті, що головну роль у пізнанні відводять почуттєвому пізнаванню (Локк, Кондильяк); раціоналісти - ті, що головну роль у пізнанні надають розуму (Декарт, Спіноза); ірраціоналісти - ті, що відкидають чи принижують роль розуму в пізнанні (Ніцше, Бергсон).

До другого напрямку (їх меншість) належать ті, хто заперечує пізнаванність світу. Серед них виділяють дві течії - скептицизм і агностицизм. Скептицизм відкидає можливість одержати достовірне знання про світ (Пірон, Горгій). Агностицизм цілком чи частково відкидає можливість пізнаванності світу (Юм, Кант).

Розглядаючи третє питання “Основні функції філософії”, студенту слід виходити з того, що філософія тісно пов'язана з життям людей, задовольняє певні соціальні потреби. Так, філософія завжди виконувала і виконує функцію універсального знання, або пропедевтики (увідного курсу) до універсального знання.

Найважливішими функціями філософії також є такі:

- світоглядна, що виражає ставлення людини до світу, орієнтує її дії в духовно-практичній сфері;

- гносеологічна (теоретико-пізнавальна чи епістемологічна), що вирішує питання про пізнаванність світу і вірогідності знання;

- методологічна - виступає як система методів пізнання;

- ідеологічна (соціальна) - впливає на соціальні відносини і взаємозв'язки;

- гуманістична - спрямована на визнання пріоритету особистості на основі загальнолюдських цінностей;

- культурно-виховна - сприяє формуванню в людині культури мислення і спілкування, орієнтує людину на істину, добро і справедливість;

- критична - пов'язана з орієнтацією на цінності й ідеали, на оцінку соціальної дійсності під певним кутом зору;

- аксиологічна (ціннісно-регулятивна) - полягає в оформленні цінностей життя, системи моральних і гуманістичних принципів та ідеалів, сенсу життя людини;

- евристична, служить збільшенню наукових знань, пошуку шляхів до нових відкриттів;

- прогностична, спрямована на філософське осмислення перспектив розвитку людини, культури і цивілізації, вирішення глобальних проблем.

Ці і багато інших функцій філософії характеризують її роль у суспільстві, у морально-духовному розвитку людини і суспільства, відбивають зв'язок філософської теорії з практикою.

^* _* ^*

Для більш глибокого ознайомлення з темою варто звернутися до наступних статей у довідковій літературі:

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М.: 2001.

Ст.: “Мировоззрение”, “Философия”, “Материализм”, “Идеализм”.

Філософський енциклопедичний словник. - К.: 2002. Ст.: “Світогляд”, “Філософія”, “Матеріалізм”, “Ідеалізм”, “Основні питання філософії”.