Теоретична частина: Модуль III. Соціальна філософія

Розділ I. Экологічні і соціальні проблеми буття

Тема 11. Природа як предмет філософського дослідження

1. Поняття природи і суспільства.

2. Проблема взаємозв'язку природи і суспільства.

3. Екологічна криза і шляхи виходу з неї.

При розгляді першого питання “Поняття природи і суспільства” слід виходити з того, що проблеми взаємозв'язку природи і суспільства стали на сьогодні глобальними., такими, що пов’язують воєдино увесь світ.

Природа, у широкому розумінні, це об'єктивна дійсність в усьому різноманітті її форм, тобто весь матеріальний світ, що оточує людину.

Не всі структурні частини цього світу: - Земля, сонячна система, Галактика і Всесвіт у цілому, є однаково актуальними для людини. По-різному вони впливають на життя людей. Тому, у вузькому значенні, під природою розуміють сукупність природних умов існування і розвитку людини і суспільства (географічне середовище).

В останні роки, говорячи про природу, використовується поняття навколишнього середовища (довкілля). Навколишнє середовище – це географічне середовище в єдності із середовищем “штучним”, тобто створеним людиною.

Роль природного середовища в житті суспільства важко переоцінити. Природа є джерелом енергетичних, промислових і сільськогосподарських ресурсів, впливає на розміщення підприємств видобувної промисловості і специфіку сільськогосподарського виробництва, а через це - багато в чому визначає процес розселення людства. Крім того, природа, у силу властивої їй циклічності (зміна дня і ночі, зими - літом тощо) змушує людей підкорятися цій циклічності.

Природа, для якої характерні такі процеси як землетруси, тайфуни, бури, урагани і т.п., може виступати і виступає руйнівною силою, що знищує плоди людської праці.

Досить важливим, нарешті, є те, що природа виступає основою всіх людських знань про світ.

Залежність людини від природи є об'єктивним чинником, що діє протягом усієї людської історії. Без природного середовища людина не може існувати.

Суспільство являє собою специфічну частину об’єктивної дійсності, що відокремилася від природи. Крім біологічних передумов, для суспільства необхідні матеріальні елементи, такі як спосіб виробництва, і духовні елементи у вигляді моральних, правових, наукових, релігійних, філософських і інших поглядів. У цьому розумінні суспільство – це соціальна система, що включає в себе сукупність усіх соціальних, економічних і духовних відносин людей, що складаються на основі даного способу виробництва, способу життя і соціокультурної сфери (науки, культури, політичних, правових, етичних, релігійних і інших поглядів).

Природа і суспільство постійно взаємодіють між собою. Основною формою взаємозв'язку між ними виступає людська праця, у ході якої людина регулює обмін речовиною між суспільством і природою.

При розгляді другого питання “Проблема взаємозв'язку природи і суспільства” доцільно знати, що з глибокої давнини мислителі намагалися визначити місце людини в системі природи. Частина з них вважала, що людина, будучи продуктом природи, є її невід’ємною частиною. Інші протиставляли людину природі, вважали, що людина повинна панувати над природою (у 20 – 30-ті роки ХХ століття в СРСР було навіть гасло: “Свободу отримаємо, природу навчимо”).

Якщо додати до цього, що людині взагалі властиве уявлення про те, що природа являє собою невичерпний резервуар благ, то звідси стає зрозумілим, чому екологічні (екологія - вчення про взаємозв'язок живих організмів з навколишнім середовищем) погляди і ставлення людини до природи довгий час залишалися на примітивному, архаїчному рівні.

Одночасно протягом всієї історії залежність людини від природи, як правило, сприймалася як прояв могутніх, надприродних сил.

Вирішуючи питання про взаємодію природи і суспільства, окремі соціологи, представники так званого географічного детермінізму - абсолютизували роль природного оточення, вважали основою розвитку суспільства географічне середовище. Вони (Ж.Боден, Ш.Монтеск'є, Л.І. Мечников) вважали, що географічне середовище визначає свідомість людей, їхній державний устрій і вдачу. Вони не враховували того, що природа, по-перше, змінюється більш повільними темпами, ніж суспільство; по-друге, що людина є діяльною істотою, яка активно впливає на природу.

Географічний детермінізм у сучасних умовах проявляється в геополітиці й особливо в астрології.

Демографічний детермінізм при поясненні громадського життя абсолютизує роль народонаселення. Зокрема, послідовники священика й економіста XVIII ст. Мальтуса, так звані новомальтузіанці, намагаються довести, що наявність “надлишкового” населення (а не стан економіки і форми керування суспільством) є причиною убогості і соціальної незахищеності людей.

Студентові слід зрозуміти, що географічне середовище і народонаселення відіграють важливу роль у житті людства. Однак основні джерела розвитку суспільства слід шукати не у цих факторах, а в закономірностях функціонування і розвитку самого суспільства, в економіці, політиці, культурі.

При розгляді третього питання “Екологічна криза і шляхи виходу з неї” слід враховувати, що розвиваючи продуктивні сили, людина залучує у процес виробництва все нові й нові різновиди речовини природи, використовуючи природні ресурси з наростаючою інтенсивністю.

Науково-технічна міць людської цивілізації з особливою силою ставить задачу відповідальності людини перед природою. За своїми наслідками вплив людини на навколишнє середовище перевершує силу впливу на природу могутніх геологічних і космічних процесів. При цьому розширюються просторові межі освоєння природи людиною, поширюючись вшир і вглиб. Відбувається інтенсивне використання природних ресурсів, що, в свою чергу, приводить до забруднення природного середовища. Природа вже не в змозі утилізувати відходи. У результаті людська активність усе більше перетворюється на силу, що погрожує знищити людство.

Небачений раніше масштаб змін у природному середовищі приводить до того, що людина усе більше відчуває на собі негативну реакцію з боку природи. Матір-природа виявляється злою мачухою, як це має місце, наприклад, у зоні аварії Чорнобильської АЕС. Там, як і до аварії, на деревах щебечуть птахи, бродять тварини, у лісах повно грибів і ягід, але життя людини поставлене під погрозу, а дарунки природи стали для неї смертельно небезпечними.

У сучасних умовах людському життю загрожує екологічне лихо не тільки в таких регіонах, як зона навколо Чорнобиля. Для людства усе більш зримою стає екологічна криза - криза середовища, в якому живе людина.

В умовах, коли негативний вплив на природу стає усе більшим, людство поступове починає усвідомлювати, якою невеликою є наша планета і як все на ній взаємопов'язане. Образно говорячи, стає усе більш зрозумілим, що наша планета - це ніби космічний корабель, але корабель з істотним недоліком - у нього немає відсіку для видалення відходів. За забруднення навколишнього середовища розплачуватися тим, хто живе зараз і наступним поколінням людей.

Усвідомлення цієї обставини актуалізує значення боротьби з забрудненням природного середовища і порушенням в ньому екологічної рівноваги. Неодноразово ці проблеми обговорювались на засіданнях ООН. У червні людство відзначає Міжнародний день захисту біосфери, а в квітні - День навколишнього середовища (довкілля).

На жаль, наука і зараз не може вказати шляхи виходу з екологічної кризи. Нерідко вчені стверджують, що вихід треба бачити у впровадженні безвідхідних технологій. Але сучасне виробництво, запровадивши безвідхідні технології (цю схему людині підказала природа, у якої відходи одного процесу є основою для іншого), зможе сповільнити, але не відвернути екологічну кризу, адже промисловість нерідко використовує ресурси, що не поновлюються - вугілля, нафту, сланці. Значить, безвідхідне виробництво, незважаючи на всю його привабливість, не може бути панацеєю від екологічного лиха.

Належить пам'ятати, що екологічні проблеми – це проблеми глобальні. Для їхнього вирішення необхідне поєднання зусиль усього людства і мирне співіснування, необхідний також подальший розвиток науки, техніки і нових енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

Деякі дослідники перед загрозою екологічної кризи, що очікує людство, проповідують тезу: “Назад до природи”. Цю позицію прийнято називати руссоїстською, або неоруссоїстською, тому що ця теза проголошена видатним просвітителем XVIII ст. Ж.-Ж.Руссо, хоча була відома вже в далеку давнину.

В будь-які століття теза “Назад до природи” була утопічною, нерідко реакційною, а в сучасних умовах вона є ще й антигуманістичною. Справа в тому, що людина не може обійтися без застосування техніки, без розвитку виробничих сил. Без цього вона приречена на загибель. Ті, хто виступає за обмеження прогресу людства, посилаючись на необхідність збереження природи, фактично висловлюють недовіру до людини, до її творчих сил і розуму. Їх поклоніння природі виходить за розумні межі.

Людина є в цьому світі творцем, а не сторожем. Вона не може природу перетворити на недоторканий заповідник. Її задача полягає в іншому. У давнину за ідеал, гідний мудреця, вважалося жити в згоді з природою. Так що більш правильною була б теза “Уперед до природи”.

Природу не потрібно завойовувати, не слід її й перетворювати за своїм (на кожнім історичному етапі досить обмеженим) розумінням цього перетворення, а необхідно навчитися жити і діяти в гармонії з природою, необхідні нові підходи до розуміння ролі природи в житті людства.

Сучасна людина, у силу умов свого буття, усе більш і більш відгороджується від “першої” природи. Усе більше і більше вона починає жити в перетвореній нею “другій” природі. Однак ця природа не повинна входити в конфлікт із “першою”, для чого належить створити здорове для життя людини середовище, обстановку, що забезпечує максимальні можливості для її розвитку.

Екологічні проблеми в ХХІ сторіччі, що тільки почалося, будуть загострюватися. Нерідко їхнє вирішення зажадає скорочення реалізації соціальних програм або відсуне їх на другий план. Отже, людина повинна навчитися жити (мислити і діяти) у гармонії з природою, не порушуючи рівноваги в природному середовищі. Від вирішення цього питання залежить майбутнє. Тільки гармонійні взаємовідносини з природою зроблять для людства можливим подальше існування на планеті.

^* _* ^*

У довідковій літературі дивіться такі статті:

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. – М.: 2001. Ст.: “Природа”, “Экология социальная”.

Філософський енциклопедичний словник. - К.: 2002. Ст.: “Природа”, “Екологія”, “Екологічна політика”, “Философія екології”.