2.3 Організація праці

Термін "організація" має декілька значень.

Перше значення - це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві — це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміну "організація" — це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. В цьому значенні організація праці на підприємстві — це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Ще одне значення терміна "організація" - це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології.

Праця людей в процесі виробництва організується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди мас дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

В основі наукової організації управлінської праці полягають певні принципи.

Принцип комплексності передбачає, що наукова організація управлінської праці розвивається не за одним напрямком, а за їх сукупністю; стосується не одного працівника, а усього управлінського колективу. Проблема організації управлінської праці повинна вирішуватися всебічно з урахуванням усіх аспектів управлінської діяльності.

Принцип системності передбачає взаємне узгодження усіх напрямків розглядання об’єкту, а також усунення протиріч між ними. В результаті такого підходу створюється система організації праці, у рамках якої усі її складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування усієї системи.

Регламентація - це встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних документів, заснованих на об’єктивних закономірностях розвитку системи управління. При цьому виділяється коло питань, що підлягають жорсткій регламентації, і питання, для яких потрібні лише рекомендації.

Спеціалізація полягає у закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій з покладанням на них повної відповідальності за кінцеві результати їх діяльності в процесі управління. При цьому слід мати на увазі, що існують границі спеціалізації, які не можна переступати, щоб не стримувати творче зростання працівників, не впливати негативно на змістовність їхньої праці.

Трудовий колектив повинен працювати в умовах стабільності його складу, функцій і задач, що ним вирішуються. Це не виключає динаміки у розвитку колективу. Важливо, щоб зміна змісту і складу задач була обумовлена об’єктивно необхідними потребами і відбувалася на науковій основі.

Цілеспрямована творчість полягає у досягненні двох взаємозалежних цілей: забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні передових прийомів праці і максимальне використання творчого потенціалу управлінських працівників у їхній повсякденній діяльності.

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні засоби загального підходу до організації управлінської праці.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи:

-поділ і кооперування праці, що передбачає науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

-нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва ;

-організація і обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення у відповідності з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

-організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

-покращання умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

-ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;

-раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці;

-планування і облік праці;

-мотивація праці;

-зміцнення дисципліни праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

система організації виробництва;

психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників відбуваються зміни і в організації праці. Механізація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виготовлення нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу у кількості працівників, їх професійному і кваліфікаційному складі. Це приводить до змін у організації праці.

Організація праці тісно взаємопов'язана з організацією виробництва. Як складова частина організації виробництва організація праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили.

Поняття "організація управлінської праці" відображає один з напрямків організації праці в цілому.

При проектуванні трудових процесів (при побудові робіт) типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами організації праці, прийомами та методами виконання робіт. В таких випадках, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психолого-фізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персонал}', рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій повинно бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинно викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв.

При аналізі змісту організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня, на якому відбуваються зміни.

В масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

В межах підприємства головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат па взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

Умови праці –  це комплекс  соціально-економічних, організаційних та природніх факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

Соціально-економічні  фактори  містять  у собі нормативно-правові документи (закони про працю, норми, стандарти і т.д.), соціально-психологічні умови (, що характеризують відношення працівників до праці, психологічний клімат у колективі й т.п.), суспільні й економічні фактори (система пільг і компенсацій, стимулювання за поліпшення умов праці).

Технічні  фактори  –  це предмети й знаряддя праці, технологічні процеси, організаційні форми проведення, режим праці й відпочинку й т.п.

Природно-природні  фактори  визначають характер впливу на працівників кліматичних, геологічних і біологічних особливостей місцевості, де здійснюється робота.

Усі ці фактори взаємозалежні й впливають на продуктивність праці, рівень травматизму й профзахворювань, тобто на вагу праці.

Безпосередньо на виробничий травматизм і професійні захворювання, а значить і на умови праці впливають  небезпечні  й  шкідливі  виробничі фактори.

Небезпечним  називається  виробничий  фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах приведе до травми  або  іншому раптовому  різкому  погіршенню  здоров'я. Якщо ж виробничий  фактор приведе до захворювання або зниження працездатності,  то його вважають  шкідливим. Залежно від рівня й тривалості впливу шкідливий  виробничий  фактор  може стати небезпечним.

Небезпечні  й  шкідливі виробничі  фактори підрозділяють на  чотири  групи: фізичні,  хімічні, біологічні й психофізіологічні.

До  фізичних  небезпечних  і  шкідливих  виробничих  факторів  відносяться:  механізми, що рухаються машини й, що пересуваються частини виробничого устаткування й виробів; підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони, підвищені  рівня шуму, вібрації, інфрачервоних і електромагнітних випромінювань; небезпечний рівень напруги в електричному колі, підвищені рівня статичної електрики, недостатня освітленість робочої зони, підвищені або знижені температури,  тиск, вологість і т.д.

До  хімічних  небезпечних  і  шкідливих виробничих факторів  ставляться  хімічні  речовини,  які  по  характеру впливу на організм людини підрозділяються на токсичні, що дратують, сенсибилізуючі, канцерогенні й мутагенні.

До біологічних небезпечних  і  шкідливих виробничих факторів відносяться: патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки й т.п.) і продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини, тварини).

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні (статичні й динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

У процесі праці весь цей складний комплекс факторів, що впливають на формування умов праці, об'єднаних різноманітними взаємними зв'язками й впливає на вагу праці людини і його здоров'я.

Для різних видів праці існують різні оцінки їх напруженості.

Напруженість праці повинна характеризувати сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці людини та впливають на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. При такому  тулмаченні поняття напруженість праці однаково застосовується, як до розумової, так і до фізичної праці.

Об'єктивна оцінка напруженості праці може бути зроблена на основі оцінки реакцій і змін в організмі людини, тобто на основі функціонального стану людини. Виділяють три функціональні стани людини: нормальне, граничне ( між нормою й патологією) і патологічне. Їх можна розпізнавати за допомогою медико-фізіологічних і техніко-економічних показників. Відповідно до викладеного встановлено шість категорій умов праці.

Перша категорія включає роботи, що виконуються при оптимальних умовах виробничого середовища, фізичного, розумового й нервово-емоційного навантаженнях. Такі роботи поліпшують загальне самопочуття, збільшують працездатність і продуктивність праці.

Друга категорія включає роботи, що виконуються в умовах нормативно-технічні вимоги, що не перевищують, гранично припустимі концентрації шкідливих речовин, гранично припустимі рівні вібрації, шуму, випромінювання і т.д. Такого роду умови не створюють відхилень у стані здоров'я протягом усієї трудової діяльності.

Третя категорія характеризується роботами, що виконуються в умовах, відповідних до граничного стану організму. При цьому незначно знижуються виробничі показники. Нормальні умови відпочинку досить швидко усувають ці наслідки.

До четвертої категорії відносяться роботи, при яких впливи несприятливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів викликають перехід від граничного стану до більш глибокого їх впливу, погіршуючи фізіологічні показники у практично здорових людей. Нагромадження цих факторів може привести до захворювань.

До п'ятої категорії відносяться роботи, що призводять до патологічних змін через несприятливі умови праці. Нормальний відпочинок знижує ці зміни, але у деяких працівників вони можуть перейти в професійні захворювання.

До шостої категорії відносяться роботи, які виконуються в особливо несприятливих умовах. При цьому патологічні реакції розвиваються дуже швидко, можуть мати незворотний характер і супроводжуються важкими порушеннями функцій життєво важливих органів.