Политол-Украинский вимір
.pdf6. Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом.
Вони були націлені на зміни в Конституції України, які б надавали Президентові додаткових повноважень і стимулювати ефективність роботи Верховної Ради.
29 березня 2000 р. Конституційний Суд України зняв перше й шосте питання з референдуму. Підсумки проведеного 16 квітня 2000 р. Референдуму за народною ініціативою (стверджувальні відповіді на усі питання перевищували 80%) й президентські законопроекти, направлені до Верховної Ради 25 квітня, які передбачали внести відповідні зміни до Конституції, знову загострили ситуацію. Однак жодна пропозиція не змогла набрати 300 голосів народних депутатів, необхідних для внесення змін до Конституції.
13 січня 2000 р. у Верховній Раді утворилася парламентська більшість, яка відмежувалася від політики лівих сил, заявила про підтримку курсу реформ і заявила про власну відповідальність за їх долю. Нове політичне об’єднання сформували 241 депутат, представники 11 фракцій (“Батьківщина”, “Відродження регіонів”, “Громада”, НДП, НРУ, УНР, “Незалежні”, Партія зелених, “Реформи-Конгрес”, СДПУ(о), “Трудова Україна”). Парламентська більшість також виступила з підтримкою реформаторського курсу уряду, на чолі якого в грудні 1999 р. став В. Ющенко.
Само по собі формування першої в історії українського парламентаризму правоцентристської більшості не змогло стримати нової політичної кризи. У парламенті і почасти в українському суспільстві знову сформувалися непримиренні політичні угруповання. Вже восени 2000 р. в черговий раз загострилося політичне протистояння, приводом до якого стали події навколо зникнення журналіста Г. Гонгадзе та “касетний скандал” (пов’язаний із записами на магнітну плівку розмов у президентському кабінеті, здійснених В. Мельниченком).
31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради, які проводились на основі
змішаної (мажоритарно-пропорційної) системи. За голоси виборців боролись 33 політичні партії та блоки.
За пропорційною квотою лише 6 партій та блоків подолали чотиривідсотковий поріг:
¾Блок “Наша Україна” (лідер В. Ющенко) – 23,57%;
¾Комуністична партія України (лідер П. Симоненко) – 19,98%;
¾Блок “За єдину Україну” (лідер В. Литвин) – 11,77%;
¾“Блок Юлії Тимошенко” (БЮТ) – 7,26%;
¾Соціалістична партія України (лідер О. Мороз) – 6,87%;
¾СДПУ(о) (лідер В. Медведчук) – 6,27%.
За мажоритарною квотою беззаперечне лідерство здобув блок “За єдину Україну”.
У підсумку народні депутати репрезентували політичні сили:
¾“За єдину Україну” – фракція налічувала 119 народних депутатів (30 – за пропорційною системою, 84 – за мажоритарною);
¾блок “Наша Україна” – 110 (70 + 40),
¾КПУ – 65 (59 + 6),
¾СДПУ(о) – 26 (19 + 7),
¾БЮТ – 22 (22 + 0),
¾та СПУ –22 (20 + 2).
Головою Верховної Ради було обрано лідера блоку-переможця В. Литвина.
На основі блоків та партій “За єдину Україну” та СДПУ(о) була сформована парламентська більшість. На основі блоків та партій “Наша Україна”, КПУ, БЮТ та СПУ була утворена парламентська опозиція.
Отже, вибори 2002 р. свідчать, що ліві партії починають втрачати свої позиції. Це пояснюється як фізичним зменшенням електорату лівих сил (нове покоління не вважає ідеологію лівих привабливою), так і певними успіхами економічних реформ на шляху ринкової економіки.
У 2004 р. відбулися чергові вибори Президента України. Виборчі перегони стали найгострішими та найзатятішими за всі роки незалежності. З-поміж 24 кандидатів у Президенти (В.А.Ющенко, В.Ф.Янукович, О.О.Мороз, П.М.Симоненко, Н.М.Вітренко, А.К.Кінах, О.М.Яковенко, О.О.Омельченко, Л.М.Черновецький, Д.О.Корчинський, А.В.Чорновіл, М.Ф.Грабар, М.Ю.Бродський, Ю.І.Збітнєв, С.В.Комісаренко, В.О.Волга, Б.Ф.Бойко, О.М.Ржавський, М.В.Рогожинський, В.А.Кривобоков, О.Ф.Базилюк, І.Л.Душин, Р.М.Козак, В.П.Нечипорук) у другий тур голосування пройшли В.А.Ющенко (39,90 % голосів) та В.Ф.Янукович (39,26 % голосів). “Найближчими” переслідувачами першого туру виборчих перегонів були О.О.Мороз (5,82%) та П.М.Симоненко (4,97 %), результати яких були передбачувані, зважаючи на популярність серед частини населення лівих гасел.
Результати другого туру голосування (В.Ф.Янукович – 49,46%, В.А.Ющенко – 46,61 %) опозиція проголосила сфальсифікованими та вивела своїх прибічників на Майдан Незалежності з протестами. Так почалася “Помаранчева революція”. Був призначений третій тур голосування. Результати переголосування принесли перемогу В.А.Ющенко – 51,99 % голосів. В.Ф.Янукович отримав 44,20 % голосів.
Внаслідок бурхливого політичного протистояння та компромісу (у вигляді політичної реформи) між народними депутатами Верховної Ради – прибічниками обох кандидатів, Президентом України став В.А.Ющенко.
У 2006 р. вибори до Верховної Ради відбувалися на основі пропорційної системи виборів (3.13.).
З 45-ти партій, що брали участь у виборчих перегонах, трьохвідсотковий бар’єр подолали лише 3 партії та два блоки партій.
Голоси виборців розподілилися наступним чином:
¾“Партія регіонів” – 32,14 %;
¾“БЮТ” – 22,29 %;
¾Блок “Наша Україна” – 13,95 %;
¾СПУ – 5,69 %;
¾КПУ – 3,66 %;
¾не підтримали жодну партію – 1,77 %.
Процент голосів (більше 1 %) відданих за інші партії засвідчив певну популярність їх передвиборчих програм та гасел:
¾Блок Н.Вітренко “Народна опозиція” – 2,93 %;
¾“Народний блок Литвина” – 2,44 %;
¾“Український народний блок Костенко і Плюща” – 1,87 %;
¾Партія “Віче” – 1,74 %;
¾“Громадянський блок ПОРА-ПРП” – 1,47 %;
¾“Опозиційний блок НЕ ТАК” – 1,01 %.
Лідерами у областях (максимально подані голоси) на виборах 2006 р. стали: Партія регіонів у регіонах Сходу та Півдня (АР Крим (58% голосів), Дніпропетровська
(44,98%), Донецька (73,63%), Запорізька (51,23%), Луганська (74,33%), Миколаївська (50,34%), Одеська (47,51%), Харківська (51,70%), Херсонська (39,14%) області та м. Севастополь (64,26%)).
БЮТ у регіонах Півночі, Центру і частково Заходу (Вінницька (33,25%), Волинська (43,93%), Житомирська (24,93%), Київська (44,54 %), Кіровоградська (30,13%), Полтавська (26,81%), Рівненська (31,30%), Сумська (33,25%), Тернопільська (34,49%), Хмельницька (35,57%), Черкаська (38,25%), Чернівецька (30,34%), Чернігівська (33,90%) області та м. Київ
(39,22%)).
Наша Україна частково у західному регіоні (Закарпатська (25,79%), Івано-Франківська
(45,06%), Львівська (37,95%) області)).
У Верховній Раді політичні сили отримали наступну кількість мандатів:
¾“Партія регіонів” – 186;
¾“БЮТ” – 129;
¾Блок “Наша Україна” – 81;
¾СПУ – 33;
¾КПУ – 21.
Результати виборів недвозначно свідчили, що комуністично-соціалістична ідеологія втратила привабливість для населення і за ці партії голосують більше за інерцією ніж за власним свідомим вибором.
Також вибори довели, що крайнє-ліва та крайнє-права (радикальні) ідеологія не є популярною у народу. Населення бажає розвитку суспільства без стрімких і радикальних перетворень, тобто українці дедалі стають прагматичнішими та стриманішими.
За визначенням міжнародних експертів вибори 2006 року були найбільш демократичними за всі роки незалежності України.
У 2007 р. відбулися позачергові вибори до парламенту. 2 квітня 2007 року Президент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007, проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. Парламент продовжував проводити засідання, але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному Суді України, який унаслідок різних юридичних причин так і не прийняв рішення по суті цієї справи.
Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію, та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня, причому причиною їх призначення оголошувалося припинення існування Верховної Ради, внаслідок відсутності в ній 1/3 депутатів від конституційного складу: опозиційні депутати (БЮТ та партії “Наша Україна”) спеціально для цього припинили свої депутатські повноваження.
Позачергові вибори народних депутатів України (30 вересня 2007 року) проводилися за пропорційною системою і майже не змінили політичну картину в парламенті. До Верховної Ради ввійшли також 5 політичних сил (з 20-ти, які йшли на вибори), але замість партії соціалістів до парламенту ввійшов блок партій, об’єднаних навколо Народної партії, яку очолював колишній спікер Ради В.Литвин.
Голоси виборців розподілилися наступним чином: ¾ “Партія регіонів” – 34,37 %;
¾“БЮТ” – 30,71 %;
¾Блок “Наша Україна – Народна самооборона” – 14,15 %;
¾КПУ – 5,39 %;
¾“Народний блок Литвина” – 3,96 %;
¾не підтримали жодну партію – 2,73 % (майже на 1 % більше ніж у 2006 році). Соціалістична партія у 2007 р. майже увійшла до парламенту (як і роком раніше Блоку
Н.Вітренко “Народна опозиція”) соціалістам не вистачило майже 0,1 %.
Більше 1 % народної підтримки вдалося набрати лише Прогресивній соціалістичній партії України (лідер – Н.Вітренко) – 1,32 % голосів, яка проте, порівняно з 2006 р., втратила народної підтримки на 1,61 % голосів.
До партій, що не ввійшли до парламенту, але закривали “першу десятку” політичних сил, які активно проявили себе на виборчих перегонах належали:
¾Всеукраїнське об’єднання “Свобода” – 0,76% (178 660 голосів);
¾Партія Зелених України – 0,40% (94 505 голосів);
¾Виборчий блок Людмили Супрун – Український регіональний актив (УРА) – 0,34% (80 944 голосів).
Інші 10 партії та блоків партій – Комуністична партія України (оновлена) (КПУ(о)), Партія Вільних Демократів, “Блок партії пенсіонерів України”, Партія національноекономічного розвитку України (ПНЕРУ), “Український Народний Блок”, “Селянський Блок “Аграрна Україна””, Блок “Християнський блок”, Виборчий блок політичних партій “КУЧМА” (Конституція-Україна-Честь-Мир-Антифашизм), Блок “Всеукраїнська громада”, Всеукраїнська партія Народної Довіри – сумарно набрали 1,28 % голосів виборців, що показує їх низьку популярність серед населення України.
Лідерами у областях (максимально подані голоси) на виборах 2007 р. стали: Партія регіонів у регіонах Сходу та Півдня (АР Крим (60,98% голосів),
Дніпропетровська (48,15%), Донецька (72,05%), Запорізька (55,45%), Луганська (73,53%), Миколаївська (54,40%), Одеська (52,22%), Харківська (49,61%), Херсонська (43,23%) області та м. Севастополь (64,53%)).
БЮТ у регіонах Заходу, Півночі та Центру (Вінницька (49,97%), Волинська (57,59%), Житомирська (37,00%), Івано-Франківська (50,67%), Київська (53,38 %), Кіровоградська
(37,57%), Львівська (50,38%), Полтавська (37,86%), Рівненська (50,97%), Сумська (44,45%),
Тернопільська (51,57%), Хмельницька (48,16%), Черкаська (47,03%), Чернівецька (46,17%), Чернігівська (41,92%) області та м. Київ (46,18%)).
Закарпатська область традиційно віддала перевагу блоку “Наша Україна – Народна самооборона” – 31,11% голосів.
У Верховній Раді політичні сили отримали наступну кількість мандатів:
¾“Партія регіонів” – 175;
¾“БЮТ” – 156;
¾Блок “Наша Україна – Народна самооборона” – 72;
¾КПУ – 27;
¾“Народний блок Литвина” – 20.
При порівнянні результатів виборів 2006 та 2007 рр., можна стверджувати, що Партія регіонів зберегла загальне лідерство та трохи збільшила народну підтримку – на більше ніж 2 % голосів. БЮТ різко набрав популярності від 22,29 % у 2006 р. до 30,71 % голосів у 2007 р., що було викликано як тим, що БЮТ знаходився у жорсткій опозиції до влади і партій, які цю владу уособлювали (Президент В.Ющенко – НУ-НС, Прем’єр-міністр В.Янукович – Партія регіонів), так і більш активною у порівнянні з іншими партіями передвиборчою агітацією, яку проводив БЮТ. “Наша Україна”, яка йшла на вибори у 2007 р. у блоці з “Народною самообороною” Ю.Луценка залишилася на 3 місці (13,95 % у 2006 р. і 14,15 % у 2007 р.). КПУ також збільшила народну підтримку від 3,66 % у 2006 р. до 5,39 % у 2007 р. за рахунок голосів, які не були надані соціалістам. КПУ перемістилася з 5-го місця, яке вона посідала у парламенті у 2006 р. на 4-е. Соціалістична партія геть програла вибори і з 4-го місця у парламенті 2006 р. опинилася за бортом парламентського корабля. І навпаки “Народний блок Литвина”, який з 2,44 % голосів підтримки не пройшов у парламент у 2006 р., посів у 2007 р. 5-ту сходинку політичного п’єдесталу, отримавши 3,96 % голосів.
У регіональному розподілу голосів підтримка населенням політичних сил майже не змінилася: Схід та Південь підтримали Партію регіонів, причому її популярність у цих регіонах дещо збільшилася, Північ, Захід та Центр підтримали БЮТ, причому популярність цієї сили на Заході помітно збільшилася. Так, наприклад, Львівська та Івано-Франківська області у 2007 р. віддали перевагу вже не Нашій Україні, а БЮТ. Причому популярність БЮТ у Івано-Франківській області зросла з 30,4% у 2006 р. до 50,7% у 2007 р., а у Львівській області – з 33% у 2006 р. до 50,5% у 2007 р. Наша Україна дещо втратила голоси у західному регіоні, навіть втративши лідерство у 2 областях, проте надолужила загальний рівень підтримки на загальнодержавному рівні.
2010 року відбулися чергові вибори Президента України.
У першому турі виборів (17 січня 2010 року) голоси виборців перерозподілилися наступним чином:
¾ В.Ф.Янукович – 35,32 %,
¾Ю.В.Тимошенко – 25,05 %,
¾С.Л.Тігіпко – 13,05 %,
¾А. П. Яценюк – 6,96 %,
¾В.А.Ющенко – 5,45 %,
¾П.М.Симоненко – 3,54 %,
¾В.М.Литвин – 2,35 %,
¾О.Я.Тягнибок – 1,43 %,
¾А.С. Гриценко – 1.20 %.
Інші кандидати у Президенти (Богословська І.Г., Мороз О.О., Костенко Ю.І., Супрун Л.П., Противсіх В.В., Пабат О.В., Ратушняк С.М., Бродський М.Ю., Рябоконь О.В.) набрали менше 1 % голосів виборців.
Серед усіх кандидатів на пост Президента найбільш кумедною була поведінка В.В.Противсіх, який закликав голосувати за нього тих представників електорату, які не бачать гідних поста Президента осіб. Для цього цей чоловік і змінив 2 жовтня 2009 р. прізвище з В.В. Гуменюк на В.В. Противсіх. Проте, це дало йому тільки 14-е місце з 18.
Результати першого туру голосування для деяких кандидатів та політологів стали дуже неочікуваними.
Так, по-перше, В.А. Ющенко суб’єктивно претендуючи на перше місце у політичних перегонах, опинився на 5-му, що миттєво відвернуло від нього його спонсорів та багатьох політичних соратників. Хоча крах політичної кар’єри В.А. Ющенко намітився ще раніше. Так, після виборів 2006-2007 років, за задумом В.А. Ющенко на базі НУ-НС повинна була бути сформована нова пропрезидентська партія. Роботи, а точніше розмови з цього приводу, велися дуже інтенсивні. Однак парламентська фракція блоку стала некерованою і розривалася між декількома центрами впливу. А у лютому 2008 р. криза партії ознаменувалася виходом з неї В.Балоги, голови Секретаріату Президента й “сірого кардинала” В.А.Ющенко, потім – виходом з кістяка НУ-НС - партії “Народний Союз “Наша Україна” (НСНУ). За ним потягнулися деякі нардепи-“нашеукраїнці”. Цей процес розколу блоку тільки посилився після програшу на президентських виборах і деякі політики почали переходити на бік двох найбільш перспективних партій – ПР та БЮТ.
Другим неочікуваним результатом стала особиста перемога одного з кандидатів – С. Тігіпко, який отримав “бронзове” 3-е місце на президентських перегонах. До 2010 р. він не був, як вважалося, перспективним політиком. З 2000 по 2005 р. С. Тігіпко очолював партію “Трудова Україна”, проте вже у 2004 р. він полишив велику політику і до 2009 р. ніяк себе як активний політик не проявляв. Після виборів 2010 р. С. Тігіпко одержав пост віце-прем’єр-
міністра з питань економіки в уряді М. Азарова. 9 грудня 2010 р. у результаті адмінреформи він став віце-прем’єр-міністром – Міністром соціальної політики.
Четверте місце на перегонах до президентського крісла зайняв дуже активний, одіозний
імолодий політик – А.Яценюк. Це говорить про те, що народ України починає звертати увагу на молодих, незаангажованих політиків таких як С. Тігіпко та А.Яценюк і що з часом вони можливо створють конкуренцію таким політичним лідерам як В.Ф.Янукович та Ю.В.Тимошенко.
П.Симоненко у 2010 р. одержав ще менше голосів, ніж у ході попередньої президентської кампанії (2004 р.), що стало відображенням як падіння авторитету самої КПУ
ікомуністичної ідеології, так і харизми самого П.Симоненко.
Результати другого туру голосування президентських виборів (7 лютого 2010 р.) були наступні:
В.Ф.Янукович – 48,95 %, Ю.В.Тимошенко – 45,47 %.
За підсумками другого тура голосування В. Янукович переміг найбільшого опонента – Ю.Тимошенко з розривом у 3,48% голосів. Перший та другий тури голосування показали знову, що Україна в суспільно-політичній площині все ще ділиться навпіл. В.Ф. Янукович був лідером (максимально подані голоси) у регіонах Сходу та Півдня (АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська області та м.Севастополь). Ю.В.Тимошенко стала лідером у регіонах Заходу, Півночі та Центру (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м.Київ). Якщо порівнювати підтримку населення політичних сил у 2004, 2006, 2007 та 2010 роках, то можна казати, що загальна картина не змінюються – Захід, Північ, Центр України віддає перевагу політичним силам, які умовно називають “помаранчевими” (БЮТ та НУ-НС), а Схід та Південь України віддає голоси Партії регіонів, яку ототожнюють з “синьо-білою” палітрою. До того ж “помаранчева” та “синьо-біла” політична палітра все більше превалює над усіма іншими (червоною, рожевою тощо).
Після виборів 2010 р. у Верховній Раді була створена нова коаліція і Ю.Тимошенко втратила пост Прем’єр-міністра.
Ще одним загальним висновком з президентських виборів стала низька активність виборців – біля 70 % (тобто 30 % або майже третина виборців не прийшла на вибори) та зростаюча кількість розчарованих у демократичних тенденціях – 4,36 % виборців голосувала
проти всіх (у 2004 р. проти всіх голосувало 1,98 % виборців, у 2006 р. – 1,77 %, у 2007 р. – 2,73 %).
Отже, Україна пройшла складний шлях становлення власної виборчої системи і цей процес ще не завершений. З прийняттям нового виборчого закону 2011 р. чергові вибори до парламенту у 2012 р. будуть проводитися по мажоритарно-пропорційній системі.
Виборчий процес (вибори до Верховної Ради та на пост Президента) були за роки незалежності пронизані конфліктністю та жорстким накалом боротьби за владу.
Завдання для самостійної роботи:
1.Виходячи з динаміки виборчого процесу, зробіть політичний прогноз на парламентські вибори у 2012 р. Які партії пройдуть до парламенту? Чому? З яким результатом?
2.Дайте розгорнуту відповідь на запитання: Які заходи треба зробити владі аби посилити демократичні процеси в Україні?
3.Порівняйте результати виборів до органів місцевого самоврядування (2010 р.) та результатами останніх парламентських та президентських виборів. Яка тенденція у політичних пріорітетах виборців простежується на фоні загальних результатів виборчого процесу?
4.Охарактеризуйте виборчий закон 2011 р. Як введення цього закону відобразиться на складі парламенту у 2012 р.?
Семінар 4. Громадянське суспільство та громадянська культура в Україні.
План:
1.Аналіз процесу формування громадянського суспільства в Україні.
2.Громадські організації в Україні.
3.Характеристика політичної культури та політичної свідомості громадянства України.
АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ Джерела українського громадянського суспільства (4.1.) різні дослідники вбачають і в
общинній моделі періоду Київської Русі, і в специфічних формах самоорганізації козацтва, і в органах самоврядування (земства) ХІХ ст. У період перебудови (друга половина 1980-х років – початок 1990-х років) відбуваються суттєві зміни у статусі і формах відносин між державою і суспільством. Перші паростки громадянського суспільства в Україні зростали хаотично, відбувалося стихійне творення найрізноманітніших рухів, асоціацій, організацій пацифістів, націоналістів, феміністок і т. д. Криза легітимності радянської моделі державотворення призвела до руйнації СРСР. Вона відкрила шлях до розбудови національних систем суспільно-політичної взаємодії держави та особистості. Посередником у цих відносинах мали стати, природно, інституції громадянського суспільства. Але на шляху входження поняття громадянського суспільства в українську свідомість та втілення ідей громадянського суспільства в життя поставало немало проблем, котрі частково й досі не вирішені. Вітчизняний дослідник проблем громадянського суспільства Микола Рябчук визначає такі головні перешкоди формуванню повноцінного громадянського суспільства:
1)державний патерналізм (тобто населення вважає, що держава (політична еліта) все зробить за них сама і треба тільки довіритися їй), громадянська пасивність та відчуженість;
2)мовно-культурна різнорідність населення, котра стоїть на заваді творенню спільних загальнонаціональних інституцій громадянського суспільства;
3)відсутність справжніх економічних реформ, які сприяли б утвердженню економічно сильного, стабільного і незалежного від держави громадянина;
4)тотальна відсутність демократичної традиції в усіх сферах життя від політики до побуту, що отримує особливий яскравий прояв у роботі мас-медіа, в проведенні виборів, у спробах лобіювання інтересів незахищених версти населення та в низькій культурі побутової поведінки громадян.
Із здобуттям Україною незалежності та початком демократизації різних сфер суспільнополітичного, духовного, громадського життя, помітним стає розширення політичної участі суспільства в політичному управлінні й державотворенні. Однак суттєве зниження рівня