Политол-Украинский вимір

¾регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,

¾соціальної політики України,

¾фінансів України,

¾юстиції України.

Центральні органи виконавчої влади:

Державні служби України:

авіаційна, автотранспортна, архівна, ветеринарна та фітосанітарна, виконавча служба України, казначейська, митна, міграційна, пенітенціарна, податкова, пробірна, реєстраційна, санітарно-епідеміологічна, автомобільних доріг, геології та надр України, гірничого нагляду та промислової безпеки, експортного контролю, служба з питань інвалідів та ветеранів України, зв`язку, інтелектуальної власності, молоді та спорту, морського та річкового транспорту, статистики, технічного регулювання, служба України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками, служба України з питань захисту персональних даних, служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, фінансового моніторингу.

Державні агентства України:

водних ресурсів, екологічних інвестицій, з енергоефективності та енергозбереження, з інвестицій та управління національними проектами України, з питань науки, інновацій та інформації, земельних ресурсів України, лісових ресурсів України, резерву України, рибного господарства України, з питань кіно, з управління державними корпоративними правами та майном, з управління зоною відчуження, космічне агентство.

Державні інспекції України:

архітектурно-будівельна, екологічна, сільського господарства, техногенної безпеки, з питань праці, ядерного регулювання, фінансова.

Адміністрація Державної прикордонної служби України.

Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів.

Пенсійний фонд України.

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом:

Антимонопольний комітет України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Фонд державного майна України.

Кожне міністерство має свої відомства та відділення на місцях (областях, районах та містах). Головна функція державних служб – це надання державних послуг громадянам та юридичним особам. Виокремлення цієї функції мусить якісно покращити систему державного управління та створити сприятливі умови для подолання корупційної діяльності. Державні агентства будуть наділені управлінськими функціями щодо державного майна й надаватимуть послуги юридичним особам, які пов’язані з об’єктами державної власності. Інспекція ж має здійснювати нагляд та контроль за дотриманням і виконанням законодавства.

У системі виконавчої влади діють місцеві державні адміністрації, очолювані губернаторами. Місцеві державні адміністрації в Україні в системі владного управління країною є президентською структурою, елементом виконавчої влади, яку він очолює. Вони управляють відповідною територією від імені Президента і за його дорученням. У відносинах з органами місцевого та регіонального самоврядування місцева державна адміністрація “сприяє“ розв’язанню основних місцевих проблем, що забезпечує реалізацію рішень представницьких органів регіонального самоврядування, але вона не має права вирішувати питання, що належать до компетенції цих органів. Політологічно нелогічним у цьому правовому явищі є те, що президентська структура, яку не обирає народ безпосередньо, а лише через Президента, займається проблемами виборців, а не громадян, оскільки дає висновки стосовно наказів виборців і подає радам народних депутатів проекти заходів щодо виконання наказів виборців, хоча ради є органами безпосередньої демократії на місцевому рівні, так само як Верховна Рада є органом безпосередньої демократії на загальнодержавному рівні. Це тим більше нелогічно, що стосовно до рад президентська адміністрація має забезпечувати реалізацію рішень представницькихорганіврегіональногосамоврядування.

Одним з найважливіших механізмів співпраці законодавчої та виконавчої гілок влади

є здійснення ними взаємного контролю. Протягом строку повноважень Кабінету Міністрів основними інструментами впливу Верховної Ради на його діяльність є здійснення парламентського контролю у вигляді депутатських запитів, регулярних звітів Кабінету Міністрів, відповідної діяльності постійних і спеціальних комітетів Верховної Ради. Так, у деяких країнах (Велика Британія, Ірландія) запитам до уряду відводиться або один день на тиждень, або ж по одній годині протягом кількох днів на тиждень. Такий підхід сприяє тісній взаємодії парламенту з урядом, а відтак підвищує ефективність парламентського контролю. В українській практиці запитанням до уряду відводиться лише 1 година на тиждень. У багатьох країнах ця форма контролю полягає у заслуховуванні відповідей уряду на попередньо (за 2-5 днів) надіслані письмові запитання або уточнюючих відповідей до

додаткових усних запитань. Коло цих запитань і визначає тематику дня (години) уряду, а також перелік членів уряду, які мають бути присутніми на парламентському засіданні. Водночас, згідно з Регламентом Верховної Ради України, “година запитань” має чітко визначену тематику, Кабінет Міністрів має бути присутнім на “годині запитань” у повному складі, а попереднє письмове повідомлення уряду про зміст запитань, на які він має дати відповідь, є правом, а не обов’язком ініціаторів запитань (частини 6 статті 229 Регламенту). Це знижує контрольний потенціал “години запитань”.

Ще однією формою взаємодії законодавчого органу з виконавчою владою є Дні уряду у Верховній Раді, де парламентарі, окрім внесення окремих пропозицій та прийняття постанов, можуть ініціювати висловлення недовіри Кабінетові Міністрів у повному складі чи окремим його членам за результатами обговорення діяльності уряду у загальному конституційному порядку. Тим часом Положення про “День уряду України” у Верховній Раді України цього не передбачає.

Окреме місце у системі взаємовідносин законодавчої і виконавчої влади належить

повноваженням парламенту з притягнення уряду (або окремих його членів) до політичної відповідальності. Це питання Верховна Рада розглядає на пропозицію не менш як третини народних депутатів від її конституційного складу. За результатами розгляду парламент може ухвалити резолюцію про недовіру Кабінету Міністрів більшістю голосів. Обмеженням цього права є заборона використовувати його більше одного разу протягом однієї чергової сесії.

Механізм взаємовідносин парламенту та уряду, який призначає Президент, за президентсько-парламентської республіки в Україні створює значне підґрунтя для політичних конфліктів. Такий механізм створює двовладдя у державі за умови, коли обидві гілки влади контролюютьконтрдіючіполітичнісили, аценесприятимеєдностінароду України.

ВУкраїні діє система судів різної юрисдикції, але найвищою інстанцією судової влади

єВерховний Суд України, а єдиним органом конституційної юрисдикції – Конституційний Суд України.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів і інших правових актів Конституції України та дає офіційне тлумачення Конституції України й законів України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України й з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування тільки на один трирічний строк.

Конституційний Суд України з політичного погляду має формальний і неформальний виміри. Як правило, про нього говорять як про державну формальну установу, і всі міркування з приводу його статусу, меж впливу на політичне життя країни так чи інакше стосуються саме цього його образу.

Саме політично Конституційний Суд формується з появою Конституції країни, оскільки і життя народу за Конституцією, і функціонування політичної системи, і порушення Конституції саморегулюються Конституцією, її правовим статусом. Інакше просто не могла б існувати конституційна демократична справа, коли йдеться про порушення конституційних норм, покладених в основу інших правових актів, або про порушення конституційних прав і свобод громадян, що не мають прямого визначення в інших правових актах, а забезпечуються лише Конституцією країни. Отже, Конституція сама себе захищає і є непідсудною. Судить вона і тільки вона. Але оскільки жодна правова норма не є інформативно абсолютною, виникає необхідність у формалізації Конституційного Суду і створенні певної державної установи. її мета – забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції України на принципах законності, незалежності, колегіальності, гласності, повноти розгляду справи та достатнього обґрунтування прийнятих рішень. Компетенція Конституційного Суду не поширюється на рішення, вироки, ухвали, постанови судових органів, а також постанови органів досудового слідства та прокуратури щодо конкретних справ, якщо в них не зазначено факт порушення статей Конституції судовими органами, що було встановлено вищими державними органами України.

Недосконалість управлінської системи саме й виявляється в існуванні такого органу влади, як Конституційний Суд України, оскільки це пряме свідчення недосконалості Конституції країни, яка має захищати сама себе або принаймні за допомогою автора – народу України, її Верховної Ради. Конституційний Суд – це, по суті, суд тлумачення Основного закону країни, а для цього треба мати не правову владу, а владу компетентності, професіоналізму, зрештою інтелекту. Але цей суд – норма демократичних суспільств, і тому треба знати політологічні підвалини його функціонування у сучасній Україні.

Конституційний Суд України є незалежним органом у системі судової влади, покликаним забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод особи. Основна мета діяльності Конституційного Суду – забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції України.

Правом вносити питання на розгляд Конституційного Суду України користуються:

¾Президент України;

¾Голова Верховної Ради;

¾одна п’ята народних депутатів України від загального складу Верховної Ради, встановленого Конституцією;

¾Постійні комісії Верховної Ради України;

¾Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

¾Кабінет Міністрів України;

¾Кабінет Міністрів Автономної Республіки Крим;

¾Верховний Суд України;

¾Вищий арбітражний суд України;

¾Генеральний прокурор України;

¾Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Отже, окрема особа (пересічний громадянин) не має права звертатись до Конституційного Суду, незважаючи на те що її конституційні права можуть порушуватися.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

За формою державного устрою Україна є унітарною державою (2.12.).

До складу України входять 27 адміністративних одиниць: Автономна республіка Крим, 24 області, 2 міста загальнодержавного значення (місто Київ – столиця України, та місто Севастополь як місто спільного базування російського та українського Чорноморського флоту).

Наявність Автономної республіки Крим робить з України унітарну частково децентралізовану державу.

Кожна область і місто має власні органи самоврядування та власні герби, які в схематичному вигляді відбивають унікальні або видатні риси регіону чи міста.

Державний устрій також передбачає наявність такого інституту, як місцеве самоврядування (2.15.).

Органами місцевого самоврядування в Україні є сільські, селищні, міські, районні й обласні ради. Вони наділяються власною компетенцією, в межах якої діють самостійно.

Обласні, районні, Київська і Севастопольська міські ради одночасно виконують функції органів державної влади. Функції цих рад як органів державної влади визначаються окремим законом. Ради складаються з депутатів, які обираються терміном на чотири роки. Кількісний склад рад визначається самими радами, але має становити не більш як 75 депутатів для

обласної, Київської і Севастопольської міських рад та міських рад міст з районним поділом і не більш як 30 – для інших рад.

Голови обласних, міських, селищних і сільських рад обираються безпосередньо населенням. Вони очолюють виконавчі комітети відповідних рад. Кількісний склад виконавчого комітету визначає рада на пленарному засіданні. Персональний склад виконавчого комітету пропонується головою відповідної ради і затверджується радою. У сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) радах за їхнім рішенням виконавчі комітети можуть не утворюватися. У цих випадках виконавчі функції здійснює голова ради.

Голови сільських, селищних, міських, районних і обласних рад та очолювані ними виконавчі органи підзвітні та підконтрольні відповідним радам. З питань здійснення делегованих їм повноважень державної виконавчої влади вони підпорядковані Кабінету Міністрів України, а також виконавчим органам рад вищого рівня.

Повноваження сільської, селищної, міської, районної і обласної рад, Верховної Ради, Автономної Республіки Крим можуть бути достроково припинені в разі, якщо вона:

¾прийняла рішення, спрямоване на порушення територіальної цілісності України, самочинну зміну її державно-територіального устрою;

¾порушила Конституцію України і закони України та не приводить своє рішення у відповідність з ними;

¾не може протягом двох місяців провести пленарне засідання чи утворити свої виконавчі органи.

Рішення про скасування незаконних рішень рад та дострокове припинення повноважень

іпризначення нових виборів цих рад приймає Верховна Рада Україна.

Уразі порушення Конституції України та законів України голова обласної, районної, міської, селищної і сільської рад може бути звільнений з посади у порядку, визначеному законом.

Місцеве самоврядування у формі рад в Україні у правовій нормі визначається як основа демократичного устрою влади, територіальної самоорганізації громадян. Він є основою утвердження народовладдя на відповідних адміністративних територіях. Регіональне самоврядування має аналогічні теоретико-правові засади. Це забезпечують основні принципи їх функціонування. Проте, як і в інших формах самоуправління, правовий статус саме з політологічної точки зору є недосконалим уже тому, що в самому законі про нього є правові характеристики, що призводять до бюрократичного свавілля. Про це свідчить, наприклад, те, що правовий статус місцевого та регіонального самоврядування визначається не лише Конституцією України, законом про нього, а й іншими законодавчими актами, які не

зазначаються, можуть бути невідомими населенню, якщо вирішуються певні проблеми, не кажучи вже про нечіткість розмежування функцій між президентською адміністрацією і радами, особливо з їх виконкомами, які чомусь практично підпорядковані президентському представникові.

ПРОБЛЕМА ПОБУДОВИ ПРАВОВОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Для України як демократичної держави важлива побудова соціальної (2.2.) та правової

держави (2.3.).

Правова держава як рівень державного розвитку в Україні лише формується, оскільки для такої держави потрібний певний рівень загального розвитку держави, в якій право вільно регулювало б суспільні відносини, причому саме в тій їх частині, які лише правом і можуть бути врегульовані. В процесі формування суверенної демократичної держави, що розгорнувся в Україні - найважливіший принцип - верховенство закону має таку базу, як розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Існує ряд законодавчих актів, що обмежують функції Кабінету Міністрів, Президента, регламент діяльності Верховної Ради та ін. Окрім структурних змін у вищому органі влади, тривають зміни в процедурі прийняття законів. Процедура розробки і вироблення законів стала більш тривалою: спочатку закон готується в постійних комісіях, потім відбувається подвійне і потрійне читання законопроекту на сесії Верховної Ради, всебічно обговорюються всі різноманітні думки і пропозиції, внесені в процесі обговорення законопроекту та ін. Важливу роль у процесі розробки, прийняття і реалізації закону має широка гласність.

Але не просто наявність права, а саме його зміст, роль і місце в системі суспільних відносин свідчать про наявність правової держави. Сучасне суспільство хитається від порушень законності, що тягнуть за собою найтяжчі економічні, політичні і інші наслідки. Причина в тому, що у ще недалекому минулому існував диктат адміністративних актів, що призвичаювали громадян до слухняності, до покірного виконавства. В процесі демократизації в масовій свідомості і поведінці людей ейфорія законотворчества не привела, на жаль, до перелому в співвідношенні правомірної і неправомірної поведінки. Інша причина у новітніх конституційних конфліктах, коли закони можуть трактуватися по різному, а їх сутність може змінюватися в залежності від думки окремого політика чи за рішенням суду.

Одним з важливих принципів, що висловлюють моральні джерела у відносинах між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її здійснення є взаємна відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою. Приймаючи на себе шляхом видання законів конкретні зобов’язання перед громадянами, всіма людьми

суспільства, суспільними організаціями і об’єднаннями, іншими державами і всім світовим співтовариством, держава визначає і правові заходи відповідальності своїх офіційних представників за дії, що здійснюються від імені держави і її органів. Зв’язаність законом самої держави і її органів полягає в тому, що держава, яка видавала закон, не має права сама ж його порушити. Принцип взаємної відповідальності держави перед громадянином і громадянина перед державою протистояти будь-яким формам свавілля, необґрунтованості і вседозволеності. Держава, беручи більшу відповідальність перед громадянами, має право очікувати від них високої свідомості виконання громадянського обов’язку. Держава має ефективні форми контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативноюридичних актів. В Україні склалися різноманітні форми контролю: суд, прокурорський нагляд, арбітраж та ін. Правосуддя – сфера державної діяльності і суспільного життя, де ідеї правової держави знаходять найбільш яскраве відображення. Багато законів стають життям завдяки суду, випробовуються судовою практикою. Суд одержує можливість оцінити закон з точки зору ідеалів держави і сприяє законодавцю в його вдосконаленні, виходячи з загальнолюдських уявлень про добро, справедливість, мораль та ін. Суди підпорядковані тільки закону. Держава не може переступати через принципи і норми, покликані обмежити її владу над людиною і суспільством. Суд зв’язаний правовими рекомендаціями у власній діяльності. Але не менш важливо, що суд забезпечує правовий зв’язок багатьох інших державних органів, зобов’язаних піклуватися про права громадян.

ВУкраїні в контексті формування правової держави визріває своя, внутрішньодержавна концепція прав людини, яка узгоджується з міжнародною, але визріває як реальне відтворення шляху українства, народу України до висот правової цивілізації.

Як відомо, правова держава і громадянське суспільство ґрунтуються на найвищій соціальній цінності – людині, її фізичному і духовному житті, здоров’ї, честі та гідності. Державність, рівень її розвитку визначаються ставленням до людини, до особистості. У цьому – основний критерій демократизму соціальної держави, духовності, загального добробуту суспільства, рівня і форм державної організації. Тому офіційним виразом рівня розвитку державності є система прав і свобод людини, реальні гарантії їхнього впливу на життєдіяльність і соціальне самопочуття особи, сенс відповідальності держави перед людиною, причому в індивідуальному і груповому вимірах.

ВУкраїні в умовах ринкової економіки виникла значна соціальна нерівність, погіршилась якість життя населення. З одного боку – зростає кількість населення, якому потрібен соціальний захист (так, заробітну плату, нижчу за прожитковий мінімум, отримують мільйони працюючих громадян), а з іншого – держава обмежує рівень та якість життєвих стандартів шляхом стримування соціальних витрат із бюджетів всіх рівнів. На сьогодні

держава не має достатніх ресурсів для вирішення соціальних проблем. Все це приводить до того, що втрачається комплексність соціального захисту населення у сфері забезпечення рівня життя, а наслідком стає поява недовіри до уряду, тобто зменшується рівень лояльності громадян до влади і її легітимність в їх очах. Модернізація соціальної політики необхідна для зміни менталітету населення, для створення адекватної соціальної політики, яка здатна підтримати уряд при проведенні найважливіших структурних реформ з метою досягнення стійкого і довгострокового економічного зростання.

В країнах світу основою діючої (або декларованої) системи соціального захисту є система соціальних гарантій (прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, мінімальні соціальнівиплати(пенсії, допомоги, стипендії), мінімумбезоплатноїосвіти, програма первинного медичного обслуговування, право на елементарне житло та повну зайнятість). Вони є соціально-економічними нормативами, які гарантують населенню визначений суспільством рівень споживання, тобто забезпечують мінімальні стандарти рівня життя у відповідності з можливостями економіки.

Об’єктом соціальних гарантій держави громадянам, передбачених Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, є державні соціальні стандарти і нормативи у сферах:

1)доходів населення;

2)соціального обслуговування;

3)житлово-комунального обслуговування;

4)транспортного обслуговування та зв’язку;

5)охорони здоров’я;

6)забезпечення навчальними закладами;

7)обслуговування закладами культури;

8)обслуговування закладами фізичної культури та спорту;

9)побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування.

Так, наприклад, держава повинна забезпечити рівень зарплати, який дає змогу людині утримувати не тільки себе, а й своїх дітей, чого багато наших громадян не мають. Загалом, дохід на душу населення в багатьох країнах Центральної та Східної Європи все ще перевищує аналогічний показник по Україні у 3-7 разів. А, наприклад, мінімальна забезпеченість житлом, встановлена ООН, складає 30 кв. м. на людину, в більшості розвинених країн вона сягає 40-50 кв. м., або навіть 75 кв. м. Багато з громадян України мешкають у гуртожитках або не мають житла взагалі. Проблема житлово-комунального обслуговування взагалі з кожним роком загострюється. У зв’язку зі збільшенням маленьких громадян бракує дитсадків, які були зліквідовані у часи спаду народжуваності 90-х років.

Система охорони здоров’я не досконала і декларативне безкоштовне лікування так і залишається тільки ілюзією. Вимагають вирішення і інші соціальні проблеми.

Завдання для самостійної роботи 1. Проаналізуйте текст Конституції України і дайте відповідь на запитання:

1)Які статті Конституції вказують: а. на соціальні гарантії держави,

б. на правову основу діяльності держави.

2)Чого бракує у Основному Законі аби створити повноцінну правову і соціальну державу?

3)Які статті Конституції торкаються питань державного устрою.

4)Які статті Конституції торкаються питань державного правління.

5)Які статті Конституції характеризують українську державу.

2. Зробіть порівняльну характеристику української держави та будь якої держави світу з точки зору форм державного правління, устрою, органів управління тощо.