01 - Filosof_krestomatiy_2011

38 Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.

39 А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, оберни йому й другу.

40 А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. 41 А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.

42 Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.

43 Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.

44 А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, 45 щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю

Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.

46 Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?

47 І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?

48 Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!

Глава 6

24 Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити та майну.

25 Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?

26 Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? 27 Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?

28 І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть.

29 А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них.

30 І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!

31Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?

32Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.

33Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасть-

ся.

34 Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!

Глава 7

1 Не судіть, щоб і вас не судили; 2 бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам.

3 І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?

4 Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці?

5 Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого.

Глава 10

34 Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча.

35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.

36І: вороги чоловікові домашні його!

37Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.

38І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний.

39Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її.

Глава 12

1 Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти.

2 Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу...

3 А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним?

4 Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам?

5 Або ви не читали в Законі що в суботу священики порушують суботу у храмі, і невинні вони?

6 А Я вам кажу, що тут Більший, як храм!

7 Коли б знали ви, що то є: Милості хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних...

8 Бо Син Людський Господь і суботі! <…> 46 Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати й брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити.

47 І сказав хтось Йому: Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають.

48 А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: Хто мати Моя? І хто браття Мої?

49 І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої!

50 Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!

Глава 19

16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?

17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.

18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.

19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе. 20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?

21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.

22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.

23 Ісус же сказав Своїм учням: По-правді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.

Глава 22

34 Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом. 35 І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: 36 Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?

37 Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.

38 Це найбільша й найперша заповідь.

39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. 40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

Проблемне завдання 2

1.Чому у Середні віки стає актуальною проблема виправдання Бога (теодицеї)?

2.Чому згідно з Августином у бутті можливе зло?

бачать наші очі: землю, море, повітря, зорі, дерева, смертні створіння – одним словом, усе те, чого ми навіть не можемо бачити: високий небозвід, усіх ангелів і цілий світ духів. Але й самі ці духовні субстанції розміщувала моя уява по тих чи тих місцях, начеб вони були тілами. З Твого творіння я творив єдину величезну масу, в якій укладалися тіла – чи такі, що були справді тілами, чи такі, що були духами, але в моїй уяві ставали тілами. Цю масу я уявляв собі як безмірну (не за її справжньою величчю, якої я не міг собі уявити, а за моєю уявою), обмежену, ясна річ, з усіх боків. А ти. Господи, оточуєш її, проникаєш її з усіх боків, але Сам з усіх боків залишаєшся необмеженим. Це було щось, як море, всюди і з усіх боків, єдине море, що у своїй безмірності простягається в безконечність і містить у собі губку довільної величини, але обмежену, а ця губка в усіх своїх частинках сповнена водою безмежного моря.

Так, я був переконаний, що Твоє творіння обмежене, сповнене Твоєї безконечності, і я повторював: «Ось Бог, ось його творіння; Бог добрий і набагато кращий за Свої творіння; а тому, що він добрий. Він не міг створити їх іншими, як тільки добрими; ось як Він обіймає і сповняє їх. Отже, де ж зло? Звідки ж воно походить? Як закрадається воно сюди? Який корінь його, який зародок? А може, зла взагалі не існує? І, може, тому ми боїмося його? Остерігаємося того, що не існує? А коли ми боїмося його без причини, то напевно сам страх – це зло, що даремно жалить і мучить наше серце; і зло стає тим більшим, чим менше в ньому причин для страху, а ми боїмося його. Отже, або існує зло, якого ми боїмося, або зло – це вже те саме, чого ми боїмося. Звідки ж походить зло, коли Бог, сам будучи добрим, створив усе добре? Правда, це Добро, найбільше й найвище, створило речі менш добрі за нього, однак і Творець, і створіння – усі разом добрі. Звідкіля ж береться зло? А може, та матерія, з якої Він створив ті твори, була зла, а Він, оформивши й упорядкувавши, може, залишив у ній щось зле, чого не перемінив на добро? Але чому ж? Хіба ж Він не мав сили? Він, Всемогутній, міг перетворити її й перемінити таким чином, щоб у ній не лишилося ні крихітки зла! Чому ж урешті саме з цієї матерії Він хотів зробити щось, а не міг ужити Своєї Всемогутності, аби знищити її зовсім? Чи ж могла б ця матерія існувати проти Його волі? А якщо вона була вічна, то чому дозволив їй існувати незмінною гак довго, протягом проминаючих безконечних віків, І щойно так пізно рішився щось із неї зробити? Або якщо Він несподівано відчув волю робити щось, то чому не міг у своїй Всемогутності краще зробити так, щоб вона перестала існувати, а щоб тривав тільки Він Сам, Він, Добро абсолютно правдиве, найвище й безконечне? Або, якщо це не було добре і якщо б Він, будучи добрим, не створив і не заснував чогось доброго, то чи не мав би Він ту злу матерію усунути й знищити дотла, замінивши її доброю, з якої міг би створити все? Бо ж Він не був би Всемогутній, коли б не міг створити нічого без допомоги цієї матерії, якої Він Сам не створив. Ось такі думки непокоїли мене, нещасного, обтяженого гризотою, яку викликав страх перед смертю і неспроможність знайти правду. Однак у моєму серці залишилася глибоко вкорінена віра в Ісуса

Христа, Господа і Спасителя нашого, така віра, яку проповідує католицька Церква; щоправда, віра ця багато в чому була ще невиразною й виходила за межі науки. Одначе мій дух не покидав її, навпаки, вбирав її у себе з кожним днем більше й більше.

Частина XII

18. І мені стало ясно, що є добрі речі, які псуються. Коли б вони були досконалим добром, то не могли б псуватися, а тим більше тоді, коли б не були добрі. У першому випадку вони були б досконалим добром і були б нетлінні, у другому – не були б ніяким добром, І в них не було б нічого, що могло б стати тлінним. Бо тлінність – це щось шкідливе, отже, коли б Його праця не полягала в змінюванні того, що добре, то вона б зовсім не була шкідливою. Отже, або слід припустити, що тлінність ніяк не шкодить, що неможливо, або, що цілком очевидно, – все те, що тлінне, позбавлене добра.

Бо коли якась річ втратить усе, що добре, то вона перестане існувати. Коли ж вона збереже своє буття й перестане бути надалі предметом мінливості, то вона буде у кращому становищі, ніж була раніше, тому що вона стане нетлінною. І що ж може бути божевільнішим, ніж твердження, що після втрати всякого добра якась річ стала кращою? Отже, позбавлене всього доброго є те саме, що – ніщо, тому, допоки якась річ існує, вона добра. Отже, все, що існує, добре, а зло, джерела якого я шукав, – це не субстанція, бо коли б воно було субстанцією, то було б добром. Або воно є нетлінною субстанцією, отже, великим добром, або воно є тлінною субстанцією, котра, як позбавлена добра, не може псуватися. І так я пізнав і впевнився в тому, що Ти не створив нічого, крім добра, і зовсім немає жодної субстанції, якої б не створив Ти. А що Ти не створив усі речі однаковими, то всі вони гарні, кожна зокрема, і всі разом узяті дуже добрі, бо наш Бог створив усе вельми добре.

Частина XIII

19. І для Тебе немає взагалі зла, і не лише для Тебе, а й для всього, що Ти створив, тому що поза тим створенням не існує нічого, що могло б напасти на нього й зруйнувати встановлений Тобою порядок. І лише в його окремих частинах неузгодженість деяких елементів між собою наштовхує нас на думку, що вони погані; однак ті самі елементи узгоджуються з іншими, і разом вони добрі, і кожен з них сам по собі добрий. І всі елементи, що не узгоджуються між собою, узгоджуються з тією нижчою частиною Всесвіту, яку ми називаємо землею, що має своє небо, затягнене хмарами й вітрами, яке узгоджується з нею. І далекою вже була для мене думка, що «ця річ тут не повинна існувати!». Бо навіть якби я не бачив цього, я міг би хотіти, щоб воно було краще, але вже й за те саме я повинен був би величати Тебе. Бо все, що живе, звіщає хвалу Тобі на землі. Усі гади, й усі безодні, вогні і град, сніг і льоди, і шквали бур, що сповняють Слово Твоє, гори й усі узгір'я, плодові дерева й усі кедри, дикі тварини й усяка скотина, плазуни і крилаті птахи, царі землі й усі народи, князі й усі судді землі, юнаки й дівчата, старенькі бабусі з діточками – усі величають ім'я Твоє. А тому, що «з висот небес» прославляють Тебе, Боже наш,

«бо вишніх усі ангели Твої», й усе воїнство Твоє, сонце й місяць, усі зорі й світила, небеса небес і води над небесами величають ім'я Твоє, то я вже більше не бажав собі нічого кращого, бо, охоплюючи своєю думкою цілість, я бачив, що вищі елементи кращі за нижчі, але здоровий глузд підказував мені, що цілість творіння все-таки краща за вищі окремо взяті елементи.

Частина XV

21. І я звернув очі мої на інші речі, і побачив, що своїм буттям вони завдячують Тобі, І що всі вони знаходять свій кінець у Тобі, але по-іншому, як у просторі, тільки тому, що Ти, немов у руці, тримаєш усе у своїй правді, а усі речі правдиві відповідно до того, де вони, і немає омани, хіба що тоді, коли хтось вірить в існування того, що не існує.

І я пізнав, що кожна річ не тільки займає своє місце, а й своєчасно приходить, і що Ти – єдине, вічне Буття – не почав творити через незліченні проміжки часу, бо всі минулі і грядущі часи ані проминули б, ані настали б, якби Ти не діяв і не тривав.

Частина XVI

22. І я з досвіду зрозумів, що немає чому дивуватися, коли той самий хліб, який дуже смакує здоровому, завдає шкоди хворому піднебінню, а хворим очам стає ненависним світло, таке любе здоровим. Так само справедливість Твоя не подобається нечестивим, надто ж не подобається їм змія і чер- в'ячок, яких Ти створив добрими і пристосував до нижчих частинок творіння Твого, тих частинок, з якими нечестиві споріднені настільки, наскільки менш подібні до Тебе, а відтак у міру того, як вони наближаються до вищого порядку, то стають подібніші до Тебе. І я шукав, що є нечестя, І переконався, що це не субстанція, а підступність волі, яка відвертається від досконалої субстанції – від Тебе, Боже мій, – до низьких речей, вона викидає з себе «свої нутрощі» і тільки зовні надувається.

[Августин. Сповідь [Текст] / Августин; пер. з лат. Ю. Мушака. – К.:

Основи, 1999.]

Проблемне завдання 3

1. Що розуміється Іларіоном під законом та благодаттю?

Іларіон Київський

СЛОВО ПРО ЗАКОН ТА БЛАГОДАТЬ

Віра благодатна по всій землі розповсюдилася і до нашого народу руського дійшла. І озеро закону висохло, Євангельське ж джерело наводнилося і всю землю покрило і до нас розлилось. Ось бо вже і ми з усіма християнами славим Святу Трійцю, а Іудея мовчить. Христа славлять, а іудеїв проклинають. Народи приведені, а іудеї відкинуті. Як пророк Малахія провіщав: «Немає у мене благовоління до синів Ізраїльських і жертви з рук їх не прийму. Адже від сходу до заходу Ім'я Моє славлять в усіх странах, на всякому місці фіміам Імені Моєму приноситься. Ім'я Моє величне в странах» [Мал. 1, 10, 11]. І Давид: «Уся земля хай поклониться Тобі і співає Тобі» [Пс. 65, 4]. «Го-

споди, Господь наш! Яке дивне Ім'я Твоє по всій землі!» [Пс. 8, 2].

І вже не ідолослужителями називаємося, а християнами, вже не позбавленими надії [Єф. 2, 12], а покладаючими надії на життя вічне. І вже не капища бісам створюємо, а Христові церкви зводимо. Уже не приносим одне одного у жертву бісам, а Христос за нас в жертву приноситься і дробимий буває в жертву Богу і Отцю. І вже не жертовну кров скуштовуючи гинемо, а Христової пречистої крові скуштовуючи спасаємось.

Усі країни благий Бог наш помилував і нас не зрікся. Зажадав і порятував нас і у розуміння істини привів.

У порожній і посохлій землі нашій, ідольською спекою висушеній, раптом джерело заструмилося Євангельське, напуваючи усю землю нашу. Як Ісайя сказав: «Відкриється вода тим, що йдуть по безодні, і буде пустеля безводна болотом, і в землі спраглій джерело води буде» [Іс. 35, 6, 7].

Були ми сліпими й істинного світла не бачили, в омані ідольській блукали, до того ж і глухі були до вчення Спасителевого. Помилував нас Бог, засяяло і в нас світло розуму, щоб спізнали Його за провіщенням: «Тоді відкриються очі сліпих і вуха глухих почують» [Іс. 35, 5].

Спотикалися ми на путях загибелі, коли за бісами простували і путі, спрямовуючого до життя, не відали, і до того ж бурмотали язиками, благаючи ідолів, а не Бога свого і Творця. Відвідало нас людинолюбство Боже, і вже не простуєм услід за бісами, а ясно славимо Христа, Бога нашого, по пророкуванню: «Тоді стрибне, наче олень, кульгавий і зрозумілою буде мова недорікуватих» [Іс. 35, 5, 6]. Раніше ми були як звірі, як скотина, не розуміли, де ліве і де праве, земним опікувались, анітрохи не піклувались о небеснім. Але послав Господь і до нас заповіді, які у життя вічне спрямовують. За провісництвом Иосіїним: «І буде того дня, – говорить Господь, – заповідаю їм завіт з птицями небесними і звірами земними і кажу людям не моїм: «Люди ви Мої!» і ті відкажуть: «Господь Бог ти наш!».

Отже сторонніми були – людьми Божими наріклись, ворогами були, а синами Його прозвались. І тепер не хулим Його як іудеї, а християнськи благословляєм, не змовляємось як розіпнути, а як розіпнутому поклонитися. Не розпинаєм Спасителя, а руки до Нього здіймаєм; не простромлюємо ребра йому, а від ран – джерела нетління – п'ємо; не тридцять срібняків отримуємо за Нього, а один одного і все життя наше Йому вручаєм; не таїм воскресіння, а в усіх оселях вигукуємо: «Христос воскрес із мертвих!»; не кажем, що викрадений був, а кажем, що на небеса вознісся, де і був; не відкидаєм віру в Нього, а, як Петро, до Нього звертаємось: «Ти єси Христос, Син Бога живого!»; з Хомою вигукуєм: «Господь наш і Бог Ти єси!»; з розбійником кажем: «Пом'яни нас, Господи, в царствії Своїм!». І так, віруючи в Нього і Святих Отців семи соборів, заповідей дотримуючись, молимо Бога ще і ще допомогти і настановити нас на путь, заповіданий Ним.

[Молдован, А. М. «Слово о законе и благодати» Илариона [Текст] / А.

М. Молдован. – К., 1984. – С. 89-91.]

Проблемне завдання 4

1.Чи є зіставними аристотелівське поняття «перводвигун» та християнське «Бог»?

2.Чому аристотелівська аргументація приводить Фому Аквінського до ствердження буття Бога, тоді як самого Аристотеля – ні?

Фома Аквінський

СУМА ТЕОЛОГІЇ

(Фрагмент про обґрунтування божественного буття)

Буття Боже може бути доведене п’ятьма шляхами.

Перший і найочевидніший шлях походить з поняття руху. Справді, не підлягає сумніву і підтверджується свідченнями чуттів, що у цьому світі всяке рухається. Але все, що рухається, має причиною свого руху щось інше: бо ж воно рухається лише тому, що знаходиться у потенційному стані відносно того, до воно рухається. Завдавати ж рух щось може остільки, оскільки воно знаходиться в акті: адже ж завдавати рух є ніщо інше, як переводити предмет із потенції в акт.

Отож неможливо, аби щось було водночас, в одному і тому ж стосунку та одним і тим же чином і рушійним, і рухомим, – іншими словами, було б саме джерелом свого руху. Відтак, все, що рухається, повинне мати джерелом свого руху щось інше. Тож позаяк рушійний предмет і сам рухається, його рухає іще один предмет, і так далі. Але неможливо, щоб так тривало до безконечності, адже у такому випадку не було б перводвигуна, а відповідно і ніякого іншого двигуна… Отже, необхідно дійти до певного перводвигуна, який сам не рухається нічим іншим; а під ним розуміють Бога.

Другий шлях походить від поняття чинної причини. Справді, ми виявляємо у чуттєвих речах послідовність чинних причин; однак не виявляється і неможливий такий випадок, щоб річ була своєю власною чинною причиною; тоді вона передувала б самій собі, що неможливо. Неможна помислити і того, щоб ряд чинних причин уходив у безконечність. <…> Усуваючи причину, ми усуваємо і наслідки. <…> Але якщо ряд чинних причин уходив би у безконечність, то була б відсутня первинна чинна причина; а в такому випадку були б відсутні і кінцевий наслідок, і проміжні твірні причини, що очевидним чином хибно. А отже, необхідно припустити певну первинну твірну причину, яку всі іменують Богом.

Третій шлях виходить з понять можливості і необхідності та зводиться до такого. Ми виявляємо серед речей такі, для яких можливо і бути, і не бути; виявляється, що вони виникають і гинуть, з чого випливає, що для них можливо і бути, і не бути. Але для всіх речей такого роду неможливо вічне буття; позаяк щось може перейти у небуття, воно колись-таки перейде у нього. Якщо ж все може не бути, коли-небудь у світі нічого не буде. Але якщо це істинно, то вже зараз нічого нема, адже не-суще не настає інакше, як через щось суще. … Отже, не все суще є випадкове, але у світі має бути щось необ-

хідне. <…> А проте, неможливо, щоб ряд необхідних сутностей, що обумовлюють необхідність одне одного, уходив у безконечність. <…> Тому необхідно припустити певну необхідну сутність, необхідну саму по собі, яка не має зовнішньої причини своєї необхідності, але сама становить причину необхідності всіх інших; за спільною думкою, це є Бог.

Четвертий шлях виходить з відмінних ступенів [якості], котрі виявляються у речах. Ми знаходимо серед речей більш або менш довершені, або істинні, або благородні; і так складаються справи і з іншими стосунками того ж роду. Але про більший або менший ступінь говорять у тому випадку, коли мається відмінна наближеність до певної границі; скажімо, більш теплим є те, що більше наближається до границі теплоти. Тож існує щось, що у граничному ступені має істину, і довершеність, і благородність, а отже, і буття. <…> Але те, що в граничному ступені має певну якість, є причина всіх проявів цієї якості. <…> Звідси випливає, що є певна сутність, що є для всіх сутностей причиною блага та всякої довершеності; і її ми іменуємо Богом.

П’ятий шлях виходить із порядку природи. Ми переконуємося, що предмети, позбавлені розуму, що ними є природні тіла, підпорядковуються доцільності. <…> Звідси слідує, що вони досягають цілі не випадково, але будучи керовані свідомою волею. Оскільки ж самі вони позбавлені розуміння, вони можуть підпорядковуватись доцільності лише тому, що їх спрямовує хтось обдарований розумом і розумінням, як стрілець спрямовує стрілу. Отже, існує розумна істота, що покладає ціль для всього, що відбувається у природі; і її ми іменуємо Бог.

[Фома Аквинский. Сумма теологии [Текст] / Фома Аквинский // Антология мировой философии в 4 т. – М.: Мысль, 1972. - Т .1. – Ч. II.]

Тема № 4. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

Проблемне завдання 1

1.Що таке «досвід» в інтерпретації Бекона?

2.Які складові має метод Бекона?

3.У чому полягає причина виникнення «ідолів» людської свідомості?

Френсіс Бекон

НОВИЙ ОРГАНОН

(Фрагменти)

I Людина, як слуга і тлумач природи, стільки здійснює і розуміє, скільки вона осягнула в її порядку своєю справою та роздумом, і понад отсе вона не знає і не може.

II Ні гола рука, ні відданий самому собі розум не має більшої сили. Справа здійснюється знаряддями і допоміжниками, котрі потрібні розуму не менше, ніж руці. І як знаряддя руки дають або спрямовують рух, так і розумові знаряддя дають розуму вказівки або застерігають його.

III Знання і могутність людини збігаються, адже незнання причини утру-