01 - Filosof_krestomatiy_2011

Проблемне завдання 9

1.Чому згідно з Платоном душа безсмертна?

2.Розкрийте смисл метафори «крила» душі.

3.Чому мислити і пригадувати для Платона одне і те ж саме?

Платон

ФЕДР

(Уривок)

Кожна душа безсмертна. Адже те, що вічно рухається, безсмертне, а те, що рухає щось інше і урухомлюється чимось іншим, перериває рух і зовсім припиняє життя. Тільки те, що рухає саме себе, не слабне і ніколи не перестає рухатись, будучи джерелом і початком руху для всього іншого, що рухається. А початок не виникає. З початку неодмінно повинно виникати все, що виникає, а сам він ні з чого не виникає. Якби початок з чогось виникав, то він не був би початком. Однак оскільки він не виникає, то й ніяким чином не може підлягати знищенню. Якби початок загинув, то він уже ніколи не міг би виникнути з чогось і ніщо інше не виникало б із початку. Отже, початок руху

– це те, що рухає саме себе. Він не може ні загинути, ні виникнути, бо й небо, і вся природа завалилися б і зупинились. І тоді не було б нічого, від чого вони, урухомлені, могли б виникнути. <…>

Тепер спробуймо пояснити, звідки взялася назва смертної та безсмертної істоти. Отож усяка душа керує всім бездушним, мандрує по небу, приймаючи різні постаті. Оскільки вона досконала й окрилена, то ширяє на висотах і править усім світом; якщо ж утратить крила, то кружляє, поки не натрапить на щось тверде. Туди вона вселяється, прийнявши земне тіло, яке тепер ніби саме собою починає рухатись завдяки силі душі. Оця цілість, тобто сплав душі й тіла, називається «істотою» і одержує означення «смертного».

Те, що безсмертне, назване без якоїсь виправданої підстави. Ми лише уявляємо його собі, хоч і не бачили, й недостатньо мислено збагнули Бога, як якусь безсмертну живу істоту, наділену душею й тілом, з'єднаними навічно. Зрештою, хай воно буде так, як велить Бог, і хай так вважається.

Ми ж торкнемось причини втрати крил: чому вони відпадають від душі. Причина цього ось яка. Сила крил відповідно до властивої їм природи піднімає тягар вгору, туди, де живе рід богів. Ніщо тілесне не є настільки близьким до божественного, як крила. Божественне ж – це краса, добро, розум та інше тому подібне. Саме цим крила головним чином живляться і зрошуються, а від гидоти, бруду, тобто від протилежного, вони марніють і врешті-решт гинуть.

Великий владика небес Зевс вирушає на крилатій колісниці першим. Він усе впорядковує і про все дбає. А за ним слідує рать богів і демонів, вишикувана в одинадцять загонів. Одна лиш Гестія залишається в оселі богів. А інші боги, які належать до числа дванадцяти головних, кожен очолює довірений йому стрій.

Багато захопливих видовищ і подій відбувається на небі тоді, коли рухається щасливий рід богів; кожен з них чинить своє і слідує за Зевсом, завжди маючи бажання й спроможність до своєї справи, тому що заздрість чужа громаді богів.

Коли ж вони подадуться на святковий пир, то, стрімко піднявшись у виш, мчать під самим небесним наметом. Колісниці богів їдуть плавно, утримуючи рівновагу, та й керувати ними легко. Зате колісниці інших рухаються насилу, бо причетний до зла кінь усім тягарем своїм тягне до землі і обтяжує свого візника, якщо той його погано виплекав. Через це душа, доведена до крайньої напруги, страждає від болю.

Душі, названі безсмертними, досягнувши вершини, вибираються назовні й зупиняються на небесному хребті. Коли вони так стоять, їх підхоплює круговерть, і вони споглядають, що відбувається поза межами неба.

Місця понад небом ніхто із земних поетів не оспівав та й ніколи гідно не оспіває. Воно є таким (бо треба ж нарешті зважитись описати його згідно з правдою, особливо коли треба сказати правду): це місце займає безколірна, безформна, невідчутна, дійсно існуюча сутність, яку може споглядати лише керівник душі – розум. Пізнання цієї сутності повинне бути предметом справжнього знання. <…>

З усіх них тому, хто прожив чесно, дістається краща доля, а тому, хто нечесно, – гірша. Але туди, звідки вона прийшла, жодна душа не повертається протягом десяти тисяч років, тому що до того часу вона не окрилиться, за винятком душі щиро відданого філософії або того, хто з філософією поєднує любов до молоді. Ці душі можуть нарешті окрилитись на третьому тисячолітті колообігу, якщо три рази виберуть те саме життя, а після трьох тисяч років відходять. Інші ж після завершення свого першого життя стають перед судом, і, відповідно до вироку, одні йдуть відбувати кару в підземних темницях, ще інші, підняті на якесь небесне місце, після вироку ведуть там таке життя, на яке заслужили, перебуваючи в людській подобі. Так ось куди привело нас розмірковування про четвертий вид. Але пригадувати справжнє буття на підставі того, що є тут, нелегко для будь-якої душі, зокрема для тих, які тоді лише короткий час споглядали те, що там було, і для тих, які, упавши сюди і збочивши в бік неправди, на свою біду під чужим впливом призабули все священне, що колись бачили. Залишається мало таких душ, у яких ще досить міцна пам'ять. Та й ті кожен раз, побачивши щось подібне до того, що було там, бувають настільки вражені, що вже не володіють собою. Вони самі не знають, що з ними твориться, тому що як слід не можуть розпізнати свій душевний стан. Тим-то справедливість, стриманість та інші цінні душевні чесноти позбавлені блиску в існуючих тут подобах. Тільки не багатьом щастить, підходячи із своїми недосконалими знаряддями до цих відображень, насилу відгадати, що вони відтворюють.

[Платон. Федр [Текст] / Платон. Діалоги. – К.: Основи, 1999.]

Проблемне завдання 10

1.Яка ієрархія чотирьох причин сущого згідно з Аристотелем? Чи закрите їх число?

2.Як за Аристотелем співвідносяться природне і штучне? Чи має місце у природі цільова причина?

3.Представте аристотелівську діалектику дійсності і можливості в поясненні руху.

4.Якими аргументами Аристотель обґрунтовує необхідність перводвигу-

на?

Аристотель

ФІЗИКА

(Фрагмент про начала і причини речей)

Із наявних речей одні існують по природі, а другі ж – через інші причини… Все, що існує по природі, має у собі самому начало руху та покою… Природу мають у собі всі речі, які мають у собі вказане начало. І всі такі речі є сутності. Адже кожна з них є якийсь субстрат, а у субстраті завжди міститься природа. Згідно з природою поводять себе і ці речі, і все, що властиво їм саме по собі.

Природа подвійна: вона є і форма і матерія… Раз існує дві природи, з якою із двох повинен мати справу фізик? Чи повинна пізнавати як першу, так і другу природу одна і та ж сама наука, або ж різні? Хто зверне увагу на старих філософів, тому може здатися, що справа фізика – матерія (адже Емпедокл і Демокрит лише малою мірою торкнулися форми). Але якщо мистецтво наслідує природу, то до однієї і тієї ж самої науки належить пізнання форми і до певної межі матерії…, отже, справа фізики – пізнавати і ту і другу природу.

Крім того, справа одної і тої ж науки – пізнавати «ради чого» і ціль, а також засоби, які для цього маються. Бо ж природа є ціль і «ради чого»: там, де при безперервному рухові мається якесь закінчення руху, отся границя і є «ради чого»… Однак ціль означає аж ніяк не всяку границю, але найкращу.

Знаємо ми, на наш погляд, кожну річ тільки тоді, коли розуміємо, «чому вона» (а це означає зрозуміти першу причину…).

В одному значенні причиною називається те, «з чого», як внутрішньо йому властивого, виникає що-небудь, наприклад, мідь – причина цієї статуї або срібло – цієї чаші, а також і їх роди. У другому значенні причиною будуть форма і зразок – а це є визначення суті буття – і їх роди (наприклад, для октави стосунок двох до одиниці і взагалі число)… Далі, причиною називається те, звідки походить перше начало зміни чи спокою; наприклад, <…> для дитини причина – батько, і взагалі твірне – причина твореного і змінювальне – причина змінюваного. Нарешті, причина як ціль, тобто «ради чого»; наприклад, причина прогулянки – здоров’я. Чому він гуляє? Ми кажемо: «Аби бути здоровим» – і сказавши так, вважаємо, що вказали причину. <…>

Про причини можна говорити по-різному і з причин одного і того ж виду одна проти іншої буває первинною і вторинною… Про всі причини, хоч причини у власному смислі слова або ж за збігом, можна говорити як про причини чи то можливі, чи то дійсні; наприклад, причина побудови дому – будівник взагалі і будівник, що будує отсей дім.

Так само, як і в усьому іншому, завжди слід шукати вищу причину кожної речі; наприклад, людина будує, тому що вона будівник, а будівник завдяки мистецтву будівництва – це саме і є первинна причина; і так само в інших випадках. Далі роди суть причини для родів, одиничні речі – для одиничних (приміром, скульптор взагалі – причина статуї взагалі, а отсей скульптор – причина отсієї статуї).

Точно так само можливості є причини можливих речей, а діяльність – причина здійснюваного.

Отже, як робиться кожна річ, так вона і є по своїй природі, і, яка вона є по своїй природі, так вона і робиться, якщо щось не завадить. Робиться ж ради чого-небудь, отже, і по природі існує ради цього. Наприклад, якби дім був з числа природних речей, він виникав би так само, як тепер створюється мистецтвом; а якби природні тіла виникали не тільки завдяки природі, але й за допомогою мистецтва, вони виникали б так, як їм властиво бути по природі. Отож одне виникає ради іншого. Взагалі ж мистецтво в одних випадках завершує те, що природа не в змозі витворити, а в інших – наслідує її. <…>

Руху поза речами немає… Рух є дійсність того, що існує у можливості, адже він саме такий, наприклад: дійсність того, що може якісно змінюватись, оскільки воно здатне до росту і до протилежного – убутку <…> є ріст та убуток; дійсність здатного виникати і знищуватись – виникнення і знищення, а здатного переміщатись – переміщення.

Дійсність якої-небудь речі та її здатність до руху не є одне і те ж, як не одне і те ж колір і здатне бути видимим, <…> очевидно, що рух є дійсність можливого, оскільки воно можливе.

Бо ж кожна річ інколи може проявити діяльність, а інколи – ні. Наприклад, те, що може будуватися, і діяльність того, що може будуватися, оскільки воно може будуватися, є чи то будівництво, чи то сама будова. Але коли є будова, то вже нема того, що може будуватися: те, що може будуватися, побудоване. Отже, необхідно, аби діяльність того, що може будуватися, було будівництвом, будівництво ж є певний рух.

Рух здається певною діяльністю, хоча і незавершеною. Причина цього у тому, що можливе, діяльністю чого є рух, не завершене, і тому важко зрозуміти, що таке рух: чи треба його віднести до позбавленості, або до можливості, або просто до діяльності, але ніщо з того не видається припустимим. Тож залишається вказаний вище спосіб розуміння: рух є певна діяльність, і притому така діяльність, котру ми описали; побачити її, правда, важко, проте ж вона цілком припустима.

Вплив на річ … і є приведення у рух: воно здійснюється дотиком так, що

водночас і сам рушій зазнає впливу. Тому рух є дійсність рухомого, позаяк воно рухоме; воно здійснюється від дотику рушійного до рухомого так, що водночас і рушій зазнає впливу. Форму ж завжди привносить рушійне – чи то певний предмет чи то певна якість чи то кількість. І ця форма буде началом і причиною руху, коли рушійне рухає. <…>

ПРО ВИНИКНЕННЯ І ЗНИЩЕННЯ

(Фрагмент про матерію та рух у природі)

Ми стверджуємо, що справді існує певна матерія сприйманих чуттями тіл, але вона не існує окремо від них і її завжди супроводжують протилежності; із цієї матерії походять так звані елементи. <…> Начало і перша матерія хоча і не існує окремо, але лежить в основі протилежностей. Адже ж не тепле є матерія для холодного і не холодне для теплого, а те, що є субстрат того і іншого. Тому началом слід вважати передусім сприймане чуттями тіло у можливості, а тоді – протилежності, наприклад, тепло і холод, і тільки по-третє,

– вогонь, воду і таке інше.

Більш відповідним до природи було б твердження, що матерія породжує завдяки руху. Адже ж якісна зміна і зміна виду [форми] швидше бувають причиною породження, і в усьому ми звикли називати дієвою причиною те, що приводить у рух, чи то у природі, чи то у мистецтві. Але <…> ті, хто так каже, не праві. Бо ж матерії властиво зазнавати впливу і рухатися, зрушувати ж та діяти – то властивість іншої сили <…>. Адже не сама із себе вода створює тварину <…>. Хто стверджують подібне помиляються ще й тому, що вони залишають без уваги важливішу причину, відкидаючи суть буття і вид [форму]. До того ж, відкидаючи причину у смислі виду, вони приписують простим тілам сили, завдяки яким, на їхній погляд, відбувається виникнення, перебільшуючи їх значення як знаряддя. <…>

Виникнення та знищення завжди будуть відбуватися безперервно і ніколи не припиняться. <…> І в цьому полягає глибокий смисл, адже ми стверджуємо, що в усьому природа завжди прагне до кращого, «бути» краще, аніж «не бути»…, однак буття не може бути властиве всім речам через їх віддаленість від первоначала. Тому бог завершив світове ціле тим способом, який залишався: він зробив виникнення безупинним. Адже саме так буття більше за все може бути продовжене, тому що постійне виникнення ближче за все до вічної сутності.

Але якщо є рух, то необхідно є і якийсь двигун…, а якщо рух вічний, то має бути вічним двигун, і якщо рух безперервний, то двигун один, нерухомий, ненароджений і незмінний.

[Аристотель. Сочинения [Текст] / Аристотель. - М.: Мысль, 1981. - Т. 3.]

Проблемне завдання 11

1.У чому полягає щастя життя людини згідно з Сенекою?

2.Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке не можете дати відповідь?

Сенека

ПРО ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ

Благородно чинить той, хто, зважаючи не на власні сили, а на сили людської природи, ставить перед собою високі цілі, прагне їх досягнути і мріє про такі великі ідеали, що втілення їх у життя виявляється важким навіть для людей, які мають видатний хист. Ось які цілі він може поставити собі: «При вигляді смерті та при повідомленні про неї я все одно зберігатиму спокійний вираз обличчя; я бути зносити тяжкі випробування, які б вони не були, підкріплюючи тілесні сили духовними; я зневажатиму багатство незалежно від того, чи буде воно в мене, чи ні; я не стану сумнішим, якщо воно належатиме іншому, і більш гордим, якщо воно оточуватиме мене своїм блиском; я буду байдужим до долі попри те, чи буде вона мене берегти, чи буде карати; на всі землі я дивитимусь як на свої, а на свої – як на спільну власність; я житиму в переконанні, що народився для інших, і буду за це вдячний природі, оскільки вона не могла потурбуватися краще про мої інтереси: мене одного вона подарувала всім, а всіх – мені одному.

[Сенека.. Моральні листи до Луцілія [Текст] / Сенека. – К.: Основи, 1999.]

Тема № 3. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

Проблемне завдання 1

1.Які якості буття являють себе в кожен черговий акт творіння?

2.Чим творіння відрізняється від породження, формування, еволюції?

3.Як слід розуміти тезу «людина створена за образом і подобою Бога»?

4.Яких властивостей набуває свідомість людина внаслідок порушення Божої заборони не розділяти добра і зла?

КНИГА БУТТЯ

Глава 1

1 На початку Бог створив Небо та землю.

2 А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.

3 І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.

4 І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.

5 І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший.

6 І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.

7 І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.

8 І назвав Бог твердь Небо. І був вечір, і був ранок день другий.

9 І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так.

10І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно.

11І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так.

12І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно.

13І був вечір, і був ранок, день третій.

14І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

15І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так.

16І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

17І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,

18і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре.

19І був вечір, і був ранок, день четвертий.

20І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю.

21І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.

22І поблагословив їх Бог, кажучи: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!

23І був вечір, і був ранок, день п'ятий.

24І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так.

25І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.

26І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над всією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.

27І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

28І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

29 І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам!

30 І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталось. 31 І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий.

Глава 2

1 І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє. <…> 8 І насадив Господь Бог рай в Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.

9 І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.

15 І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

16 І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.

17 Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!

18І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього.

19І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх нарече. А відповідно до того, як нарече Адам живу душу, і буде ймення всьому.

20І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. <…>

25І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились.

Глава 3

6 І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і привабливе дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв.

7 І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. <…> 20 І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.

21 І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх. 22 І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку.

23 І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.

24 І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

18 Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все.

19 Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім.

20 Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!

21 Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові.

22 А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: «нікчема», підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєнні огненній.

23 Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, 24 залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з

братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара.

25 Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули.

26 Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!

27 Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.

28 А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.

29 Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.

30 І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.

31Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.

32А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.

33Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.

34А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;

35ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;

36не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.

37Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.