- •1.Київська Русь періоду розквіту. Значення Київської Русі в історії українського народу
- •2.Причини розпаду Київської Русі на удільні князівства
- •3.Піднесення Ролі галицько – Волинського князівства у політичному житті Європи в 12-13 ст . Діяльність Данила Галицького
- •4.Монголо-Татарська навала та її вплив на соціально-економічний і політичний розвиток Русі
- •5.Україна під владою Великого князівства Литовського і Польщі.Утворення Речі Посполитої. Брестська унія.Становище української шляхти,селінства,міщан.
- •6.Історія появи козацтва і Запорозькоі Січі
- •7. Діяльність гетьмана п. Сагайдачного
- •8.Причини,характер та рушійні сили Визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.
- •1. Причини, передумови, рушійні сили та характер революції.
- •1.Національно-визвольна та соціальна боротьба в 1648-1657 рр. Українська козацька держава.
- •2. “Руїна”. Криза та поразка революції
- •9.Державний устрій запроваджений б. Хмельницьким . Дипломатична діяльність гетьмана
- •10.Переяславська рада та Україно-Московський договір 1654 року , їх значення в житті українського народу.
- •11.Політичне становище в Україні після смерті б. Хмельницького . Пошук гетьманами України різних шляхів утвердження державності України.
- •12.Україна в період гетьманування Мазепи
- •13.Конституція Пилипа Орлика та її значення для розвитку ідей конституціоналізму
- •14. Заходи Катерини II щодо ліквідації самобутності України
- •15.Причини скасування нової Запорізької Січі.
- •16.Діяльність Кирило-Мефодіівського братства та вплив його ідей на формування політичної думки в Україні
- •17.Реформа 1861 р. Скасування кріпацтва . Становище селянства України після реформи.
- •18. Розвиток капіталізму в другій половині 19ст.
- •19.Особливості економічного розвитку України кінця 2 половини 19ст.
- •20.Економічний та політичний розвиток України початку хх століття
- •21. Лютнева революція і піднесення національно-визвольного руху в Україні
- •22.Політичні дії Центральної Ради у зв’язку з перемогою збройного повстання у Петрограді у жовтні 1917р.
- •23.Гетьманування п.Скоропадського
- •24.Директорія унр
- •25.Україна в громадянській війні 1917-1921 рр.
- •26.Політична та економічна необхідність введення нової економічної політики
- •27.Суть нової економічної політики . Україна в умовах неПу.
- •28.Створення Радянського Союзу та його значення для розвитку українських земель
- •29.Суспільно - політичне життя україни у 20 роки хх ст.
- •30.Результати та наслідки проведення індустріалізації в Україні у роки перших п'ятирічок
- •31.Форсована колективізація сільського господарства та її наслідки для України
- •32.Сталінські репресії та їх наслідки для України
- •1. Винищення селянства. Голодомор 1932-1933 рр.
- •2. Репресії проти української інтелігенції
- •33.Початок Другої світової війни.
- •33. Україна на початку Другої світової війни (1939-1941 pp.)
- •34.Напад Німеччини на срср.
- •37.Особливості економічного та політичного становища в Україні після Великої Вітчизняної війни .
- •1. Етапи відбудови в урср:
- •3. Прийняття Закону «Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства».
- •4. Особливості післявоєнної відбудови економіки урср. Післявоєнна відбудова економіки в Україні, як і в цілому по Радянському Союзу, мала свої особливості:
- •5. Підсумки відбудови економіки України в 1946-1950pp.
- •38.Режим Особистої влади Сталіна та його наслідки в Україні.
- •39.Економічний та політичний розвиток України в 50-80 роки.
- •41.Сучасні соціально-економічні та політичні проблеми в Україні
- •42.Міжнародне становище сучасної України
32.Сталінські репресії та їх наслідки для України
Репресії в Україні є однією з найстрашніших сторінок в історії нашого народу. Хоча найбільшого розмаху репресивно-каральна діяльність радянського тоталітаризму набула всередині 1930-х років, за часів правління Й. В. Сталіна (Джугашвілі), слід зазначити, що вона не була “викривленням” ленінської політики, яке це намагалися й досі намагаються представити деякі апологети комуністичної ідеї, а стала її логічним продовженням. Права національностей (в тому числі й українців) завжди ігнорувалися більшовицькою теорією і практикою. Це, зокрема, визнавали й самі українські комуністи. Для одного з провідних більшовиків Християна Раковського проблематичним було визнати навіть сам факт існування українського народу. Про поширеність таких поглядів у партії свідчив один із небагатьох видатних українських більшовиків Микола Скрипник: “Для більшості членів нашої партії Україна не існувала як національна одиниця”. Один із найвпливовіших більшовицьких вождів на Україні Георгій Пятаков відверто заявив, що партія повинна остаточно відкинути гасло права націй на самовизначення. З цього приводу він казав: “Ми не повинні підтримувати українців, оскільки їхній рух невигідний пролетаріатові. Росія не може існувати без українського цукру, промисловості, вугілля, крупи тощо”.
Проте Ленін був надто обережним політиком, щоб дозволити таким поглядам формувати партійний курс. Він зрозумів, хоч і з деяким запізненням, що націоналізм є могутньою силою, якою партія могла б скористатися. Тому він сформулював досить плутане твердження, що більшовикам належить визнати й навіть сприяти здійсненню прав пригноблених народів на культурний розвиток і самоврядування, доти, - і тут йшло дуже важливе застереження, - доки це не перешкоджало пролетарській революції. Так, наприклад, якщо український націоналізм вів до відокремлення українських робітників від російських, то це, за Леніним, являло собою буржуазний націоналізм, з яким належало неухильно боротися. Інакше кажучи, в теорії національні прагнення українців визнавалися, а на практиці – вони тягнули за собою заходи карально-репресивного порядку.
1. Винищення селянства. Голодомор 1932-1933 рр.
Більшовики завжди доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Вони усвідомлювали, що переконати селян погодитися з таким поглядом буде процесом довгим і нелегким, особливо після тих поступок, що їх за непу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою – до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п’ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, очевидно, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов’язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.
Проте незабаром стало ясно, що індустріалізація, як її уявляли Ради, вимагала широкої колективізації. Сталін дійшов цього висновку, ймовірно, під час кризи зерно заготівель 1927-1928 рр. Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого в свою чергу йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни (часто вони становили лише одну восьму ринкових) надто низькими і відмовлялися продавати збіжжя. Розлючений непокірністю селян, яку він назвав “саботажем”, Сталін вирішує, що для виконання п’ятирічки над селянством необхідно встановити як економічний, так і політичний контроль. Відтак без усякої попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу компанію “суцільної колективізації”.
За підрахунками історика і очевидця тих трагічних подій П. Василевського, кількість жертв голоду складала 7125850 осіб. Міжнародна наукова конференція дійшла висновку, що кількість жертв від голоду складає 9 млн. чоловік. Результати перепису населення (січень 1937 р.), що показали зниження населення в країні на 15 млн. чоловік, було знищено, а учасників перепису – репресовано.
Такі були наслідки злочинного винищення сталінським режимом українського селянства, що стало одним з найжахливіших зразків репресивно-каральних заходів радянської тоталітарної машини проти власного народу.