30. Капіталовкладення і реструктуризація основного капіталу, зайнятості та національного продукту.

Найважливішим результатом ринкових економічних перетворень є створення правових та інституційних умов для активізації капіталовкладень. Тільки завдяки великим капіталовкладенням можна досягти структурних змін в економічному потенціалі країни, зайнятості та національному продукті. Капіталовкладення є матеріальною основою зростання продуктивної та ефективної функції праці і капіталу.

Зростання виробництва національного продукту можливе за збільшення:

• кількості зайнятих на AT;

• обсягу основного капіталу;

• продуктивної функції одного зайнятого;

• обсягу та оборотності оборотного капіталу.

Для певних зрушень у структурі національного капіталу і зайнятості необхідні великі капіталовкладення. Їх джерелами є:

• внутрішні запозичення у населення та підприємств через продаж облігацій або страхування;

• зовнішні запозичення у міжнародних кредитних установ (МВФ, Світовий Банк Реконструкції і Розвитку. Європейський Банк Реконструкції і Розвитку та ін.);

• легалізація тіньових коштів усередині країни та повернення в Україну незаконно вивезених і розміщених на таємних рахунках у зарубіжних банках та офшорних зонах коштів.

Передумовами інвестиційної привабливості України для надходження чужоземних капіталів є: створення правової держави, захист природних прав людини, свобода засобів масової інформації, утвердження політичної демократії; інвестиційне забезпечення ринкових перетворень, вільного переміщення праці, капіталів і товарів, вибору видів діяльності, захисту капіталів і прибутків. Це повинні усвідомити всі політичні сили, уряд, населення.

Оптимізацію структури національної економіки характеризують такі основні параметри:

• обсяг і структура національного продукту, який задовольняє потреби виробництва і населення на певний момент;

• обсяг і структура основного капіталу за видами виробництва продукту щодо потреб виробництва і населення;

• кількість і структура зайнятих, продуктивна сила яких забезпечує виробництво національного продукту відповідно до національних потреб.

30. Макроекономічна структурна перебудова.

Вертикальна промислова політика. В умовах лібералізації, передання виробничої ініціативи безпосереднім власникам капіталу вертикальні системи та директивні методи організації управління не сприяють продуктивній і ефективній функції праці й капіталу.

Вертикальна промислова політика − правові, організаційні, економічні заходи уряду країни щодо управління і регулювання економіки від вищої інстанції до нижчої; управлінські рішення мають директивний характер і обов'язкові до виконання нижчою інстанцією.

Горизонтальна промислова політика. Промислова політика країни має бути підпорядкована двом найважливішим принципам ринкової економіки:

1) зростанню продуктивної функції праці і капіталу:

2) підвищенню ефективності виробництва одиниці продукції і національного продукту.

Вона має на меті забезпечення:

• продуктивності праці зайнятих;

• збільшення кількості зайнятих різними видами виробничої діяльності;

• зростання випуску національного продукту, який задовольняв би потреби споживачів;

• зниження витрат на виробництво продукції, підвищення її конкурентоспроможності та забезпечення прибутків виробникам;

• зростання грошових доходів населення, підвищення його платоспроможності та рівня життя.

Горизонтальна промислова політика − правові, організаційні, економічні заходи влади, спрямовані на забезпечення умов економічної свободи підприємств, підприємців, бізнесменів, встановлення між ними взаємовигідних виробничих, фінансових, торговельних зв'язків.

Сутність цієї політики в тому, що уряд не надає підприємствам безпосередньої допомоги (субсидій тощо), а створює рівні умови для їхньої діяльності. Свої позиції на ринку виробники повинні завойовувати в конкурентній боротьбі.