3. Метод періоду повернення вкладених інвестицій.

Із допомогою цього методу визначається термін, протягом якого інвестор може отримати назад внесені ним гроші. Цей метод досить активно застосовується на практиці, особливо тоді, коли необхідно швидко проаналізувати ефективність невеликих за масштабом проектів. Звичайно цей метод використовують для порівняння альтернатив вкладення засобів. Окрім того, його можна застосовувати у тому разі, коли обсяги інвестицій незначні і недоцільно проводити складні розрахунки та дослідження для пошуку ЧСВ.

Цей метод є єдиним методом оцінки ефективності інвестицій, при якому можна не враховувати вартість залученого робочого капіталу. Це пов'язано з тим, що у будь-який час, коли припиняється здійснення інвестицій (або вони скуповуються), можна відразу повернути задіяний робочий капітал. Проте, цей метод неможливо застосувати під час проведення розрахунку дисконтованого ППВІ.

Приклад. Візьмемо вже наведений приклад із проблемою вибору одного з двох станків. Як ми пам'ятаємо, їх грошовий потік був виражений таким чином:

Станок 1 Станок 2

Витрати 20 000 25 000

Річна економія: рік 1 4 000 8 000

рік 2 6 000 6 000

рік 3 6 000 5 000

рік 4 7 000 6 000

рік 5 6 000 8 000

Для першого станка ППВІ становить приблизно 3,6 року, а для другого - 4. Як бачимо, 1-й варіант у даному разі є оптимальнішим.

До переваг цього методу можна віднести простоту у застосуванні (якщо розрахунок ВНР може проводити тільки підготовлений фахівець, то ППВІ легко розраховується не дуже кваліфікованим персоналом, результати таких розрахунків будуть зрозумілими для більшості працівників підприємства); можливість оцінити доцільність проекту з погляду його ліквідності (як швидко можна повернути вкладені кошти); можливість відбору менш ризикованих проектів (чим далі реалізується проект, тим він ризиковані ший, а вибираючи проект з найкоротшим терміном існування, ми зменшуємо свій ризик).

Серед недоліків цього методу неврахування фактору часу (вихід із ситуації — можливість використання методу дисконтованого періоду повернення вкладених інвестицій); основна мета - не максимізація вартості майна акціонерів, а поліпшення ліквідності; неврахування надходжень після закінчення терміну реалізації проекту [8, 9].

4. Балансова норма рентабельності.

Це єдиний метод, у якому замість поняття грошового потоку використовуються балансові значення прибутку. Крім того, це найнеоднозначніший метод. Існує кілька формул для його розрахунку, а сам метод має чотири назви:

• балансова норма рентабельності;

• середня балансова рентабельність;

• рентабельність використаного капіталу;

• рентабельність інвестицій.

Розрахунок здійснюють такими способами:

• середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на середню величину використаного капіталу;

• середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на початкову величину залученого капіталу [8, 9].

Приклад. Розглянемо знову приклад із вибором необхідного обладнання. Грошовий потік обох проектів виражений так:

Станок 1 Станок 2

Витрати 20 000 25 000

Річна економія:

рік 1 4 000 8 000

рік 2 6 000 6 000

рік 3 6 000 5 000

рік 4 7 000 6 000

рік 5 6 000 8 000

Вважатимемо, що кожен із цих станків буде повністю амортизований протягом п'яти років (тобто їхня ліквідаційна вартість через п'ять років дорівнюватиме нулю). Тоді прибуток, отриманий під час застосування кожного із цих станків, матиме такий вигляд:

Станок 1 Станок 2

рік 1 0 3 000

рік 2 2 000 1 000

рік 3 2 000 0

рік 4 3 000 1 000

рік 5 2 000 3 000

Після проведення розрахунків одержимо такі балансові норми рентабельності:

Для станка 1 ((0 + 2000 + 2000 + 3000 + 2000)/5)/20000= 9%

Для станка 2 ((3000+1000+0+1000+3000)/5)/25000=6,4%

Як бачимо, і в цьому разі придбання станка 1 більш доцільне.

До переваг цього методу належать простота розрахунку, доцільність реалізації проекту відбувається на основі підрахунку прибутку проекту.

Серед недоліків виділяють відсутність єдиної процедури розрахунку коефіцієнта (як обсягу прибутку, так і величини капіталу); коефіцієнт не враховує масштаб проекту; для розрахунку використовується прибуток, а не грошовий потік, що є неправильною основою для прийняття рішення про доцільність інвестування; не враховується фактор часу; метод спрямований на підвищення балансового прибутку компанії, а не вартості майна акціонерів; метод не дає точної бази для прийняття рішення про доцільність реалізації проекту (він може застосовуватися тільки під час порівняння кількох проектів для вибору кращого з них).