5. Форми інтеграції національної економіки в світовий економічний простір

Від розвитку торговельних від­носин більше вигод отримує та країна, у якій внутрішні ціни змінилися на більший відсоток. Це відображає правило розподілу вигод: вигоди від зовнішньої торгівлі розподіляються прямо пропорційно змінам цін у обох країнах. Якщо в країні-експортері ціни виросли на х відсотків, а ціни в країні-імпортері знизились на у відсотків, то:

Інакше кажучи, чим нижча еластичність попиту на імпорт за ціною або еластичність пропозиції за ціною, тим більший виграш країни від торгівлі.

Для оцінки розподілу вигод від зовнішньої торгівлі економісти ви­користовують показник "умови торгівлі" – відношення експортних цін країни до її імпортних цін. На практиці цей показник обчислюють для окремих країн або груп країн як відношення індексів експортних та імпортних цін:

де р_і^х − відношення експортної ціни і-го товару в розрахунковому році до його ціни у базовому році;

р_і^т − відношення імпортної ціни і-го товару в розрахунковому році до його ціни у базовому році;

^х_і − частка і-го товару у вартості експорту в базовому році;

т_і − частка і-го товару у вартості імпорту в базовому році.

Зростання цього показника здебільшого свідчить про поліпшення умов торгівлі й підвищення добробуту нації, а його зниження вказує на погіршення цих обставин.

Вільна торгівля підвищує рівень життя насе­лення в усіх країнах – як у тих, що експортують товари, так і в тих, що їх імпортують. Проте з багатьох причин уряди втручаються у зов­нішньоторговельну діяльність і регулюють обсяги зовнішньої торгівлі. У цьому підрозділі проаналізуємо економічні наслідки використання урядом основних інструментів, що використовуються для регулювання обсягів зовнішньої торгівлі.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділя­ють на митні (накладання мита на імпортовані та експортовані товари) та немитні (квоти, субсидії, демпінг, бюрократичні перешкоди тощо). З іншого боку, серед них розрізняють ті, що стимулюють експорт (прямі й непрямі експортні субсидії), та ті, що обмежують імпорт (мито, кво­ти, ліцензування, бюрократична тяганина під час митних процедур то­що).

Державні інструменти, що обмежують імпорт, часто називають то­рговельними бар'єрами, або торговельними обмеженнями.

Існує два основні види зовнішньоторговельної політики − протек­ціонізм і фритредерство.

Найпоширенішим знаряддям політики протекціонізму є мито − податок, який накладається на кожну одиницю товару, який завозять до країни. Мито здорожує імпортовані товари, внаслідок чого вітчиз­няні товари стають дешевшими порівняно з імпортними. Основних ви­дів мита є три: 1) адвалорне; 2) специфічне; 3) комбіноване.

Адвалорне мито запроваджується у вигляді відсотка від митної ва­ртості товару. Ціна, за якою імпортований товар продаватимуть у краї­ні, дорівнюватиме митній вартості товару (ціна, за якою товар імпор­тують) плюс ставка адвалерного мита:

де Р – ціна, за якою товар продаватимуть у країні; Рі - митна вар­тість товару ( ціна, за якою імпортують товар); tσ - ставка адвалорного мита.

Специфічне мито встановлюють у вигляді фіксованої суми з оди­ниці виміру (ваги, площі, об'єму і т.д.): наприклад, 1 долар за 1 см двигуна. Ціна, за якою товар продаватимуть у країні, становитиме:

де ts − ставка специфічного мита.

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного ми­та.

Ще однією поширеною формою політики протекціонізму є квота, яка означає обмеження кількості або сумарної вартості конкретних ім­портних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування, коли уряд видає ліцензії на імпорт обмеженого обсягу продукції та водночас забороняє не ліцензовану торгівлю. Якщо квоту вичерпано, припиняється імпорт товарів, яким споживачі могли б від­дати перевагу над вітчизняними. У стримуванні зовнішньої торгівлі квоти на імпорт ефективніші, ніж мито. Деякі продукти можуть імпор­туватися у великих кількостях, незважаючи на високе мито. Низька квота на імпорт повністю забороняє імпорт понад квоту.