Xiіі. Інституціональні форми інтеграції національної економіки в світовий економічний простір

Світове господарство − сукупність національних економік, взаємозв'я­заних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

У кожній із країн, що входять у світове господарство, сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарський механізм, науковий, промисловий, фінансо­вий, ресурсний, трудовий потенціал та інше.

Характерними рисами світового господарства є:

• активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, при­родних ресурсів, технологій;

• розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які роз­міщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних кор­порацій;

• перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

• формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

• розвиток всесвітньої інфраструктури;

• створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Кожна держава самостійно з'ясовує для себе шляхи спеціалізації та інтеграції до світового господарства.

Перший шлях ‒ еволюційний з поступовим виді­ленням специфічних природних та штучних економічних ресурсів, яких у даний час потребує суспільство. Другий шлях ‒ при­скорена інтеграція, основним методом реалізації якої є загарбницькі ві­йни або їх загроза з обов'язковою вимогою формування міжнародних та міжтериторіальних об'єднань з примусовим перерозподілом ресурсів.

Сучасне світове господарство сповідує принципи відкритої економі­ки, яка поєднує вплив на державу зовнішніх геополітичних, економічних та внутрішніх соціокультурних факторів.

Важливою ланкою у реалізації принципів відкритої економіки є вільні економічні зони. Найбільш поширеними у світовій практиці є ВЕЗ сталого виробничо­го спрямування.

Визначення ВЕЗ як механізму залучення держави до світового гос­подарства шляхом стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів у всіх напрямах розвитку території дає додаткові можливості у визначенні сфери спеціалізації держави.

Аналіз світового досвіду показав, що основними концептуальними підходами до створення ВЕЗ є територіальний і функціональний.

Територіальний підхід є традиційним, загально усвідомленим, змен­шує ризики держави, на території якої створена спеціальна зона. Результатом функціонального підходу є «точкові» зони, представле­ні окремими підприємствами (офшорні фірми, магазини «дьюті фрі»).

Сучасні тенденції у розвитку світового господарства, які ха­рактеризуються глобалізацією економіки, її транснаціоналізацією, інноваційно-технологічною орієнтацією, загостренням екологічних проблем, посиленням торговельно-фінансової та кредитної екс­пансій, зумовлюють гостру необхідність міждержавного регулю­вання економічних процесів на основі економічної інтеграції.

Інтеграція − процес або дії, спрямовані на створення системи з окремих взаємопов'язаних складових, які не є самодостат­німи і функціонують лише як елементи підсистеми чи блоки єдиної системи.

Розвиток інтеграційних процесів завжди випливає на підтрим­ку інвестиційної діяльності, що забезпечує:

• зростання експорту товарів і послуг в інші країни;

• стабільний імпорт дефіцитних товарів і послуг пе­реважно тих видів, що їх не виробляють на вітчизняних підприєм­ствах;

• підвищення конкурентоспроможності виробничо­го, технологічного і наукового потенціалу, у тому числі за раху­нок кооперації із зарубіжними партнерами, створення спільних під­приємств і транснаціональних компаній.

До національних інститутів міжнародної економічної інтеграції відносять органи влади всіх рівнів. Особливу роль у вирішенні питань міжна­родної економічної інтеграції відіграють центральні органи вла­ди, позаяк їх формують політичні сили різної ідеологічної орієн­тації.

До міжнародних інститутів міжнародної економічної інтеграції належать:

1) Міжнародна організація праці (МОП).

2) Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

3) Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

4) Світовий банк.

5) Міжнародний валютний фонд (МВФ).

6) Всесвітня торгова організація (ВТО).

Передумовами і шляхами міжнародної економічної інтеграції є: політико-правові, економічні, соціально-культурні, інфраструктурні.