Xiі. Сталий розвиток національної економіки

Концепція сталого розвитку економіки визнана світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни ‒ це, насамперед, економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.

Сталість розвитку базується на наступних принципах:

− обмеження впливу людини на біосферу до рівня можливостей її стабільного відтворення, інакше постає проблема вибору між ростом народонаселення і рівнем споживання на душу населення;

− підтримка запасів біологічного багатства, біологічного різноманіття і відтворювальних ресурсів;

− використання не відтворювальних природних ресурсів темпами, які не перевищують часу створення заміни їх за рахунок відтворювальних;

− рівномірний розподіл доходів і витрат при ресурсоспоживанні і управлінні охороною навколишнього середовища;

− розвиток та впровадження технологій, що підвищують обсяги виробництва продукції на одиницю спожитого ресурсу;

− використання економічних механізмів, що заставлять виробників враховувати екологічні витрати на реалізацію прийнятих ними рішень;

− використання міждисциплінарних підходів до прийняття рішень.

Сталий розвиток усвідомлюється через такі аспекти його забезпечення та сприйняття: політико-правовий аспект; економічний аспект; екологічний аспект; соціальний аспект; інформаційний аспект.

Економічний підхід до концепції сталого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути сформований за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і здійснюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних ‒ природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.

Соціальна складова сталого розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ.

З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери.

Важливими є механізми взаємодії цих трьох концепцій.

Чинники сталого розвитку:

1. Конкурентоспроможність країни є основним показником сталого розвитку економіки.

2. Особливе місце в досягненні сталого соціально-економічного розвитку національної економіки займають такі чинники як людські ресурси і освіта.

3. Вирішальне значення в сучасній системі міжнародної конкуренції має інформаційно-технологічний чинник.

4. Основна умова сталого розвитку національної економіки ‒ ефективне державне регулювання.

Важливим питанням у реалізації концепції сталого розвитку ‒ особливо, враховуючи, що вона еволюціонує ‒ стало виявлення її практичних і вимірюваних індикаторів. Комісія ООН зі сталого розвитку пропонує використовувати 134 індикатори сталого розвитку.

Індикатори можна поділити на чотири групи:

• Індикатори стану суспільства.

• Індикатори відтворення суспільства.

• Індикатори стану природного середовища.

• Індикатори відтворення природних систем.

Практичного застосування з інтегральних індексів в Україні набув лише Індекс людського розвитку, що характеризує якість життя в різних країнах.

В 2012 році в межах Програми ООН з навколишнього середовища окремо було запропоновано індекс сукупного добробуту, що включає широкий перелік активів, таких як промислова продукція, людський і природний капітал. Він дозволяє визначити дійсний рівень добробуту країни і стійкість її економічного зростання.

На різних етапах переходу до сталого розвитку виконання завдань повинно скоординовуватись і здійснюватись спільними зусиллями на державному, регіональному та місцевому рівнях, за активної участі наукових, освітніх, виробничих, фінансових, політичних та інших структур громадськості. Загальна стратегія і програми виконання її етапів мають базуватися на еколого-ресурсних, економічних та соціальних складових розвитку, за відповідного інституційного забезпечення.

Відповідно до принципів сталого розвитку має передбачатися реалізація комплексу заходів, спрямованих на збереження життя і здоров`я людини, розв`язання демографічних проблем, викорінювання бідності, зміну структури споживання і зменшення диференціації в прибутках населення.