
- •Методичні вказівки
- •Навчальне видання
- •Загальні зауваження
- •І. Особливості лексичного складу мови
- •Однозначні і багатозначні слова
- •Синоніми
- •Омоніми
- •Пароніми
- •2. Основні норми українського правопису Вживання апострофа в українських словах
- •Вживання і правопис м’якого знака
- •Чергування голосних звуків
- •Чергування приголосних звуків
- •Спрощення у групах приголосних
- •Подвоєння приголосних
- •Подовження приголосних
- •3. Правопис слів іншомовного походження Правопис голосних в іншомовних словах
- •Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження
- •Апостроф та м’який знак у словах іншомовного походження
- •Рекомендована література до теми
- •4. Правопис префіксів Правопис українських префіксів
- •Правопис іншомовних префіксів
- •Рекомендована література до теми
- •5. Написання складних слів-термінів
- •Через дефіс пишуться:
- •Разом пишуться:
- •6. Вживання великої літери
- •4. З малої літери пишуть:
- •Рекомендована література до теми
- •7. Вживання скорочень у текстах
- •Абревіатури
- •Складноскорочені слова
- •Змішані (комбіновані) скорочення
- •Умовні графічні скорочення слів
- •8. Правопис і відмінювання власних назв людей Відмінювання прізвищ
- •Відмінювання і правопис імен
- •Особливості творення та відмінювання форм по батькові
- •Правопис слов’янських прізвищ українською мовою
- •Пояснення до схеми
- •9. Особливості використання граматичних категорій Категорія роду у назвах осіб
- •Особливості форм родового відмінка однини
- •Вживання форм давального відмінка
- •Вживання кличного відмінка
- •10. Синтаксичні особливості професійного мовлення
- •Дієприкметникові звороти
- •Дієприслівникові звороти
- •Складні випадки керування у словосполученнях
- •Особливості використання прийменникових словосполучень
- •Пунктуаційні особливості текстів
- •11. Зовнішнє оформлення текстів Правила набору текстів на комп’ютері
- •Особливості комп’ютерного перекладу та редагування
- •Оформлення списків літератури
- •Практичні завдання і. Особливості лексичного складу мови
- •Іі. Основні норми українського правопису
- •2.1. Поставити, де потрібно, апостроф.
- •2.14. Визначити в яких словах відбувається подовження, а в яких подвоєння.
- •Ііі. Правопис слів іншомовного походження
- •Іv.Правопис префіксів
- •V. Написання складних слів-термінів
- •Vі. Вживання великої літери
- •Vіі. Вживання скорочень у текстах
- •Vііі. Правопис і відмінювання власних назв людей
- •Іх. Особливості використання граматичних категорій
- •Х. Синтаксичні особливості професійного мовлення
- •10.2. Перекласти словосполучення з дієприкметниками.
- •Додаток
Вживання форм давального відмінка
При укладанні текстів професійної тематики особливу увагу слід звернути на іменники чоловічого роду ІІ відміни, які у давальному відмінку однини можуть мати закінчення -у, -ю, і паралельні до них -ові, -еві, -єві.
У діловому мовленні перевага надається закінченням –у, -ю: професору, лікарю.
Однак щоб уникнути одноманітних форм, коли поряд пишуться два іменники чоловічого роду (наприклад, у „шапках” заяв, доповідних і пояснювальних записок, в розписках і дорученнях), слід чергувати форми з різними закінченнями, вживаючи перше слово з закінченнями ові, -еві, -єві (ректорові ДНУ Ващенку П. А.).
Щоб уникнути немилозвучного збігу та не спричиняти спотворення слова, закінчення -ові, -еві, -єві не вживаються у прізвищах із суфіксами –ов, -ев, -єв, -ів, -їв, -ин, -ін, -їн (тільки закінчення –у, -ю: Іванову, Арсеньєву, Львову).
Вживання кличного відмінка
Оскільки в усному мовленні доводиться часто звертатися до осіб, слід пам’ятати, що в українській мові звертання мають специфічну форму, так званий кличний відмінок. Він властивий тільки іменника чоловічого й жіночого роду в однині. Іменники середнього роду й іменники всіх родів у множині цієї форми не мають (виняток – панове). Для звертання тут використовується та ж відмінкова форма, що й для називання – називний відмінок. Як і всі відмінки, кличний відмінок утворюється за певними чіткими нормами – за допомогою відповідних закінчень:
1. Іменники першої відміни у кличному відмінку мають закінчення –о, -е, -є, -ю. Закінчення –о мають іменники твердої групи, а також жіночі імена по батькові (Олено, сестро Ганно, Іванівно, Олегівно, Андріївно), -е – іменники м’якої та мішаної груп (Катре, Ілле (-є)), -є – після голосного та апострофа (Маріє, Дар’є), -ю – деякі пестливі іменники м’якої групи (бабусю, доню, матусю, Нелю).
2. Іменники другої відміни в кличному відмінку можуть мати залежно від кінцевої приголосної закінчення –у, --ю, --е:
а) закінчення –у мають іменники з суфіксами –ик, -ок, -ко (батьку, синку), іншомовні імена на г, к, х (Джеку, Людвігу, Фрідріху) та іменники з основою на ч, ш (товаришу, викладачу, слухачу), а також іменники діду, сину, тату. Закінчення –у мають також і всі імена по батькові для чоловіків (Максимовичу, Петровичу, Семеновичу, Даниловичу);
б) закінчення – ю мають іменники м’якої групи (вчителю, водію, Василю, Андрію, лікарю);
в) закінчення – е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи з суфіксом –ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж, і загальні назви з основою на р, ж (друже, професоре, директоре, інженере, Степане, бухгалтере, декане, ректоре, Олександре, Богдане, чумаче, стороже, школяре).
3. Іменники третьої відміни у кличному відмінку мають закінчення –е (Любове, Нінеле).
У звертаннях, що складаються з кількох слів, є свої особливості:
а) у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як і перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка (добродію бригадире (бригадир), товаришу офіцере (офіцер));
б) у звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форми кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я (сестро Марино, колего Наталю, панно Ірино, лаборанте Терезо, аспіранте Павле, асистенте Вікторіє);
в) у звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка (Людмило Миколаївно, Олено Євгенівно, Тарасе Даниловичу, Сергію Андрійовичу, Віталіно Анатоліївно, Ганно Тарасівно, Олександре Сергійовичу);
г) у звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди зберігає форму називного відмінка (пане Ковальчук, пані Ковальчук, декане Попова, декане Попов, викладачу Калинич, добродійко Забіла, друже Гончар). Хоча при відмінюванні більшість прізвищ має форму кличного відмінка.