Вживання форм давального відмінка

При укладанні текстів професійної тематики особливу увагу слід звернути на іменники чоловічого роду ІІ відміни, які у давальному відмінку однини можуть мати закінчення -у, -ю, і паралельні до них -ові, -еві, -єві.

У діловому мовленні перевага надається закінченням –у, -ю: професору, лікарю.

Однак щоб уникнути одноманітних форм, коли поряд пишуться два іменники чоловічого роду (наприклад, у „шапках” заяв, доповідних і пояснювальних записок, в розписках і дорученнях), слід чергувати форми з різними закінченнями, вживаючи перше слово з закінченнями ові, -еві, -єві (ректорові ДНУ Ващенку П. А.).

Щоб уникнути немилозвучного збігу та не спричиняти спотворення слова, закінчення -ові, -еві, -єві не вживаються у прізвищах із суфіксами –ов, -ев, -єв, -ів, -їв, -ин, -ін, -їн (тільки закінчення –у, -ю: Іванову, Арсеньєву, Львову).

Вживання кличного відмінка

Оскільки в усному мовленні доводиться часто звертатися до осіб, слід пам’ятати, що в українській мові звертання мають специфічну форму, так званий кличний відмінок. Він властивий тільки іменника чоловічого й жіночого роду в однині. Іменники середнього роду й іменники всіх родів у множині цієї форми не мають (виняток – панове). Для звертання тут використовується та ж відмінкова форма, що й для називання – називний відмінок. Як і всі відмінки, кличний відмінок утворюється за певними чіткими нормами – за допомогою відповідних закінчень:

1. Іменники першої відміни у кличному відмінку мають закінчення –о, -е, -є, -ю. Закінчення –о мають іменники твердої групи, а також жіночі імена по батькові (Олено, сестро Ганно, Іванівно, Олегівно, Андріївно), -е – іменники м’якої та мішаної груп (Катре, Ілле (-є)), -є – після голосного та апострофа (Маріє, Дар’є), -ю – деякі пестливі іменники м’якої групи (бабусю, доню, матусю, Нелю).

2. Іменники другої відміни в кличному відмінку можуть мати залежно від кінцевої приголосної закінчення –у, --ю, --е:

а) закінчення –у мають іменники з суфіксами –ик, -ок, -ко (батьку, синку), іншомовні імена на г, к, х (Джеку, Людвігу, Фрідріху) та іменники з основою на ч, ш (товаришу, викладачу, слухачу), а також іменники діду, сину, тату. Закінчення –у мають також і всі імена по батькові для чоловіків (Максимовичу, Петровичу, Семеновичу, Даниловичу);

б) закінчення – ю мають іменники м’якої групи (вчителю, водію, Василю, Андрію, лікарю);

в) закінчення – е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи з суфіксом –ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж, і загальні назви з основою на р, ж (друже, професоре, директоре, інженере, Степане, бухгалтере, декане, ректоре, Олександре, Богдане, чумаче, стороже, школяре).

3. Іменники третьої відміни у кличному відмінку мають закінчення –е (Любове, Нінеле).

У звертаннях, що складаються з кількох слів, є свої особливості:

а) у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як і перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка (добродію бригадире (бригадир), товаришу офіцере (офіцер));

б) у звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форми кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я (сестро Марино, колего Наталю, панно Ірино, лаборанте Терезо, аспіранте Павле, асистенте Вікторіє);

в) у звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка (Людмило Миколаївно, Олено Євгенівно, Тарасе Даниловичу, Сергію Андрійовичу, Віталіно Анатоліївно, Ганно Тарасівно, Олександре Сергійовичу);

г) у звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди зберігає форму називного відмінка (пане Ковальчук, пані Ковальчук, декане Попова, декане Попов, викладачу Калинич, добродійко Забіла, друже Гончар). Хоча при відмінюванні більшість прізвищ має форму кличного відмінка.