- •1.1. Класифікація моделей
- •1.1.1. Пізнавальні та прагматичні моделі
- •1.1.2. Статичні та динамічні моделі
- •1.2. Способи втілення моделей
- •1.2.1. Абстрактні моделі та роль мов
- •1.2.2. Матеріальні моделі та види подібності
- •1.3. Моделі систем
- •1.3.1. Проблеми та системи
- •1.3.2. Модель "чорного ящика"
- •1.3.3. Модель складу системи
- •1.3.4. Модель структури системи
- •1.3.5. Динамічні моделі систем
- •1.4. Штучні та природні системи
- •1.5. Класифікації систем
- •1.5.1. Класифікація систем за їх походженням
- •1.5.2. Класифікація систем за описом змінних
- •1.5.3. Класифікація систем за типом їх операторів
- •1.5.4. Класифікація систем за способом керування
- •1.5.5. Класифікація систем за ступенем ресурсної забезпеченості керування
- •1.6. Ієрархія систем
1.3.4. Модель структури системи
Далеко не завжди достатньо мати "ящик" зі всіма окремими його деталями. Потрібно ще й правильно з'єднати деталі між собою чи встановити між елементами певні зв'язки — відношення. Сукупність необхідних і достатніх для досягнення мети відношень між елементами системи називається структурою системи.
Отже, маємо друге означення системи: система — це сукупність взаємозалежних елементів, яка відокремлена від середовища та взаємодіє з нею як ціле. Це означення охоплює моделі "чорного ящика", складу та структури. Усі разом вони утворюють ще одну модель, яку називають структурною схемою системи; є також терміни "білий ящик", "прозорий ящик", а також "конструкція системи".
1.3.5. Динамічні моделі систем
Дотепер розглянуті варіанти системи можна вважати статичними моделями. Системи, у яких згодом відбуваються якісь зміни, називаються динамічними, а моделі, що відображають ці зміни — динамічними моделями систем.
Розрізняють два типи динаміки системи: її функціонування та розвиток. Функціонування — це процеси, що відбуваються в системі та її навколишньому середовищі, які стабільно реалізують фіксовану мету. Розвитком називається те, що відбувається з системою внаслідок зміни її цілей.
Система не завжди перебуває у фазах функціонування чи розвитку. Під час реконструкції одного цеху інші можуть функціонувати, а завод у цілому — розвиватися. Можливі й такі системи, для функціонування яких певні її підсистеми мають постійно розвиватися (наприклад, конструкторські бюро).
1.4. Штучні та природні системи
Одна з основних ознак системи — її структурованість, доцільність зв'язків між її елементами. Виникає запитання: на досягнення яких цілей спрямоване функціонування природних систем і, якщо такі цілі існують, то хто їх поставив?
Очевидно, що якщо мета, для досягнення якої існує система, невідома, то це ще не означає, що об'єкт перестає бути системою. Отже, можуть існувати системи з невідомими нам цілями чи будовою. Вивчаючи такі системи, потрібно насамперед пізнати об'єкт як систему, знайти її призначення (мету) або спосіб дії.
Існування штучних (створених людиною) і природних (що виникли в природі без участі людини) систем зумовлює розширення поняття мети.
Мету штучної системи означають як ідеальний образ бажаного результату її діяльності, тобто образ того, що мало б бути, здійснитися (частка "б" означає, що цілі бувають як здійсненні, так і нездійсненні) . Такий ідеальний образ майбутнього стану системи та її навколишнього середовища називається суб'єктивною метою.
Уявімо, що минув термін, призначений на реалізацію суб'єктивної мети; система та її навколишнє середовище набули якогось реалізованого стану. У цей стан система потрапила об'єктивно, тобто в результаті реалізації об'єктивних закономірностей. Стосовно минулого моменту, коли результат ще тільки планувався, цей стан можна назвати об'єктивною метою системи. Інакше кажучи, майбутній стан системи — це його об'єктивна мета.
Отже, будь-який об'єкт можна розглядати як систему, проте лише з певного погляду, щодо конкретної мети.