22.Фірмове (комерційне) найменування як об’єкт права інтелектуальної власності.

Комерційне (фірмове) найменування має на меті індивіду­алізувати певну особу в процесі здійснення нею діяльності з виробництва та (або) реалізації товарів, надання послуг.

Як і торговельна марка (знак для товарів та послуг), комерційне най­менування виконує функцію індивідуалізації. Однак, якщо перша індивідуалізує товари та послуги суб'єкта серед товарів та послуг інших осіб, то комерційне найменування індивідуалізує самого суб'єкта, його діяльність в цілому. Отже, юридична особа може мати декілька торговельних марок, зареєстрованих для різних видів товарів та послуг, але лише одне комерційне найменування.

Також комерційні найменування та торговельні марки пов’язує те, що вони виконують розрізнювальну функцію. Проте на відміну від торговельних марок комерційні найменування відрізняють певне підприємство від решти незалежно від товарів або послуг, які реалізує або пропонує це підприємство.

У комерційному найменуванні виділяють дві частини: основну частину (відомості про організацій­но-правову форму тощо) та додаткову. До вимог, яким повинно відповідати фірмове найменування, відносять істинність, виключність та постійність. Припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування відбувається у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом.

Вимоги до фірмового найменування, як об’єкта права інтелектуальної власності: 1. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. 2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. 3. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. 4. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

23.Комерційна таємниця як об’єкт права інтелектуальної власності.

Комерційна таємниця — це інформація, яка має дійсну або потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої нема вільного доступу на законних підставах і стосовно якої власник інформації вживає заходів щодо її конфіденційності. Об'єктом інтелектуальної власності на комерційну таємницю є нематеріальне благо, яке є результатом інтелектуальної діяльності, на який за особою, котра його досягла, або іншими власниками визнається виключне право на використання. Інформація за своєю суттю є нематеріальною, але її зберігання і поширення здійснюється найчастіше за допомогою матеріальних носіїв. Характерні ознаки комерційної таємниці такі: 1) комерційна таємниця має фактичну монополію конкретної особи на певну сукупність знань; 2) комерційна таємниця має найбільшу універсальність серед Інших об'єктів інтелектуальної власності; 3) комерційна таємниця невідома третім особам; 4) вона закріплює виключне суб'єктивне право на цю інформацію; 5) строк охорони її є необмеженим; 6) комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації або виконання будь-яких Інших формальностей.

Виходячи з особливостей комерційної таємниці, під її поняття можуть підпадати найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця. Власник права інтелектуальної власності має право: - самостійно використовувати цю інформацію будь-якими способами,але в межах, передбачених законом; - дозволяти використання цієї інформації третім особам на підставі договору; - в будь-який момент розкрити перед невизначеним колом осіб ті відомості, які становили комерційну таємницю, якщо це не порушує прав за зобов'язаннями контрагентів; - продати або іншим способом розпорядитися цією інформацією.

Суб'єкт права інтелектуальної власності може надавати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації шляхом видачі виключних чи невиключних ліцензій.

Сутність права інтелектуальної власності на комерційну таємницю полягає в наданні власнику інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкого загалу і вимагати, щоб треті особи утримувались від використання незаконних методів її отримання.

Власник комерційної інформації зобов'язаний вживати всіх заходів до її охорони, а також розкрити ЇЇ за вимогою компетентних державних органів чи посадових осіб (наприклад, слідчі органи чи органи дізнання, суд).

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю діє доти, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, яка становить комерційну таємницю, а також існують передбачені законом умови її охорони. В цьому випадку принцип строковості патентної охорони не діє і тому така форма охорони досить часто застосовується підприємцями.