94. Кредитування зовнішньої торгівлі: факторинг, форфейтинг, лізинг

Факторинг — це придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи надані послуги. Підприємство-постачальник (експортер) поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Своєю чергою, факторингова фірма чи банк бере на себе вимоги клієнта до боржників і зобов'язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму під час укладення угоди. За здійснення факторингових операцій експортер вносить плату, передбачену угодою. Вартість факторингу може бути дещо вищою від відсотків за кредит, оскільки сюди входить не лише плата за кредит, а й вартість інших послуг.

Форфейтинг — це купівля банком-форфейтором в експортера векселів, акцептованих імпортером. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик несплати зобов'язань та разового збору за зобов'язання купити векселі експортера.

Застосовується звичайно при постачаннях комплектних об'єктів, машин та обладнання з тривалою розстрочкою платежу. Форфейторів приймають векселі тільки в стійких валютах, відстежують загальноекономічне стан, платоспроможність країни імпортера та інші найважливіші показники здатності виконання імпортером платіжних зобов'язань.

Лізинг є різновидом орендних операцій і являє собою довготермінову оренду машин, обладнання, споруд виробничого призначення тощо. Під час лізингових операцій орендодавець купує вищеназвані товари І передає їх за угодою орендареві для виробничого використання, зберігаючи право власності на них до кінця угоди. Оплачується оренда частинами протягом всього її терміну.

Види лізингових операцій:

1. Розрізняють:

- прямий лізинг (виробник або власник майна сам виступає лізингодавцем);

- непрямий лізинг (здача в оренду через третю особу).

2. За методом кредитування:

- терміновий лізинг (одноразова оренда);

- поновлюваний лізинг (договір поновлюється після закінчення першого терміну).

3. За зворотності:

- операційний лізинг (підприємство укладає лізинговий контракт, не маючи наміру купувати об'єкт у власність);

- фінансовий лізинг (фірма поєднує оренду з подальшим викупом об'єкта за залишковою вартістю в найбільш слушний момент, коли вона буде значно нижче ринкової вартості аналогічного об'єкта).

4. По відношенню до орендованого майна виділяють:

- договір чистого лізингу, коли додаткові видатки з обслуговування орендованого майна бере на себе лізингоодержувач;

- договір повного лізингу, за яким орендодавець бере на себе технічне обслуговування і інші витрати, пов'язані з використанням майна лізингу.

95. Основні форми державного та міждержавного регулювання міжнародного кредиту

Міжнародні кредитні відносини, як і валютні, служать об'єктом не тільки ринкового, але і державного регулювання в країні. Держава є активним учасником міжнародних кредитних відносин, виступаючи в ролі кредитора, донора, гаранта і позичальника.

Як свідчить світовий досвід, держава заохочує зовнішньоекономічну діяльність підприємств за допомогою субсидій, кредитів, податкових, митних пільг, гарантій, субсидування процентних ставок, тобто боніфікації (відшкодування банкам за рахунок держбюджету різниці між ринковими і пільговими процентними ставками по експортних кредитах).

Держава, звільняючи експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, сприяє зниженню цін товарів, що вивозяться, підвищуючи їхню конкурентноздатність. Держава подовжує термін кредитування експортерів, полегшує і спрощує процедуру одержання кредитів.

З іншої сторони протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання привело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту. Воно переслідує наступні основні мети: 1) регулювання міжнародного руху позичкового капіталу для впливу на платіжний баланс, валютний курс, ринки позичкових капіталів; 2) спільні міждержавні заходи для подолання кризових явищ; 3) узгодження кредитної політики стосовно визначених позичальників - в основному до що розвиваються, а також країнам Східної Європи, України й інших країн колишнього СРСР. Регулювання міжнародного кредиту здійснюється через регіональні організації.