Діалектико-матеріалістична гносеологія вказує на відносний характер критерію практики. Про підтвердження істинності чи хибності якогось положення практикою можна говорити тільки в межах певного досягнутого рівня суспільної практики. За цими межами питання про істину чи заблудження залишається відкритим.

Нарешті, слід пам’ятати, що практику не можна вважати єдино можливим критерієм істини. Таким критерієм на певних станах пізнання може виступати і виступає відповідність наших знань законам логіки (так званий логічний критерій), частково інтуїція (інтуїтивне почуття достовірності) та інші чинники. Однак найбільш надійним, основним і ведучим критерієм істини була і залишається практика.

4. Поняття практики

Метою пізнання, як відомо, є досягнення об’єктивної істини. Це здійснюється за допомогою низки логічних прийомів, різних форм та методів як на рівні емпірії, так і на рівні теорії, застосування до процесу пізнання законів, категорій та принципів діалектики. Але серед всього цього арсеналу пізнання чільне місце належить практиці. Остання дає пізнанню необхідний практичний матеріал. Завдяки їй гносеологія стала наукою, котра розкриває об’єктивні закони походження і формування знань логікою і методологією пізнання. Що таке практика?

Поняття “практика” (від грец. – діяння, активність) не має однозначного тлумачення у філософії. Є вузьке розуміння поняття практики, котре зводиться до експерименту, що є, безумовно, недостатнім, бо людська практика, це не лише експеримент. У широкому розумінні практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід всього людства. У такому контексті в поняття“практика” включається як наукова діяльність, так і матеріально-виробнича, соціальна, політична, революційна та ін., тобто вся предметна, цілепокладаюча діяльність людини, що має за мету освоєння нею природних та соціальних об’-єк тів. У цьому сенсі практика– це сукупність матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядаль- ної, духовно-предметної діяльності людини.

Упроцесі практики відбувається реалізація сутнісних сил людини,

їїзнань, навичок, вміння, які вона опредметнює (створює свій “світ речей”). З іншого боку, людина в процесі практики освоює результати попередньої людської діяльності – розпредметнює їх (збагачується предметним світом інших). Завдяки цьому попередня людська діяльність стає її надбанням, фактором подальшого розвитку людських сутнісних сил. Отже, практика виступає як специфічно людський спосіб освоєння світу, його опредметнення і розпредметнення.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

87

Людська практика складна за своєю структурою. До неї входять ряд елементів, які свідчать про це. Основним елементом практики є праця як доцільна діяльність людини з перетворення природи, пристосування її речей до своїх потреб; предмет пізнання – речі, явища, процеси, їх сторони, властивості, відношення, котрі входять у процес пізнавальної діяльності людини; мета – ідеальне передбачення результату пізнання, на досягнення якого спрямовані пізнавальні дії; мотив – усвідомлене спонукання, вольова дія, що спрямована на пізнання того чи іншого його об’єкта, основа потреби; потреба – необхідність, що спонукає суб’єкт пізнання до активних дій щодо реалізації цієї необхідності; засоби пізнання – сукупність прийомів абстрактно-логічного мислення людини, котре здійснюється в різноманітних формах і методах (поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях, індукції, дедукції, ідеалізації, формалізації та ін.), і технічного оснащення процесу пізнання (приладів, матеріалів, устаткування для здійснення експериментальної діяльності); і, нарешті, результат пізнання – сума знань, котрі людина отримала в процесі пізнання.

Проблема критерію істини має вагоме значення для теорії пізнання. Адже суть пізнання, його результативність визначається не лише тим, як отримати знання, але й тим, як встановити його достовірність, істинність. Де знайти еталон, мірило, критерій цього? У мисленні людини, у її свідомості? Чи в її матеріально-предметній діяльності?

Поняття “критерій” (від грец. kriterion – засіб для суджень) – ознака, на основі якої відбувається оцінка, визначення, розподіл чи класифікація чого-небудь; засіб перевірки на істинність чи хибність того чи іншого судження, умовиводу, концепції, гіпотези, теорії тощо.

Протягом тривалого часу проблема критерію істини у філософії залишалася відкритою. Одні філософи вважали, що критерію істини взагалі не існує; другі – намагалися звести цей критерій до спостереження, експерименту; треті – виходили з того, що критерієм, еталоном істини може бути лише людське мислення, духовне начало. Гегель вважав, наприклад, що еталоном достовірності є“вольова діяльність ідеї”, тобто ідеї повинні перевірятися самими ідеями, судження – судженнями, теоретичні положення – теоретичними положеннями. Звідси висновок, що критерій достовірності наших знань знаходиться не в площині матеріально-предметній діяльності людини, а в межах її свідомості.

Більше того, деякі вчені, серед них є і наші співвітчизники, котрі вважають, що практика, матеріально-предметна діяльність людини – не єдиний критерій істини, бо є й такі, які використовуються в точних

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

88

науках, – формально-логічні, теоретичні, математичні тощо. Тобто мова йде про визнання ряду критеріїв істини, окрім практики.

Дійсно, в науці відомі факти, коли та чи інша теоретична концепція підтверджувалася формально-логічним доведенням, висновки якої не вимагали безпосередньої практичної перевірки. Це відноситься, передусім, до математичних методів доведення.

Проте можливість чисто формально-логічного, математичного доведення того чи іншого положення зовсім не означає, що тут “діє” інший критерій істини – “логічний”. Справа в тому, що будь-яке теоретичне положення, котре доведене формально-логічним шляхом, в кінцевому результаті перевіряється (“веріфікується”) практикою. Логічне доведення, скажімо, математичної теореми являє собою низку доведень, котрі у своїй основі мають інші математичні теореми, аксіоми, визначення, очевидні факти тощо, тобто мають те, що вже перевірено, підтверджено, доведено практично. А це означає, що в опосередкованій формі критерієм істини в кінцевому підсумку є практика. Бо якою б не була та чи інша теорема, математична ідея, аксіома тощо за своїм змістом, як би їх не обґрунтовували формально-логічними методами, вони лише тоді стануть достовірними, коли знайдуть своє підтвердження у практичній діяльності людини.

Пояснимо це ще на такому прикладі. У XVIII столітті відомий німецький математик Е. Галлей здійснив розрахунок, згідно з яким величезна комета Сонячної галактики, котра пройшла неподалік від Землі і викликала колосальне занепокоєння людей, повернеться через певний час знову. Однак це було лише передбачення, формально-логічний розрахунок, який не сприймався як достовірне знання, як істина. Коли ж у 1758 р. комета таки знову з’явилася на горизонті Землі, передбачення вченого знайшло своє практичне підтвердження. Цю комету на честь вченого і назвали “кометою Галлея”. До речі, в наш час “комета Галлея” вже вкотре пройшла неподалік Землі (у 2000 році).

Отже, розрахунки, передбачення Галлея знайшли своє підтвердження. Але коли? Тоді, коли це було підтверджено не теоретично, не логічно, а реально, практично. Поки “комета Галлея” не з’явилася знову, її поява була теоретичним, формально-логічним припущенням. Коли ж її осягнули практично – це стало реальним фактом, достовірним знанням.

Це свідчить про те, що які б логічні, теоретичні, математичні, кібернетичні та інші розрахунки не були здійснені, вони лише тоді будуть мати статус істини, достовірного знання, коли так чи інакше знайдуть своє підтвердження у практичній діяльності людини. Засоби перевірки на істинність того чи іншого наукового положення можуть бути різними, однак основним, фундаментальним критерієм істини,

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

89

мірилом достовірності знань, їх відповідності об’єктивній дійсності в кінцевому висновку є практика як сукупна людська предметна діяльність.

Основні функції практики пізнання проявляються:

1.Практика є джерелом пізнання тому, що всі наші знання зумовлені передусім її потребами.

Із потреб практики виникли всі науки. Коли у суспільстві виникає практична потреба в розвитку тих чи інших наукових напрямків, то воно це здійснює швидше і краще, “ніж десятки університетів” (Ф. Енгельс). Бо для цього є матеріальні та людські ресурси, є здатність концентрувати зусилля багатьох вчених для розв’язання насущних завдань.

Практика має ще одну важливу особливість– вона є кінцевою метою процесу пізнання, його завершальним етапом. Останній характеризується впровадженням наукових знань у виробництво, духовну сферу людської діяльності для подальшого розвитку сутнісних сил людини.

2.Практика є основою пізнання і його рушійною силою. Вона пронизує всі сторони, моменти, форми, ступені пізнання від його початку і до його кінця. Весь пізнавальний процес, починаючи від елементарних відчуттів і кінчаючи найабстрактнішими теоріями, зумовлюється, врешті-решт, завданнями і потребами практики.

Практика є основою людського пізнання як на чуттєвому і раціональному його етапах, так і на його рівнях– емпіричному та теоретичному. Практика є засобом удосконалення фізичних та інтелектуальних сил людини, розвиту її здібностей, професійних навичок, вольових якостей. Відомо, наприклад, що фахівці на текстильних фабриках здатні розрізняти до 40 відтінків чорного кольору. Це все результат їхнього практичного досвіду, удосконалення їхньої чутливості. К. Маркс підкреслював, що 9/10 людської чутливості – це “... продукт історії, практичної діяльності”. Відомо також, що в науковому пізнанні лише найбільш підготовлені вчені відкривають закони природи, створюють наукові гіпотези та теорії. Шахіст, який не бере участі у змаганнях, який не практикується втрачає форму. Практика як основа пізнання дає можливість дослідникові визначати істинність (достовірність) не лише кінцевих результатів пізнання, але й проміжних його результатів, а це має виняткове значення для подальшого вивчення наукової проблеми, бо стає реальною можливість корегування пізнавального процесу, правильного вибору його логіки та методології.

3.Практика є кінцевою метою пізнання, оскільки останнє здійснюється не заради простої допитливості. Всі наші знання розраховані врешті-решт на те, щоб повернутися знову в практику й активно впливати на її розвиток.

4.Практика є вирішальним критерієм істини, тобто дозволяє відокремити істинні знання від хиби.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

90