29.Сутність, причини та наслідки позитивного та негативного ефектів масштабу.
Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних, а в одному і тому ж напрямку, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва.
Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу –тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:
зростаючий ефект масштабу має місце, коли темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів;
постійний ефект масштабу має місце, коли обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів;
спадний ефект масштабу має місце, коли збільшення обся-гів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів.
Якщо має місце позитивний ефект масштабу, то крива довгострокових середніх витрат має значний негативний нахил; якщо має місце постійна віддача від зростання масштабу, то вона горизонтальна, нарешті, у разі збільшення витрат від зростання масштабів виробництва крива спрямовується вгору (рис. 5.8 а). У різних галузях це відбувається по-різному (рис. 5.8 б, в)
30. Дохід та прибуток як результати діяльності підприємства. Бухгалтерський, економічний і нормальний прибуток.
Валовий (сукупний, загальний) дохід – це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q)
Середній дохід – дохід, що одержується від продажу одиниці продукту.
граничний дохід (МR) – додатковий дохід, отриманий у результаті зростання обсягу продажу товару на одиницю.
бухгалтерський прибуток.=:TR –TC
нормальний прибуток припадає на такий найважливіший ресурс, яким є підприємницька здатність.
Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами або Вирахувавши з бухгалтерського прибутку внутрішні витрати.
31.Загальна характеристика ринкової системи, типи ринкових структур та основні ознаки досконалої конкуренції.
Позитивні сторони ринку
1. Ефективний розподіл ресурсів.
2. Можливість функціонування за наявності обмеженої інформації (про ціни і витрати виробництва).
3. Гнучкість, адаптивність до змінних умов.
4. Оптимальне використання результатів науково-технічної революції.
5. Свобода вибору.
6. Здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів і послуг, більш швидкого корегування нерівноваги.
Негативні сторони
1. Не сприяє збереженню невідновлюваних ресурсів.
2. Не має економічних механізмів захисту оточуючого середовища (тільки через законодавчі акти).
3. Не може регулювати використання ресурсів, що належать всьому людству (наприклад, рибних багатств океану).
4. Ігнорує потенційно негативні наслідки прийнятих рішень (будівництво хімічних виробництв).
5. Не створює умов для виробництва товарів і послуг колективного використання (дороги, мости тощо).
6. Не гарантує право на працю і доход.
7. Не забезпечує фундаментальних досліджень в науці.
8. Орієнтований на задоволення запитів тих, хто має гроші.
9. Зазнає нестабільного розвитку з притаманними йому рецесійними та інфляційними процесами
|
Продавці |
Покупці | ||
|
|
один |
декілька |
багато |
|
Один |
Двостороння монополія |
Обмежена монополія |
Монополія |
|
Декілька |
Обмеженамонопсонія |
Двостороння олігополія |
Олігополія |
|
Багато |
Монопсонія |
Олігопсонія |
Досконала конкуренція |
Досконала конкуренція – такий тип ринкової структури, для якого характерні:
1. Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна;
2. Абсолютна однорідність продукції фірми;
3. Можливість вільно входити на ринок і залишати його;
4. Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;
5. Повна поінформованість всіх учасників ринку.
32.Короткострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції.Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми.
За умови фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додасть до виторгу величину, рівну ціні. Тому граничний дохід конкурентної фірми, як і середній виторг, є величиною сталою:
.
Оскільки в умовах ринку досконалої конкуренції граничний виторг MR чисельно дорівнює ціні, то для конкурентної фірми загальне правило максимізації прибутку означає вибір такого обсягу випуску, за якого граничні витрати рівні ціні.
Умови прибутковості та збитковостіконкурентної фірми
1) фірма прибуткова, коли TR >ТС, існує точка перетину лінії сукупноговиторгу і кривої сукупних витрат;
2) фірма беззбиткова, коли TR = ТС, що відповідає точці перетину лініїсукупного виторгу і кривої сукупних витрат;
3) фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли ТС> TR > VC,існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої змінних витрат;
4) фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли TR <VC для всіх Q.
33.Пропозиція конкурентної фірми в короткостроковому періоді та надлишок виробника.
Крива пропозиції фірми має висхідний характер, так само як і крива граничних витрат, конфігурація якої зумовлена законом спадної віддачі.
Галузева функція пропозиції визначається як сума функцій пропозиції окремих фірм. Короткострокова крива ринкової пропозиції визначає обсяг виробництва галузі. Вона одержується шляхом додавання обсягів пропозиції всіх фірм за кожної можливої ціни.
Різниця між ринковою ціною та граничними витратами фірми утворює виробничий надлишок фірми.
Виробничий
надлишок фірми (ВН) пов’язаний з
прибутком, але не дорівнює йому, оскільки
34.Довгострокова рівновага на ринку досконалої конкуренції. Парадокс прибутку
Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку :
1) обрати обсяг випуску, для якого Ρ = LMC ;
2) вступити на ринок, якщо Ρ > LAC ;
3) вийти з ринку, якщо Ρ < LAC .
Оскільки вхід і вихід на ринок абсолютно вільні, починається активна експансія капіталу в галузь. Збільшення кількості фірм в галузі приведе до збільшення пропозиції товару; якщо при цьому ринковий попит на товар, що виробляють фірми, не зміниться, то розширення пропозиції викличе зниження ціни товару до рівня Р1.
Існує три умови рівноваги галузі в довгостроковому періоді :
1. Функціонуючі фірми найкращим чином використовують наявне капітальне обладнання. Це означає, що кожна фірма галузі в короткостроковому періоді максимізує прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, коли МС = Р.
2. Не існує спонукаючих причин для фірм інших галузей входити в галузь, оскільки всі фірми галузі мають обсяг виробництва, який відповідає мінімуму середніх сумарних витрат в короткостроковому періоді, і одержують нульовий економічнийприбуток.
3. Фірми галузі не мають можливості знижувати сумарні витрати на одиницю продукції за рахунок розширення масштабів виробництва. Це рівнозначне умові, що кожна фірма галузі виробляє обсяг продукції, який відповідає мінімуму середніх сумарнихвитрат у довгостроковому періоді, де крива LATC має мінімум.
Умова довгострокової конкурентної рівноваги:Р = МR = LMC = min LATC
Парадокс полягає в тому, що можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді.
35.Довгострокова крива пропозиції фірми та конкурентної галузі.
Через те, що у довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, спадна віддача менш відчутна, , крива граничних витрат LMC, відповідно і довгострокова крива пропонування фірми SL, більш полога, а пропозиція більш еластична, ніжкороткострокова.
Довгострокова крива ринкової пропозиції також більш полога з двох причин:
-По-перше, через те, що довгострокова кривапропозиції окремої фірми є більш пологою;
-по-друге, з підвищенням цін вгалузі збільшується число фірм саме у довгостроковому періоді
Довгострокова крива ринкової пропозиції або крива пропозиції галузі має важливу відмінність у побудові. Оскільки у довгостроковому періоді фірми входять на ринок і виходять з нього, ми не можемо вивести довгострокову криву пропозиції галузі простим складанням погоризонталі кривих пропозиції функціонуючих фірм, як це було зроблено для короткострокового періоду, бо кожна точка на довгостроковій кривій відповідає іншому числу фірм в галузі, яке не можна визначити точно.
Для спрощення аналізу припускають, що обсяг виробництва зростає лишеза рахунок розширення використання ресурсів, а не за рахунок нових технологій.
Відповідно до цього розрізняють три типи галузей: з постійним, зростаючим та спадним рівнем витрат
36.Сутність та характерні риси монополії. Поведінка фірми-монополіста в короткостроковому та довгостроковому періодах. Умови прибутковості та збитковості фірми-монополіста.
. Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.
Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.
Характерні риси чистої монополії:
• Єдиний продавець • Нема близьких замінників Заблоковане входження У той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг, фірма-монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції.
Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску MR = МС, яке є необхідною умовою одержання максимального прибутку для всіх фірм всіх ринкових структур і справедливе як для моделі MRMC.
Функція ТС відображає закони зростаючої і спадної віддачі, а функція TR монополіста – зміну еластичності попиту. Точки перетину кривих а і b є точками беззбитковості, а виробництво в межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим (рис. 7.3).
Рішення про доцільність виробництва фірма може прийняти лише після оцінки прибутковості виробництва:
.
Таким чином, можемо сформулювати умови прибутковості та збитковості фірми-монополіста (рис. 7.5):
1) умова прибутковості: Ρ > АТС;
2) умова беззбитковості: Ρ = АТС (відмітимо, що у випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж min АТС, оскільки крива попиту має спадаючий вигляд);
3) умова мінімізації збитків шляхом виробництва: ATC>P>AVC;
4) умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва: Ρ < AVC; Ρ = AVC – точка закриття
37.Монопольна влада і проблеми її діагностування. Х-неефективність. Соціально-економічні наслідки монополії. Антимонопольна політика
Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.
Цінова дискримінація. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.
Монополія і прогрес
X-неэффективность в экономике — различие между эффективным поведением фирм, предполагаемым экономической теорией, и их поведением, наблюдаемым в реальности.
Монопольне становище може призвести до наступних наслідків:
1. Диктат цін
2. Запобігання інноваціям, як наслідок від знищення конкурентів
Антимонопольна політика (демонополізація економіки та розвиток конкуренції) — економічна політика, спрямована на запобігання монопольній діяльності, її обмеження та припинення, а також на розвиток конкуренції.
38. Цінова дискримінація: поняття, умови виникнення, види і наслідки.
Цінова дискримінація — це одночасний продаж однорідних товарів різним категоріям покупців за неоднаковими цінами
Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну - максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару
Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна.
Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластичністю попиту. Крім описаних основних форм існує також міжчасова цінова дискримінація. Стратегія полягає в тому, що спочатку ставлять високу ціну на товар для тих споживачів, які не зволікають з купівлею новинок, а потім ціна знижується для основної групи споживачів.
Умови, необхідні для проведення цінової дискримінації
1. продавець повинен бути монополістом;
2. Продавець повинен бути здатний ділити покупців на окремі класи,
3. Початковий покупець не може перепродувати товар або послугу.
39. Ознаки монополістичної конкуренції та поведінка монополістичного конкурента у короткостроковому та довгостроковому періодах.
Під монополістичною конкуренцією слід розуміти таку ситуацію, при якій відносно велика кількість невеликих виробників пропонують подібну, але не ідентичну продукцію.
Ознаки монополістичної конкуренції: - кожна фірма володіє відносно невеликою часткою ринку, тому вона має обмежений контроль над ринковою ціною; - наявність відносно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна угода, узгоджені дії фірми з метою обмеження об’єму виробництва та штучного встановлення цін, майже неможлива; - при багаточисельності фірм в галузі нема відчуття взаємозалежності між ними; кожна фірма оприділяє свою політику, не враховуючи можливу реакцію зі сторони конкуруючих з нею фірм.
Модель Чемберліна будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Оскільки фірм на ринку багато і всі є відносно дрібними і незалежними виробниками, для ринку характерна абсолютна симетрія становища всіх фірм галузі.
Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції.
У короткостроковому періоді число фірм в галузі є незмінним. Подібно до монополії, фірма приймає криву попиту на свою продукцію як задану, обсяг виробництва вона обирає відповідно до точки перетину кривих граничного виторгу (MR) і граничних витрат МС, а ціну для даного обсягу знаходить за кривою попиту.
У довгостроковому періоді у випадку прибутковості в галузь починають входити нові фірми, приваблені можливістю одержати економічний прибуток. У міру появи нових фірм, отже, і нових товарів-замінників, кожна фірма починає втрачати прибутки. І навпаки, у випадку збитковості фірми починають залишати ринок, кількість продукції скорочується. Зменшення числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які залишились на ринку, збитки зменшуються. Рух фірм триває до того часу, коли економічний прибуток досягне нуля.
у стані довгострокової рівноваги всі фірми галузі одержують лише нормальний прибуток
Дещо іншу інтерпретацію коротко- і довгострокової рівноваги монополістичного конкурента представляє модель Гутенберга або модель двічі зламаної кривої попиту
Вона будується на припущенні, що в короткостроковому періоді окрема фірма виступає як монополіст, отже, має можливість здійснювати автономну цінову політику, лише в межах дуже обмеженого інтервалу. Поза ним фірма потрапляє у ситуацію, близьку до досконалої конкуренції.
40. Основні особливості ринку олігополії. Теоретичні моделі поведінки олігополістів.
Олігопо́лія (англ. Oligopoly) - структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива.
Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.
На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару.
Риси олігополістичних ринків
-Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.
-Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками.
-Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.
Основные модели поведения олигополистов на рынке:Нескоординированная олигополия;Сговор (картель);«Игра по правилам» (ценовое лидерство).
41. Моделі олігополістичного ціноутворення
Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов’язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, – найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополістів до таємної змови
Коли фірми слідують зміні ціни, то при її зниженні ціни однією з фірм обсяг її продажу збільшиться незначно, тому що інші фірми також почнуть знижувати ціни. Якщо ж одна з фірм підвищить ціну, то не буде витіснена з галузі, її обсяг продажу значно не скоротиться.
. Кожна фірма може передбачити, що будь-яка зміна ціни погіршить її становище. Якщо вона підніме ціну, то втратить значну частину своїх покупців, оскільки попит еластичний, а якщо вона знизить ціну, то за нееластичного попиту обсяги продажу зростуть незначно. До того ж зниження ціни може викликати цінову війну.
Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів.
Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель.
Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма – монополіст
Спокуса розширити виробництво вступає в суперечність з картельною угодою і загрожує її існуванню. Якщо всі учасники картелю підуть на таке порушення, то галузевий випуск зросте до , а такий обсяг можливо реалізувати лише за дуже низькою ціною , нижчою, ніж конкурентна (рис. 10.8 а). Цим пояснюється нестійкість картелювання.
Модель ціноутворення „витрати плюс” – це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді – приблизно 15% на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня.
42. Картель. Максимізація прибутку в умовах картелю.
Картель – ринкова ситуація, за якої фірми створюють змову (угоду) щодо цін і/або обсягу виробництва з метою максимізації сукупного прибутку картелю. Картель є прикладом кооперативної гри.
При організації картелю фірми ведуть переговори і офіційно оформляють угоду, де узгоджені ціна, галузевий обсяг випуску і квота кожного учасника, а також механізм запровадження угоди та механізм контролю за її виконанням. Картель діє як фірма-монополіст, отже для розрахунку ціни та обсягу випуску картелю використовується модель ціноутворення монополії. Рівноважний обсяг для картелю знаходиться за правилом MR=МС
Перша умова успіху картелю – створення стабільної організації, члени якої погоджували б ціну на певні рівні виробництва, а потім дотримувались угоди. Від спокуси обману можуть утримувати лише дуже великі прибутки від картелізації і загроза повернення до низьких конкурентних цін на тривалий період.
Друга умова успіху – потенціал монополіста. Якщо еластичність попиту значна, то для підвищення цін буде небагато можливостей. Усі виробники об’єднуються дуже рідко. На картель припадає лише частка сумарного обсягу виробництва, тому треба брати до уваги реакцію з боку некартельованих виробників.
43. Ринки ресурсів. Попит і пропозиція на ресурси з боку фірми і галузі.
Ринки ресурсів, як і всі інші ринки, регулюються силами попиту і пропозиції. Проте формування попиту на ресурси виробництва зазнає впливу багатьох специфічних факторів, що визначає наступні його особливості [3]:
а) похідний характер попиту на фактори виробництва означає, що він фактично породжується попитом на товари і послуги (якщо продукція фірми користується стійким попитом, то і попит фірми на відповідні ресурси буде стійким і навпаки);
б) кількість різних видів ресурсів, які купує фірма, залежить від технології, яку фірма вибирає для виробництва продукції;
в) обсяг попиту на кожен з факторів виробництва залежить від співвідношення його продуктивності і ціни
У будь-яку одиницю часу загальна пропозиція кожного виду ресурсів є даною.
- Пропозиція капіталу в країні складається із наявного запасу машин, устаткування, обладнання тощо
- Загальна пропозиція землі
- Загальна пропозиція праці
44. Фактори, що визначають попит та еластичність попиту на ресурс.
На показник еластичності попиту на будь-який ресурс впливають наступні фактори:
- коефіцієнт зниження граничної продуктивності змінного ресурсу (якщо гранична продуктивність з залученням додаткових одиниць ресурсу спадає повільно,
- здатність ресурсів до взаємозаміни (чим більше замінників має ресурс, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки);
- еластичність попиту на готову продукцію (чим вища еластичність попиту на продукцію, тим більш еластичним є попит на ресурс, і навпаки);
- питома вага видатків на ресурс в сукупних видатках фірми (якщо видатки на даний ресурс становлять значну частку сукупних видатках, еластичність попиту на нього буде вища, і навпаки).
45. Ціноутворення і використання ресурсів на ринках продукції та ресурсів за умов досконалої та недосконалої конкуренції.
У загальному виразі гранична цінність покупки одиниці ресурсу вимірюється показником, який називається гранична доходність ресурсу. Його величина залежить від двох змінних: граничної продуктивності змінного ресурсу (MPF) і граничного виторгу від продажу готової продукції Х, створеної додатковою одиницею ресурсу (MRХ) .
Отже, гранична доходність ресурсу – це грошовий вираз граничної продуктивності змінного фактора виробництва:
Як відомо з аналізу продуктивності факторів виробництва, мінімальні витрати на будь-який обсяг фірма забезпечує за такого співвідношення ресурсів, для якого відношення граничних продуктивностей ресурсів до їхніх цін є однаковим для всіх видів ресурсів:
46. Ціноутворення на ринку праці в умовах досконалої конкуренції.
Заробітна плата - це основний вид доходу. Для більшості домогосподарств вона є головним джерелом формування їх бюджетів.
Продаючи свою робочу силу, робітник має на меті максимізацію сукупної корисності часу. Поведінка найманого працівника пояснюється насамперед тим, що за інших однакових умов погодинна ставка реальної заробітної плати спонукає його працювати більше, тобто більше праці пропонувати на ринок. Така поведінка пояснюється і ефектом заміни, який виникає тоді, коли за високої погодинної ставки заробітної плати час дозвілля оцінюється як потенційний збиток. Година дозвілля за високої погодинної ставки реальної заробітної плати стає все дорожчою, і працівник замість дозвілля надає перевагу праці.
Але високий рівень ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих же, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу, який виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити час дозвілля. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення пропозиції праці. Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу.
Ця різниця між доходом, одержаним від використання фактора виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим фактором є економічною рентою.
47. Ціноутворення на ринку праці в умовах монопсонії та двосторонньої монополії.
Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні.
Умовами виникнення монопсонії на ринку праці є
а) фірма-монопсоніст (група фірм) наймає основну частину із загальної кількості спеціалістів певної професії (робітникам таких професій для зміни місця роботи доводиться набувати новий фах);
б) певний вид праці не має високої мобільності (наприклад, через географічну роз’єднаність, пов’язану з певними кліматичними умовами або сировинною базою);
в) коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми.
Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість робітників за правилом MRPL = MRCL , а ставку зарплати – за кривою пропозиції праці SL. Рівновага монопсоніста встановлюється у точці M, відповідно він найме Lm одиниць праці за ставкою зарплати wm.
Монополія на ринку праці виникає тоді, коли на стороні пропозиції праці від імені всіх бажаючих найнятися на роботу виступає профспілка. У цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку, ціна буде залежати не тільки від виду функцій попиту та пропозиції, але і від цілей профспілки [1].
Профспілки виконують функцію захисту робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення зайнятості і підвищення заробітної плати робітників, об’єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній. Стратегія профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною
48. Роль профспілок на ринку праці.
Профспілки виконують функцію захисту робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення зайнятості і підвищення заробітної плати робітників, об’єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній. Стратегія профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною.
Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропозицію в економіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться (рис. 8.11), однак у випадку зростання попиту на працю підвищення зарплати супроводжується розширенням зайнятості (рис. 8.11, а), а у випадку зменшення пропозиції – скороченням загальної зайнятості в економіці (рис. 8.11, б). Тому більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю.
49. Рівновага фірми на ринку фінансового капіталу: міжчасові вподобання, міжчасове бюджетне обмеження міжчасовий вибір домогосподарства.
По суті, єдиного ринку капіталу немає, а є сукупність специфічних взаємопов’язаних ринків, які відображають рух різних функціональних форм капіталу :
а) ринок фінансового капіталу – ринок грошових ресурсів, що спрямовуються на розвиток виробництва;
б) ринок капітальних активів, або фізичного капіталу – ринок основних фондів, які збільшуються шляхом інвестицій;
в) ринок капітальних послуг, або орендний ринок – ринок послуг з передачі нерухомого майна в тимчасове користування за певну плату.
Формування фінансових ресурсів і їх використання є довготривалим процесом, тому пов’язане з так званим міжчасовим вибором (вибором у часі).
Гранична норма часової переваги показує, заради скількох додаткових одиниць майбутнього споживання людина погодиться відмовиться від однієї одиниці поточного споживання, тобто, яка зміна споживання у майбутньому періоді припадає на одиницю зміни споживання у поточному періоді за умови сталого рівня корисності для індивіда.
Це – рівняння міжчасової бюджетної лінії домогосподарства, кожна точка на бюджетній лінії визначає можливу комбінацію рівнів споживання у поточному і майбутніх періодах в залежності від поточного доходу домогосподарства і ставки проценту.
Ціна капітального активу – це сума грошей, за яку одиниця капіталу може бути куплена або продана в кожний даний момент.
Дисконтування – приведення економічних
показників (виторгу, витрат) майбутніх
років до сьогоднішньої вартості
відповідно до формули:
50. Аналіз інвестиційних рішень
Інвестування являє собою один з найбільш важливих аспектів діяльності будь-якої організації, що динамічно розвивається, керівництво якої віддає перевагу рентабельності з позиції довгострокової, а не короткострокової перспективи.
Інвестиції у виробництво і ринки збуту забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми, створюючи умови для підвищення якості продукції, зниження витрат, збільшення обсягів продажу. Інвестиції вирішують тактичні і головним чином стратегічні задачі фірми.
Інвестиційне рішення (або рішення про планування довгострокових вкладень) – рішення, пов’язане з придбанням активів з метою виробництва товарів і надання послуг, що задовольняють потреби споживачів.
Досить важливим є питання про розмір передбачуваних інвестицій. Крім того в багатьох фірмах спостерігається практика диференціації права прийняття інвест.рішень щодо того чи іншого керівника, який може приймати самостійні рішення.
Також часто рішення приймаються інтуїтивно. Помилковий прогноз по відношенню доцільності купівлі того чи іншого обсягу активів може визвати негативні наслідки 2 типів: помилка в інвестуванні в сторону заниження призведе до неотримання можливого доходу; зайве інвестування може призвести до неповного завантаження потужностей.
51. Ціноутворення на ринку землі. Земельна рента та її види.
Рента - це ціна, що сплачується за використання землі та ін¬ших природних ресурсів, кількість яких жорстко обмежена. Оскіль¬ки пропозиція землі абсолютно нееластична, то єдиним дійовим фактором визначення ренти є попит на землю.
Оскільки земля має різну природну родючість, то власник ро¬дючішої землі отримуватиме додатковий економічний прибуток. Він називається диференційною рентою.
З величиною ренти пов'язана ціна землі:
P = R/r,
де Р - ціна землі, R - рента, г - банківський відсоток.
Диференціальна рента першого роду виникає внаслідок різної природної продуктивності чи віддаленості земель і одержується з усіх земельних ділянок, окрім найгірших по продуктивності і місце розташуванню.
Диференціальна рента другого роду утворюється аналогічно – матеріальною умовою її виникнення є також відмінності в продуктивності земель, але тепер уже не природної, а штучно створеної за рахунок додаткових інвестицій.
Існування абсолютної земельної ренти — доходу земельних власників з усіх без виключення ділянок землі, в тому числі й найгірших — відстоює виключно марксистська економічна теорія.
Економічна рента – це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких (їх запаси) обмежена. Саме унікальна умова пропозиції землі та інших земельних ресурсів – їх фіксована кількість – відрізняє рентні платежі від заробітної плати, проценту та прибутку.
52. Загальна рівновага і ефект зворотного зв’язку
Для ефективного функціонування всієї досконало конкурентної ринкової системи потрібно, щоб не тільки виконувались умови ефективності у споживанні та обміні та ефективності у виробництві, але й ресурси повинні бути розподілені між різними видами виробництва благ так, щоб структура виробництва відповідала структурі суспільних потреб. Тобто споживачі повинні бути готові заміщувати блага у споживчому кошику в тій самій пропорції, в якій економіка може трансформувати одне благо в інше. В цьому випадку досягається повна ефективність розподілу ресурсів економіки.
Ефект зворотнього зв'язку - це подальша зміна цін і обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов'язаних з ним ринках
53. Ефективність у споживанні та обміні.
Коли граничні норми заміни благ для споживачів нерівні, можна поліпшити становище кожного споживача шляхом обміну товарів. Згідно з кардиналістською версією поведінки споживача, на досконало конкурентному ринку кожен споживач одержить максимум корисності, якщо остання грошова одиниця, витрачена на будь-який товар, принесе йому однакову граничну корисність (еквімаржинальний принцип):
або
За умови рівності граничних норм заміни для всіх учасників обміну досягається оптимальний розподіл благ між індивідами у споживанні, має місце рівновага, ефективна за Парето.
Якщо ми побудуємо графік, на осях якого відкладемо рівні корисності споживачів Μ і Ν , а кожній точці в цій системі координат відповідатиме один з ефективних варіантів розподілу благ, що належать кривій контрактів, то контрактна крива трансформується у криву можливих корисностей (utility possibility curve), яка показує, якого максимального рівня корисності може досягти суб’єкт Μ за кожного з рівнів корисності суб’єкта N
Крива можливих корисностей
Рух в напрямку кривої контрактів, безсумнівно, підвищує загальний добробут, в той час як рух уздовж кривої контрактів лише перерозподіляє загальний добробут між учасниками угоди
Західні економісти розрізняють поняття рівноправного, ефективного і справедливого розподілу. Рівноправним вважається розподіл, за якого жоден з індивідів не буде віддавати перевагу набору товарів іншого індивіда. Якщо розподіл є одночасно рівноправним і Парето-ефективним, він вважається справедливим.
54. Ефективність у сфері виробництва.
Оптимальне розміщення ресурсів у галузі між окремими фірмами досягається, коли галузь випускає максимально можливий обсяг продукції і неможливо перерозподілити ресурси так, щоб збільшити випуск і знизити витрати. Це означає, що кожна фірма працює, застосовуючи технологічно та економічно ефективний способи виробництва, ресурси в галузі використовуються повністю. Технологічна ефективність дозволяє кожній фірмі максимізувати обсяг випуску за наявних обмежених ресурсів, а економічна ефективність дозволяє мінімізувати витрати виробництва заданого обсягу випуску. Обидві ці проблеми кожна фірма галузі може вирішити, керуючись правилом оптимального використання ресурсів. Для конкурентної фірми це правило сформульоване таким чином: фірма досягає оптимального співвідношення ресурсів, яке максимізує прибуток, коли кожен вхідний ресурс використовується до межі, де гранична доходність даного ресурсу стане рівною ціні цього ресурсу. Таким чином, якщо всі фірми мінімізують свої витрати, гранична норма технологічної заміни стає однаковою для всіх фірм. Правило оптимального співвідношення ресурсів включає в себе також правило вибору конкурентною фірмою оптимального обсягу виробництва МС = Ρ
Крива виробничих можливостей ілюструє 4 фундаментальні положення:
1) обмеженість ресурсів;
2) необхідність вибору;
3) існування витрат втраченої можливості;
4) збільшення витрат втраченої можливості.
Кут нахилу межі виробничих можливостей визначає граничну норму трансформації MRTXY, яка показує мінімальну кількість товару «Y», котрим необхідно пожертвувати для збільшення виробництва товару «Х» на одиницю.
Оскільки
ефективне виробництво товару здійснюється
до точки, де МС
= Ρ для
кожного товару, то граничну норму
трансформації можна виразити таким
чином:
.
55. Загальна економічна ефективність. Дефекти ринку.
– ефективність в обміні. Вона показує взаємовигідність добровільного обміну благ між індивідуумами і характеризується рівністю граничних норм заміщення між будь-якими парами товарів для всіх споживачів.
умова – ефективність у виробництві. Вона досягається тоді, коли неможливо збільшити випуск одного товару без зменшення випуску будь-якого іншого товару, і виражається в рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів.
споживачі повинні бути готові заміщувати блага у споживчому кошику в тій самій пропорції, в якій економіка може трансформувати одне благо в інше. В цьому випадку досягається повна ефективність розподілу ресурсів економіки.
Еволюція ринкового механізму виявила ряд притаманних йому дефектів, які стали гальмом у суспільному прогресі, що і послугувало основним аргументом на користь державного регулювання економіки.
Виділяють наступні дефекти ринку
а) циклічний характер розвитку економіки (економічний цикл демонструє неспроможність ринку забезпечити безперервне економічне зростання, негативно позначається на зайнятості населення, викликають інфляцію, погіршують добробут широких верств населення);
б) монопольна влада (зумовлює неефективний розподіл ресурсів між галузями та виробниками, деформує механізм конкуренції, скорочуючи обсяги виробництва та штучно завищуючи ціни на продукцію);
в) недостатня інформованість ринкових суб’єктів (асиметричність інформації обумовлює неспроможність ринку, яка може проявитись витісненням низькоякісними, але дешевшими товарами високоякісних, хоча й дещо дорожчих, породжує моральний ризик, збільшує витрати фірм на пошук і обробку інформації);
г) неспроможність забезпечити виробництво суспільних благ (виробництво цих благ потребує значних витрат, але неможливо знайти жодного стимулу, який спонукав би кожного громадянина купити свою частку);
д) екстерналії, або зовнішні ефекти виробничої діяльності (витрати або вигоди, які дістаються третім особам, котрі не беруть участі в ринкових угодах);
е) нерівномірний розподіл насущних благ, що суперечить принципу справедливості (поняття ефективності і справедливості в ринковій економіці виступають як протилежні).
56. Поведінка фірми в умовах невизначеності та ризику. Проблема асиметрії інформації.
Законодавчо встановлено, що підприємницька діяльність є ризиковою, тобто дії учасників підприємництва в умовах ринкових відносин, що склалися, конкуренції, функціонування всієї системи економічних законів не можуть бути з повною визначеністю розраховані і здійснені. Багато рішень в підприємницькій діяльності доводиться приймати в умовах невизначеності, коли необхідно вибирати направлення дій з декількох можливих варіантів, здійснення яких складно передбачити (розрахувати, як мовиться, на всі сто процентів).
Ризик - це оцінена будь-яким способом імовірність, а невизначеність - це те, що не піддається оцінці.
Під підприємницькими ризиками розуміють такі, що виникають при будь-яких видах підприємницької діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, товарів і послуг, їх реалізацією; товарно-грошовими і фінансовими операціями; комерцією, а також здійсненням науково-технічних проектів.
Захист прав споживача повинний спиратися на повну інформацію про якість продаваних товарів і послуг.
Важливу роль тут грають товариства споживачів, засоби масової інформації (газети, радіо, телебачення), законодавчі і виконавчі органи влади і, звичайно, самі фірми, що активно рекламують свою продукцію. Інформація не безкоштовна.
Велика частина інформації надходить у формі реклами, функції якої суперечливі. Часто досить важко відповісти на запитання, чого в рекламі більше: чи інформації дезінформації, чи правди обману.
З ростом якості товару росте і його ціна, але саме вона може зробити товар недоступним для широкого вжитку. Тому важливим критерієм стає не досягнення повної інформованості, абсолютного знання, а оптимальне співвідношення якості і ціни. Одержання повної інформації виявляється скоріше привабливим ідеалом
чим реальною практикою сучасного господарства, для ринків якого як і раніше типова велика чи менша інформаційна асиметрія
57. Основні поняття теорії прав власності. Трансакційні витрати.
Власність можна розглядати двояко. З одного боку – як режим власності, як найважливіший інститут, з іншого – як окремі права, які є елементами цілісної системи.
, права власності можна розглядати як фактично діючу в суспільстві систему виключень з доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів. Вони закріплюються не тільки державною владою, а й традиціями, нормами, і тому дійсно є «правилами гри», прийнятими у суспільстві.
Найбільш повне визначення прав власності, запропоновано англійським юристом А. Оноре. Воно включає 11 елементів, найважливішими з яких є:
а) право володіння, тобто виключного фізичного контролю над річчю;
б) право користування, тобто особистого використання речі; право управління, тобто рішення, як і ким річ може бути використана;
в) право на дохід, тобто на блага, що виникають від попереднього особистого користування річчю або від дозволу іншим особам користуватися нею;
г) право на «капітальну вартість» речі, передбачає право на відчуження, споживання, зміну або знищення речі.
нею сили з будь-якої іншої причини.
Витрати в сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності називаються трансакційними або операційними витратами (transaction costs).
Зазвичай виділяють п’ять основних форм трансакційних витрат [3]:
1) витрати пошуку інформації;
2) витрати ведення переговорів і укладення контрактів;
3) витрати вимірювання;
4) витрати специфікації і захисту прав власності;
5) витрати опортуністичної поведінки.
58. Негативні та позитивні зовнішні ефекти. Теорема Коуза.
зовнішні ефекти (ефекти «третіх осіб») – це ситуація, коли частина вигод чи витрат, пов’язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту.
Негативні зовнішні ефекти
завдають шкоди особам, які не мають відношення до ринкової угоди. Прикладом негативних зовнішніх ефектів можуть служити забруднення навколишнього середовища підприємствами
Позитивні зовнішні ефекти
приносять вигоду особам, які не мають відношення до ринкової угоди. Наприклад, університети надають платні послуги вищої освіти, при цьому чим більше людей з вищою освітою, тим більше виграє суспільство в цілому.
Наявність зовнішнього ефекту, як негативного, так і позитивного, призводить до розбіжностей приватних і суспільних витрат виробництва продукту. У результаті ринкова рівновага не є Парето-ефективною.
Для аналізу зовнішніх ефектів слід розглянути ряд показників.
Граничні зовнішні витрати (МЕС) – додаткові витрати, пов’язані з випуском кожної додаткової одиниці продукції, які не оплачуються виробниками, а перекладаються на третіх осіб. Граничні індивідуальні витрати (МРС) не включають в себе граничні зовнішні витрати у разі існування негативних зовнішніх ефектів
Трансформація зовнішніх ефектів у внутрішні (internalization of an externality) може бути досягнута шляхом наближення граничних приватних витрат (і відповідно вигод) до граничних соціальних витрат (вигод)
Для регулювання діяльності мікроекономічних суб’єктів уряд може застосовувати різні інструменти економічної політики. Одні з них є прямими, адміністративними, а інші імітують ринкові механізми.
До прямих методів регулювання належать заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють довкілля.
До ринкових методів можна віднести встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами та запровадження коригуючих податків і субсидій [2].Відомими теоретичними методами інтерналізації зовнішніх ефектів є податки та субсидії Пігу.
Коригуючий податок – це податок на випуск економічних благ, що характеризуються негативними зовнішніми ефектами, який підвищує граничні приватні витрати до рівня граничних суспільних [3].
Коригуюча субсидія – це субсидія виробникам або споживачам економічних благ, що характеризуються позитивними зовнішніми ефектами, яка дозволяє наблизити граничні приватні вигоди до граничних громадським.
Теорема Коуза (Coase Theorem): якщо чітко встановлені права власності; розроблені закони, що дозволяють вільно купувати і продавати ці права; доступна інформація про зовнішні ефекти, а число учасників переговорів невелике; трансакційні витрати на ведення переговорів незначні; ефект доходу відсутній, то в результаті переговорів зацікавлені сторони можуть укласти взаємовигідну угоду.
59. Суспільні блага і приватні блага. Регулююча роль держави у ринковій економіці.
Суспільні блага поділяються на «чисті» і «недосконалі».
Чисте суспільне благо – це таке благо, яке споживається колективно всіма споживачами незалежно від того, платять вони за нього чи ні (маяк, національна оборона).
«Недосконалі» блага характеризуються обмеженими можливостями використання. Це зумовлено тим, що можливість користування ними обмежена географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Наприклад, можливість користування послугами пожежної охорони залежить від того, наскільки близько від неї розташована будівля.
Уряд, який бере на себе виробництво суспільних благ, стикається двома проблемами [2]:
а) як визначити оптимальну кількість суспільного блага;
б) як оцінити вигоди і витрати від реалізації того чи іншого проекту виробництва суспільних благ.
Приватними благами називаються блага, які можна розділити серед людей так, щоб що іншим від цього буде ніякої вигоди і ніяких затрат. Ефективне забезпечення суспільних благ часто вимагає державних дій, у той час як приватні блага може ефективно розподілити ринок.
На відміну від суспільних благ, приватні блага приносять користь тільки тим• хто їх має.
Регулююча роль держави у ринковій економіці практично визнається усіма школами сучасної економічної теорії. Однак щодо меж регулювання одностайності немає. Можна виділити два підходи: кейнсіанський і неоліберальний. За кейнсіанським підходом ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільність економічного розвитку через те, що попит відстає від пропозиції, оскільки переважає так звана схильність до збереження, що призводить до скорочення споживання, а отже, й надвиробництва.
Тому держава повинна здійснювати акції, спрямовані на збільшення платоспроможного попиту, і цим стимулювати зростання виробництва.
60. Сутність теорії суспільного вибору
Суспільні блага не обов’язково виробляються лише у державному секторі. Держава може визначити обсяг потрібних благ і передати замовлення на їх виробництво приватним фірмам-підрядникам. Основна проблема – знайти кошти для забезпечення такого виробництва.
, теорія суспільного вибору (public choice theory) – це теорія, що вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах [3].
Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі: модель прямої демократії і модель представницької демократії
У моделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів.
Більш поширеною є модель представницької демократії, коли рішення приймаються голосуванням депутатів.
Класична теорія суспільного вибору допускає, що депутати не мають власних цілей і лише виконують волю своїх виборців
У такий спосіб проштовхуються рішення, вигідні небагатьом, а тягар витрат покладається на решту суспільства. Прийняття оптимального варіанту за таких умов є справою випадку.