1.3. Трансфертне ціноутворення та його роль в оцінюванні діяльності центрів відповідальності

Підприємство можна визначити як систему центрів відповідальності, а тому виникає проблема встановлення цінових показників за товари чи послуги, що були реалізовані між підрозділами на взаємовигідних умовах. Причому не завжди інтереси учасників співпадають. Особливої актуальності це питання набирає в сучасних умовах, коли виникає необхідність знаходження оптимального варіанту у визначенні господарської самостійності відділів та чіткому визначенню розмірів витрат та доходів в процесі їх діяльності, а також впливу цих показників на загальні результати підприємства.

Трансфертні ціни в сучасній ринковій економіці – широко поширений варіант ціноутворення. Найбільшого застосування ці ціни набули в результаті використання в межах так званої внутрішньо фірмової торгівлі (торгівля між відділеннями транснаціональних компаній) [4].

Трансфертне ціноутворення - це процес в якому учасниками є не менше як дві сторони: центр відповідальності, який постачає продукцію, товари чи послуги і центр відповідальності, що приймає продукцію для подальшої її переробки чи споживання. В свою чергу продукцію яка передається від одного підрозділу до іншого дістала назву проміжної, а продукція, що реалізується зовнішнім споживачам називається готовою продукцією.

Варто зазначити, що трансфертне ціноутворення являється невід’ємною частиною системи управлінського обліку на підприємстві. Впровадження даної системи ціноутворення повинно ґрунтуватися на принципах об’єктивності, реалізму, справедливості, скорочення часу на переговори для усіх сторін, скорочення часу на переговори та вирішення суперечок, зниження ризику недостатньої оптимізації виробництва та управління, точності і достовірності відображення економіки кожного центру прибутку [4].

Використання компанією системи трансфертного ціноутворення дає можливість[7]:

1. надавати інформацію, яка є корисною для прийняття обґрунтованих економічних рішень менеджерами підрозділів;

2. гарантувати автономність діяльності підрозділів;

3. цілеспрямовано переміщати частину прибутку між підрозділами або місцями їх розміщення;

4. мінімізувати економічні та кредитні ризики (наприклад, вірогідність зміни законодавства, девальвації національної валюти, ризики неплатежів).

Метою системи трансфертного ціноутворення є надання інформації, що допомагає менеджерам приймати виважені та обґрунтовані управлінські рішення та забезпечення корисною інформацією з точки зору оцінки показників внутрішньогосподарської діяльності центрів відповідальності. Також не менш важливим являється забезпечення автономності діяльності підрозділів, здійснення внутрішнього контролю за результатами відносин між центрами відповідальності.

Більшість науковців виділяють три основні типи визначення трансфертних цін: на основі ринкових цін, на основі витрат і на основі переговорів.

Друрі К. виділяє п’ять основних типів трансфертних цін, які підприємства можуть використовувати для передачі продукції (послуг) між підрозділами: трансфертні ціни на основі ринкових цін, трансфертні ціни на основі маржинальних витрат, трансфертні ціни на основі повних витрат, трансфертні ціни типу витрати-плюс, трансфертні ціни на основі переговорів

Критеріями вибору методу трансфертного ціноутворення є :сприяння узгодження загальної мети компанії, мотивація керівництва, сприяння автономії підрозділів в умовах децентралізації управління[4].

Трансфертна ціна має істотний вплив на кінцеві показники діяльності центрів відповідальності, а тому важливим аспектом є вибір оптимального методу трансфертного ціноутворення. Порівняльна характеристика методів трансфертного ціноутворення наведена в додатку Б.

В країнах з розвиненою економікою найбільшого поширення набув метод що ґрунтується на ринкових цінах. Так як він дозволяє створити всередині підприємства певний конкурентний ринок та оцінити ефективність діяльності центрів відповідальності загалом та зокрема їх керівників.

Використання методу трансфертного ціноутворення за маржинальними витратами вважається оптимальним у випадку суттєвого недовантаження виробничих потужностей, адже він спрямований на забезпечення ефективног використання ресурсів.

У випадку коли цілі керівників різних підрозділів співпадають з цілями підприємства загалом найефективнішим буде застосування формування цін за методом повних витрат.

Якщо використовувати метод переговорів при визначенні трансфертних цін є ризик того що він не матиме зв’язку з собівартістю чи ринковими цінами, а його ефективність більшою мірою залежить від корпоративної культури та компетенції, поінформованості менеджерів.

Вибір оптимального варіанту встановлення трансфертних цін підлягає впливу великої кількості чинників. Зокрема характер поставлених завдань, рівень економічної самостійності центрів відповідальності, стан ринку проміжних продуктів (послуг). Встановлення трансфертних цін не вимагає додаткових витрат з їх впровадження, трансфертне ціноутворення повинно здійснюватися поряд з формуванням та встановленням відпускних цін на продукцію. На внутрішній прибуток підрозділу як центру відповідальності будуть впливати наступні фактори: рівень трансфертних цін, кількість переданої внутрішньої продукції (послуг), витрати виробництва[4].

Отже, узагальнюючи вищесказане можна зробити висновок, що кожному з наведених методів встановлення трансфертних цін властиві як переваги так і недоліки. Причому як правило один і той самий метод створює вигідні умови для одного підрозділу але не забезпечує задоволення інтересів іншого, що стає причиною виникнення конфліктних ситуацій.