РОЗДІЛ І

20

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОБІГУ ФІНАНСОВИХ ВЕКСЕЛІВ

1.1. Поняття та сутність фінансових векселів

Вексель є одним з видів цінних паперів, який може бути використаний для кредитування і платежу, мобілізації вільних грошових коштів, участі великої кількості суб’єктів у підприємницькій діяльності. Такий широкий спектр можливостей його використання зумовлює великий інтерес до цього фінансового інструменту [МВ Старинський «Щоди визначення поняття “вексель”» - підприємництво, господарство і право, 2002. с. 24].

Вексель, як правовий інститут та універсальний фінансовий інструмент формувався протягом достатньо довгого періоду часу, на протязі якого він набув сучасного вигляду. Виникнення вексельного обігу в будь-якому регіоні світу пов′язане з розвитком торгівлі, товарно-грошових відносин та кредитування. Практика вексельних операцій зароджувалася поступово і визначалася загальним контекстом соціально-економічних умов. [С.З. Мошенський «Еволюція векселя» К.− Рівне., «Планета-друк», 2005, стр. – 446. ISBN №966-8851-02-1. с.7, 262, ]

Історично вексель є найдавнішою формою кредитних грошей. З ХІІ ст. його почали використовувати в міжнародних розрахунках. З ХІІІ ст. стрімко

розширилося використання засобів вексельної форми платежу. Використання векселя пов’язано з розвитком торгівлі у кредит, коли боржник розраховується з банком, який оформляє боргове зобов’язання у вигляді векселя [Завгородній А.Г. Вексель. Вексельний обіг: термінологічний словник /А.Г. Завгородній. – 2-ге вид., випр. і допов. – Львів: БаК, 2000. – 166 с.].

Причиною його появи була необхідність у розміні й переказі грошей. Вірогідно, вексель походить із обміну при зміні характеру цієї операції. Розмін монет перетворився в переказ грошей з однієї місцевості в іншу. Справа в тому, що перевозити гроші в умовах небезпеки на торгових шляхах

було не тільки ризиковано, але й незручно, оскільки металеві монети були дуже важкими. Крамарі стали звертатися до послуг мінял, з якими вони укладали договори про переказ грошей. Це було вигідно як крамарям, так і

мінялам, які могли брати велику плату за свої послуги. У підтвердження факту укладання угоди видавалася розписка. Вважається, що ця розписка і

стала прототипом переказного векселя [ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТАЗАСТОСУВАННЯ ВЕКСЕЛЯ У БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІА.О. Ткаченко, к.і.н., С.В. Мирославський,Українська академія банківської справи].

Аналіз юридичних досліджень дає змогу погодитися з Л.В. Можаєвим, який підкреслював, що найбільш поширеним є припущення про те, що вексель виник в Італії у XII ст. Водночас і сьогодні окремі дослідники ставлять під сумнів дослідження П.П. Цитовича, у якому обгрунтовано час, місце та умови виникнення векселя. Наприклад, В.А. Бєлов вважає, що вексель з’явився ще в стародавньому Вавілоні на зламі XI-XII ст. На думку В.Н. Урукова, перші векселеподібні зобов’язання виникли ще в римському праві. При цьому першим векселеподібним документом він вважає хірограф, а стипуляцію він виділяє як зо­бов’язання, яке повністю співпадало з вексельним [С. В. МИРОСЛАВСЬКИЙ. «ҐЕНЕЗА ВЕКСЕЛЯ ЯК БОРГОВОГО ЦІННОГО ПАПЕРА». Держава і право, випуск №47. 2010. с. 343-344].

Вексель сформувався в ході багатовікової комерційної практики і протягом тривалого часу був об'єктом правового регулювання. Підсумком уніфікації та стандартизації правових норм вексельного обігу для країн континентального права став Уніфікований вексельний закон(УВЗ), прийнятий на Женевській конференції 1930.

Дати однозначне і точне визначення такого багатогранного фінансового інструменту, як вексель, практично неможливо. З цієї причини в Уніфікованому вексельному законі не дається визначення векселя, оскільки це питання входить до компетенції юриспруденції. У ст.ст. 1-2 УВЗ лише перераховуються елементи (так звані реквізити), за наявності яких документ можна вважати переказним векселем, а в ст. 75-76 - елементи, необхідні для визнання документа простим векселем.

Не даючи точного визначення векселя, УВЗ чітко визначає правила вексельного обігу, що надає велику кількість можливостей при мінімальній кількості обмежень.

Розподіл векселів на прості і переказні має принципово важливе значення для розуміння природи векселя. УВЗ розглядає простий і переказний векселі як різновид того ж правового інституту, підводячи їх під єдині правила. Залежно від того, чи містить вексель обов′язок або наказ сплати грошової суми, розрізняють простий і переказний векселі.

І простий, і переказний векселі засвідчують зобов'язання платежу певної грошової суми. Основна відмінність між простим і переказним векселем полягає в тому, що в простому векселі векселедавець сам зобов'язується сплатити зазначену в ньому суму векселедержателю, а в переказному - через платника.

Наведені різними авторами визначення векселя, швидше, нагадують опис поняття, а не визначення в класичному сенсі слова. Представляється очевидним, що немає і не може бути єдиної дефініції, яка вичерпно відображала б вексель, як об'єкт, що визначається.

Багато авторів конструюють визначення векселя на підставі розпорядчої формули ст. 1 УВЗ, вказуючи при цьому, що переказний вексель містить в собі (в залежності від точки зору) наказ, доручення або пропозицію. Таке досить традиційне визначення зручно в дидактичних цілях. Однак, хоча визначення такого роду мають деяку перевагу через загальний формально-процедурний характер, вони не розкривають зміст зобов'язання переказного векселя. Прикладом подібного підходу може бути визначення, дане А. А. Вишневським: «Переказний вексель (або тратта) являє собою вбрані у вексельну форму нічим не обумовлене пропозицію сплатити певну вексельну суму ».

Якщо процедурний підхід у своїх дефініціях робить акцент на елементах (реквізитах) векселя, то прихильники змістовного підходу зосередилися на юридичному змісті зобов'язання в переказному векселі. Так,

B. В. Грачов вважає, що «переказний вексель засвідчує просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити по настанню вказаного у векселі терміну визначену у векселі суму векселедержателю через платника». Технічно це зобов'язання виражене у вигляді пропозиції векселедавця заплатити платникові по векселю.

Як зазначав Г. Ф. Шершеневич, «вексель являє собою засноване на договорі і виражене у письмовій формі абстрактне одностороннє зобов'язання заплатити грошову суму ».

С. Врублевський дає таке визначення векселя: «Вексель - це документ, який має форму, визначену в точній відповідності з правом і наділений, внаслідок цього, такою властивістю, що поміщені на ньому підписи являють собою причину і підставу виникнення зобов'язання особи, що поставила свій підпис на векселі».

У французькій юридичній літературі уявлення про дефініції переказного векселя часто пов'язують з його економічними функціями. Відповідно до такого підходу, вексель як боргове зобов'язання забезпечує сплату грошей; він є одночасно і платіжним, і кредитним інструментом [С.З. Мошенський .М 87. Вексель. Базові концепції. – К.− Рівне: «Планета-друк»,2007. – 1284 с. c. 7-10 ].

Традиційно вчені-дослідники, які займалися дослідженням походження векселя, серед яких С.З. Мошенський, П.П. Цитович, В.Л. Яроцький та інші, виділяють три періоди розвитку векселя: італійський, французький та німецький. Такий підхід в основному обгрунтовується територією певної держави та законодавством такої території, яке регулювало вексельний обіг протягом певного історичного часу. Вони вважають, що історія векселя розпочалася саме в Італії, проте ми підтримуємо думку С.В. Мирославського, який вважає, що вексель, який має всі сучасні ознаки боргового цінного паперу з′явився у французький період.

До загальних рис прототипу векселя він відносить наступні. По-перше, прототип векселя не існує як уніфіковане, стабільне історичне явище, а являє собою збірне поняття, оскільки не має єдиного (типового) вигляду та існує в до італійському періоді становлення вексельного права у різних народів на різних територіях під виглядом хірографа, синграфа, фейцянь, татге тощо. По-друге, прототипи векселя переважно є правочинами, мають договірний характер і зводяться до боргового зобов’язання. По-третє, прототип векселя не має однозначно грошового характеру (міг оплачуватись речами), втілене в ньому зобов’язання не характеризується безумовністю. По-четверте, прототип векселя не має однозначного вигляду паперового документа та існує в різних формах (глиняні таблички, марки, усна обіцянка, лист). По-п’яте, прототип векселя має значення засобу доказування, у той час як сучасний цінний папір - вексель є засобом доказування тільки після втрати ним статусу цінного папера, а до такої втрати в ролі засобу доказування стосовно втілених у ньому прав не виступає, оскільки ці права є безспірними, зважаючи на те, що вони забезпечені безумовним обов’язком вексельного боржника. По-шосте, для прототипів векселя обов’язкове значення мають підстави видачі та існує нерозривний зв’язок із ними [С. В. МИРОСЛАВСЬКИЙ. «ҐЕНЕЗА ВЕКСЕЛЯ ЯК БОРГОВОГО ЦІННОГО ПАПЕРА». Держава і право, випуск №47. 2010. с. 345].

Що стосується появи векселя на території України, то в юридичній літературі, початок використання векселя на території України пов’язують із прийняттям першого вексельного статуту Російської імперії 1729 р. Але ще в першій половині ХVII ст. в Україні, в основному під впливом права Польщі, використовувалися такі векселеподібні документи, як «обліки», що використовувались для грошових позик і передбачали сплату процентів. Особливістю обліків було те, що їх видача потребувала додаткового забезпечення, яке полягало в наданні кредиторові права на майно або особу[Мирославський С.В. «Походження Векселя» //: Правовий вісник Української академії банківської справи – 2015, №1 с. 65].

Досліджуючи вексель як фінансовий інструмент, особливу увагу слід звернути на його визначення, оскільки, щоб зрозуміти будь-яке явище, необхідно досконало визначити обсяг тих відносин, які стосуються даного явища. І саме визначення дає вичерпну відповідь на це питання.

Законодавством України вексель віднесено до цінних паперів, що знайшло своє відображення в Законі України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91 р. З прийняттям цього Закону Україна отримала законодавче визначення векселя. Проте сподівання українських науковців і підприємців не справдились. Визначення векселя, подане в Законі, практично не відповідає змісту цього фінансового інструменту, який знаходиться в господарському обігу.

Статтею 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель віднесено до цінних паперів. Більше того, у ст. 14 наведено визначення векселя як цінного папера, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити після настання строку певну суму грошей держателю векселя (векселедержателю) [ЗУ про «Про цінні папери та фондовий ринок», електронний режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15/parao313#o313].

Зміст цього визначення більше стосується простого векселя, якщо взяти до уваги саме безумовність зобов’язання векселедавця сплатити певну суму. Характерною рисою переказного векселя є те, що безумовне зобов'язання сплатити певну суму після настання строку бере на себе акцептант. У розділі ІІІ «Про акцепт» п. 28 Однойменного закону про переказний і простий вексель, прийнятому в Женеві 1930 р. (ОВЗ), передбачено, що платник через акцепт бере на себе зобов'язанні оплатити переказний вексель у строк. Це означає, що до цього моменту про безумовне зобов'язання не йдеться[МВ Старинський «Щоди визначення поняття “вексель”» - підприємництво, господарство і право, 2002. с. 25].

Слід зазначити, що Уніфікований вексельний закон не містить визначення векселя, оскільки це питання на Женевській конференції 1930 року свідомо було залишено для передачі юриспруденції. Це пов'язано з тим, що дати однозначне й бездоганно точне визначення такого багатогранного фінансового інструменту, як вексель, практично неможливо. З цієї причини УВЗ визначає лише види векселів простий і переказний та перераховує елементи (так звані реквізити), за наявності яких документ можна вважати переказним векселем (статті 1-2), а статті 75-76 УВЗ - елементи, необхідні для визнання документа простим векселем [Поняття векселя, його види, вимоги, яким повинні відповідати векселі. ПРАВО / ТЕОРІЯ НОТАРІАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ - ФУРСА С.Я. електронний ресурс: http://westudents.com.ua/glavy/69866-1321-ponyattya-vekselya-yogo-vidi-vimogi-yakim-povinn-vdpovdati-veksel.html].

Відповідно до ст. 14 Закону України про цінні папери та фондовий ринок, вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) [ЗУ про «Про цінні папери та фондовий ринок», електронний режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15/parao313#o313]. З даного визначення ми бачимо, що вексель є: по-перше – цінним папером, а отже має для власника фінансову значимість; по-друге – посвідчує безумовне грошове зобов’язання і тому є доказом наявності права та обов’язку, які є передумовою переходу грошових коштів; по-третє вексель до моменту його пред’явлення відіграє роль грошових коштів, що робить його фінансовим інструментом для платежу та залученням грошово-кредитних ресурсів.

Що стосується фінансового векселя то він добре знаний в усьому світі і досить активно використовувався вітчизняними банками до 2002 року. Після того, як із Закону України «Про вексельний обіг в Україні» було вилучено норми щодо можливості випуску векселів без товарної основи, здійснення операцій з фінансовими векселями припинилося. Однак наприкінці 2013 року уряд прийняв рішення про відновлення застосування фінансових векселів в Україні. Очікується, що за допомогою фінансових (казначейських та банківських) векселів вдасться розв’язати низку існуючих проблем, пов’язаних з платіжною заборгованістю та залученням грошово-кредитних ресурсів [Т. Рудненко. Фінансові векселі та вітчизняна практика їх використання. інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку. http://www.ufin.com.ua/analit_mat/gkr/209.htm.].

Що ж таке «фінансовий вексель»? В нинішньому законодавстві, як і в міжнародному не наведено визначення даного поняття, що є однією з проблем нинішнього законодавства та свідчить про те, що фінансовий вексель на законодавчому рівні вперше виділено, як окремий вид векселя саме в Україні. В статті 4-1 Закону України Про обіг векселів в Україні лише сказано, що до фінансових векселів належать фінансовий банківський вексель та фінансовий казначейський вексель. Фінансовий банківський вексель - цінний папір, що посвідчує безумовне зобов’язання банківської установи сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя. Фінансовий казначейський вексель - цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов’язання центрального органу виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, яким оформлено заборгованість державного бюджету, сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю)[ Закон України Про обіг векселів в Україні: ст.4-1; електронний режим доступу http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2374-14/parao30#o30.].

Отже, ми розуміємо фінансовий вексель, як цінний папір, що посвідчує безумовне зобов’язання сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя, який використовується банківськими установами та державою при обслуговуванні бюджетних коштів. Також відсутність визначення фінансового векселя свідчить про його новизну та недостатнє дослідження, як нового фінансового інструмента, що потребує вивчення науковцями. Фінансовий вексель є грошовим зобов'язанням, що не пов'язане з купівлею-продажем. Первинним джерелом виникнення фінансових векселів є оформлення фактичних угод щодо отримання грошової позички проти виписки вексельного боргового зобов'язання.

Слід згадати, що до 04.05.2001г. законодавство України допускало звернення фінансових векселів. Так, передбачаючи, в свій час, правило про те, що векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. №528, встановлювали виняток з цього правила для векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Економіка України 90-х років ХХ століття, звичайно, знала казначейські векселі, проте векселі НБУ, комерційних банків особливого поширення не отримали. У той час існувала переконаність керівництва країни в тому, що масова, безконтрольна видача фінансових векселів сприятиме розвитку інфляційних процесів в економіці, а тому їх краще не видавати, а то й взагалі заборонити. Так і зробили - з набранням 04.05.2001 р. чинності Закону України «Про обіг векселів в Україні» видача фінансових векселів перестала бути законною [Ігор Тарасенко юрист. ЩО ТАКЕ "ФІНАНСОВИЙ ВЕКСЕЛЬ" І З ЧИМ ЙОГО ЇДЯТЬ... електронний режим доступу: http://www.bnwes.info/buhgalteriya/novosti-sayta-2013/scho-take-finansoviy-veksel-i-z-chim-yogo-yidyat...-5292.html.].

З січня 2013 року набрав сили закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України про подальше удосконалення адміністрування податків і зборів» № 5519-VI, який передбачає запровадження фінансового векселя [Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо фінансових векселів; електронний режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/407-18.]. На відміну від звичайних векселів він є емісійним цінним папером, випущеним в бездокументарній (електронній) формі.

За економічною суттю банківські фінансові векселі суттєво відрізняються від векселів підприємств, а саме:

• якщо комерційні векселі, оформляючи реальні товарні угоди, мобілізують внутрішні резерви господарств і підприємств, то банківські векселі є одним із різновидів сурогату грошей і прямого банківського кредитування;

• векселі товаровиробників зменшують потребу в оборотних засобах і надають суб'єктам господарського життя потрібну їм оперативну мобільність у розрахунках. Інший наслідок має емісія банківських векселів. Вона розширює оборотні засоби за рахунок зовнішніх вливань приватних розрахункових засобів в економіку;

• емісія корпоративних векселів органічно вписується у систему вексельного обігу і сприяє ефективному використанню значної маси внутрішніх кредитних ресурсів учасників господарського життя. Емісія ж банківських векселів фактично є доповненням до грошової емісії Національного банку України. Отож векселі банків збільшують грошову масу в обігу, заповнюючи грошову нестачу емісії НБУ та даючи комерційним банкам можливість привласнювати емісійний дохід.

Водночас оформлення реальних банківських позик векселями не викликає таких масштабних негативних наслідків, як додаткова емісія платіжних засобів, шо здійснюється за рішенням Верховної Ради України. Основною відмінністю такою емісії стає зростання позичкової заборгованості підприємств і установ та неотовареної маси грошей. Адже врахування і застава векселів у банку не є позичкою нового капіталу, оскільки клієнт його вже має у формі цінного паперу (векселя). Тобто йому потрібен ви-соколіквідний засіб — гроші. А враховуючи вексель, клієнт банку отримує гроші як засіб платежу, а не капіталу.

Сучасна практика емісії та обігу банківських векселів в Україні виробила певну систему дій учасників цього процесу.

Надання кредиту у формі банківських векселів є високоприбутковою операцією, яка потребує порівняно невеликих витрат (оформлення векселів, придбання бланків, створення обов'язкових резервів). Наприклад, за Положенням Центрального банку Російської Федерації обов'язкові резерви за строковими зобов'язаннями від 31 до 90 днів мають становити 16%, а за строковими зобов'язаннями понад 90 днів — до 12%. Навіть з урахуванням невисокого рівня відсотків за вексельним кредитом (у чотири — п'ять разів нижчі, ніж ставки звичайного грошового кредиту) банківські векселі здатні приносити прибуток у розмірі 200 — 300% річних.

Придбання банківських векселів значно вигідніше, ніж зберігання відповідних грошових коштів на депозитних рахунках. Так, у Росії податок на дохід підприємства за вексельними операціями оподатковується ставкою у

15%. Аналогічний дохід, отриманий на депозитному рахунку, обкладається ставкою у 35%.

Підприємство, володіючи векселями, має такі переваги:

• підтримує належний рівень своєї ліквідності;

• у будь-який час може продати вексель на фондовому ринку і в такий спосіб поповнити свої оборотні кошти;

• за допомогою індосаменту банківським векселем має право розрахуватися за власні фінансові зобов'язання;

• банківським векселем може користатися як засобом застави, для отримання кредиту тощо.

За допомогою банківських векселів банки надають один одному можливість набуття кредитних ресурсів шляхом продажу тратти на грошовому ринку. Але такі дії досить часто стають способом фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Серед фінансових векселів виділяються векселі, основу яких складають не реальні кредитні угоди, а ті комбінації ділків, під які іншим законним способом отримати грошовий кредит неможливо. До таких належать "дружні" та "бронзові" векселі.

"Дружній" вексель — це борговий документ, за яким немає ніякої конкретної угоди, ніякого фінансового зобов’язання, проте учасники його складання є реальними особами. "Бронзові" векселі також не мають реального забезпечення, але виписуються на вигаданих або економічно неспроможних осіб. Це дає підставу віднести "дружні" та "бронзові" векселі до фальшивих. їхніми загальними ознаками є, по-перше, безгрошовість, тобто відсутність боргу як законної основи вексельного зобов'язання та інших реальних економічних засад видачі векселів; по-друге, безвалютність, тобто відсутність майнового забезпечення боргу та його відшкодування.

"Дружні" векселі видаються чи акцептуються внаслідок поблажливого ставлення одне до одного юридичними особами у безкоштовне строкове користування. Аби відсутність економічної основи "дружніх" векселів не була виявлена, за взаємною домовленістю учасників такі векселі достроково вилучаються з обігу.

В Україні дозволено видавати векселі лише для оплати поставленої у кредит продукції, виконаних робіт чи наданих послуг. Виняток становлять векселі Мінфіну, НБУ і комерційних банків. Водночас поки що не вироблено ні ділових звичаїв, ні судової практики щодо відповідальності за емісію "дружніх" і "бронзових" векселів, які здатні неконтрольовано збільшувати грошову масу в обігу, а отже генерувати інфляцію.

"Бронзові" — це векселі, видані, як знаємо, на вигаданих осіб або ж на тих, що позбавлені будь-яких коштів і згодні за невелику винагороду акцептувати векселі. Причому якщо при видачі "дружніх" векселів дві сторони беруть на себе відповідальність, то у випадку "бронзових" векселів вона відсутня. Більше того, до настання терміну погашення такі векселі переважно доміцилюють до платежу доміциліату, якому векселедавець, що видав фальшивий вексель, переказує грошову суму, і шахрайство залишається невикритим [Економічні форми векселів. електронний ресурс: http://pidruchniki.com/16520205/ekonomika/ekonomichni_formi_vekseliv].

Для розуміння правового статусу векселя та поняття вексельної сили ы сутності наведемо приклад. Підприємство А (замовник-векселедавець) уклало договір з підприємством Б (виконавцем-векселеотримувачем) на виконання пев­них робіт. Передбачено, що розрахунок за до­говором здійснюється векселем, який замовник (підприємство А) виписав на користь виконавця (підприємства Б). Підприємство Б з якихось причин не виконало своїх зо­бов’язань за договором. У цьому разі підпри­ємство А не звільняється від обов’язків спла­тити за векселем і не може скористатися фактом невиконання виконавцем своїх зо­бов’язань за договором для відмови від спла­ти за векселем. Підприємство Б також не втрачає права вимоги за векселем. У цьому й полягає абсолютність юридичної сили вексе­ля, яку багато хто визначає як основну його властивість - законодавчо визначене право безумовної вимоги платежу від усіх зо­бов’язаних за векселем осіб [Ємельянов А. С. Правовий статус векселів та їх види / А. С. Ємельянов // Форум пра¬ва. — 2013. — № 1. — С. 290—293 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http .'//archive. nbuv.gov. ua/e-journals/FP/2013-1/13eactiv.pdf. с. 291].

1.2. Функції фінансових векселів

У сучасних умовах вексель став невід’ємним елементом господарської діяльності підприємств і альтернативним джерелом залучення інвестиційних ресурсів. Сьогодні його використовують переважно при кредитно-розрахункових операціях. Проте за допомогою векселя можна вирішувати також завдання реформування відносин власності, прискорювати процеси приватизації за рахунок нерентабельних підприємств-боржників, ефективніше виконувати фінансові зобов’язання [ «Фінансовий казначейський вексель – інструмент регулювання монетарної сфери в умовах рецесії» Чередніченко Т.В., к.е.н., доцент, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»/ Науково-практичне видання «Незалежний АУДИТОР» №7 (I) 2014, с. 62].

Необхідно зазначити, що вексель як фінансовий інструмент відіграє подвійну роль для нинішнього стану економіки. З одного боку, вексельний обіг істотно підвищує грошовий обіг і за рахунок цього є банківською емісією грошей. З іншого боку, вексель сприяє розвитку нових форм грошового обігу, генерує нові форми трансакцій і трансфертів, частково вирішуючи проблему дефіциту грошей в економіці і проблему неплатежів [Демківський А.В. Вексельний обіг в Україні : Навч. посібник /А.В. Демківський. – К. : ВІРА-Р, 2003. – 512 с, c. 14]. Тому не дивно, що вексель сьогодні залишається одним із найпоширеніших платіжних інструментів на фінансовому ринку.

В сучасній юридичній літературі немає єдиного погляду на функціональні властивості векселя. Це можна пояснити динамікою розвитку вексельного законодавства, що зумовлює вплив на функціональні властивості векселя на тому чи іншому історичному етапі. Слід пам’ятати, що на перших етапах історичного розвитку векселя його основною функцією, як зазначав П. П. Цитович, була функція розміну грошей з одночасним переведенням грошових сум з однієї місцевості в іншу [Цитович П. П. Труды по торговому и вексельному праву [Текст] : в 2 т. / П. П. Цитович. – М. : Статут, 2005. – Т 2 : Курс вексельного права. – 2005. – 346 с. – (Серия “Классика российской цивилистики”)., с. 21]. Г. Ф. Шершеневич вказував на дві основні функції векселя: кредитну та платіжну [Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права [Текст] : в 4 т. / Г. Ф. Шершеневич. – М. : Статут, 2003. – Т. IIІ : Вексельное право. Морское право. – 2003. – 412 с. – (Серия “Классика российской цивилистики”)., с. 53].

Розглянемо розрахункову функцію векселя. По суті, дозволяючи векселедавцю розраховуватися, випускати векселі в обіг, вексель виступає як