2.2. Відвід поверхневих вод.

Відведення поверхневих вод забезпечується за рахунок ухилів поверхні дорожнього полотна (улаштуванням двоскатного або односкатного поперечного профілю). Поперечний ухил дорожніх покриттів (2–3%) та узбочин (3–4%) забезпечує стікання дощових і талих вод з поверхні дороги до укосів і далі за межі дороги. Зменшення величини поперечних ухилів покриття сприяє безпеці автомобільного руху, але потребує рівнішої поверхні для запобігання застою води та збільшення її інфільтрації в основу дорожнього одягу.

Кювети. Для транспортування стікаючої з дорожнього полотна води передбачають кювети у випадках спорудження земляного полотна:

- у виїмках;

- в нульових відмітках;

- в невеликих насипах висота яких по не перевищує глибину кювета.

Кювети розташовують обабіч дорожнього полотна на рівнинній місцево­сті та з нагірної сторони на косогорі.

Поперечний переріз кювета має форму трапеції або трикутника.

Рис. 2. Поперечний профіль кюветів:

а – у формі трапеції; б – у формі трикутника

Глибина трапецеїдальних кюветів (підвищення брівки земляного полотна над дном кювета) допускається: h'_к = 0,3–1 м і, як виняток, до 1,25 м. Ширина по дну b'_к = 0,4–0,5 м.

Глибина трикутних кюветів h_к допускається не більше 0,4–0,45 м.

Для трапецеїдальних кюветів внутрішні та зовнішні відкоси приймають 1:1,5 або 1:1; для трикутних – внутрішні 1:3, зовнішні – 1:1,5 з урахуванням виду ґрунту.

Мінімальний поздовжній ухил кювета (0,5 %) установлено за умови запо­бігання застою води, максимальний (5,0 %) – за умови запобігання його розмиву.

Довжину окремої ділянки кювета (наприклад, до водовідвідної канави) для запобігання його переповнення водою слід призначати не більше 400–500 м при наявності трапецеїдальних кюветів та не більше 150–250 м при наявності трикутних кюветів.

Пропускати воду по кювету з насипу у виїмку забороняється. Винятком можуть бути окремі виїмки довжиною не більше 100 м.

Глибокі кювети, особливо трапецеїдальної форми, створюють перешкоду для з'їзду транспорту з дороги. Тому слід передбачати спеціальні з'їзди з метою забезпечення можливості розосередження транспорту під час повітряного нападу супротивника.

Водовідвідні канави призначені для відводу води з кюветів, резервів нагірних канав замкнутих низовин, розташованих близько до земляного полотна, вбік від дороги.

Канави слід прокладати, по можливості, прямолінійно, повороти та з'єднання необхідно влаштовувати плавними по дугам кола радіуса 10–15 м.

Глибину водовідвідних канав приймають від 0,5 до 1 м. Ширину по дну 0,5–0,6 м. Поздовжній ухил призначають так само, як для кюветів. У випадку необхідності, дно і відкоси канав укріплюють. При поздовжніх ухилах більших за 1% дно канав роблять ступінчатим з перепадами (рис. 3).

Рис. 3. Улаштування перепадів

Висота перепадів має бути не більше 0,5 м. В залежності від наявності матеріалів, перепади укріплюються каменем у формі стінки, жердинами і гіллям у формі сплетіння. Верхня площадка перепаду укріплюється на довжину 0,5 м, нижня – на 1,5 м.

Нагірні канави захищають дорогу від води, що притікає з нагірної сторони прилягаючої місцевості. У випадку рішення автодороги у виїмці нагірну канаву (рис. 4а) розташовують від брівки виїмки не менше 5,0 м. Вийнятий з канави ґрунт відсипається вздовж неї з боку дороги у вигляді банкета. Поверхні банкета надається поперечний ухил 1,5–2% в бік канави.

При наявності кавальєру (рис. 4б), нагірну канаву розташовують вище нього з таким розрахунком, щоб між підошвою кавальєру і брівкою канави був проміжок не менше 1,0 м.

Рис. 4. Розташування нагірної канави для рішення автодороги у виїмці:

а – при відсутності кавальєру; б – при наявності кавальєру

У випадку рішення автодороги у насипу між нагірною канавою і насипом (рис. 5а) відсипається берма з поперечним ухилом 2% в бік канави.

Рис. 5. Розташування нагірної канави для рішення автодороги у насипу:

а – при відсутності кювета; б – при наявності кювета

Басейни випаровування. Влаштовують тільки на рівнинній місцевості з забрудненим водостоком. Їх розміщують (рис. 6) з однієї чи з двох сторін дороги на відстані 10–20 м від неї.

Рис. 6. Розташування басейна випаровування

Розміри басейнів приймають 10 × 20 або 15 × 30 м, глибину – біля 1,0 м. Вода з басейнів частково випаровується, частково поглинається ґрунтом. Для захисту басейна від попадання в нього води з навколишньої місцевості вийнятий з басейна ґрунт відсипають по його периметру. У якості басейнів випаровування можуть виступати відпрацьовані притрасові кар'єри і резерви.

Поглинаючі колодязі влаштовують на місцевості з ускладненим водовідводом і тільки в тому випадку, якщо на невеликій глибині від поверхні землі (не більше 2–3 м) залягає добре дренуючий шар ґрунту (крупнозернистий пісок, гравій). Поглинаючі колодязі (рис. 7.) розташовують не ближче 10 м від дороги. Вони можуть бути квадратного перерізу 1,0 × 1,0 м, 2.0 × 2.0 м або круглого перерізу 1–2 м у діаметрі. Глибина колодязя повинна бути на 0,5 м нижче верхньої границі шару дренуючого ґрунту.

Рис. 7. Поглинаючий колодязь

Колодязь заповнюється дренуючим матеріалом: дрібним каменем, щебенем, крупнозернистим піском.

Верхній прошарок фільтруючої засипки необхідно періодично заміняти через забруднення.

Для попередження попадання в колодязь води з прилягаючої місцевості, навколо нього влаштовують захисний земляний валик.