5.3. Органи місцевого самоврядування.

До органів місцевого самоврядування у вузькому розумінні навряд чи можна віднести всі органи місцевого самоврядування. Адже представницькі органи місцевого самоврядування по суті своєї діяльності швидше схожі на парламенти. Тому до органів місцевого самоврядування відносять:

- виборних (в більшості випадків) перших посадових осіб місцевого самоврядування (мери, бургомістри, старости, голови і так далі);

- виконавчи органи місцевого самоврядування (правління, адміністрації і так далі).

Органи місцевого самоврядування є частиною публічної адміністрації тому, що:

- як і державні органи, вони повинні задовольняти публічні інтереси;

- у багатьох випадках вони виконують завдання і функції держави, оскільки на певних територіальних рівнях відсутні органи державної адміністрації;

- форми і методи їх діяльності подібні до форм і методів роботи місцевих органів державної адміністрації;

- для приватних осіб, як споживачів адміністративних послуг, не має істотного значення, куди звертатися: до органу самоврядування або державного, - головним є рішення питання.

З іншого боку, органи місцевого самоврядування вважаються окремою підсистемою публічної адміністрації, що обумовлене:

- відсутність їх прямої підлеглості органам державної влади, тобто формальною незалежністю;

- виборністю перших посадових осіб місцевого самоврядування, на відміну від керівників місцевих органів державної адміністрації, що призначаються;

- спрямованість їх діяльності на задоволення перш за все локальних, а не загальнодержавних інтересів.

Не дивлячись на це, розділення на органи місцевого самоврядування і державної адміністрації є досить умовним, більш того, його значення часто перебільшують. Це підтверджується також характером компетенції цих структур. Зокрема, в станах континентальної правової системи повноваження органів місцевого самоврядування розділені на дві групи:

- власні повноваження;

- делеговані державою.

Такий поділ слідує, зокрема, із ст.4 Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 р., ратифікованою більшістю європейських держав, положення якої відображені в нормах національного законодавства. Наявність делегованих державних повноважень у органів місцевого самоврядування обумовлює їх підконтрольність органам державної влади в цих питаннях. У зв'язку з тим, що ці повноваження можуть складати значну частину компетенції органів самоврядування, їх незалежність від держави перетворюється на фікцію.

Юридичне закріплення компетенції розрізняється в державах, що належать до різних правових систем.

У країнах загального права закон встановлює детальний перелік конкретних повноважень місцевого самоврядування, а також об'єкти, за які вони відповідальні. При цьому використовується принцип позитивного регулювання: вважається, що орган місцевої самоврядності може робити лише ті дії, які безпосередньо передбачені законом.

У країнах континентального права акти парламентів визначають, головним чином, сфери і основні напрями діяльності органів місцевого самоврядування. При цьому, вирішальним є принцип негативного регулювання: вони наділяються загальною компетенцією і правом здійснювати всі дії, прямо не заборонені законом. В цьому випадку може здатися, що органи місцевої самоврядності наближаються за своїх прав до статусу приватних осіб, які користуються загально дозвільним принципом: «дозволено все, що не заборонене законом». Проте насправді таке регулювання місцевого самоврядування є лише формулою, що забезпечує залишкову компетенцію органів публічної влади на місцях.

Зазвичай до компетенції органів місцевої самоврядності відносять повноваження в сфері:

- соціального забезпечення (управління школами, бібліотеками, місцями відпочинку);

- адміністративної (охорона громадського порядку, збір податків, проведення виборів, реєстрація актів цивільного стану);

- господарської (будівництво муніципального житла, доріг, землекористування).

Повноваження органів місцевого самоврядування можуть встановлюватися двома способами: законами (як у загальних актах про місцеве самоврядування, так і спеціальних галузевих) і адміністративними договорами. У обох випадках органи державної влади, уповноважуючи органи місцевого самоврядування на виконання делегованих повноважень, зобов'язані надати фінансові ресурси для їх реалізації.