Причини виникнення безробiття.

За Томасом Мальтусом причину безробiття треба шукати в надмiрно швидкому зростаннi населення. Сучасний досвiд соцiального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих краiнах спостерiгаeться дуже низька народжуванiсть i навiть абсолютне скорочення населення, однак безробiття iснуe. Отже причина безробiття – у iншому.

Принципово iнакше пояснення безробiття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробiття e не зростання заробiтноi плати, не швидкi темпи зростання населення, а нагромадження капiталу в умовах зростання технiчноi надбудови промислового виробництва. Iншою причиною e банкрутство пiдприeмств в умовах ринку. Факторами, якi пiдсилюють безробiття, e кризи i спади, мiграцii сiльського населення.

За Дж.М.Кейнсом причини безробiття – у вiдсутностi синхронностi споживання, заощадження та iнвестицiй. Зменшення стимулiв до iнвестування призводить до безробiття. Артур Пiгу (1877-1959) причину безробiття вбачав у недосконалiй конкуренцii, яка дie на ринку працi i веде до завищення ринку працi. Iз вступного курсу економiчноi теорii зупинимося на неокласичному поясненнi безробiття. Воно акцентуe увагу на таких явищах, як жорсткiсть зарплати, негнучкiсть цiн, хибнi передбачення щодо iнфляцii. Як вiдомо, кейнсiанськi рекомендацii щодо обмеження безробiття зводились до пропозицii стимулювати сукупний попит з боку держави.

З кейнцiанськоi моделi виходить , що уряд може стабiлiзувати економiку з допомогою вiдповiдноi фiскальноi полiтики.

18. Зайнятість населення - необхідна умова для його відтворення, важливий аспект соціально-економічного життя людини. Оскільки від неї залежать рівень життя людей, витрати суспільства на підбір, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів, на їхнє працевлаштування і матеріальну підтримку тих, хто позбавився роботи.

Принципи: Перший принцип - виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці. Людині належить пріоритетне право вибору: брати участь чи не брати участь у суспільній праці. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності. Другий принцип - створення державою умов для забезпечення права на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції.

Закон України закріпив основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості і серед них такі, як:забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і відносин до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток трудових ресурсів; попередження масової і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в області зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, що мають особливі труднощі у пошуку роботи, тобто допомога особливо нужденним у працевлаштуванні; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць, тощо.

Залежно вiд стану економiки та ринку працi передбачаeться здiйснення активних та пасивних заходiв регулювання зайня­тостi.

До активних заходiв належать: створення додаткових i нових робочих мiсць шляхом рест­руктуризацii економiки, розвитку приватного бiзнесу, особливо малого й середнього, створення умов для iноземного iнвестуван­ня та для самозайнятостi населення тощо; профорieнтацiя, пiдготовка й перепiдготовка кадрів; органiзацiя громадських робiт; посилення територiальноi та професiйноi мобiльностi робо­чоi сили; розвиток служби зайнятостi тощо.

До пасивних заходiв належать: виплата допомоги у зв'язку з безробiттям i надання допомоги членам сiмей, якi перебувають на утриманнi безробiтних. Для створення малих пiдприeмств не потрiбно великого стар­тового капiталу. Водночас цi пiдприeмства забезпечують робо­тою значну частку тимчасово незайнятих громадян. Система професiйного навчання безробiтних громадян i не­зайнятого населення маe виконувати соцiальнi (опанування про­фесii, спецiальностi як засобу захисту вiд безробiття) та економi­чнi функцii (розвиток трудового потенцiалу суспiльства, вiдтво­рення робочоi сили необхiдноi квалiфiкацii). Ця система e одним iз ланцюгiв безперервного навчання, доповнюючи iснуючi систе­ми професiйного навчання.

19. Державне регулювання зайнятості населення — це система соціально-економічних й організаційно-правових заходів, які розробляють і реалізують органи державної влади, спрямовані на забезпечення ефективної зайнятості трудових ресурсів.

Державне регулювання зайнятості населення здійснюється на основі методів прямого та опосередкованого впливу.

До методів прямого впливу належать: законодавчі акти, програми, які мають силу закону, а також інші нормативно-правові акти, що регламентують процеси зайнятості трудових ресурсів.

Опосередковані методи державного регулювання зайнятості спрямовані на підтримку діяльності підприємств, установ та організацій з метою збільшення кількості робочих місць унаслідок зростання виробництва.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Закон України закріпив основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості і серед них такі, як:забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і відносин до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток трудових ресурсів; попередження масової і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в області зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, що мають особливі труднощі у пошуку роботи, тобто допомога особливо нужденним у працевлаштуванні; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць, тощо.

Залежно вiд стану економiки та ринку працi передбачаeться здiйснення активних та пасивних заходiв регулювання зайня­тостi.

20. Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві поняття добробуту є відносним. У сфері соціального захисту під добробутом розуміють відсутність хвороб і можливість задовольнити основні потреби людей, а ці потреби змінюються в часі й просторі. соціальний захист передбачає як пасивні, так і активні засоби підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними — соціальне страхування (тобто забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування і профілактика хвороб, сприяння здобуттю освіти й підвищенню кваліфікації.

соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:· забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень; · створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами; створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т.п.; забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва; · забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;· захист громадян від злочинних зазіхань; · захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;· створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти; · захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля; забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску; створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.