Підручник ВОБП

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

на Україні були: Новгород-Сіверська 1804, Харківська 1805, Київська 1812, Сімферопольська 1812 р.). Створено гімназії в Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Вінниці, Херсоні.

У 1805 р. відкрито Харківський університет.

Рис. 1.2 Харківський університет

Університет вписав багато яскравих сторінок в історію українського національного відродження ХІХ–ХХ століть, дав потужний імпульс перетворенню Харкова на крупний науковий і культурний центр, освітянську столицю України, по праву займає вищі шаблі всеукраїнських рейтингів серед класичних університетів і добре відомий далеко за межами України.

Історія Харківського національного університету є невід‘ємною частиною інтелектуальної, культурної та духовної історії України. З ним пов‘язані імена таких усесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П. П. Гулак-Артемовський, О. М. Ляпунов, М. І. Костомаров, М. П. Барабашов, М. М. Бекетов, Д. І. Багалій, А. М. Краснов, М. В. Остроградський, В. А. Стеклов, О. О. Потебня, О. В. Погорєлов та багато-багато інших.

Харківський університет — єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії — біолог Ілля Мечников, економіст Семен Кузнець, фізик Лев Ландау.

11

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

Почесними членами та почесними докторами університету в різні часи було обрано визначних діячів науки та культури різних країн: І. В. Гете і О. Гумбольдта, Івана Франка і Лева Толстого, П. П. Семенова-Тян-Шанського та інших.

Серед почесних докторів університету — перший президент України Михайло Грушевський

Упершій чверті 19 ст. виникли привільовані навчальні заклади, що поєднували курс середніх і вищих шкіл: Кременецький (Волинський) ліцей, Рішельєвський ліцей в Одесі, Гімназія вищих наук в Ніжині.

У1834 р. створено Київський університет. Крім привілейованих чоловічих шкіл, були відкриті станові жіночі навчальні заклади – інститут шляхетних дівчат в Харкові (1812 р.),

Полтаві (1817 р.), (Одесі 1828 р.), Керчі (1835 р.), Києві (1828 р.).

1865 р. – відкриття Одеського університету.

Після скасування кріпосного права - розвиток земських шкіл. Позитивну роль у поширенні грамотності та знань серед населення відіграли освітні товариства. Найвідомішими були Харківське (засноване в 1809 р.) та Київське товариства грамотності (1882 р.). Але поза школою лишалось 70 % дітей. В 1897 р. на Східній Україні серед населення віком 9-49 років письменним 24%. Викладання в школах провадилось російською, уряд Російської імперії не визнавав існування української мови.

Рівень освіти на Західній Україні був подібним. У Галичині працювали народні школи з польською або українською мовами навчання. Одна українська школа приходилась на 820 тис. Населення. У Львівському університеті (заснований в 1869 р.) викладали польською мовою, у Чернівецькому (заснований в 1875 р.) – німецькою, пізніше румунською.

Розвиток економіки зумовили подальше зростання вищої школи. На Україні центрами наукової думки, підготовки вчених, вчителів для середніх шкіл, лікарів, юристів та інших фахівців були Харківський, Київський та Одеський університети. Ніжинський історико-філологічний інститут; на західних землях – Львівський та Чернівецький університети. Спеціалістів для промисловості і сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1885р.), Харківський технологічний інститут (1885 р.), Київський політехнічний ін-т (1898 р.), Катеринославське вище

12

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

гірниче училище (1899 р.), Львівський політехнічний інститут (1844 р.), Академія ветеринарної медицини у Львові (1897 р.).

На початку 20 ст. розвиток початкової, середньої та вищої освіти відбувалось швидкішими, ніж раніше, темпами. Відкриваються вищі жіночі курси в Києві, Одесі та Харкові. У 1914/1915 навчальному році на Україні (в сучасних кордонах) було 27 вищих шкіл в яких навчалось 35,2 тис. студентів.

Після Жовтневої революції, зі зміною соціального строю систему освіти Російської імперії було скасовано. З закінченням громадянської війни та створення СРСР починається створення нової системи освіти держави. Київський, Харківський, Одеський і Катеринославський університети реорганізовано в інститути народної освіти (1921 р.) (33/34 рр. - відновлено).

На західноукраїнських землях до їх возз‘єднання з Україною діяло 5 вищих шкіл. Викладання велося в Чернівцях – румунською, в інших – польською. Доступ українського населення до освіти було обмежено. У Львівському університеті та політехнічному інституті студентів - українців було 5-15%. В 1920 р на громадських засадах був створений Львівський таємний університет. В 1921/22 нав. р. в університеті було1258 студентів – українців. Внаслідок переслідування з боку уряду Польщі Львівський таємний університет припинив своє існування в 1925 р.

У 1927/28 н.р. в УРСР працювало 39 інститутів (29,1 тис. студентів), у т.ч. 6 інститутів індустріально-технічної освіти. Швидкі темпи розвитку промисловості наприкінці 20-х і в 30 рр. вимагали розширення мережі вищої школи, підготовки спеціалістів для нових галузей народного господарства. Саме на цей час приходиться створення Харківського автомобільно-дорожнього університету. В 1930 році лише в Харкові, тодішній столиці Радянської України, відкривається сім інститутів, серед яких – автомобільно-шляховий, що повинен був готувати кадри для автомобільного транспорту і дорожнього господарства. Харківський автомобільно-шляховий інститут (саме таку назву інститут мав з початку свого існування і до війни) був створений поряд з п‘ятьма іншими першими автомобільно-дорожніми ВНЗ Радянського Союзу – Московським, Ленінградським, Саратовським, Омським.

13

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

На початок 1938/1939 р в УРСР було 129 вузів (124,4 тис. студентів).

У1938 р. були затверджені однотипні для всіх університетів країни навчальні плани. Особливість їх полягала в тому , що вони відбивали риси університетської освіти, що спирається на широку науково - теоретичну базу. Остаточно була визначена структура навчального плану: загальнотеоретичне підготування, загально підготовка і на останніх курсах - підготовка з конкретної спеціальності. У планах передбачалися курси за вибором.

Розвитку наукових досліджень сприяло введення нової системи вчених ступенів і вчених звань і порядку присудження їх.

Оцінюючи період 1917-1941 рр.., Необхідно підкреслити , що він має величезне значення в історії розвитку університетської педагогічної освіти в Україні. У зв'язку з возз'єднанням західно - українських земель з Україною стали державними національними університетами Львівський і Чернівецький університети (1940). Напередодні Великої Вітчизняної війни склалася університетська система в Україн , що складається з шести класичних університетів: Київського, Харківського, Львівського, Одеського, Дніпропетровського та Чернівецького університетів.

Велика Вітчизняна війна порушила життя. Позитивні зміни, що відбувалися у вищій освіті, були припинені. У зв'язку з окупацією України державні вузи були евакуйовані в східні райони СРСР.

Тільки з кінця 1943 року евакуйовані українські університети й інститути почали повертатися в рідні міста. Після звільнення тимчасово окупованої території України на ній діяло 154 вищих навчальних заклади.

Відразу ж після закінчення війни і приєднання Закарпаття до України в університетську систему влився ще один вуз - Ужгородський державний університет, перший вуз у Закарпаття .

Упіслявоєнний період в університетах стала відчутною потреба до укрупнення фахів, розширенню профілю спеціалістів . Були переглянуті навчальні плани і програми вищих навчальних закладів. Відбулося укрупнення ряду вищих навчальних закладів. У результаті укрупнення вузів із 1950 по 1960 рр.. кількість їх в Україні скоротилося з 160 до 135 при одночасному збільшенні кількості студентів більш ніж удвічі: з 201,5 тис. до 417,7 тис. Здійснювалося наближення вищих навчальних закладів України до

виробництва, удосконалювалася їхня структура , усувався

14

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

паралелізм у підготовці кадрів. Відкривалися нові навчальні заклади на периферії. Зміни в географічному розміщенні вузів сприяли більш повному охопленню вищої освіти жителів всіх областей, наближенню умов навчання до умов праці майбутніх фахівців. Однак головними вузівськими центрами в Україні усе ж залишалися Харків, Київ, Одеса та Львів . У 1958 р. у цих містах знаходилося 70 вузів із 140, навчалося в них 59 % від загальної чисельності студентів. У Харкові було 24 вуз, у Києві - 18, в Одесі - 16 , у Львові - 12 вузів.

Народному господарству країни постійно були потрібні спеціалісти нових профілів. Щоб задовольнити ці потреби, при інститутах відчинялися нові відділення, факультети, кафедри. Особлива увага зверталася на підготовку інженерів з таких спеціальностей, як приладобудування, електромашинобудування, автоматика і телемеханіка, проектування телевізійної апаратури, технологія виробництва штучного волокна , хутра і шкіри й ін

На початку 60-х рр.. починає розширюватися мережа державних університетів шляхом перетворення в університети значних педагогічних інститутів: Донецький, Сімферопольський.

Головними завданнями вищих навчальних закладів є підготовка висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими теоретичними знаннями та практичними навичками. Вища школа постійно удосконалює якість підготовки фахівців з урахуванням вимог сучасного виробництва, науки, техніки і культури, перспектив їхнього розвитку. Невід'ємною частиною діяльності вузів є розвиток науково-дослідної роботи , створення підручників і навчальних посібників, підготовка науково - педагогічних кадрів, а також фахівців з вищою освітою , зайнятих у відповідних галузях народного господарства .

Навчальний процес у вузах тісно поєднується з виробничою практикою. Підготовка фахівців усіх професій здійснюється на науково-теоретичному рівні, що встановлюється періодично відповідно до досягнень науки, техніки і культури для відповідної групи спеціальностей.

У 1960-1970 рр.. основна увага при плануванні підготовки кадрів зверталася на ті ланки вищої освіти, що забезпечували науково -технічний прогрес у всіх галузях народного господарства, подальший ріст культури і добробуту трудящих. Почалася

15

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

підготовка кадрів за багатьма новими спеціальностями. У 19741975 рр. . на основі чинних навчальних планів вузів були створені робочі навчальні плани, в яких визначалося кількість годин , що витрачаються студентами на самостійну роботу з кожної дисципліни. При цьому увага зверталася на складність навчального курсу, його трудомісткість і значимість для спеціалістів даного профілю.

З метою професійної адаптації випускників із 1972 р. було введене річне стажування молодих спеціалістів на підприємствах народного господарства. Всебічне зміцнення зв'язків вузів із виробництвом в усіх напрямках (виробнича практика і стажування, організація філій профілюючих кафедр на виробництві, лабораторій, навчально- науково-виробничих об'єднань тощо) і на цій основі поліпшення професійної підготовки спеціалістів були основними задачами вищої школи. Цей етап розвитку вищої школи характеризується не тільки збільшенням обсягу і розширенням тематики науково-дослідної роботи, але і зростанням ролі наукової діяльності вищої школи в загальнодержавному масштабі.

Прогресивною тенденцією вищої школи 70 -х рр. . явилася нова форма організації самостійної роботи студентів, проведення внутрисеместрових атестацій.

Разом з позитивними змінами необхідно відзначити і негативні, що мали місце в історії вищої освіти 60 - 70 -х років. Науково - технічний прогрес потребував мобільної системи підготовки спеціалістів, а вузівські програми практично не змінювалися. Вузи були в полону інструкцій і розпоряджень, вони не мали права змінювати програми навчання. Навчальний процес у цілому здійснювався екстенсивними методами. Кількість інформації, що необхідно було засвоїти за весь період навчання, постійно зростало. Збільшувалося число аудиторних занять.

У 1984 р. в УРСР функціонувало 146 вищих навчальних закладів, у тому числі університетів - 9, технічних вузів - 50, сільськогосподарських вузів - 17, вузів по економіці і праву - 10 , педінститутів - 30, вузів по охороні здоров'я - 15, вузів по фізкультурі і спорту - 3, культурі і мистецтву - 12. До мережі вищих навчальних закладів ставляться також 25 філій вузів України, 7 спеціалізованих факультетів і відділень і 12 загально факультетів.

Після здобуття незалежності ( 1991 ) в суверенній Україні

почала формуватися власна політика в області вищої освіти.

16

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

Вона орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, докорінне оновлення змісту, форм і методів навчання, примноження інтелектуального потенціалу країни.

Рис.1.3 Основні етапи освіти в Україні

1.2. Вища освіта незалежної України

Після створення незалежної держави починається новий етап розвитку української вищої освіти.

Сектор державної форми власності (вищі навчальні заклади, шо засновані державою, фінансуються з державного бюджету і підпорядковуються відповідному центральному органу виконавчої влади) включає 232 вузи III—IV рівнів акредитації і I—II рівнів —

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

рівнівакредитації і 76 — I—II рівнів. У тому числі 35 університетів, 9 академій, 82 інститути, 55 коледжів, 18 технікумів і 3 училища.

За роки незалежності України чисельність студентів на 10 тис. населення збільшилася з 310 до 578 осіб.

Станом на 1 серпня 2013 р. в ВНЗ України було зареєстровано 2 200 100 заяв від 703 800 абітурієнтів. Середній вік студента в 1993 році становив 20 років, в 2010 — 19 років.

Одним із стратегічних напрямів процесу державотворення в Україні на сучасному етапі є peфopмyвaння системи вищої освіти.

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України «Про освіту» (далі Закон про освіту) включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за відповідними освітньокваліфікаційними рівнями. Вона здійснюється у вищих закладах освіти відповідних рівнів акредитації: першого і другого (училище, технікуми, коледж та інші прирівняні до них заклади освіти) та третього і четвертого (університети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них заклади освіти).

Освітній рівень передбачає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти.

Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.

Законом про освіту встановлено такі рівні:

-освітні:

1.початкова загальна освіта;

2.базова загальна середня освіта;

3.повна загальна середня освіта;

4.професійно-технічна освіта;

5.базова вища освіта;

6.повна вища освіта;

-освітньо-кваліфікаційні:

1.кваліфікований робітник;

2.молодший, спеціаліст;

3.бакалавр;

4.спеціаліст, магістр.

18

Вища освіта і болонський процес. Навчальний посібник.

Законом про освіту визначаються також наукові ступені (кандидат наук, доктор наук) та вченні звання (старший науковий співробітник, доцент, професор).

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньокваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Форма

навчання

Рис. 1.4 Форми навчання

19

Токмиленко Т.Т. Кафедра транспортних систем і логістики. ХНАДУ

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньокваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 76 напрямами, які включають понад 580 спеціальностей.

20