Індивідуальні практичні завдання

Завдання 1. Поміркуйте. Йога це: філософія, практика, фізіологія, дихальна гімнастика, свідомість, система харчування? Поясніть зміст поняття «йога».

Завдання 2. Прокоментуйте. Учень запитав учителя: «Чи можна одним реченням назвати правило, якому необхідно слідувати все життя? Учитель відповів: «Можна. Чого не бажаєш собі, того не роби іншому ». Що це за моральне правило. Хто був його автором?

Завдання для контролю і самоконтролю

1. В чому принципова відмінність мислення Стародавнього Сходу від західної системи мислення?

2. Чим би Ви пояснили те, що представники давньоіндійської філософії акцентували увагу на окремій особі й не торкались проблем удосконалення соціальної сфери?

3. В чому Ви бачите відмінність між конфуціанством і даосизмом?

4. Що є найважливішою особливістю буддизму?

5. Поясніть сучасне значення ідейних надбань східної філософії.

6. Чим може зацікавити східна філософія сучасного лікаря?

7. Що означає поняття «карма» і яка її роль у житті людини?

Рекомендована література

1. Антология мировой философии: В 4-х т. – М., 1969. – Т. 1. – Ч.1. – 575с.

2. Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4 т. – М., 1976. – Т.1.

3. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І.: Курс лекцій з філософії: Навчальний посібник – К., 1999. – С.5-16.

4. Захара І. Лекції з історії філософії. – Львів, 1997. – С.20-40.

5. Історія філософії: Підручник/Ярошовець В.І., Бичко І.В. – К., 2002. – С.9-52.

6. Ларіонова В.К. Історія етичних учень. Посібник.– Івано-Франківськ, 2004. – С.58-74.

7. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – Львів, 2001. – С.35-50.

8. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2007.

9. Подольська Є.А., Парафійник Н.І. Філософія. – Х.: Основа, 1997. – С.21-46.

10. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник / За ред. М.А.Скринника, З.Є. Скринник. Львів, 2001. – С.36-52.

11. Причепій Є.М. Філософія: Посібник для студентів. – К., 2001. – С.47-56.

12. Сілаєва Т.О. Курс лекцій. – Тернопіль, 2000. – С.18-25.

13. Сініцина А.В., Татарин Я.Г. Філософія: науково-практичні орієнтири. – Ів.-Фр., 2010. – C.23-50, 141-175.

14. Сморж Я.О. Філософія: Навчальний посібник – К., 2004.– С.9-35

15. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1997. – Т.1.

16. Філософія. Навчальний посібник / За ред.. Ю.В.Осічнюка. – К., 2003. – С.67-70.

Тема: «Філософія Середніх віків та Відродження»

Форма заняття: семінарське.

Мета заняття: довести, що філософія Середньовіччя та Відродження привносять нове бачення в європейський світогляд, в якому відбуваються досить радикальні зміни.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Зміни у світогляді, причини переходу від античності до Середньовіччя:

• соціально-політичні та економічні передумови змін у світогляді середньовічної філософії;

• відмінності між античним світоглядом і середньовічним;

• особливості християнського світогляду;

• основні етапи розвитку та проблематика середньовічної філософії.

2. Вчення апологетів та патристів:

• апологетика, проблема співвідношення віри і розуму (Тертуліан);

• головні проблеми і принципи патристики;

• вчення Августина Аврелія про Бога, добро і зло, час, людину і душу.

3. Схоластика:

• основні періоди та проблематика схоластики; співвідношення віри і розуму;

• вчення Томи Аквінського про раціональне обґрунтування буття Бога;

• теорія «подвійної істини», співвідношення віри і розуму, науки і релігійного вчення;

• полеміка реалізму і номіналізму.

4. Ідейний зміст світогляду Ренесансу і характерні риси духовного життя цієї доби:

• основні етапи епохи Відродження і їх особливість;

• основні світоглядні проблеми та риси ренесансної філософії;

• гуманізм раннього італійського Відродження (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка; Піко делла Мірандола, Марсіліо Фічіно, Лоренцо Валла).

5. Філософські ідеї натурфілософії та природознавство Відродження:

• пантеїстична спрямованість натурфілософії Відродження;

• пантеїзм онтологічної проблематики і теорія пізнання М.Кузанського;

• геліоцентрична система М.Коперника;

• пантеїзм і гілозоїзм, матерія і форма Дж. Бруно;

• механістичний матеріалізм Г. Галілея і його розуміння ідеї «подвійної істини».

6. Реформаційні та соціально-політичні ідеї Відродження:

• реформаційний рух і провідні ідеї У.Цвінглі, М.Лютера, Ж.Кальвіна, Т.Мюнцера;

• політичні погляди Н. Макіавеллі;

• соціально-утопічні вчення Т.Мора і Т.Кампанели.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. За допомогою словника дайте визначення поняттям: патристика, теоцентризм, теологія, томізм, неотомізм, номіналізм, реалізм, апологетика, універсалії, геоцентризм, геліоцентризм, реформація, утопія.

Завдання 2. Дайте пояснення, що таке Град Земний і Град Божий, за Августином? Який зв’язок між двома Градами? Хто є громадянами кожного з Градів?

«Не дивлячись на багаточисельність народів, які живуть за своїми звичаями, розмежовуються між собою мовою, одягом, завжди існувало два роди людського спілкування, яке ми, за Писанням, справедливо можемо назвати двома Градами. Один з них складається з людей, бажаючих жити у світі за плоттю; інші – жити за духом. Громадян Земного Града народжує зіпсована гріхом природа, громадян Града Небесного народжує благодать, звільнюючи природу від гріха. До одного з них належить товпа людей, нечестивих в образі людини. До іншого – людей, які віддані єдиному Богу…»

Завдання 3. Робота з першоджерелом.

З праці Нікколо Мак’явеллі «Государ» з’ясуйте:

• що означає ідея громадянського суспільства? В чому його суть?

• яка має бути позиція правителя, якщо він прийшов до влади з допомогою народу?

• які кроки належить робити правителю, щоб його шанували?

• поміркуйте, пріоритет якому правителю віддали би ви і чому?

«...такого роду єдиновладдя – його можна назвати громадянським – установ­люється на вимогу чи знаті, чи народу. Оскільки немає міста, де не відособились би два цих начала: знать прагне підкорити і утискувати народ, народ не хоче перебувати у підкоренні та гнобленні; зіткнення ж цих начал вирішується трояко: або єдиновладдям, або безвладдям, або свободою.

Єдиновладдя установлюється чи знаттю, чи народом, залежно від того, кому першому випадає нагода. Знать, бачучи, що вона не може протистояти народові, висуває кого-небудь із своїх і проголошує його правителем, щоби за його спиною вгамувати свою пожадливість. Так само і народ, бачучи, що не може чинити опір знаті, звеличує когось одного, щоби в його владі знайти для себе захист. Тому, хто приходить до влади з допомогою знаті, важче утримати владу, аніж тому, кого привів до влади народ, бо якщо правитель оточений знаттю, котра шанує себе як рівна йому, то він не може ні вказувати, ні мати незалежний спосіб дій. Тоді як той, кого привів до влади народ, править один і довкола нього немає нікого, чи майже нікого, хто не прагнув би йому скорятися.

Так що, коли правитель прийшов до влади з допомогою народу, він має намагатися утримати його дружбу, що зовсім не важко, бо народ вимагає тільки, щоб його не утискували. Але якщо правителя привела до влади знать наперекір народові, то перший його обов'язок - заручитися дружбою народу, що знову ж таки неважко зробити, якщо взяти народ під свій захист. Люди ж такі, що, бачучи добро з боку тих, від кого чекали зла, особливо прив'язуються до благодійників, тому народ ще «більше прихилиться до правителя, ніж якби сам привів його до влади. Заручитися ж підтримкою народу можна по-різному... [...]... правителю належить бути у дружбі з народом, інакше у важкі часи він буде скинутий з престолу...

[...] Ніщо не може викликати до правителя такої шани, як воєнні справи і надзвичайні вчинки.

[...] Величі правителя сприяють також незвичайні розпоряд­ження усередині держави,... інакше кажучи, коли хто-небудь здійснює значне у громадянському житті, погане чи добре, то його корисно нагороджувати чи карати таким чином, щоби це пам'яталось якомога довше. Та найголовніше для правителя – постаратися всіма своїми вчинками скласти собі славу великої людини, наділеної розумом видатним.

Правителя поважають також, коли він відкрито заявляє себе ворогом чи другом, тобто, коли він без хитань виступає за одного проти іншого – це завжди краще, аніж стояти осторонь.

Правитель повинен також показувати себе покровителем талантів, пригортати обдарованих людей, вшановувати тих, хто проявив себе в якомусь ремеслі чи мистецтві. Він має спонукати громадян спокійно займатися торгівлею, земле­робством і ремеслами, щоб одні облаштовували свої володіння, не боячись, що ці володіння у них відберуть».