1) Відділення (відшарування) плаценти від стінки матки.

2) Виділення (зганяння ) посліду з порожнини матки. Після народження плоду матка значно зменшується у розмірах, набирає кулястої форми, дно її розмішується на півні

пупка. Кілька хвилин матка перебуває у стані тонічного скорочення, далі розпочинаються послідові перейми. Внаслідок скорочень матки відбувається відділення плаценти від її стінки. Матка, зокрема плацентарна площадка, скорочується, плацента здатності до скорочення не має. Порушення контакту між плацентою та стінкою матки з огляду на властивий людині гемохоріальний тип плаценти, призводить до утворення крововиливу між материнською поверхнею плаценти і маткою - ретроплацентарної гематоми.

Існує два типи відокремлення плаценти: центральний (за Шульце) полягає в тому, що плацента відокремлюється спочатку у центральній частині. Утворюється ретроплацен-тарна гематома, яка сприяє повному відокремленню плаценти. Послід народжується плодовою оболонкою назовні (рис. 42).

Другий тип (за Дунканом) полягає у відділенні плаценти з периферії'. Ретроплацентарна гематома не утворюється, послід народжується нижнім краєм уперед, материнською поверхнею назовні (рис. 43).

Послідовий період триває у середньому від 10-15 до ЗО хвилин.

Крововтрата у третьому періоді пологів становить 200-250 мл. фізіологічною вважають крововтрату, що не перевищує 0,5% маси тіла роділлі.

Таблиця 3. Класифікація пологів по тривалості (за С.В.Хмілем)

	Нормальні	Затяжні	Швидкі	Стрімкі	Середня тривалість пологів
1.Перші пологи Загальна тривалість   ІІ період пологів   III період Пологів	6-18 год	Більше 18 год	4-6 год	Менше 4 год	11-12 год
	20 хв - 2 год	Більше 2 год	15-20 хв	Менше 15 хв
	5-20 хв -І	Більше 20 хв	5 хв
2.Повторні пологи   Загальна тривалість   ІІ період пологів III період пологів
	5-16 год	Більше 16 год	2-5 год	Менше 2 год	7-8 год
	15 хв – 1,5 год	Більше 1-5 год	10-15 хв	До 10 хв
	5-20 хв	Більше 20 хв	5 хв

 

 

ВЕДЕННЯ ПОЛОГІВ

Прийом та санобробка роділлі

Санітарно-пропускний блок пологового будинку починається кімнатою-фільтром. Основним завданням акушерки, що працює у приймальному відділенні пологового стаціонару, є виявлення у роділь, що поступають, захворювань інфекційного генезу та ізоляція їх від здорових жінок. Наявність у роділлі інфікування чи навіть підозри на інфекцію є підставою для госпіталізації роділлі в обсерваційне акушерське відділення.

Ізоляції потребують хворі на грип, ангіну, інші респіраторні захворювання, хворі на пієлонефрит, кольпіт, при підвищенні температури тіла незалежно від причин, наявності гноячкових та грибкових захворювань, носії патогенного стафілокока, вагітні та роділлі із внутрішньоутробною загибеллю плоду, після пологів, що відбулися поза стаціонаром, жінки, що не стояли на обліку в жіночій консультації і не пройшли відповідного обстеження.

Здорові роділлі та вагітні з кімнати-фільтру направляються в оглядову фізіологічного відділення, вагітні та роділлі, у яких виявлені показання для госпіталізації в обсерваційне відділення - у відповідну оглядову кімнату.

Акушерка уважно вивчає індивідуальну (або обмінну) карту вагітної, результати її обстеження у жіночій консультації, заповнює історію пологів - паспортну частину і першу сторінку. Роділлю зважують, вимірюють зріст, підраховують пульс, вимірюють артеріальний тиск на обох руках, температуру тіла.

В оглядовій роділлю вкладають на кушетку, вкриту продезинфікованою цератою та чистим простирадлом, проводять зовнішнє акушерське дослідження, яке включає вимірювання тазу, висоти стояння дна матки над лоном, обводу живота. Користуючись прийомами Леопольда-Левицького, визначають положення, позицію, вид та передлежання плоду, відношення передлеглої частини до входу в таз. Вислуховують серцебиття плоду.

Акушерка проводить тест якісного визначення наявності білка в сечі шляхом кип'ятіння або пробу із сульфосаліциловою кислотою (до 2-3 мл сечі додають 5-6 краплин сульфосаліци-лової кислоти, якщо випадає осад, це свідчить про те, що у сечі роділлі є білок і необхідно провести аналіз сечі з кількісним його визначенням).

Наступним етапом є санітарна обробка роділлі. Зголюють волосяний покрив із статевих органів роділлі, користуючись при цьому одноразовим стерильним лезом, особливу увагу слід звернути на ділянку промежини. Іншим лезом зголюють волосся під пахвами. Зовнішні статеві органи обмивають теплим дезинфікуючим розчином і висушують стерильною пелюшкою чи рушником. Після цього роділлі ставлять очисну клізму. Спорожнивши кишечник, жінка приймає душ. Коротко обтинають нігті на руках і ногах, нігтьові ложа обробляють 5% розчином йоду. Роділля одягає чисту сорочку, халат і у супроводі акушерки приймального відділення направляється у пологове відділення. При вираженій пологовій діяльності роділлю транспортують у відділення на каталці.

Виконують санітарну обробку, чітко орієнтуючись у тому, який період пологів, чи немає ускладнень, що потребують негайного втручання чергових лікарів.

 

Ведення першого періоду пологів

Перший період пологів роділля проводить у передпологовій кімнаті у ліжку. Вставати їй дозволяють лише за умови цілості навколоплодових вод та фіксації голівки у вході в малий таз. Медичний персонал повинен постійно спостерігати за роділлею, не залишаючи її саму ні на хвилину. Дуже важливо дотримуватись правил деонтології: чуйно, уважно ставитись до жінки, вчасно та чітко виконувати призначення лікаря, роз­мовляти з нею, переконуючи у швидкому та сприятливому закінченні пологів.

Пологи супроводжуються великою витратою енергії, тому роділля потребує регулярного харчування. Часом жінки в поло­гах забувають або навіть відмовляються їсти. Тоді акушерка чи медична сестра повинна пояснити важливість поповнення енергетичних запасів та прослідкувати за прийомом їжі. Про­те часом створюються акушерські ситуації, коли постає не­обхідність застосування оперативних втручань. За таких умов слід утримуватися від їжі, оскільки наявність у шлунку вмісту може призвести до ускладнень під час наркозу.

Акушерка нагадує жінці як проводити прийоми психоп­рофілактики для зменшення больових відчуттів. Якщо роділля неспокійна, скаржиться на сильний біль, акушерка, лікар та анестезіолог повинні вжити заходів до медикаментозного знеболення пологів.

Акушерка стежить за загальним станом роділлі - кольором шкірних покривів, диханням. Температура вимірюється двічі на добу, при певних показаннях (передчасне вилиття навко­лоплодових вод, наявність інфекційних захворювань у роділлі) - через 2-3 години. Пульс та артеріальний тиск вимірюють че­рез кожні дві години та записують в історію пологів.

Коли голівка знаходиться у вузькій частині порожнини ма­лого тазу, її можна досягти прийомом Піскачека: зовнішні ста­теві органи покривають стерильною серветкою, вказівний та середній палець правої руки розміщують біля основи правої статевої губи і натискують, спрямовуючи пальці назустріч голівці.

Зовнішнє акушерське дослідження проводять протягом пер­шого періоду пологів багаторазово, звертаючи особливу увагу на використання четвертого прийому Леопольда, яким визна­чаємо відношення голівки до площин малого тазу.

Піхвове дослідження роділлі проводять під час пологів що-найменш двічі: вперше при поступленні роділлі в акушерський стаціонар для з'ясування акушерської ситуації, вдруге - після вилиття навколоплодових вод для діагностики стану розкрит­тя шийки матки на цей момент та можливого випадіння пупо­вини та дрібних частин плоду. Додатково проводять вагіналь-не дослідження за строгими показаннями для уточнення стану розкриття шийки матки при слабкості родової діяльності, просування голівки та таке інше.

Проведення вагінального дослідження потребує суворого дотримання правил асептики та антисептики: зовнішні статеві органи роділлі обмивають розчином фурациліну або перманганату калію та обробляють розчином йодонату, під сідниці жінки підкладають стерильну підкладну пелюшку. Перед дослідженням лікар миє руки, як перед операцією, одягає стерильні рукавички.

При вагінальному дослідженні встановлюють ступінь зрілості шийки матки, ступінь розкриття маткового вічка, цілість плодового міхура, передлеглу частину, її положення відносно площин тазу, розміщення стріловидного шва та тім'ячок, особливості будови кісткового тазу роділлі, величину діагональної кон'югати. Усі отримані дані записують в історію пологів.

Велика увага приділяється контролю за станом плоду. Серцебиття плоду вислуховують акушерським стетоскопом при цілих навколоплодових водах через 20-30 хвилин, після їх вилиття - через 10-15 хвилин. Використовують кардіомоніторне спостереження за станом плоду, записують кардіотахограму плоду та токограму (реєстрацію скорочень матки). Виявлення відхилень від нормальної частоти серцебиття плоду є показанням до негайного призначення засобів для лікування гіпоксії плоду (інгаляція кисню, внутрішньовенне введення 40% розчину глюкози - 40 мл, сигетину 1% - 2 мл, рибоксину 5 мл, кокарбоксилази 100 мг). Особливо необхідне застосування моніторних методів спостереження при веденні пологів у жінок групи високого ризику - при пізніх гестозах, резус-конфліктній вагітності, захворюваннях внутрішніх органів у роділлі.

Акушерка слідкує за функцією сечового міхура та кишківника роділлі, оскільки переповнений сечовий міхур може призвести до гальмування скоротливої функції матки. Якщо впродовж 12 годин після поступлення пологи не настали, і не було дефекації, показана повторна очисна клізма.

Положення голівки щодо площин тазу. У першому та другому періоді пологів дуже важливо контролювати просування плоду пологовим каналом. Для цього користуються третім та четвертим прийомом зовнішнього акушерського дослідження та внутрішнім акушерським дослідженням.

Розрізняють такі положення голівки відносно площин малого тазу (рис. 44):

- голівка над входом у малий таз;

- голівка малим сегментом у вході в малий таз;

- голівка великим сегментом у вході в малий таз;

- голівка в широкій частині порожнини малого тазу;

- голівка у вузькій частині порожнини малого тазу;

- голівка у виході з тазу.

Для визначення положень голівки важливе поняття велико­го сегмента.

Великим сегментом називається той найбільший обвід голівки, яким вона проходить через малий таз при даному передлежанні. Будь-яка менша частина голівки являє собою малий сегмент.

Великий сегмент для кожного передлежання свій. Зокрема, при передньому виді потиличного передлежання великий сегмент відповідає обводу, який проходить через малий косий розмір голівки плоду.

Таблиця 4. Положення голівки відносно площин малого тазу

Положення голівки	Результати зовнішнього  дослідження	Результати внутрішнього  дослідження
Голівка над входом у малий таз	Голівка знаходиться ви­ще входу в малий таз, і рухома (балотує) або притиснута до входу в і таз	Порожнина тазу вільна, голівка високо, доступні дослідженню внутрішня поверхня крижів, лобко­вого симфізу, мис (якщо його можна досягти)
Голівка малим сегментом у вході в малий таз	Голівка нерухома, більша частина її міститься над входом в таз, менша -нижче від площини входу в малий таз	Мис можна досягти зігнутими пальцями. Внутрішня поверхня лона доступна дослідженню.
Голівка великим сегментом у вході в малий таз	Голівка найбільшим своїм обводом стоїть у площи­ні входу в малий таз, лише невелика її частина знаходиться над входом у таз	Голівка займає верхню третину крижів та лобко­вого симфізу Мис дося­гти не можна. Голівка зігнута, стріловидний шов у одному з косих розмірів
Голівка в широкій частині порожнини малого тазу	Пальпується лише незна­чна частина голівки	Голівкою зайнята поло­вина крижової западини та дві третини лобкового симфізу Можна пропаль-пувати сідничні ості
Голівка у вузькій частині порожнини малого тазу	Голівка не пальпується. Можна досягнути прийомом Піскачека	Вся крижова западина заповнена голівкою, пальпується лише нижній і край симфізу. Сідничних остей досягти важко Стріловидний шов у одному з косих розмірів, ближче до прямого
Голівка у виході з тазу	Не пальпується	Заповнена вся крижова западина Сідничні ості не визначаються. Стріло­видний шов у прямому розмірі виходу з тазу

 

 

Ведення другого періоду пологів.

З розвитком пологової діяльності перейми стають більш активними, вони подовжуються, паузи між ними коротшають. В кінці першого періоду пологів на висоті однієї із перейм відходять навколоплодові води. Це відбувається при повному або майже повному відкритті вічка. Після вилиття навколоплодових вод проводиться друге планове піхвове дослідження, якщо виявлене повне розкриття - починається другий період пологів. До перейм приєднуються потуги. Роділля переводиться в пологову залу.

При переведенні у пологову залу роділлі одягають стерильну сорочку та косинку, вкладають на ліжко Рахманова, одягають бахіли, проводять обробку зовнішніх статевих органів йодонатом. Головний кінець ліжка Рахманова повинен бути піднятий, ноги роділлі впираються у підставки, руками вона береться за вертикальні держаки по краях ліжка. Акушерка вчить жінку правильно тужитися: під час потуг роділля повинна глибоко вдихнути, набрати повні груди повітря і тужитись з максимальною силою, впираючись ногами в підставки і тягнучи на себе "віжки".

Акушерка готує руки для прийому пологів як до хірургічної операції, одягає стерильний халат.

У другому періоді пологів жінка виконує важку фізичну роботу, її серцево-судинна та дихальна системи працюють у режимі великого навантаження, тому спостереження за роділлею повинно бути посилене. Вимірюють AT, пульс, стежать за характером родової діяльності.

Серцебиття плоду вислуховується після кожної потуги.

Стежать за станом виділень із пологових шляхів: кров'янисті виділення можуть свідчити про розрив шийки матки або тріщини родових шляхів, початок передчасного відшарування плаценти.

З моменту врізування голівки акушерка повинна бути готова приймати пологи. З моменту прорізування голівки акушерка приступає до надання акушерської допомоги при головних передлежаннях - "захисту промежини" (рис. 45).

Мета "захисту промежини":

- захистити промежину від ушкоджень;

- обережно вивести плід з родових шляхів, не травмувавши його.

Умови: голівка повинна просуватись повільно, поступово, найменшим своїм для даного передлежання обводом.

Захист промежини складається з ряду маніпуляцій, що проводяться в певній послідовності:

Попередження передчасного розгинання та швидкого про­сування голівки. Чим більш зігнута голівка плоду, тим меншим обводом вона прорізується, тим менше розтягує

промежину і тим менше сама стискується родовим каналом. Акушерка розмі­щує ліву руку на лобку роділлі і долонною повер­хнею пальців лівої руки під час потуги обережно притримує голівку плоду, згинаючи її в бік промежи­ни та не даючи їй швидко просуватись.

Виведення голівки зі статевої щілини поза по­тугою. В паузах між поту­гами акушерка розтягує вульварне кільце над голівкою. В момент поча­тку нової потуги розтягу­вання Бульварного кільця припиняють і знову затри­мують швидке просування голівки та згинають її у бік промежини. Ці два момен­ти акушерської допомоги чергують до появи тім'я­них горбів у виході з тазу.

Зменшення напру­ження промежини (запо­зичення тканин). Мета -зменшити силу тиску цир­кулярних м'язів та м'яких тканин родового каналу на голівку та покращити умо­ви кровопостачання про­межини, таким чином збільшивши її опірність до розриву. Під час розгинання голівки акушерка через стерильну пелюшку захоплює правою рукою тканини промежини так, щоб чотири пальці правої руки знаходились в ділянці лівої статевої губи, а великий палець - в ділянці правої, і намагається утворити складку на промежині, стягуючи м'які тканини з верхніх відділів статевих губ, де вони розтягуються менше, в бік промежини, де розтягнення максимальне, зменшуючи тим самим напруження тканин в ділянці промежини.

Регулювання потуг. В момент розгинання голівки роділля не повинна тужитися, для цього акушерка просить її глибоко і часто дихати відкритим ротом. Виключивши або значно послабивши потугу, акушерка лівою рукою захоплює голівку за тім'яні горби, піднімає її вгору, одночасно розгинаючи, а правою знімає м'які тканини з личка плоду. Якщо при цьому необхідна потуга, роділлі пропонують потужитися з силою, що необхідна для обережного виведення голівки.

Звільнення плечового поясу та народження плоду. Після народження голівки роділлі пропонують потужитися. При цьому відбувається останній момент біомеханізму пологів -внутрішній поворот плечиків та зовнішній поворот голівки. Голівка обертається обличчям до правого (при першій позиції) або до лівого (при другій позиції) стегна матері. Акушерка захоплює голівку плоду за висково-щічні ділянки долонями обох рук і відтягує голівку донизу, поки під лоно не підійде переднє плічко. Щойно фіксація переднього плічка відбудеться, лівою рукою захоплюють голівку у такий спосіб, аби її долоня знаходилася на нижній (задній) щоці плоду. Піднімаючи цією рукою голівку угору, правою знімають тканини промежини з заднього плічка плоду, намагаючись не пошкодити його ключиці та не завдати травми тканинам родового каналу. Після звільнення плечового поясу вказівні пальці обох рук вводять з боку спинки під пахви плоду і спрямовують його тулуб догори, що сприяє швидкому народженню.

Після народження тулуба плоду другий період пологів мож­на вважати закінченим.

Первинний туалет новонародженого

Безпосередньо після народження при наявності чистих навколоплодових вод дитину слід покласти горизонтально, нижче рівня плаценти на обігрітий лоток, покритий стерильною пелюшкою. Не відокремлюючи від матері, почати заходи щодо забезпечення першого вдиху: відсмоктати вміст ротоглотки і носоглотки стерильною грушею об'ємом 50 см куб. або одноразовим катетером, приєднаним до відсмоктувача. Відсмоктування проводити не більше як 7-10 сек., створюючи розрідження не більше за 80-100 см вод.ст. Неприпустиме видалення слизу марлевими серветками.

Якщо через 30-40 сек. після народження дитина не почала дихати, проводиться комплекс необхідних лікувальних заходів. На першій та в кінці п'ятої хвилини стан немовляти оцінюють за шкалою, запропонованою у 1953 році Вірджинією Апгар

Таблиця 5 Оцінка стану новонарожденого за шкалою Апгар

Ознака		Бали
	0	1	2
Частота серцебиття	Серцебиття відсутнє	Менша 100	Більше 100
Дихання	Відсутнє	Нерегулярне	Нормальне, голосний крик
Забарвлення шкіри	Генералізована синюшність або блідість	Рожеве забарвлен­ня тулуба та синю­шне забарвлення кінцівок (акроціаноз)	Рожеве
М'язовий тонус	Відсутній	Знижений	Активні рухи
Рефлекси	Відсутні	Знижені	Активна відповідь на подразнення

 

Здоровий новонароджений в кінці першої хвилини після народження отримує за шкалою Апгар 8-Ю балів. Більшість немовлят одразу після народження мають синюшне забарвлення кінцівок (акроціаноз) - наслідок перехідного кровообігу, проте через 5 хвилин шкіра стає рожевою, оцінка за Апгар стає вищою.

Оцінка на першій хвилині 4-6 балів свщчить про помірно виражену асфіксію, 0-3 бали - про важку.

Після першого вдиху дитину ретельно обсушують, промокаючи вологу пелюшкою. Через 1 хвилину після народження за умови голосного крику немовля відокремлюють від матері шляхом накладання на пуповину двох затискачів і розсічення її стерильними ножицями після триразового змащування місця розрізу 96% спиртом або 5% настойкою йоду. Відділеного від матері новонародженого загортають у суху стерильну теплу пелюшку.

При ізоімунній сенсибілізації новонародженого, гострій інтранатальтй гіпоксії плоду, при ознаках внутрішньоутробної інфекції рекомендується рання (через ЗО сек. після народження плоду) перев'язка пуповини.

Купання новонародженого в родзалі проводиться лише при забрудненні шкіри кров'ю, меконієм, а також після позалікарняних пологів. З цією метою застосовують 3-5 л води температурою 35-36°, або ледь рожевий розчин марганцево­кислого калію, або одноразове дитяче мило з гексахлорафеном (2-3%) Дитину промокають стерильною пелюшкою, загортають в чисту стерильну теплу пелюшку і кладуть під джерело променистого тепла.

Якщо дитина не потребує купання, її переносять на зігрітий пеленальний столик для проведення первинного туалету новонародженого.

Перед проведенням другого етапу обробки пуповини акушерка вдруге миє і стерилізує руки, одягає стерильні рукавички. За допомогою стерильної марлевої серветки відтискує пупковий залишок від основи до периферії і тричі протирає його тампоном з 96% етиловим спиртом. На пупковий залишок накладають скобку Роговіна таким чином, щоб п край знаходився на відстані 3 мм від краю шкіри пупкового кільця, або перев'язують стерильною марлевою тасьмою. Стерильними ножицями пуповину вщсікають на відстані 5 мм від краю скоби. Поверхню зрізу, основу пуповини обробляють спиртом або 5% р-ном перманганату калію.

Новонародженим групи ризику, дітям, що народилися у важкому стані і можуть потребувати інфузійної терапії, скобу на пуповину не накладають, а проводять обробку пуповини по А.І.Чистяковій: пуповину тричі змащують 96% спиртом або 5% йодною настойкою, перев'язують шовковою або марлевою стерильною лігатурою на відстані 3-4 см від пупкового кільця. Місце зрізу між лігатурою та затискачем вдруге обробляють спиртом і перерізають стерильними ножицями на віддалі 1 см вище лігатури. Поверхню зрізу обробляють спиртом або 5% р-ном перманганату калію. Накладають стерильну серветку, складену учетверо Весь пупковий залишок зі стерильною пов'язкою на зрізі накривають стерильною трикутною серветкою і зав'язують на межі між пупковим кільцем та пуповинним залишком. Розмір серветок - 10х10 см. Лігатура має бути завширшки 0,5 см, завдовжки 20 см.

Після обробки пуповини акушерка за допомогою стерильної вати розводить повіки дитини і у розкритий кон'юнктивальний мішок кожного ока вводить із стерильної піпетки одноразового користування по дві краплини розчину для профілактики гонобленореї (30% сульфацил натрію, 2% розчин левоміцетину). Повіки не протирає. Дівчаткам тим самим розчином обробляє зовнішні статеві органи, випускаючи 2-3 краплини препарату між статевими губами. Повторна профілактика гонобленореї проводиться через дві години після першої

Після первинного туалету немовля у тій самій пелюшці кладуть на грудну клітку матері для контамінації материн­ською мікрофлорою та для першого прикладання до грудей.

Дитину ретельно оглядають з метою діагностики вроджених вад розвитку або травм під час пологів (перелом ключиці, кефалогематома).

Новонародженого зважують, вимірюють зріст, обвід голівки та грудної клітки, відмічають ознаки недоношеності чи переношеності На ручки одягають браслети з медичної церати, на яких вказується прізвище, ім'я та по батькові матері, дата народження, стать, маса та зріст при народженні, номер ліжечка дитинки. Немовля пеленають. Впродовж двох годин дитина знаходиться у пологовій залі на спеціальному столику, потім її переносять у відділення новонароджених.

 

ВЕДЕННЯ ТРЕТЬОГО ПЕРІОДУ ПОЛОГІВ

Третій період пологів до появи позитивних ознак відділення плаценти ведуть вичікувально. Проте "вичікувально" не означає "пасивно". Роділля потребує ретельного спостереження з боку медичного персоналу, їй випускають сечу катетером, акушерка та лікар слідкують за її загальним станом, пульсом, артеріальним тиском, диханням, кольором слизових оболонок і шкірних покривів, ознаками, що свідчать про відокремлення плаценти від стінки матки, а саме:

Ознака Шредера - зміна форми та висоти стояння дна матки. Одразу після народження дитини матка має округлу форму, дно її розміщується на рівні пупка. Після відокремлення плаценти матка сплощується, витягується, дно її відхиляється у бік правого підребер'я (див. рис. 46).

Ознака Альфельда подовження зовнішнього відрізку пуповини. Після відділення від стінки   матки   плацента опускається в нижній сегмент матки або у піхву. Тому затискач або лігатура, накладені на пуповину на рівні статевої щілини, опускаються на 10-12см. Ознаки Шредера та Альфельда діагностуються при візуальному контролі за роділлею і не потребують натискування на матку чи інших маніпуляцій, котрі можуть порушити фізіоло­гічний перебіг послідового періоду, тому є особливо цінними.

Ознака Кюстнера-Чукалова.

При натискуванні ребром долоні над лоном за умови відділення плаценти від матки пуповина не втягується у статеву щілину (див рис 47).

Ознака Довженка. Якщо плацента не відділилася від стінки матки, при глибокому вдиху та видиху пуповина відповідно втягується та опускається, після відділення плаценти довжина зовнішнього відрізка пуповини при глибокому диханні роділлі не змінюється.

Ознака Клейна. При потузі пуповина опускається. Якщо після припинення потуги вона втягується у піхву, плацента не відділилася від стінки матки, якщо не втягується - відділення відбулося.

Ознака Штрасмана. Захоплюємо правою рукою пуповину вище лігатури, а лівою постукуємо по дну матки. Якщо плацента ще з'єднана з маткою, правою рукою ми відчуваємо поштовх крові у пуповині, якщо матково-плацентарний кровообіг припинився, реакції не буде.

Ознака Гогенбіхлера. Якщо плацента не відділилась, пуповина, що звисає із статевої щілини, під час скорочення матки може обертатися навколо своєї осі внаслідок переповнення пуповинних судин кров'ю.

Якщо за сукупністю ознак діагностовано, що плацента відділилася, вживають заходів до виділення посліду. Для цього проводять катетеризацію сечового міхура та пропонують роділлі потужитися. У більшості випадків цього буває достатньо для народження посліду. При неефективності потуги вдаються до виділення посліду зовнішніми прийомами.

Зовнішні прийоми виділення відділеної плаценти.

Прийом Абуладзе. Після катетеризації сечового міхура матку легко масують та приводять у серединне положення. Передню черевну стінку роділлі обома руками захоплюють у поздовжню складку та пропонують жінці потужитися. Цей прийом зменшує об'єм черевної порожнини та призводить до підвищення внутрішньочеревного тиску (рис. 48, 49, 50).

Спосіб Гентера. Двома кулаками натискують на матку в ділянці її кутів у напрямі донизу і досередини. Підвищується тонус матки та внутрішньоматковий тиск, що сприяє народженню плаценти.

Спосіб Креде-Лазаревича. Після проведення підготовки роділлі (катетеризація сечового міхура та проведення зовніш­нього масажу матки для підвищення її тонусу) матку захоп­люють правою рукою так, щоб великий палець знаходився на передній поверхні матки, чотири інших на задній, і стискують матку у передньо-задньому розмірі, витискуючи з неї плаценту.

Слід враховувати, що спосіб Д. А. Абуладзе є найбільш фізіологічним, тому бажано починати прийоми виділення відділеної плаценти саме з нього. Прийоми Г. Г. Гентера та Креде-Лазаревича досить травматичні, і до них вдаються лише при неефективності застосування прийому Абуладзе.

Спроби прискорити процес народження посліду шляхом потягування за пуповину, масажу матки недопустимі, оскільки порушують нормальний ритм скорочень матки, фізіологічне відшарування плаценти від стінок, можуть викликати защемлення вже відділеного посліду в матці і спровокувати кровотечу.

Іноді після народження плаценти оболонки затримуються у порожнині матки. У таких випадках плаценту, що народи­лася, беруть у руки та обертають в одному напрямку, поступово скручуючи, що запобігає їх обриву, забезпечує відшарування від стінок матки та виведення назовні.

Після народження плаценти необхідно ретельно оглянути її (рис. 51). Для цього послід кладуть материнською поверхнею догори, протирають від крові та оглядають плацентарну тканину. Переконавшись у наявності всіх часточок плаценти, оглядають плодову її поверхню, особливу увагу звертаючи на судини, оскільки наявність обірваної судини в оболонках може свідчити про додаткову частку плаценти, що залишилась у матці

Після огляду плаценту вимірюють і зважують Дані заносять в історію пологів.

Якщо зовнішніми методами виділити відділену плаценту не вдається, доцільно вдатися до ручного виділення посліду. У випадках, коли впродовж 30 хв ознаки вщокремлення плаценти не з'являються (за умови відсутності кровотечі) йдеться про операцію ручного відділення та виділення посліду, оскільки плаценту необхідно насамперед відділити від стінки матки, а відтак виділити, тобто вивести назовні з порожнини матки Якщо у третьому періоді пологів починається кровотеча, крововтрата досягла 250-300 мл і кровотеча триває, тоді негайно проводиться операція відділення та виділення плаценти.

Операція ручного відділення та виділення посліду

Операція ручного відділення і виділення посліду проводиться приблизно в 1% усіх пологів (рис 52).

Показання кровотеча в послідовому періоді, яка пере­вищує 300 мл при відсутності ознак відділення плаценти, защемлення посліду, що відділився; після оперативних втручань (акушерські щипці, екстракція плоду за тазовий кінець, внутрішній акушерський поворот, плодоруйнуючі операції), затримка посліду в порожнині матки більше 30 хв навіть за відсутності кровотечі.

Знеболення інгаляційний або внутрішньовенний наркоз. У разі відсутності цілодобової анестезіологічної служби можна провести знеболення введенням 1 мл 1% розчину промедолу, 2 мл 50% розчину анальгіну та 1 мл 1% розчину дімедролу.

Підготовка роділлі: катетеризація сечового міхура; обробка зовнішніх статевих органів йодонатом; живіт роділлі накриваємо стерильною пелюшкою.

Підготовка акушера: повторна обробка рук дезинфікуючим розчином, зміна стерильних рукавичок.

Техніка операції: вказівним та великим пальцями лівої руки розводять вхід в піхву; праву руку, складену у вигляді конуса вводимо у піхву так, щоб тильний бік долоні був звернений до крижів; по пуповині вводять руку в порожнину матки, знаходять край плаценти. Ліва рука при цьому розміщується на дні матки і допомагає правій. Пилоподібними рухами правої руки, введеної між плацентою та стінкою матки, відділяють плаценту від стінки матки. Потягуючи лівою рукою за пуповину, витягають послід, права рука при цьому залишається в матці. Правою рукою ще раз обстежують порожнину матки, щоб переконатися у відсутності залишків плаценти. Якщо матка добре скоротилась, руку виводимо з її порожнини.

Операція ручного обстеження порожнини матки.

Показання: затримка в порожнині матки дольок плаценти чи 2/3 оболонок; сумнів у цілості посліду, що народився; сумнів у цілості стінок матки; гіпо- та атонічні кровотечі. Техніка операції відрізняється тим, що плаценти у матці вже немає, отже необхідно провести ревізію її порожнини, видалити залишки плаценти та оболонок, обстежити стінки матки, щоб переконатися у їх цілості.

Ведення післяопераційного періоду: вводять скорочуючі засоби, на низ живота - міхур з льодом, призначають протизапальну терапію, щоб запобігти розвитку ускладнень інфекційного генезу.

 

Знеболювання пологів

У переважній більшості випадків пологи супроводжуються вираженими у тій чи іншій мірі больовими відчуттями.

Напередодні пологів відбувається часткова фізіологічна денервація матки - руйнується частина нервових волокон, що проводять больові імпульси. Це можна трактувати як захисну реакцію організму для зменшення синдрому болю в пологах.

Анатомо-фізіологічним субстратом родового болю є подраз­нення інтерорецепторів шийки матки, нижнього сегменту оче­ревини, що вкриває тіло матки, м'язів тазового дна, піхви та промежини. Еферентні імпульси досягають гіпоталамусу та кори головного мозку, сприймаються нервовою системою і пе­ретворюються на больові відчуття.

Їх сила залежить від порогу больової чутливості пацієнтки, який, у свою чергу, формується під впливом емоційного та умовнорефлекторного чинників.

У жінок із спокійним, врівноваженим характером, що ма­ють сильний тип нервової системи, не бояться пологів, вико­нують вимоги медперсоналу, пологи проходять зазвичай із не­значними больовими відчуттями. Це ж стосується жінок, у яких сформована позитивна домінанта пологів - переважають емоції радісного очікування дитини. У них поріг больової чутливості високий, і більша частина подразників залишається допороговою.

У неврівноважених жінок із збудливою центральною нер­вовою системою під впливом розповідей подруг або описаних у художній літературі пологів, змальованих як суцільне страхіття болю, формується негативна родова домінанта, і задовго до пологів вагітною опановує страх майбутніх мук. Кожне незнач­не больове відчуття, кожна медична маніпуляція для жінки з низьким порогом больової чутливості реалізується ЦНС у силь­ний біль. Роділля погано володіє собою, заважає медперсона­лу вести пологи, виснажується фізично через неспокійну по­ведінку, створює напружену обстановку у пологовій залі - усе це вкрай несприятливо позначається на стані матері і дитини.

Отже, усунення болю в пологах є надзвичайно важливим не лише з етичних, а й з акушерських міркувань.

З метою знеболювання застосовують медикаментозні і не-медикаментозні методи, до яких відносяться психопрофілактична підготовка, аутогенне тренування, голкорефлексотерапія та гіпнотерапія.

Метод психотерапевтичної підготовки вагітних до пологів був розроблений в Україні К.І.Платоновим та І.З.Вельвовським і широко впроваджений О.Ю.Лур'є.

Основна мета методу - зняти емоційний та умовнорефлек­торний компоненти родового болю, усунути почуття страху, позбавити жінку хибного уявлення про пологи як про немину­чий больовий процес, сформувати позитивну домінанту пологів у ЦНС, пов'язану із майбутнім материнством.

Суть методу полягає у тому, що шляхом словесного впливу приводять у стан рівноваги процеси збудження і гальмування у ЦНС.

У цьому напрямі лікар та середній медичний персонал пра­цюють із жінкою з першого відвідування нею жіночої консуль­тації, проте цілеспрямовано психопрофілактична підготовка розпочинається у 35-36 тижнів вагітності. Курс підготовки скла­дається із 4-6 занять, які проводить лікар або акушерка із спе­ціальною підготовкою. Здорові вагітні займаються у групах по 8-10 осіб. Вагітні з екстрагенітальною патологією, обтяженим акушерським анамнезом потребують індивідуальних занять.

Зміст занять

1 заняття. Особливості анатомії та фізіології жіночих ста­тевих органів. Зміни у статевих органах під час вагітності. Періоди пологів. Процеси, що відбуваються під час кожного періоду.

2 заняття. Роділлю навчають правильно поводитися у І періоді пологів, виконувати вказівки медичного персоналу, використовувати методи знеболення перейм (режим дихання, погладжування живота, притискання передньоверхніх остей клубових кісток та бокових кутів ромба Міхаеліса, підрахунок перейм, відпочинок між ними).

3 заняття присвячене перебігові II і III періоду пологів. Вагітну вчать правильно тужитися, затримувати дихання під час потуги, відпочивати в паузі між ними.

4 заняття. Вагітній розповідають про режим післяполо­гового відділення, підготовку молочних залоз до лактації, вчать доглядати за новонародженим, формують у свідомості жінки уявлення про пологи як фізіологічний процес, що закінчується найрадіснішою у житті жінки подією - народженням здорово­го малюка.

Слід заохочувати участь батька дитини у проведенні занять. Всі дихальні вправи чоловік і дружина повинні виконувати ра­зом, прийоми знеболювання є значно ефективнішими, якщо їх допомагає виконувати майбутній батько. Варто подбати про психологічний комфорт майбутньої матері і її поки що нена­родженої дитини: радити їй слухати спокійну музику, читати художню літературу, спілкуватися з природою, уникати різких і неприємних звуків, агресивної музики, сцен насильства та жахів у фільмах, бо подібного роду видовища чинять несприят­ливий вплив на нервову систему матері і внутрішньоутробний плід.

Різновидом психопрофілактичної підготовки є курс аутот­ренінгу, що складається з 9-10 занять по 30 хв. Таке тренуван­ня значно знижує рівень больових відчуттів завдяки підвищен­ню порогу больової чутливості.

Метод гіпносугестивної терапії забезпечує м'язову релак­сацію та заспокоєння роділлі. Голкорефлексотерапія дає стійкий і тривалий знеболюючий ефект, проте застосовувати обидва методи можуть тільки фахівці відповідної кваліфікації.

Медикаментозне знеболювання

Обов'язковою умовою для проведення знеболювання є на­явність регулярної родової діяльності і розкриття шийки мат­ки на 3-4 см. Препарати, що застосовуються, не повинні мати шкідливого впливу на плід, на пологову діяльність, мають бути ефективними, простими у застосуванні.

V роділь з емоціями страху, хвилювання застосовують транквілізатори: тріоксазин, мепробамат по 300 мг. Якщо роділля дуже збуджена, дозу препарату подвоюють.

При розкритті шийки матки на 3-4 см і активній родовій діяльності вводять Імл 1% промедолу і 50 мг піпольфену. Од­ночасно можна ввести спазмолітики - но-шпу, ганглерон. Якщо необхідно, через 3-4 год цей комплекс можна повторити, але введення промедолу допустиме лише за умови, що до народ­ження дитини залишилося не менше 2-х годин, оскільки пре­парат пригнічує дихальний центр плоду.

При сильних больових відчуттях вдаються до нейролептанальгезії: вводять суміш дроперидолу (2-4 мл) і фентанілу (2-4 мл).

Використовують неінгаляційні анестетики: оксибутират натрію (ГОМК) - 20 мл 20% розчину і віадрил. Ці препарати не чинять шкідливого впливу на плід та на скоротливу діяльність матки. Їх можна поєднувати з промедолом та піпольфеном. Через 5-7 хв. настає сон, який триває від 1 до 4 год., пологова діяльність під час сну триває.

Можна використовувати платифілін 0,2% по 1мл, галідор 2,5% по 2-4 мл, но-шпу 2% по 2 мл, баралгін по 5 мл, анальгін 50% по 4 мл внутрішньом'язово.

Серед інгаляційних анестетиків перевагу віддають закису азоту або трихлоретилену (трилену), як найменш токсичним. Проте для досягнення глибокого наркозу цих засобів недос­татньо. Для проведення операцій, що потребують релаксації матки, застосовують фторотан. Якщо необхідний короткочас­ний наркоз, для операцій накладання акушерських шипців, руч­ного обстеження порожнини матки чи зашивання розриву про­межини, у вену вводять сомбревін, кетамін або кетанест.

До сучасних методів знеболювання належить перидуральна анестезія, яка дає можливість тривалої, керованої та ефек­тивної аналгезії. Проводиться пункція перидурального прос­тору на рівні І-ІІ або III-IV поперекових хребців, через катетер вводиться тримекаїн чи лідокаїн. Забезпечується знеболення у І періоді пологів, блокада рефлексів з м'язів тазового дна та помірна релаксація м'язів промежини.

Якщо не передбачається виключення потуг (накладання акушерських щипців), введення анестетика слід припинити в кінці І періоду пологів.

У II періоді пологів застосовують пуденальну анестезію 0,25% новокаїном при передчасних пологах, тазових передлежаннях, при необхідності проведення епізіотомії.

 

Роль медичної сестри у знеболюванні пологів

Вибір знеболювання в пологах є функцією лікаря-акушера та анестезіолога. Медична сестра-анестезист працює під керівництвом лікаря, виконує його призначення, готує інстру­ментарій для наркозу та медикаментозні середники, вводить препарати, слідкує за AT, за пульсом та іншими показниками життєдіяльності роділлі під час наркозу, заносить їх у наркоз­ну картку.

Окрім того, медична сестра-анестезист повинна досконало володіти методикою реанімації новонародженого, що народив­ся в асфіксії, надавати йому допомогу при наркозній депресії, провести туалет дихальних шляхів та медикаментозну стиму­ляцію дихального центру.

 

ФІЗІОЛОГІЯ ПІСЛЯПОЛОГОВОГО ПЕРІОДУ

Післяпологовий (пуерперальний) період починається після народження посліду і триває 6-8 тижнів. Впродовж цього періоді в організмі жінки зникають зміни, пов язані з вагітністю та пологами, зазнають зворотнього розвитку (інволюції) статеві органи. Винятком є молочні залози, які досягають розквіту своєї функції. Найшвидше процеси інволюції відбуваються у перші 2 тижні після пологів.

  Перші 2 години після народження посліду виділяють окремо і називають раннім післяпологовим періодом, оскільки цей час найбільш небезпечний щодо можливих ускладнень

КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ ПІСЛЯПОЛОГОВОГО ПЕРІОДУ

Інволюція матки. Одразу після народження плоду матка різко зменшується в розмірах, її маса досягає 1000 г, довжина біля 15 см. Дно матки розміщується на рівні пупка. Першого тижня після пологів дно матки щодня опускається на 2 см (або на 1 поперечний палець). На 4-5 добу дно матки має знаходитись на середині між пупком та лоном, на 9-10 добу -зникає за лоном і надалі через передню черевну стінку не пальпується. На кінець післяпологового періоду довжина матки 8-9 см, маса така сама, як до вагітності - 50 г.

У перші 3-4 доби після пологів за умов фізіологічного перебігу пуерперію порожнина матки залишається стерильною. Відбувається її очищення від залишків децидуальної оболонки, згортків крові, оскільки одразу після пологів внутрішня поверхня матки являє собою суцільну ранову поверхню з най­більш глибокими змінами в ділянці плацентарної площадки. Процеси загоєння супроводжуються утворенням ранового секрету - лохій. Лохії складаються з клітин крові, залишків децидуальної оболонки та інших тканинних елементів. У перші З доби після пологів лохії мають кров'янистий характер, з 4-ї до 6-ї доби вони кров'янисто-серозні, надалі серозно-кров янисті, з 10 дня - лохи світлі, серозні, на 5-6 тиждень пуерперію їх виділення припиняється.

Шийка матки. Після народження посліду шийка матки розкрита на 10-12 см і вільно пропускає кисть руки. На третю добу внутрішнє вічко пропускає один поперечний палець, на 7-му добу воно закривається. Повністю шийка матки формується на третьому тижні після пологів: зовнішнє вічко закривається, набуваючи щілиноподібної форми.

До 3-4 тижня пуерперального періоду відновлюється тонус зв'язкового апарату матки, м'язів тазового дна. Маткові труби та яєчники займають попереднє положення. У жінок, що не годують грудьми, через 8-10 тижнів відновлюється менструальний цикл. У матерів-годувальниць в період лактації менструації, зазвичай, відсутні - фізіологічна лактаційна аменорея, проте у деяких жінок циклічні зміни в яєчниках та матці відновлюються, і може настати вагітність.

Молочні залози, функція молочних залоз після пологів досягає розквіту. За час гестації під впливом прогестерону та естрогенів відбувається проліферація секреторної залозистої тканини. Пролактин викликає посилений приплив крові до молочних залоз. До 3-4 доби після пологів молочні залози виділяють молозиво - густу жовтувату рідину, багату на жир, білки, солі, ферменти, антитіла. Згодом починається секреція молока, яке до 16-ї доби є перехідним, а надалі зрілим. Грудне молоко багате на вуглеводи, проте містить менше білка, ніж молозиво. Материнське молоко є незамінним продуктом харчування для немовляти, тому правильне ведення післяпологового періоду і відповідний догляд за молочними залозами повинні забезпечити достатню лактацію та запобігти розвитку ускладнень - тріщин сосків, маститу.

 

ВЕДЕННЯ ПІСЛЯПОЛОГОВОГО ПЕРІОДУ

Впродовж перших двох годин після пологів (ранній післяпологовий період) відбуваються процеси адаптації організму жінки до нових умов. Після пологів та пов'язаного з ними значного фізичного навантаження породілля відчуває втому. Припиняється функція матково-плацентарного кола кровообігу, відбувається перерозподіл крові, що може негативно позначитися на гемодинамічних показниках: знижується артеріальний тиск, частота пульсу. Саме у цей час найчастіше виникають важкі ускладнення - післяпологові кровотечі різного генезу, тому перші дві години породілля проводить у пологовій залі.

Після закінчення третього періоду пологів та проведення первинного туалету новонародженого проводиться ретельний огляд родових шляхів: промежини, статевих губ, ділянки клітора. За допомогою дзеркал оглядають шийку матки. Якщо виявлені тріщини, розриви - їх негайно зашивають (спочатку -розриви шийки матки, потім піхви, в останню чергу -промежини), позаяк вони можуть стати джерелами кровотечі чи вхідними воротами для інфекції. Окрім того, незашиті розриви у майбутньому можуть призвести до виникнення ерозій, хронічного ендоцервіциту, ектропіона (вивороту шийки матки), розриви промежини - до порушення функції м'язів тазового дна.

Для контролю крововтрати під таз породіллі підкладають лоток, у який стікає кров із статевих шляхів. Через дві години кров з лотка зливають у градуйований посуд. Виміряну таким чином крововтрату додають до отриманої раніше - у третьому періоді пологів та при народженні посліду. Загальна крововтрата не повинна перевищувати 200-250 мл, а максимальна фізіологічна крововтрата - 0,5% маси тіла жінки, проте не більше 400 мл.

Протягом раннього післяпологового періоду лікар та акушерка уважно стежать за станом породіллі, вимірюють AT, пульс, температуру тіла, контролюють стан матки: її

консистенцію, висоту стояння дна над рівнем лона, кількість крові, що виділяється із статевих шляхів. Проводиться спорожнення сечового міхура катетером. Якщо стан породіллі залишається задовільним, через 2 години вона переводиться у післяпологову палату.

У перші тижні післяпологового періоду породілля, хоч і вважається здоровою жінкою, потребує певного режиму, який має сприяти інволюції матки, загоєнню ранових поверхонь та фізіологічній лактації. Сучасні вимоги до такого режиму передбачають активне ведення післяпологового періоду, яке полягає у тому, що через 6-8 годин після неускладнених пологів жінка може вставати, через добу ходити, самостійно виконувати гігієнічні процедури та нескладні фізичні вправи комплексу лікувальної гімнастики.

Здоровій породіллі не потрібно дотримуватись якоїсь особливої дієти, вона може харчуватися як звичайно, враховуючи, проте, що певні продукти (гострі страви, цибуля, часник, шоколад) можуть надавати молоку неприємного смаку, а вживання міцної кави, чаю, алкогольних напоїв може несприятливим чином позначитись на стані немовляти, тому матері-годувальниці слід утримуватись від їх споживання. Необхідно контролювати кількість випитої рідини: при гіпогалактії пити слід більше, при надмірній лактації чи лактостазі - обмежувати вживання рідини.

Для профілактики післяпологових септичних ускладнень дуже важливим є дотримання в чистоті палат та предметів догляду за породіллею та новонародженим. Все, що контактує з молочними залозами та статевими органами породіллі, повинно бути стерильним.

Лікар та акушерка післяпологового відділення щодня слідкують за перебігом пуерперального періоду. Вони оцінюють:

1. Загальний стан та самопочуття породіллі (сон, апетит, скарги).

2. Температуру тіла. Вимірювання проводиться двічі на добу, при потребі - термометрія через 3 години.

3. Артеріальний тиск, пульс.

4. Стан молочних залоз та сосків (наявність інфільтратів, лактостазу, тріщин сосків).

5. Висоту дна матки над лоном, стан її скорочення, болючість.

6. Кількість та характер лохій.

7. Стан зовнішніх статевих органів, при наявності швів -ступінь загоєння.

8. функцію сечового міхура та кишківника.

Після неускладнених пологів стан породіллі задовільний. Скарг, зазвичай, не буває. У жінок після повторних пологів скорочення матки часом бувають болючими, особливо під час годування. Для зменшення болю можна приймати анальгін або ацетилсаліцилову кислоту.

Температура тіла породіллі при фізіологічному перебігові пуерперію нормальна. У першу добу після пологів допустиме одноразове незначне (до 37,5 градусів) підвищення температури внаслідок фізичного та емоційного перенапруження. Підвищення температури у наступні дні свідчить про початок запального процесу в матці чи молочних залозах.

Артеріальний тиск у породіль повинен досягти вихідного рівня (яким був до вагітності). У жінок, що хворіли на нефропатію, артеріальний тиск необхідно постійно контролювати і після пологів. Пульс у межах 70-80 за 1 хвилину, задовільного наповнення.

Основна мета догляду за молочними залозами - запобігти розвитку маститу та забезпечити достатню лактацію. У післяпологовому періоді розпочинається лактогенез (секреція молока) та лактопоез (підтримання виділення молока на рівні, достатньому для забезпечення повноцінного вигодовування немовляти). Активний лактогенез починається на 2-3 добу. Ініціює цей процес пролактин, що виділяється гіпофізом, надалі лактація забезпечується виробленням та закріпленням умовно­рефлекторних механізмів, що виникають у процесі годування дитини.

Виділення молока відбувається у дві фази. Перша пов'язана з подразненням рецепторів молочної залози під час акту

смоктання. Внаслідок зворотного сигналу від ЦНС сфінктери соска розслаблюються, що сприяє виведенню молока. Під час подразнення соска гіпофіз виділяє окситоцин, який впливає на виділення молока з альвеол та дрібних протоків - це друга фаза.

Отож, для повноцінної лактації необхідні такі чинники:

- раннє прикладання дитини до грудей (у перші 30-60 хвилин після народження);

- часте годування дитини (при спільному перебуванні матері та новонародженого заохочувати годування на вимогу немовляти);

- правильна техніка прикладання дитини до грудей;

- спорожнення молочної залози після годування шляхом зціджування;

- раціональне харчування матері.

Останнім часом більшість пологових будинків відмовляється від усталених норм утримання післяпологових відділень, при яких мати і немовля перебувають окремо, і тільки протягом часу годування дитину приносять до матері. У сучасних пологових будинках створюють палати або відділення для спільного перебування матері та новонародженої дитини.

Спільне перебування породіллі і новонародженої дитини в палаті пологового будинку знижує частоту захворювань, дає можливість забезпечити раннє прикладання дитини до грудей матері, сприяє становленню лактації, дозволяє матері активно брати участь в догляді за новонародженою дитиною. Обмежується контакт новонародженого з медичним персо­налом, знижується можливість інфікування госпітальними штамами мікроорганізмів. Створюються сприятливі умови для заселення організму новонародженого мікрофлорою матері.

Палата обладнується медичними вагами для зважування новонародженої дитини, сповивальним столом, тумбочкою для зберігання білизни та медикаментів для догляду за немовлям.

Протипоказання для спільного перебування матері і дитини з боку матері: тяжкі форми пізніх гестозів; екстрагенітальні захворювання у стадії декомпенсації: опеоативні втпучяння-

гострі інфекційні захворювання; розриви промежини 3-го ступеня; з боку новонародженого: недоношеність; внутрішньоутробна гіпотрофія плоду 3 ст.; асфіксія при народженні середнього та важкого ступенів; родова травма; важкі вроджені вади; гемолітична хвороба; синдром дихальних розладів.

Перший туалет новонародженого здійснює медична сестра відділення новонароджених в присутності матері. Вона навчає матір особливостям догляду за новонародженим, знайомить з предметами догляду.

Щоденно дитину оглядає неонатолог та медична сестра. Перед обходом вони двічі миють руки з милом теплою проточною водою, одягають халати, які виділяються для кожної палати і міняються щоденно.

Слід користуватись лише стерильними пелюшками. Використані пелюшки збирають у баки з кришками із вставленими у них чохлами. Після закінчення обходу санітарка збирає разом з чохлами використану білизну. В палаті проводять вологе прибирання.

Всіх новонароджених повинен оглянути дитячий невропатолог і ортопед.

 

Догляд за молочними залозами

1. Один раз на добу, краще перед першим годуванням, тре­ба прийняти теплий душ або вимити груди теплою водою з милом, одягти чисту білизну.

2. Перед кожним годуванням треба мити руки щіткою з милом.

3. Перед годуванням обробляти сосок дезинфікуючими роз­чинами не обов'язково.

4. Перші три дні, залежно від стану жінки, вона може годувати дитину лежачи в ліжку, потім краще годувати сидячи.

5. Потрібно слідкувати, щоб немовля захоплювало не тільки сосок, а й навколососкову ділянку, особливо її нижню частину.

6. Мати повинна стежити, щоб молочна залоза не закривала носик дитини.

7. Годувати дитину треба з обох грудей досита.

8. Після кожного годування слід зцідити молочну залозу, не травмуючи її.

9. Щоразу після годування та зціджування обмити сосок та навколососкову ділянку кип'яченою водою і висушити.

10. При грудному вигодовуванні дитина отримує достатню кількість води, тому пиття не потребує.

11. Якщо при достатній лактації у матері дитина через деякий час після годування збуджена, плаче, таких дітей можна поїти кип'яченою водою або 5% розчином глюкози - на добу біля 100 мл - із стерильної ложечки.

Вперше прикладаючи дитину до грудей, медична сестра повинна звірити прізвище, ім'я та по батькові матері із прізвищем на браслетиках дитини, номери ліжка дитини та породіллі. Під час годування медсестра вчить жінку правильно прикладати дитину до грудей, слідкує, щоб перші годування не тривали більше 3-5 хвилин, щоб не травмувати ніжну шкіру соска і попередити появу тріщин. Якщо немовля не випускає сосок з ротика, слід затиснути носик дитини і обережно вийняти сосок. Мати повинна пам'ятати, що основну кількість спожитого молока малюк висмоктує протягом перших 15 хвилин, тому довше годувати дитину недоцільно, це призводить до травматизації сосків.

 

Тріщини сосків

Тріщини сосків утворюються на 2-4-й день післяпологового періоду, частіше ушкоджуються соски обох молочних залоз. Виникненню їх сприяють неправильна техніка годування, значна сила ссання дитини, лактостаз, вади розвитку сосків (плоскі, втягнуті). Тріщини сосків є вхідними воротами для проникнення мікроорганізмів у молочну залозу.

Клінічна картина характеризується болем при годуванні, наявністю тріщин, які можна визначити візуально, гіперемією і періодичним виділенням крові з поверхні тріщини. Класифікація тріщин сосків грунтується на візуальній оцінці

ушкодження сосків: І ступінь - мацерація епітелію соска; II -утворення кірочок; III ступінь - поява ерозії.

Лікування. Змащування сосків олією шипшини, обліпихи, соком каланхое, алое, нагідок (календули), спиртовим розчином бриліантового зеленого, стерильним молочнокислим продуктом «Наріне». Із фізіотерапевтичних методів найчастіше застосовують магнітолазерну терапію, тобто вплив на уражену ділянку випромінювання гелій-неонового лазера. При цьому щільність потужності на опромінюваній ділянці становить 19-20 мВт/см² напруженість постійного магнітного поля - 30-35 мТ. Лікування при тріщинах І ступеня проводять протягом 1 хв. щоденно впродовж 2-3 днів, II - по 1,5 хв. 3-4 дні; III ступеня - по 2 хв. 4-6 днів.

Профілактика. Під час вагітності жінці необхідно готувати молочні залози та соски до годування дитини. У подальшому вона має дотримуватися правил годування, перед кожним годуванням мити молочні залози теплою кип'яченою водою, а після нього - змащувати олією шипшини, олійними розчинами вітамінів (ретинолу, токоферолу).

При виникненні лактостазу перед годуванням чи зціджуванням молока призначають спазмолітичні засоби (но-шпу) та окситоцин по 0,2-0,5 мл під шкіру двічі на добу. Обмежують вживання рідини, можна прикладати холод до ущільненої ділянки.

 

Туалет породіллі

Лохії, що виділяються із статевих шляхів, забруднюють ділянку промежини, це сприяє інфікуванню породіллі та затруднює загоєння розривів, тому ретельний туалет зовнішніх статевих органів є дуже важливим. Впродовж перших трьох діб його проводять тричі на добу чи за необхідністю частіше, надалі - двічі. У перші доби туалет проводить медична сестра чи акушерка в ліжку, згодом породілля може робити це сама. При проведенні туалету в ліжку під таз породіллі підкладають зігріте індивідуальне судно, пропонують жінці помочитися. Акушерка заповнює кухоль Есмарха теплим дезинфікуючим розчином (калію перманганат 1:4000, відвар ромашки, фурацилін 1:5000) і обмиває зовнішні статеві органи породіллі у напрямі згори вниз, використовуючи стерильний ватний тампон на стерильному корнцангу, окремий для кожної жінки. Після туалету зовнішні статеві органи породіллі просушують і для вбирання лохій використовують стерильну підкладну пелюшку. Якщо при огляді виявлено набряк статевих органів, через стерильну пелюшку прикладають міхур з льодом.

Особливо ретельно контролюють стан скорочення післяпологової матки. При виникнення сповільнення цього процесу (субінволюції матки) застосовують скорочуючі засоби (окситоцин, пітуїтрин, метилергометрин, настойку кропиви, водяного перцю, арніки).

Для контролю стану порожнини матки доцільно використовувати сонографічне дослідження, оскільки наявність включень у порожнині матки, які можна виявити при цьому дослідженні, свідчить про небезпеку післяпологової кровотечі або ускладнень інфекційної етіології.

Правильному скороченню матки сприяють своєчасне спорожнення сечового міхура та кишківника. Медична сестра повинна стежити за сечовипусканням породіль, і при виникненні утруднень, особливо у першу добу після пологів, допомогти породіллі спорожнити сечовий міхур. Для цього під таз жінки підкладають підігріте судно і використовують рефлекторні методи стимуляції сечовипускання: поливають статеві органи теплою водою або пускають струмінь води з крана. При неефективності цих заходів вводять прозерін (1 мл 0,05 % розчину внутрішньом'язово) або вдаються до катетеризації сечового міхура. У разі затримки випорожнення кишківника дають проносне або роблять очисну клізму.

 

ФІЗІОЛОГІЯ І ПАТОЛОГІЯ ПЕРИНАТАЛЬНОГО ПЕРІОДУ

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НОВОНАРОДЖЕНИХ

З моменту народження плід називається новонародженим. Перші тижні життя малюка, впродовж яких відбувається адаптація його організму до умов зовнішнього середовища, називають періодом новонародженості або неонатальним періодом.

Відповідно до вимог ВООЗ новонароджених за термінами гестації поділяють на:

1. Народжених у строк після 37 і до 42 тижня вагітності (доношені).

2. Народжених після 42 тижня вагітності (переношені).

3. Народжених до 37 тижня (недоношені). Серед недоношених немовлят згідно з морфологічною та функціональною незрілістю за методикою ВООЗ виділяють:

- функціонально зрілих - немовлят, що народилися в термін гестації 36-33 тижні при відсутності порушень генетичної про­грами розвитку, вони пристосовуються до позаутробного се­редовища без формування патологічних станів та затримки пси­хомоторного розвитку у майбутньому;

- функціонально незрілих - немовлят, які народились між 32-28 тижнями гестації;

- вкрай незрілих - немовлят, які народилися з терміном гес­тації меншим за 28 тижнів.

Доношений новонароджений - це дитина, що народилася після повних 37 тижнів внутрішньоутробного розвитку. Маса тіла не менша як 2500 г, довжина не менша як 47 см. Окрім того у доношеної дитини шкіра рожева, вкрита пушковим во­лоссям лише в ділянці спинки та плечей. Вушні раковини пружні, нігті виходять за край нігтьового ложа. Пупкове кільце розміщене на середині відстані між лобком та мечоподібним відростком. Дитина голосно кричить, м'язовий тонус достат­ньої сили. У хлопчиків яєчка опущені в калитку, у дівчаток великі статеві губи прикривають малі. Смоктальний рефлекс добре виражений.

Недоношений новонароджений - це дитина, що народилася між 28 і 36-м тижнем вагітності. Маса тіла її 1000 - 2499 г, довжина менша як 45 см. У недоношеної дитини шкіра тонка, крізь неї просвічуються вени, пушкове волосся вкриває більші ділянки тіла. У таких немовлят часто виникають розлади адап­тації до позаутробного середовища: синдром дихальних роз­ладів, пов'язаний із незрілістю сурфактантної системи, внутрішньочерепні крововиливи, набряковий синдром.

Переношений новонароджений - дитина, що народилася після 42-го тижня гестації. У таких дітей після народження виявляють щільність кісток черепа, шви та тім'ячка вузькі, сироподібне мастило відсутнє або кількість його незначна, шкіра мацерована, так звані "банні" ручки та стопи, забарвлення шкіри, пуповини та оболонок може бути зеленкуватим, в плаценті виявляють петрифікати, інфаркти, розміри плаценти великі, але товщина менша, пуповина тонка, позбавлена вартонових драглів, тому судини її можуть легко перетискатися, що за умов зменшення кількості навколоплодових вод може спричинити гіпоксію плоду. Переношені немовлята схильні до значних втрат маси тіла у перші дні після народження, у них часто виникають розлади терморегуляції.

Для періоду новонародженості характерна нестійкість регуляції функцій внутрішніх органів, тому гомеостаз немовлят часто порушується.

Шкіра новонароджених вкрита сироподібним мастилом, яке є продуктом добре розвинутих сальних залоз, і захищає шкіру плоду від мацерації та травмування. Шкіра щойно

народженої дитини дуже ніжна, підшкірно-жировий шар розвинутий слабко, у недоношених він відсутній, тому епідерміс у немовлят легко травмується, а запальні процеси розвиваються за лічені години і поширюються одразу на всі шари. От чому при догляді за новонародженими чільне місце належить суворому дотриманню правил асептики та антисептики. Дуже важливе вчасне виявлення піодермії та негайна ізоляція хворих дітей. У перші дні після народження шкіра у немовлят гіперемійована, надалі вона блідне, набуває рожевого кольору, поверхневі її шари злущуються.

М'язова та кісткова система. М'язи новонароджених розвинуті слабко. Характерний гіпертонус м'язів, тому кінцівки дитини зігнуті. Кістки новонароджених м'які, за своєю будовою ближче до хрящів, тому травми кісток - переломи, якщо вони трапляються під час пологів, піднадкістничні, без зміщення і швидко загоюються.

Органи дихання. Носові ходи та верхні дихальні шляхи у немовлят вузькі. Анатомо-гістологічна будова їх недосконала. Дихальна екскурсія легень обмежена, легенева вентиляція недостатня, тому створюються умови для застою та ателектазу легень. У міру дозрівання легені продукують поверхнево-активну речовину - сурфактант. Сурфактантна система забезпечує стабільність альвеол під час дихання. Відсутність або недостатня кількість сурфактанту спричинює ателектаз легень у недоношених дітей, вторинну асфіксію та синдром дихальних розладів.

Внаслідок перелічених особливостей дихальних шляхів навіть незначне запалення слизової оболонки носа порушує у немовлят акт ссання, а швидке поширення процесу може призвести до розвитку пневмонії.

Серцево-судинна система. М'язова система серця та судин новонародженого розвинуті недостатньо. Пульс лабільний, при збудженні, плачі дитини він почащується до 180-200 уд/хв. Максимальний артеріальний тиск 80-70, мінімальний - 30-40 мм рт. ст. Поява брадикардії - завжди ознака патологічного процесу: крововиливу в мозок, серцевої вади тощо.

Травна система. Ротова порожнина малюка добре пристосована до акту ссання: її об'єм невеликий, язик майже повністю її заповнює. Слини у перші місяці життя виробляється мало, оскільки вона бідна на ферменти і не бере участі в обробці їжі. Місткість шлунка новонародженого 7-10 см куб., на десяту добу вона досягає 90 см куб. М'язи кардіальної частини шлунку розвинуті слабко, тому після годування можливе повернення частини молока в ротову порожнину - зригування, ферментна система шлунку пристосована до перетравлення єдиного продукту - молока. Низька активність ферментів при найменших порушеннях вигодовування призводить до диспепсій.

У перші дні після народження у дитини виділяється меконій

- вміст кишківника плоду, що складається з виділень епітелію тонкої та товстої кишки, навколоплодових вод, проковтнутих плодом. Надалі кишківник заселяється бактеріями, до 5-7 доби стілець стає характерним для немовляти, що перебуває на грудному вигодовуванні.

Склад крові новонародженого. Кровотворення плоду і новонародженого здійснюється в кістковому мозку. Рівень гемоглобіну у новонародженого 180-220 г/л, 4/5 з них складає фетальний гемоглобін. Кількість еритроцитів - 4-5xl0¹²/л, кольоровий показник більший 1. Кількість лейкоцитів одразу після пологів 4х10¹²/л, у перший день життя - І0-11х10¹²/л, у наступні дні лейкоцитоз знижується.

Нервова система. Головний мозок новонародженого ще не досить розвинений, проте уже в перші дні у немовляти можна спостерігати рефлекси, притаманні періоду новонародженості:

смоктальний, хоботковий - витягування губ у трубочку при подразненні куточка роту; хапальний (Робінзона) - при дотикуванні до внутрішньої поверхні долоні немовля захоплює і міцно стискає долонькою предмет; підошовний (Бабінського)

- згинання пальців стоп при подразненні підошви.

Обмін речовин. Процеси асиміляції переважають, тому відбувається відкладання жирів та вуглеводів у тканинах та органах. Новонароджений має велику потребу у воді.

Характерна фізіологічна полакіурія - сечовипускання 15-25 разів на добу.

 

ПАРАФІЗІОЛОГІЧНІ СТАНИ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Для періоду новонародженості характерні певні особливі стани, що виникають внаслідок адаптації немовлят до умов позаутробного життя. Вони виникають не у всіх дітей, тривають недовго, минають, без лікування - отже, межують з фізіологічними.

Втрата маси обумовлена втратою вологи через шкіру та легені, виділенням меконію та сечі, а також значними енергетичними витратами на підтримання температурного режиму. Відновлення маси відбувається до 7-8 доби при ранньому прикладанні до грудей і достатній лактації у матері.

Фізіологічна жовтяниця виникає у 60-70% новонароджених на 2-3 добу життя і минає до 7-10 доби. У немовлят набувають жовтяничного забарвлення шкіра та склери. Це зумовлене посиленим розпадом еритроцитів і функціональною незрілістю печінки.

Статевий криз новонароджених - це наслідок дії великої кількості естрогенних гормонів, що надійшли в організм плоду внутрішньоутробно, і різкого їх зниження після народження. У 1-2% дівчаток можуть виникати незначні кров'янисті виділення з піхви, що тривають 1-2 доби. У немовлят обох статей можливе набухання молочних залоз у відповідь на надходження з молоком матері лактотропних гормонів.

Токсична еритема. На 4-5 добу після народження у дитини може з'явитися висип у вигляді дрібнопапульозних елементів. Немовля потребує ретельного догляду і дотримання правил асептики та антисептики, оскільки везикульозні елементи легко інфікуються.

Родова пухлина - набряк тканин у ділянці провідної точки на передлеглій частині плоду внаслідок затруднення венозного відтоку від частини голівки, що лежить нижче смуги стикання. Минає без лікування протягом 2-3 діб. Слід диференціювати з кефалогематомою - крововиливом під окістя однієї або обох тім'яних кісток. На відміну від родової пухлини, що не має чітких контурів, кефалогематома контурована швами тім'яної кістки і не виходить за її межі. Невелика кефалогематома так само, як і родова пухлина, не потребує лікування. При великих розмірах родової пухлини показаний холод (міхур з льодом розміщують на віддалі 20 см від голівки) у перші години після народження. Кефалогематома розсмоктується впродовж кількох тижнів, в окремих випадках необхідна пункція.

 

ДОГЛЯД ЗА НОВОНАРОДЖЕНИМ

Перші дві години свого життя новонароджений перебуває у пологовій залі. Далі немовля переносять до відділення новонароджених, де його оглядає лікар-неонатолог, а за його відсутності - медична сестра.

Звіряють медичну документацію з браслетами на ручці та ніжці дитини. Проводять обробку шкіри, особливо складок, знімають надмірну кількість сироподібного мастила, змащують шкіру стерильною вазеліновою олією. Звертають увагу на стан пупкової ранки. Оглядають дитину з метою виявлення вад розвитку: сечопуск, відходження меконію, дихання, ковтання.

Щоденний туалет новонароджених проводять перед ранковим годуванням або перед лікарським оглядом. Дитині вимірюють температуру в пахвовій ямці, зважують. Дані заносять до історії розвитку новонародженого.

Сповивають немовлят перед кожним годуванням, окрім того, у міру забруднення пелюшок, оскільки шкіра новонародженого дуже ніжна і її можливість протистояти інфекції обмежена. Навіть нетривале перебування у вологих пелюшках може призвести до розвитку попрілості, що є ознакою поганого догляду за дитиною.

Якщо немовля забруднило пелюшки, слід його негайно підмити під струменем теплої проточної води у напрямі спереду назад - від статевих органів до ануса, обсушити пелюшкою та змастити шкіру сідниць та пахові складки соняшниковою чи вазеліновою олією. При виникненні попрілості ці ділянки обмивають рожевим розчином марганцево-кислого калію, висушують, проводять короткочасне опромінення ультрафіолетовими променями (експозиція 1 хв., віддаль - 90 см). Таких немовлят потрібно частіше переповивати або застосовувати вщкрите сповивання.

Якщо на шкірі новонародженого з'являються гноячки, таких дітей негайно ізолюють. Гноячок знімають ватним тампоном, вмоченим у спирт, і припікають 5% розчином марганцево­кислого калію.

Догляд за обличчям новонародженого проводять щоранку. обмивають теплою кип'яченою водою Очі обробляють окремими для кожного ока стерильними ватними кульками, змоченими 2% розчином борної кислоти, слабким розчином марганцево-кислого калію або фурациліну

Догляд за вушками немовляти проводять дуже обережно: зовнішній слуховий прохід очищують при необхідності м'яким ватним джгутиком, беручи для кожного вушка окремий

Носик дитини протирають ватним джгутиком, просоченим стерильною олією Подразнення носових ходів рефлекторно викликає чхання, при цьому виділяються кірочки

Використання для туалету очей, вух, носа новонароджених паличок з намотаною на них ватою абсолютно неприпустиме.

Ротик дитини щоденно оглядають для вчасного виявлення афт, ерозій, молочниці Без необхідності слизову оболонку рота протирати не потрібно Якщо виявлена молочниця, проводять обробку 1% розчином бриліантового зеленого

 

ПАТОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ПЛОДУ ТА ПЛОДОВИХ ОБОЛОНОК

За сучасних умов особливого значення набуває пренаталь­на діагностика вад розвитку плоду, оскільки стан екології дов­кілля у вкрай несприятливий спосіб вщбивається на спадко­вості популяції.

Слід розрізняти поняття вродженої та спадкової патології. Причиною спадкових захворювань є патологічна спадковість, одержана організмом дитини через статеві клітини її батьків (хромосомні хвороби), тоді випадки успадкування прослідко-вуються у родоводі. Причинами вроджених захворювань мо­жуть бути чинники зовнішнього середовища, що діють на плід у критичні періоди розвитку.

Впродовж усього гестаційного періоду на плід можуть чи­нити пошкоджуючу дію шкщливі впливи зовнішнього середо­вища. До них належать фізичні чинники (іонізуюче випромі­нювання, температурна дія, вібрація), хімічні (токсичні речо­вини, нікотин, алкоголь), мікробні, медикаментозні На­слідки впливу цих чинників можуть бути неоднаковими у різні терміни вагітності і залежать від стадії внутрішньоутробного розвитку плоду У деякі періоди плід особливо вразливий до шкщливостей довкілля Такі періоди називаються критичними

Передімплантаційний період - до 7-го дня після запліднен­ня. В цей період зародок трофічно не зв'язаний з материн­ським організмом і відносно стійкий до шкідливих впливів.

Період імплантації - 7-8 доба після запліднення. У цей пе­ріод дія пошкоджуючих факторів має ембрюлетальний ефект -імплантація не настає, плідне яйце гине.

Стадія органогенезу і плацентації - з 3-4 до 14-16 тижня вагітності. Найбільш вразливий плід на 3-4 тижні внутріш­ньоутробного розвитку, у цей період шкідливі чинники викли­кають грубі порушення ембріогенезу або загибель зародка.

Період фетогенезу - з 16 до 38 тижня вагітності - розвиток морфофункцюнальних порушень в органах і системах плоду -фетотоксичний ефект. У цей період вади розвитку практично не виникають У плодів жіночої статі під впливом медика­ментозних середників, особливо гормональних, може поруши­тися розвиток статевих органів

Дія шкідливих чинників у перинатальному періоді - у кінці вагітності та під час пологів - викликає порушення адаптації новонародженого до умов позаутробного життя.

У період грудного вигодовування пошкоджуючі чинники хі­мічної природи можуть проникати в організм дитини і вплива­ти, зокрема, на становлення функції нервової системи

Із завершенням плацентації організми матері та плоду фун­кціонують у єдиній системі мати-плід, частину якої становить фетоплацентарний комплекс.

Можливості сучасної пренатальної діагностики дозволяють на ранніх стадіях виявити аномалії розвитку плоду та оцінити функціональні можливості плаценти. Основним методом, що дає змогу неінвазивно, без шкідливого впливу на плодове яйце в ранні терміни діагностувати вагітність та дослідити її прог­ресування і відхилення у розвитку плоду та плодових оболо­нок, є ультразвукове дослідження (сонографія).

ФЕТОПЛАЦЕНТАРНА НЕДОСТАТНІСТЬ (ФПН) - сим-птомокомплекс, зумовлений порушенням транспортної, тро­фічної, метаболічної та ендокринної функцій плаценти внас­лідок виникнення у ній структурних змін. Ці зміни можуть бути викликані ускладненнями вагітності (гестози, загроза пе­реривання, імуноконфліктна вагітність, внутрішньоутробне ін­фікування) та захворюваннями матері (пієлонефрит, гіперто­нічна хвороба, цукровий діабет, анемія). Порушення функції плаценти вкрай негативно позначається на стані плоду.

фПН за перебігом буває гостра і хронічна. Гостра фетоп-лацентарна недостатність виникає при відшаруванні плаценти - різке порушення кровопостачання призводить до гіпоксії або загибелі плоду. Хронічна фетоплацентарна недостатність має тривалий перебіг, супроводжується розладами мікроциркуля-ції в плаценті, хронічним кисневим голодуванням плоду.

Діагностика. Основним методом виявлення ФПН єультра-сонографічна плацентометрія, що дає можливість оцінити товщину, площу та структуру плаценти. Товщина плаценти з 20-го тижня вагітності до 36-го приблизно дорівнює терміну вагітності в тижнях: в 20 тижнів - 20 мм, в 28 -28 мм, в 36 тиж­нів - 36 мм, після цього терміну плацента далі не потовщуєть­ся. Стоншення плаценти (менше 20 мм) або потовщення (біль­ше 50 мм) свідчить про плацентарну недостатність, що наста­ла в результаті внутрішньоутробного інфікування, імунізації тощо.

При плацентометрії проводять оцінку зрілості плаценти за щільністю структури, виділяючи 4 ступені зрілості. III ступінь зрілості плаценти характерний для терміну вагітності 38-39 тижнів, якщо його виявляють раніше, це свідчить про перед­часне старіння плаценти та фетоплацентарну недостатність.

 

ЗАТРИМКА ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО РОЗВИТКУ ПЛОДУ (ЗВРП) або гіпотрофія плоду - патологічний стан, при якому маса новонародженого або біометричні параметри пло­ду не відповідають гестаційному віку.

При підозрі на ЗВРП вагітній проводять комплексне обсте­ження, що включає: 1) визначення висоти стояння дна матки та обводу живота в динаміці (слід враховувати масу тіла вагіт­ної); 2) сонографічну біометрію плоду; 3) оцінку біофізичного профілю плоду; 4) визначення рівня гормонів у організмі мате­рі та навколоплодових водах.

Для оцінки біометрії плоду визначають біпарієтальний розмір голівки (БПР), діаметр грудей та живота, довжину стегна плоду. Гестаційний вік визначають за сукупністю ознак.

Гіпотрофія плоду буває симетрична, коли у розвитку від­стають всі органи плоду, і асиметрична, коли голівка та роз­мір стегна збільшені відповідно до гестаційного віку, а діаметр грудей та живота менші.

У новонароджених при симетричній гіпотрофії при наро­дженні мала маса тіла, таку дитину важко відрізнити від недо­ношеної Симетрична форма зустрічається при тяжких пору­шеннях внутрішньоутробного розвитку, починаючи з II три­местру вагітності. При асиметричній формі ЗВРП у новонаро­джених при нормальній довжині тіла є значний дефіцит маси. Така форма характерна для плодів, у яких несприятливі умови розвитку розпочались у III триместрі вагітності.

Виділяють 3 ступені тяжкості ЗВРП: І ступінь - відставання на 2 тижні; II ступінь - від 2 до 4 тижнів, III ступінь - більше 4 тижнів.

Плід відстає у розвитку через наступні причини:

- хромосомні аномалії та спадкові порушення обміну;

- вроджені вади, зумовлені іншими чинниками;

- пренатальні вірусні інфекції;

- дія іонізуючого випромінювання та лікарських препара­тів;

- патологія плаценти;

- захворювання матері, інтоксикації, недостатнє харчуван­ня.

Діагностика. Регулярне спостереження за вагітною дає змогу акушеру вчасно звернути увагу на недостатнє збільшен­ня розмірів матки. Для уточнення діагнозу використовують УЗД. Сонографічна діагностика ЗВРП грунтується на невідпо­відності фотометричних параметрів плоду тим показникам, які повинні бути при даному терміні вагітності. Використовують дані ультразвукової плацентографії - визначення ступеню зрі­лості плаценти, її розмірів. Ці методи дають можливість на ранніх етапах діагностувати захворювання та розпочати ліку­вання, що полягає у призначенні препаратів, що покращують матково-плацентарний кровообіг (сигетін), мікроциркуляцію в плаценті та реологічні властивості крові (еуфілін, трентал, курантіл, реополіглюкін), мають антиоксидантні властивості (вітамін Є). Посиленню матково-плацентарного кровообігу сприяє також гіпербарична оксигенація.

У дітей, що народилися, ступінь гіпотрофії визначають за масою та довжиною тіла. Гіпотрофією І ступеню вважають дефіцит маси на 15-20% від належної для доношеного новона­родженого; II ступеню - на 21-30%; III ступеню на 31% і біль­ше.

У новонароджених з гіпотрофією спостерігається порушення трофіки шкіри (мацерація, сухість, жовтяничне забарвлення), стоншення підшкірного жирового шару, лабільність темпера­тури, підвищення нервової збудливості, зміна діяльності фун­кціональних систем. Внаслідок виснаження енергетичних за­пасів та порушення матково-плацентарного кровообігу ще внут-рішньоутробно навіть нормальні пологи для таких дітей є ве­ликим навантаженням. Тому частота асфіксії серед них дуже висока. Часто буває аспірація навколоплодових вод з наступ­ною пневмонією.

Такі немовлята потребують ретельного догляду та повно­цінного вигодовування материнським молоком. При необхід­ності використовують білкові препарати, комплекс вітамінів, «ненатал», «пепті-юніор».

 

ВАДИ РОЗВИТКУ ПЛОДУ

В залежності від часу та об'єкту ураження виділяють:

- гаметопатії - захворювання, пов'язані з ушкодженням або аномаліями статевих клітин;

- ембріопатії - захворювання, що виникають у перші 3 мі­сяці вагітності в процесі органогенезу;

- фетопатії - внутрішньоутробне ураження уже сформова­них органів та систем плоду.

Гаметопатії можуть бути зумовлені спорадичними мутаці­ями статевих клітин батьків або передаватися спадкове від від­далених поколінь. Захворювання можуть успадковуватися за домінантним або рецесивним типом. Ризик захворювань з до­мінантним типом успадкування становить 50%. Якщо батьки є носіями однакового рецесивного гена, ризик захворювання становить 25%. Найбільш частими спадковими захворюван­нями є муковісцидоз, фенілкетонурія, адреногенітальний син­дром, хвороба Дауна та ін.

Ембріопатії. Шкідливі впливи у період диференціювання органів можуть призвести до виникнення вад розвитку. В про­цесі органогенезу органи вражаються у такій послідовності: очі - мозок - серце - органи слуху - кістки. Дія шкідливих чинників на плід на 4-6 тижні вагітності призводить до формування у плоду вади серця, на 12-14 тижні - вад статевих органів. Шкід­ливий вплив на плід чинять вірусні захворювання матері (крас­нуха, вітряна віспа, кір, грип), фізичні (рентгенівське, ультра­фіолетове та іонізуюче випромінювання) та хімічні (ртуть, ал­коголь, нікотин, деякі лікарські препарати) чинники, недостат­нє та неповноцінне харчування матері, ендокринні розлади (діа­бет).

Фетопатії. У II і III триместрі вагітності відбувається доз­рівання функціональних систем плоду, становлення функцій, необхідних для виживання дитини у позаутробному середови-

щі. Величезну роль у виникненні фетопатій має плацента. Бар'­єрна функція плаценти є недосконалою щодо багатьох речо­вин, що потрапляють в організм матері. Залежно від інтенсив­ності та тривалості дії шкідливих чинників відбувається зат­римка розвитку функціональних систем плоду того чи іншого ступеню. Так, у хворої на цукровий діабет спостерігається роз­виток плоду з діабетичною фетопатією, що проявляється гі­гантизмом, кардіоміопатією, порушенням функцій ЦНС та процесів обміну. При хронічному вживанні під час вагітності алкоголю у плоду формується алкогольна фетопатія, якій при­таманне відставання маси та довжини тіла дитини, невроло­гічні порушення аж до судомного синдрому, затримка психо­моторного розвитку.

В залежності від виду та важкості ураження в одних випад­ках вади розвитку несумісні з життям, і плід гине ще під час вагітності або невдовзі після народження, в інших, коли спос­терігаються вади лише окремих органів (головного чи спинно­го мозку, верхньої щелепи, губи, пальців, статевих органів), діти народжуються живими і можуть жити довго.

Найчастіше спостерігаються такі вади розвитку:

Гідроцефалія - водянка голови. Виникає через накопичен­ня у шлуночках мозку або в субарахноїдальному просторі знач­ної кількості цереброспінальної рідини. Кістки черепа стон­шуються, голівка значно збільшується у розмірах, шви і тім'­ячка стають широкими. Мозкова речовина зазнає атрофії внас­лідок стиснення рідиною, тому діти нежиттєздатні, вони ги­нуть під час пологів або одразу після народження.

Перебіг пологів при гідроцефалії плоду завжди патологіч­ний. Пологи не можуть відбутися природними пологовими шляхами, бо розміри голівки занадто великі навіть для нор­мального тазу. Якщо розвивається сильна пологова діяльність, може настати розрив матки внаслідок перерозтягнення її ниж­нього сегменту. Важливо відрізнити гідроцефалію від велико­го або велетенського плоду, оскільки розродження шляхом ке­сарського розтину, необхідність якого часто постає при вели­ких розмірах дитини, у випадку наявності вад розвитку недо­цільне.

Досліджуючи вагітну зовнішніми прийомами, виявляють дуже велику голівку плоду. Для уточнення діагнозу використо­вують УЗД. При внутрішньому обстеженні звертають увагу на об'ємну черепну частину голівки, широкі шви та тім'ячка, го­лівка при пальпації м'яка. Пологи ведуть природними поло­говими шляхами, застосовуючи операцію краніотомії: перфо­рують голівку, випускають рідину, після чого пологи відбува­ються самостійно.

Аненцефалія - вада розвитку, при якій розвивається лише лицева частина голівки, а черепна майже відсутня. У такої дитини характерна "жаб'яча" голова: вирячені очі, відкритий рот, шия дуже коротка, склепіння черепа немає. Пологи відбу­ваються самостійно, але без нормального біомеханізму. Діти народжуються мертвими або вмирають невдовзі після поло­гів.

Розщеплення хребта - спостерігається найчастіше у попе­рековій ділянці. Через отвір випинаються мозкові оболонки та спинний мозок, вкритий тонкою шкірою. Перешкод для поло­гів ця вада не становить.

Мозкова грижа - випинання мозкової речовини, вкритої обо­лонками мозку, в ділянці великого тім'ячка. Діти нежиттєз­датні.

Розщеплення або більш точно незарощення верхньоїгуби (за­яча губа) та верхньої щелепи та твердого піднебіння (вовча паща) є вадою розвитку, сумісною з життям, пологи відбува­ються без ускладнень, проте виникають значні проблеми, пов'­язані з порушенням акту ссання у новонародженого. Порож­нина рота і носа при такій ваді сполучені, тому молоко при годуванні дитини може потрапити у дихальні шляхи і спричи­нити асфіксію. Для усунення цих вад проводять пластичні опе­рації для закриття дефектів тканин.

Зарощення задньопрохідного отвору - дуже серйозна вада, яку необхідно діагностувати одразу після народження малюка. У разі невчасної діагностики та відсутності оперативного ліку­вання у перші дні життя дитина гине.

Хвороба Дауна - вроджене захворювання, яке характеризу­ється недорозвитком центральної нервової системи, затримкою розумового і фізичного розвитку, порушенням функції ен­докринної системи та інших органів та систем. Характерний зовнішній вигляд новонародженого: мала голова, сплющена потилиця, косий розріз очей, широке запале перенісся, напів-відкритий рот, деформовані вуха. Діти з такою патологією часто гинуть після пологів, а якщо залишаються жити, відстають у розумовому та фізичному розвитку.

Діагностика. Надзвичайно важлива пренатальна діагнос­тика вад розвитку плоду з метою вирішення питання про до­цільність виношування такої вагітності. У жіночій консульта­ції формуються групи ризику по народженню дітей з вродже­ними вадами та спадковою патологією.

Низький ступінь ризику мають вагітні, у яких в анамнезі було порушення менструальної функції, два і більше самовіль­них викидні в ранніх термінах та загроза переривання даної вагітності.

Середній ступінь ризику - вагітні з патологічним перебігом даної вагітності (багатоводдя, маловоддя, інфекційні, особли­во вірусні, захворювання у другому триместрі даної вагітнос­ті), в анамнезі - мертвонародження, неонатальна загибель ди­тини з незрозумілою причиною, шкідливі фактори на вироб­ництві, вік вагітної старше 35 років.

Високий ступінь ризику - наявність хромосомних аберацій, народження 1-2 дітей з вродженими вадами розвитку або спад­ковою хворобою, перенесене вірусне захворювання у першому триместрі даної вагітності, вік вагітної старше 38 років, неспри­ятливі соціальні аспекти (група ризику по СНІД).

У практику впроваджується двохетапний метод надання спеціалізованої допомоги вагітним жінкам групи високого ри­зику народження дітей з вродженою та спадковою патологі­єю:

І етап - формування потоку вагітних у процесі масового уль­тразвукового скринінгу та масового скринінгу на рівень аль-фафетопротеїну в крові;

II етап - селективний скринінг на рівні медико-генетичного консультування з визначенням ризику народження хворої ди­

тини, проведення пренатальної діагностики, в тому числі із зас­тосуванням інвазивних методів.

Всі вагітні жінки повинні пройти обстеження на рівень аль-фафетопротеїну в крові у терміні 15-19 тижнів вагітності та УЗД у 20-21 тиждень вагітності. Якщо рівень альфафетопротеїну не відповідає нормі для даного терміну вагітності, слід провести поглиблене обстеження з метою виявлення причини.

Усі вагітні у віці 35 років та старші, а також жінки, в анам­незі у яких було народження дітей з вадами розвитку, мертво­народження, викидні повинні пройти генетичне обстеження (се­лективний або вибірковий скринінг). Генні та хромосомні зах­ворювання плоду можна діагностувати шляхом біопсії плодо­вих оболонок. Можливе отримання клітин плоду шляхом ам-ніоцентезу та аспірації навколоплодових вод, отримання крові плоду шляхом кордоцентезу (пункції судин пуповини плоду).

Якщо діагностована вада розвитку плоду, ставлять питан­ня про переривання вагітності.

Одним з методів первинної профілактики вроджених вад розвитку плоду та спадкових захворювань є метод преконцепції.

Медико-генетичне консультування, проведене до зачаття, дозволяє почати лікування майбутніх батьків ще до початку вагітності та забезпечити найбільш сприятливі умови для за­чаття та виношування майбутньої дитини.

Дуже важливо вирахувати фактор часу запліднення, бо зап­ліднення сперматозооном "старої" яйцеклітини може призвести до утворення неповноцінної зиготи і розвитку плоду з аномалі­ями.

Високу ефективність має вживання вітамінів, а також від­мова від куріння, вживання алкоголю протягом кількох міся­ців до запліднення.

Схема проведення преконцепції:

- обстеження подружжя: консультація терапевта, окуліста, невропатолога, ендокринолога; параклінічні обстеження - ана­лізи крові, сечі, крові на цукор, реакція Васермана, реакція на токсоплазмоз, ЕКГ, аналіз сперми чоловіка, тести функціональ-

ної діагностики яєчників у жінки, зокрема, базальна термомет­рія; спеціальні генетичні обстеження (цитогенетичне, сомато-генетичне, урінолізис);

- при виявленні патологічних змін у стані здоров'я подруж­жя - проведення лікування та превентивного нагляду;

- створення оптимальних виробничих та побутових умов, виключення дії потенційних мутагенів і тератогенів, нормалі­зація режиму дня, відмова від куріння та вживання алкоголю;

- облік часу річних, сезонних коливань народження дітей із вродженими вадами розвитку;

- синхронізація овуляції і запліднюючих статевих зносин;

- дієтотерапія - вживання продуктів з високим вмістом ві-таманів групи В, вітамінів С, Є, фолієвої кислоти;

- вітамінотерапія: полівітаміни по 1 драже 2 рази на день, фолієва кислота по 1-2 таблетці на день впродовж 2-3 місяців до зачаття та перших 12 тижнів вагітності.

Застосування методу преконцепції дозволяє значно знизи­ти ризик повторного народження дітей з вродженими вадами розвитку, сприяє зниженню перинатальної смертності.

 

ПАТОЛОГІЯ ПЛОДОВИХ ОБОЛОНОК

Патологія ворсистої оболонки

Міхуровий занесок - одна з форм трофобластичної хвороби (патологія плідного яйця), що характеризується своєрідою змі­ною хоріона. Вона проявляється різким збільшенням розмірів ворсинок і утворенням за їх ходом міхуровоподібних розши­рень, наповнених світлою рідиною, які нагадують грона виног­раду. Міхуровий занесок буває повним і частковим: у першому випадку перероджуються всі ворсинки, у другому - частина їх. При повному міхуровому занеску плід гине завжди.

Трапляється також деструюючий міхуровий занесок, при якому міхурці проростають децидуальну оболонку і занурюють­ся на різну глибину в міометрій (у рідкісних випадках аж до серозної оболонки, тобто крізь всю стінку матки), руйнуючи м'язові елементи і судини, що нагадує ріст пухлини.

Етіологія і патогенез трофобластичної хвороби (у тому чис­лі і міхурового занеску) не вивчені.

Клініка. Міхуровий занесок характеризується такими основ­ними ознаками, кожна, з яких спостерігається не завжди: 1) невідповідністю величини матки та терміну вагітності (розмі­ри матки перевищують нормальні для даного терміну); 2) щіль-ноеластичною консистенцією матки; 3) неодноразовими ма­лими (рідше значними) кров'янистими виділеннями, іноді з пу­хирцями занеску (абсолютна ознака); 4) частим розвитком раннього токсикозу (в рідкісних випадках при великому термі­ні вагітності трапляється пізній токсикоз; 5) відсутністю до­стовірних ознак вагітності (плід не визначається за допомо­гою ультразвукового та рентгенологічного дослідження, паль­пації; серцебиття плоду не вислуховується і не реєструється при апаратному дослідженні; 6) ультразвуковою картиною "сніго­вої бурі" в матці; 7) різким підвищенням рівня гормонів у сечі;

8) розвитком двобічних текалютеїнових кіст (у 30-40% хворих).

Невидалений міхуровий занесок на 5-6-му місяці часто на­роджується самостійно. При деструюючому міхуровому занес­ку може виникнути небезпечна для життя кровотеча.

Небезпека міхурового занеску полягає в тому, що після ньо­го може розвинутися дуже злоякісна пухлина - хоріонепітеліо-ма (найтяжча форма трофобластичної хвороби). Вона швидко росте і дає масивне метастазування (у першу чергу в легені).

Лікування. Після встановлення діагнозу видаляють міхуро­вий занесок із матки. Для цього використовують вишкрібання великою акушерською кюреткою (велика небезпека перфора­ції), вакуум-аспірацію, пальцеве видалення занеску (якщо матка пропускає 1-2 пальці) з наступним вишкрібанням. При вели­ких розмірах матки вдаються до збудження скорочень матки за допомогою окситоцину або простагландинів. За наявності кровотечі, що загрожує життю, показане хірургічне лікування, яке полягає у видаленні матки. Всі видалені тканини обов'яз­ково відправляють на гістологічне дослідження.

Після одержання результату гістологічного дослідження жінку направляють в онкологічний диспансер, де вирішують

питання про необхідність хіміотерапії (метотрексат). Така хвора потребує ретельного медичного нагляду протягом 1,5-2 років у зв'язку з можливістю розвитку хоріонепітеліоми. У перший рік її оглядають щомісяця з визначеням хоріонічного гонадотро-піну, у другий - через кожні 3 міс. У тому разі, коли реакція на хоріонічний гонадотропін виявилася позитивною, хвору госпі­талізують для уточнення діагнозу і лікування. Вагітність про­типоказана протягом 2 років.

Хоріонепітеліома - злоякісна пухлина, яка розвивається з епітеліальних елементів хоріона. Виникає переважно після мі-хурового занеску, але буває і після пологів або аборту. Клініч­ними проявами є поява кров'янистих виділень, підвищення тем­ператури тіла, схуднення. Прогресування пухлини дуже швид­ке, вона швидко росте та метастазує. Іноді з'являється біль у грудях, кашель, кровохаркання. Ці ознаки свідчать про метас­тазування пухлини у легені. Метастази можуть утворюватись у стінках піхви у вигляді вузлів синюшного кольору. Яєчники перетворюються на лютеїнові кісти.

Для підтвердження діагнозу слід зробити вишкрібання по­рожнини матки з наступним гістологічним дослідженням. Лі­кування оперативне - видалення матки з придатками та курс хіміотерапії.

 

Патологія водної оболонки

Багатоводдя. Багатоводдям вважають кількість навколоп-лодових вод більшу за 1-1,5 л. Часто багатоводдя з'являється у вагітних, що перенесли гострі інфекційні захворювання чи мають джерела хронічної інфекції в організмі - пієлонефрит, респіраторні захворювання, специфічні інфекції (сифіліс, хла-міодіоз, мікоплазмоз). При цій патології у багатьох випадках діагностують вади розвитку плоду.

Розрізняють гостре та хронічне багатоводдя. При гостро­му багатоводді за короткий проміжок часу виникає значне збільшення кількості навколоплодових вод, різко збільшуєть­ся об'єм матки, тому вагітна скаржиться на неприємні відчут­тя у животі та попереку, задишку, серцебиття, зумовлені висо­ким стоянням діафрагми. При хронічному багатоводді нако­пичення рідини відбувається поступово, вагітна встигає адап­туватися, тому симптоматика не так різко виражена.

Діагностика грунтується на оцінці суб'єктивних відчуттів, висоти стояння дна матки та обводу живота в динаміці, даних сонографічного дослідження. При зовнішньому акушерському обстеженні виявляють, що матка більша, ніж повинна бути при даному терміні вагітності, напружена, при пальпації визнача­ється флюктуація. Положення плоду нестійке, серцебиття прос­лухати важко. При вагінальному дослідженні - шийка матки вкорочена, внутрішнє вічко пропускає палець або більше (внас­лідок механічного розтягнення), визначається напружений плодовий міхур.

Діагноз потребує уточнення шляхом ультразвукового дос­лідження, при якому визначають масу плоду, кількість навко­лоплодових вод, виявляють вади розвитку плоду.

При багатоводді часто трапляється передчасне перериван­ня вагітності, зумовлене розривом плодових оболонок внаслі­док їх дегенеративних змін на грунті високого внутрішньомат-кового тиску. Вилиття навколоплодових вод при нестійкому положенні плоду може супроводжуватись випадінням пупови­ни, дрібних частин плоду, що дуже ускладнює прогноз пологів.

Ведення вагітності і пологів. Вагітні з багатоводдям повинні бути госпіталізовані у відділення патології вагітних для уточ­нення причин захворювання та проведення відповідного ліку­вання.

Якщо в процесі обстеження були виявлені вади розвитку плоду, несумісні з життям, жінку готують до переривання ва­гітності через природні родові шляхи. При виявлення інфекції проводять антибактеріальну терапію, враховуючи чутливість збудника до обраного антибіотика. З огляду на можливий те-ратогенний ефект багатьох антибіотиків для лікування вагіт­них використувують переважно препарати групи напівсинте­тичних пеніцілінів та цефалоспорини.

У деяких випадках для зменшення кількості навколопло­дових вод вдаються до амніоцентезу з евакуацією зайвої ріди­ни.

Пологи при багатоводді проходять із значними відхилення­ми від нормального перебігу. Надмірна кількість вод призво­дить до перерозтягнення матки і зниження скоротливої здат­ності міометрію, тому у першому та другому періоді пологів буває слабкість пологової діяльності, а у третьому - кровотеча. У першому періоді пологів показана амніотомія. Якщо впро­довж 2 годин після неї не розвинеться родова діяльність, слід розпочати введення утеротонічної суміші. З метою профілак­тики кровотечі в третьому періоді пологів в кінці другого пері­оду необхідно у вену ввести метилергометрин або окситоцин.

Маловоддя. Якщо кількість навколоплодових вод не пере­вищує 500 мл, такий стан вважають маловоддям. Захворюван­ня трапляється рідко, проте серйозно впливає на стан плоду. Часто маловоддя поєднується з гіпотрофією плоду. Враховую­чи участь плоду в утворенні навколоплодових вод, не позбав­лена сенсу гіпотеза про те, що функція нирок гіпотрофічного плоду недостатня, тому знижений діурез, а відтак і кількість амніотичної рідини.

Зменшений об'єм вод не дозволяє їм повною мірою вико­нувати свої функції, тому ріст та розвиток плоду затруднюєть-ся, обмежені його рухи, це призводить до викривлення хребта і кінцівок плоду, появи зрощень між амніоном та шкірою пло­ду, амніотичних тяжів. Під час пологів плодовий міхур не фор­мується, оболонки, натягнуті на голівці плоду, не виконують функції гідравлічного клину і перешкоджають просуванню пе-редлеглої частини. Акушерська допомога починається з амні-отомії. При недостатній силі перейм призначають стимулюю­чу терапію.

 

Аномалії пуповини

Середня довжина пуповини становить 40-60 см, проте пу­повина може бути занадто короткою. Вкорочення пуповини буває абсолютним (менше 40 см) і відносним. Відносно корот­кою вважають пуповину нормальної довжини, яка внаслідок обвиття навколо тулуба, кінцівок чи шийки плоду стала ко­ротшою норми. При різкому вкороченні пуповини у другому

періоді пологів під час проходження плоду пологовими шляха­ми пуповина сильно натягується, що може стати причиною сповільнення просування дитини, відшарування плаценти, гі­поксії та загибелі плоду.

Надмірно довгою вважають пуповину довжиною понад 60 см. Довга пуповина може обвиватися навколо тулуба і кінці­вок плоду, велика її довжина сприяє випадінню пуповини під час вилиття навколоплодових вод.

Несправжні вузли пуповини являють собою потовщення певної ділянки пупкового канатика. Вони зумовлені надмір­ним скупченням вартонових драглів та розширенням вени пу­повини у цій ділянці. Несправжні вузли не порушують кровоо­бігу у пуповині і не впливають на стан плоду та перебіг поло­гів.

Справжні вузли пуповини утворюються в ранні терміни ва­гітності, коли невеликий ще за розмірами плід прослизає у пет­лю пуповини. Якщо вузол не затягується, плід народжується живим. У випадку, коли під час просування пологовими шля­хами вузол затягується міцно, кровообіг плоду припиняється, і плід гине.

 

ПАТОЛОГІЧНІ СТАНИ ПЕРИНАТАЛЬНОГО ПЕРІОДУ

ГІПОКСІЯ ПЛОДУ - це патологічний стан, що виникає внаслідок порушення газообміну і полягає у розвитку кисневої недостатності в його організмі та нагромадженні недоокислених продуктів обміну.

За етіопатогенетичними чинниками розрізняють гіпоксію:

Гіпоксичну - обумовлену зниженням насичення гемоглобіну киснем.

Гемічну - зумовлену зменшенням кількості еритроцитів при анемії у матері або гемолізі еритроцитів плоду при імуно-конфліктній вагітності.

Циркуляторну - при порушенні плацентарного чи пуповин-ного кровообігу.

Тканинну - за умов порушення засвоєння кисню на клітин­ному рівні.

За перебігом гіпоксія може бути хронічна і гостра.

Причини хронічної гіпоксії плоду:

Захворювання матері (серцево-судинні, анемія, захворюван­ня легень, інфекційні хвороби), професійні шкідливості та пов'язані із ними впливи.

Розлади матково-плацентарного кровообігу внаслідок ускладнень вагітності (гестози, багатоводдя, переношування). Патологічні стани плоду (гемолітична хвороба, вади розвитку, внутрішньоутробне інфікування).

Гостра гіпоксія розвивається внаслідок відшарування пла­центи, механічних перешкод циркуляції крові у пуповині -справжній вузол, обвиття навколо шиї та тулуба, перетиснен-ня при несвоєчасному вилитті навколоплодових вод, виснажен­ня компенсаторно-пристосувальних механізмів плоду в процесі пологів і нездатність його організму протистояти змінам окси-генації під час перейм та потуг.

На початкових стадіях порушення дифузії кисню у плода підвищується судинний тонус, тому відбувається перерозподіл крові з переважним кровопостачанням мозку, серця, наднир-ників, - виникає тахікардія плоду, посилення його рухів. На­ступним етапом є розвиток гіпоксії тканин та поява мета­болічного ацидозу. З'являється брадикардія, в навколоплодові води виходить меконій. Якщо гіпоксія прогресує, адаптаційні можливості плоду вичерпуються, кровообіг стає недостатнім для підтримання оксигенації мозку, погіршується мікроцирку-ляція, виникають ділянки ішемії з наступним некрозом, роз­витком незворотних змін, і, як наслідок, плід гине.

Діагностика:

Аускультативно визначаємо порушення частоти та рит­му серцевих тонів плоду: виникає спочатку тахікардія - серце­биття частіше за 160 уд/хв, далі брадикардія - помірна (частота серцебиття нижча за 120 уд/хв), виражена - нижча за 100 уд/хв, найбільш загрозливою ознакою є аритмія серцевих тонів пло­ду. При початкових гіпоксичних змінах тони серця стають дзвінкими, набувають металевого відтінку, надалі - глухими.

Кардіотахографія (КТГ) з проведенням нестресового тес­ту (НСТ). При КТГ визначають базальну частоту серцевих скорочень (ЧСС), ритм, варіабельність серцебиття при функціональних пробах. Моніторне спостереження повинно тривати 30-60 хвилин. Для гіпоксії характерна низька варіабельність ЧСС (монотонний ритм). Використовують на­ступні функціональні проби:

1. Нестресовий тест. У відповідь на ворушіння плоду (реак­тивний НСТ) ЧСС повинна збільшуватись на 15-30 уд/хв. Зни­ження ЧСС свідчить про гіпоксію.

2. Якщо серцебиття не реагує або слабко реагує на рухи пло­ду (нереактивний НСТ), проводять пробу з функціональним навантаженням: впродовж 3-4 хв. вагітна підіймається та спус­кається по двох сходинках. До і після проби визначають ЧСС. При гіпоксії виникає монотонність ритму або з'являється стійка брадикардія.

3. Дихальні проби: при затримці дихання на вдиху в нормі серцебиття сповільнюється в середньому на 7 уд/хв; при затримці на видиху - почащується на 8-10 уд/хв. В умовах гіпоксії плід реагує на ці проби парадоксально.

4. Термічні проби (міхур з льодом або тепла грілка на живіт вагітної). Холодовий тест дає в нормі зменшення ЧСС на 10 уд/хв., теплова - прискорення ЧСС на 10-15 уд/хв. При гіпоксії реакція на проби спотворена.

Оцінка рухової активності плоду за суб'єктивними відчут­тями самої вагітної - якщо за ЗО хвилин жінка відчуває 5 та більше рухів плоду - його стан задовільний. Зменшення кількості рухів є несприятливою ознакою.

Оцінка біофізичного профілю плоду. Якщо за п'ятьма основними параметрами (кількість навколоплодових вод, рухова активність плоду, дихальні рухи, м'язовий тонус, реакція на НСТ) плід отримує 8-10 балів, показань для активних втручань немає, слід повторити оцінку через тиждень. При оцінці в 4-6 балів - повторний огляд через 24 год, якщо стан плоду попередній, то за умови зрілості легень плоду негайне розродження, якщо легені  незрілі  - лікування кортикостероїдами та розродження через 48 год. При оцінці в 0-2 бали - приготуватись до негайних пологів.

Допплерометрія кровоплину в судинах пуповини. Сповільнення кровоплину свідчить про загрозливий стан плоду.

Кордоцентез дає можливість шляхом пункції судин пуповини дослідити кров плоду - рН крові, вміст глюкози.

Амніоскопія - визначаємо наявність меконію в навколоплодових водах.

Лікування. В першу чергу слід лікувати основне захворювання, що спричинило гіпоксію. Застосовують оксигенотерапію: по 10-15 хв. з такими ж інтервалами вагітна вдихає чистий зволожений кисень. Рекомендують також кисневі коктейлі.

З метою покращення окисно-відновних процесів вводять 40% розчин глюкози по 20-40 мл внутрішньовенне або 200-300 мл 20% глюкози у вену крапельне з інсуліном, кокарбоксилазою - 50-100 мг, аскорбіновою кислотою 5% - 5-10 мл. Використовують еуфілін 2,4% -10 мл, курантил 0,5% - 2 мл, сигетин 1% - 2 мл, рибоксин по 5 мл, реополіглюкін - 200 мл, трентал 0,75-1,25 мг/кг маси тіла вагітної для покращення мікроциркуляції в плаценті. Для компенсації ацидозу призначають 5% розчин бікарбонату натрію по 100-150 мл внутрішньовенне.

При загрозі передчасних пологів у вагітних з гіпоксією плоду або при підготовці до передчасного розродження з метою прискорення дозрівання легень плоду і профілактики дихальної недостатності новонародженого використовують синтетичний глюкокортикоїд дексаметазон по 1 мг 4 рази на добу впродовж 3-х діб. Показані також етімізол - 1 мл 1,5% розчину в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду та мукосальван внутрішньовенне.

Оцінку зрілості легень плоду проводять за співвідношенням лецитин/сфінгомієлін (Л/С) шляхом визначення вмісту цих ліпідів у навколоплодових водах. Якщо Л/С коефіцієнт 2:1, необхідно провести комплекс заходів профілактики синдрому дихальної недостатності.

 

АСФІКСІЯ НОВОНАРОДЖЕНОГО

Асфіксія новонародженого - це синдром, що характеризується відсутністю дихання або окремими нерегулярними і неефективними дихальними рухами при наявності серцевої діяльності. Асфіксія - критичний стан новонародженого, обумовлений зниженням кількості кисню в крові плоду.

Причини асфіксії поділяють на:

Центральні - процеси, що супроводжуються пригніченням дихальних центрів. Вони можуть бути наслідком: внутрішньо-утробної гіпоксії плоду; незрілості ЦНС плоду; травми ЦНС плоду; медикаментозної депресії.

Периферичні - зумовлені порушенням оксигенації мозку після народження: непрохідність дихальних шляхів (аспірація навколоплодових вод, меконію, крові); анатомічна чи функціональна незрілість легенів (недостатність сурфактанту);

вроджені вади серця та інші аномалії; важка анемія плоду.

Слід враховувати, що асфіксії новонародженого майже зав­жди передує гіпоксія плоду, цей стан можна розглядати як на­ступну ланку єдиного патологічного процесу, тому на момент народження адаптаційні механізми організму дитини знаходять­ся у стані напруження або на межі зриву. Виходячи з цього, немовля, народжене в асфіксії, потребує невідкладної інтенсив­ної терапії, що проводиться у три етапи: 1) реанімація; 2) інтен­сивне посиндромне лікування; 3) реабілітація.

Для адекватної реанімації надзвичайно важлива об'єктивна оцінка тяжкості асфіксії. Ступінь асфіксіїоцінюється за шкалою, запропонованою Вірджінією Апгар у 1953 p. Шкала включає 5 ознак (дихання, колір шкірних покривів новонародженого, серцебиття, м'язовий тонус, наявність рефлексів), кожна з яких залежно від стану новонародженого оцінюється в 0, 1 або 2 бали. Стан немовляти оцінюється на першій хвилині після народження та повторно на п'ятій хвилині. Оцінка у 8-Ю балів відповідає задовільному стану дитини.

За міжнародною класифікацією (Женева, 1980) виділяють легку і тяжку асфіксію. Легка асфіксія: на 1 хв. за шкалою Апгар стан новонародженого оцінюється у 4-6 балів, через 5 хв - у 8-10 балів. Тяжка асфіксія: на 1 хв. - 0-3 бали, через 5 хв. - 7 балів. Оцінка новонародженого в 7 балів також свідчить про легку асфіксію.

Підготовка до реанімацї новонародженого розпочинається ще до його народження. При гіпоксії плоду, оперативному розродженні, ускладнених пологах, наявності високого перинатального ризику слід заздалегідь викликати у пологову залу неонатолога та реаніматолога, підготувати місце, інструментарій та апаратуру для реанімації, увімкнути систему обігріву столика для новонародженого та кондиціонування дихальної суміші.

Медичний персонал повинен підтримувати певний температурний режим, позаяк немовля легко охолоджується: випаровування навколоплодових вод із шкіри плоду (якщо дитину не обсушили), введення у вену пуповину розчинів низької температури, проведення ШВЛ - усе це призводить до інтенсивних втрат тепла, до спазму периферичних судин і, як наслідок, - до поглиблення ацидозу та зниження активності сурфактанту.

Перший етап реанімації проводиться у пологовій залі.

Реанімаційні заходи проводять неонатолог, реаніматолог, акушер-гінеколог та акушерка.

Послідовність та об'єм реанімації після народження дитини залежать від наявності чи відсутності частинок меконію в амніотичній рідині.

7. Якщо частинок меконію в амніотичній рідині немає, необхідно:

- відділити дитину від матері;

- помістити новонародженого під джерело променевого тепла;

- швидкими промокаючими рухами через пелюшку обсушити шкіру, відкинути вологу пелюшку, немовля покласти на суху;

- забезпечити максимальну прохідність дихальних шляхів:

положення на спині зі злегка закинутою назад голівкою;

- відсмоктати вміст спочатку з рота, потім з носових ходів;

- якщо спонтанне дихання не з'явилось, провести тактильну стимуляцію. Використовується один із трьох прийомів, який повторюється не більше двох разів: подразнення підошви, легкі удари по п'ятці, подразнення шкіри вздовж хребта.

Зміна прийомів та їх багаторазове повторення успіху не дає, але призводить до втрати дорогоцінного часу.

Забороняється: зрошувати дитину гарячою чи холодною водою; давати струмінь кисню на обличчя; стискувати грудну клітку; бити по сідницях.

Якщо частинки меконію в амніотичній рідині є, тобто має місце меконіальна аспірація:

- після народження голівки акушерка відсмоктує вміст верхніх дихальних шляхів;

- після відділення від матері новонародженого переносять на реанімаційний столик та розміщують під джерелом променевого тепла;

- не витрачаючи часу на обсушування, надають положення на спині зі злегка закинутою назад голівкою і валиком під плечі;

- проводять інтубацію трахеї;

- повторно відсмоктують вміст верхніх дихальних шляхів;

- відсмоктують вміст трахеобронхіального дерева через інтубаційну трубку без застосування катетера.

Ці заходи слід виконати не пізніше, як за 20 секунд.

Оцінка по шкалі Апгар в кінці першої хвилини проводиться для визначення ефективності реанімаційних заходів.

Закритий масаж серця

Якщо після 15-30 сек штучної вентиляції легень ЧСС менше 80 за 1 хв. і не зростає, виконують закритий масаж серця, натискуючи на нижню третину грудини двома великими пальцями. Інші 4 пальці обох рук підтримують спинку плоду. Можна натискати вказівним та середнім пальцями однієї руки, тоді спинку плоду підтримує друга рука. Глибина натискування 1- 1,5 см, частота 120 за 1 хв. Для синхронізації штучної вентиляції легень та масажу серця після 1 вдиху роблять З натискування на грудину. Важливо не натискати на мечовидний відросток, щоб запобігти травмі печінки.

Медикаментозна терапія

В пологовій залі застосовуються:

- адреналін - при відсутності серцевих скорочень, або якщо через 15-30 сек. штучної вентиляції легень та закритого масажу серця ЧСС залишається меншою 80 за 1 хв. Використовують 0,1 мл р-ну адреналіну та 0,9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Доза - 0,1 мл отриманого розчину на 1 кг маси. Вводиться внутрішньовенне. При відсутності ефекту -повторюють через кожні 5 хв., але не довше 30 хв.

- 5% розчин альбуміну - при гіповолемії. Доза - 10 мл на 1 кг маси новонародженого, вводять внутрішньовенне.

- натрію бікарбонат 4% розчин - при наявності метаболічного ацидозу. Доза - 4 мл на 1 кг маси, вводять внутрішньовенне не швидше, як за 2 хв.

- антагоністи наркозних засобів: налоксон, бемегрід - при наркозній депресії.

Застосування рекомендованих раніше препаратів (р-н глюконату кальцію, кокарбоксилаза, еуфілін, гормони та ін.) визнано недоцільним.

Другий етап полягає в оцінці ефективності ШВЛ. Через 2-3 хв. ШВЛ припиняють на 15-30 сек, щоб проконтролювати наявність спонтанних дихальних рухів. Якщо самостійне дихання неадекватне, продовжують ШВЛ з позитивним тиском на видиху.

Третій етап - перехід на самостійне дихання, корекція по­рушень метаболізму, профілактика респіраторного дистрес-синдрому (РДС). РДС проявляється клінікою дихальної недос­татності (шумне дихання, задишка, роздування крил носа, втяг­нення міжреберних проміжків, надключичних ямок та надче­ревної ділянки), зумовленою ателектазами в легенях. Для ліку­вання застосовують киснево-гелієву суміш (підігріту) із ство­ренням позитивного тиску на видиху, інфузійну терапію.

Якщо через 15-20 хв. ШВЛ спонтанне дихання не встанов­люється, ставлять питання про припинення реанімаційних за­ходів.

Догляд за новонародженими після реанімації

Немовля з пологової зали переносять у палату інтенсивної терапії. При необхідності вміщують у кювез, проводять окси­генотерапію (киснево-повітряну суміш підігрівають до 31-33° та зволожують). Кожні 3-4 год. змінюють положення тіла, 2-3 рази на добу проводять вібромасаж, інгаляційну терапію.

Перші доби життя новонародженого годують зцідженим материнським молоком спочатку через зонд, потім з пляшеч­ки. Частота годувань - через три години. До грудей матері ди­тину прикладають лише за умови повної стабілізації усіх по­казників життєдіяльності. Перші годування повинні бути нет­ривалими (2-3 хв.), оскільки акт смоктання є великим фізич­ним навантаженням для немовляти і може призвести до появи вторинної асфіксії.

Рання реабілітація новонароджених, що перенесли тяжку асфіксію, триває 5-7 діб. При розвитку ускладнень (аспіраційної пневмонії, гіпоксичної енцефалопатії), їх переводять для по­дальшого лікування у відділ патології новонароджених.

В період реабілітації при відсутності материнського моло­ка можна давати дитині «нутрілон», який близький до грудно­го молока не лише за кількісним та якісним складом, а й за характером засвоювання організмом дитини.

 

ПОЛОГИ ПРИ ТАЗОВИХ ПЕРЕДЛЕЖАННЯХ

Тазові передлежання зустрічаються у 3-4% роділь, проте у 8 разів частіше ускладнюють перебіг пологів. Перинатальна смертність у 4-5 раз переважає втрату дітей у пологах при го­ловному передлежанні Тому пологи при тазовому передлежан-ні розглядають як пограничні між нормальними і патологіч­ними

Тазові передлежання поділяють на сідничні і ніжні. Сідничні передлежання можуть бути чисто сідничними, чи неповними (ніжки плода розміщені вздовж тулуба, передлежать сідниці), і змішаними, чи повними (сідниці плода повернуті до входу в порожнину малого тазу разом з ніжками, які зігнуті в кульшо­вих і колінних суглобах). Ніжні передлежання є повними (пе­редлежать обидві ніжки) і неповними (передлежить одна ніж­ка, друга, зігнута в кульшовому суглобі, лежить вище) Різно­видність ніжних — колінне передлежання (рис. 53, 54, 55).

Причини, які призводять до тазових передлежань, наступ­ні: підвищена чи, навпаки, обмежена рухова активність плода (при багатоводді, маловодді, недоношеній чи багатоплідній ва­гітності, аномаліях розвитку матки); наявність перешкод до вставлення голівки у вхщ у малий таз (вузький таз, передле­жання плаценти, пухлина нижнього сегменту матки), знижен­ня тонусу матки і збудливості її рецепторного апарату.

Діагностика тазових передлежань

Для діагностики тазових передлежань використовують уль­тразвукове дослідження. Даний метод дозволяє визначити положення плода, його передлеглу частину, місце розташуван­ня плаценти, кількість навколоплодових вод та стан внутріш-ньоутробного плоду.

При зовнішньому дослідженні над входом або у вході в по­рожнину малого тазу пальпується неправильної форми перед-легла частина, м'якуватої консистенції, яка не балотує. У дні матки визначається округлої форми щільної консистенції ба­лотуюча голівка. Серцебиття плоду прослуховується вище або на рівні пупка. При повному відкритті маткового вічка і відхо-дженні вод вагінальне дослідження дозволяє отримати чіткі дані про характер передлеглої частини. При чистому сідничному передлежанні знаходять об'ємну м'яку частину, нерідко сідничні горби, крижі, щілину між сідницями, задньопрохідний отвір, статеві органи (у хлопчиків). При змішаному сідничному пе­редлежанні пальпуються ступні і сідниці. Ніжне передлежання діагностується легко — знаходять п'яткову кістку, рівні, ко­роткі пальці, великий палець не відступає і мало рухливий. Знаходження крижів сприяє визначенню позиції та виду.

Розміри плічок і сідниць плоду. Поперечний розмір плічок 12 см, обвід 35 см. Окружність плічок разом з ніжками і руч­ками (при чистому сідничному передлежанні) — 39-41 см. По­перечний розмір сідниць — 9,5 см, окружність — 28 см (при повному ніжному передлежанні). При чистому сідничному пе­редлежанні окружність сідниць — 32 см. Окружність сідниць при змішаному сідничному передлежанні — 34 см.

 

Перебіг вагітності і пологів при тазових передлежаннях

Вагітність при тазових передлежаннях перебігає так само, як при головних. При тазових передлежаннях, починаючи з 28-30 тижнів, призначають корегуючу гімнастику. При відсутнос­ті ефекту у 34-36 тижнів вагітності в умовах стаціонару здій­снюється зовнішній профілактичний поворот плода на голівку за методом Архангельського. У першому періоді пологів мож­ливе передчасне і раннє відходження навколоплодових вод, випадіння пуповини, розвиток аномалій родової діяльності, гі­поксія плоду, інфікування оболонок плаценти, матки і плоду. В другому періоді пологів також можуть виникати ускладнен­ня: слабкість пологової діяльності, гіпоксія плоду і асфіксія но­вонародженого, закидання ручок, розгинання і защемлення го­лівки, утворення заднього виду (рис. 56).

При тазовому пе­редлежанні плода ва­гітну госпіталізують за 10-12 днів до поло­гів для обстеження і складання плану ве­дення пологів. З ме­тою зменшення пе-ринатальної захво­рюваності та смер­тності розродження частіше проводять операцією кесарського розтину.

Показанням до планового кесарського розтину при тазово­му передлежанні є великий плід, вузький таз, перші пологи після 30 років, гіпоксія плоду, пізній гестоз, екстрагенітальна пато­логія, рубці на матці, обтяжений перебіг попередніх пологів чи даної вагітності, передлежання плаценти.

Негайне розродження шляхом кесарського розтину прово­диться при ускладненнях у пологах (слабкість пологової діяль­ності, гіпоксія плода, передчасне відходження навколоплодо­вих вод при слабкості пологових сил).

У 1-му періоді пологів з метою попередження несвоєчасно­го відходження навколоплодових вод, роділлі не дозволяється вставати з ліжка. Пропонується класти роділлю на той бік, куди повернута спинка, щоб запобігти випадінню пуповини. При необхідності лікують слабкість пологової діяльності і гіпоксію плоду.

 

Біомеханізм пологів при тазових передлежаннях

Пологи при тазових передлежаннях проходять у три етапи:

1 етап - народження тазового кінця,

2 етап - народження плечового поясу,

3 етап - народження голівки.

Розрізняють наступні моменти біомеханізму (рис. 57):

1 момент - внутрішній поворот сідничок. Сідниці своїм по­перечним розміром (міжвертельною лінією, Ііпеа intertrochanterica) вставляються в один із косих розмірів пло­щини входу в таз. Першою йде передня сідничка, на ній знахо­диться ведуча точка. Тазовий кінець поступово опускається на тазове дно, де і відбувається поворот, після завершення якого міжвертельна лінія стає у прямий розмір площини виходу із тазу. Передня сідничка прорізується до утворення точки фік­сації.