Хміль Стефан Володимирович акушерство

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Укрмедкнига” Оцифровано: AndriyVakar

1998 E-mail: AndriyVakar@gmail.Com Зміст

РОЗДІЛ  І

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО РОЗВИТОК АКУШЕРСТВА В УКРАЇНІ-6

Медична деонтологія-8

 

РОЗДІЛ  ІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ АКУШЕРСЬКОЇ ТА ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ-10

Організація роботи жіночої консультації-11

Організація роботи акушерського стаціонару-13

Організація акушерської допомоги у сільській місцевості-17

Профілактика гнійно-запальних захворювань в акушерських стаціонарах-18

 

РОЗДІЛ  ІІІ

КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ-24

Зовнішні статеві органи жінки-24

Внутрішні статеві органи жінки-25

Зв'язковий апарат матки та яєчників-29

Кровопостачання статевих органів-30

Інервація статевих органів-31

Фізіологія жіночих статевих органів-31

Будова і розміри жіночого тазу-33

Тазове дно-36

 

РОЗДІЛ  ІV

ЗАПЛІДНЕННЯ. ФІЗІОЛОГІЯ ВАГІТНОСТІ-37

Розвиток плодового яйця-38

Розвиток плоду-41

Ознаки зрілості плоду-42

Будова та розміри голівки і тулуба плоду-43

Адаптація організму матері до вагітності-44

 

РОЗДІЛ  V

ДІАГНОСТИКА ВАГІТНОСТІ-47

Діагностика вагітності ранніх термінів-47

Діагностика вагітності пізніх термінів-49

Методика обстеження вагітних-50

Розміщення плоду у порожнині матки. Акушерська термінологія-53

Визначення терміну вагітності і дати пологів-58

Сучасні методи діагностики стану плоду-59

Ультразвукове дослідження-59

Біофізичний профіль плоду-60

Електро- і фонокардіографія плоду-60

Кардіотокографія-61

Інвазійні методи-62

Взяття мазків-62

Методи функціональної діагностики-63

Цитологічне дослідження піхвових мазків-64

Гігієна вагітних-65

Ведення вагітних у жіночій консультації-68

 

РОЗДІЛ  VI

ФІЗІОЛОГІЯ ПОЛОГІВ-69

Причини настання пологів-69

Готовність організму до пологів-69

Провісники пологів-71

Пологові сили-72

Перебіг першого періоду пологів-72

Перебіг другого періоду пологів-73

Методи реєстрації скорочень матки-74

Біомеханізм пологів при передньому виді потиличного передлежання-75

Біомеханізм пологів при задньому виді потиличного передлежання-75

Перебіг третього періоду пологів-76

Ведення пологів-77

Ведення першого періоду пологів-78

Ведення другого періоду пологів-80

Ведення третього періоду пологів-84

Знеболювання пологів-86

Медикаментозне знеболювання-88

Роль медичної сестри у знеболюванні пологів-89

 

РОЗДІЛ  VII

ФІЗІОЛОГІЯ ПІСЛЯПОЛОГОВОГО ПЕРІОДУ-89

Клінічний перебіг післяпологового періоду-90

Ведення післяпологового періоду-91

Догляд за молочними залозами-93

Тріщини сосків-94

Туалет породіллі-95

 

РОЗДІЛ  VIII

ФІЗІОЛОГІЯ І ПАТОЛОГІЯ ПЕРИНАТАЛЬНОГО ПЕРІОДУ-96

Анатомо-фізіологічні особливості новонароджених-96

Парафізіологічні стани новонароджених-98

Догляд за новонародженим-99

Патологія розвитку плоду та плодових оболонок-100

Фетоплацентарна недостатність-101

Затримка внутрішньоутробного розвитку плоду-101

Вади розвитку плоду-102

Патологія плодових оболонок-106

Патологія ворсистої оболонки-106

Патологія водної оболонки-107

Аномалії пуповини-109

Патологічні стани перинатального періоду-109

Гіпоксія плоду-109

Асфіксія новонародженого-111

 

РОЗДІЛ  ІХ

ПОЛОГИ ПРИ ТАЗОВИХ ПЕРЕДЛЕЖАННЯХ-114

Діагностика тазових передлежань-115

Перебіг вагітності і пологів при тазових передлежаннях-115

Біомеханізм пологів при тазових передлежаннях-116

Ручна допомога при чисто сідничному передлежанні за методом Цов'янова-117

Ручна допомога при ніжному передлежанні за методом Цов'янова-117

Класична ручна допомога-118

 

РОЗДІЛ  Х

БАГАТОПЛІДНА ВАГІТНІСТЬ-119

 

РОЗДІЛ  ХІ

ГЕСТОЗИ ВАГІТНИХ-120

Ранній токсикоз-120

Пізній токсикоз-122

Лікування прееклампсії та еклампсії-127

 

РОЗДІЛ  ХІІ

ЕКСТРАГЕНІТАЛЬНА ПАТОЛОГІЯ І ВАГІТНІСТЬ-129

Вагітність і набуті вади серця-129

Вроджені вади серця-131

Захворювання нирок у вагітних-132

Пієлонефрит-132

Сечокам'яна хвороба-133

Гідронефроз нирок-134

Єдина нирка-135

Анемія і вагітність-134

Цукровий діабет і вагітність-135

Захворювання дихальної системи і вагітність-137

Бронхіальна астма-137

Пневмонія і вагітність-138

Апендицит і вагітність-139

Захворювання жіночих статевих органів і вагітність-140

Фіброміома матки і вагітність-140

Вагітність і кістома яєчника-140

Кандидозний вульвовагініт у вагітних-140

 

РОЗДІЛ  ХІІ

НЕВИНОШУВАННЯ ВАГІТНОСТІ-141

Аборт (викидень)-141

Передчасні пологи-145

Переношена вагітність-147

 

РОЗДІЛ  ХІV

АНОМАЛІЇ ПОЛОГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ-148

 

РОЗДІЛ  XV

РОЗГИНАЛЬНІ ПЕРЕДЛЕЖАННЯ-150

 

РОЗДІЛ  XVІ

НЕПРАВИЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПЛОДУ-153

 

РОЗДІЛ  XVІІ

ПОЛОГИ ПРИ ВУЗЬКИХ ТАЗАХ-154

 

РОЗДІЛ  XVІІІ

ПОЛОГОВИЙ ТРАВМАТИЗМ МАТЕРІ-155

 

РОЗДІЛ  ХІХ

КРОВОТЕЧІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ВАГІТНОСТІ, ПІД ЧАС ПОЛОГІВ ТА У РАННЬОМУ ПІСЛЯПОЛОГОВОМУ ПЕРІОДІ-158

Передлежання плаценти-158

Передчасне відшарування нормально розташованої плаценти-160

Аномалії прикріплення плаценти-161

Гіпотонічні кровотечі-162

Геморагічний шок в акушерстві-164

Синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдром) в акушерстві-166

Емболія навколоплодовими водами-168

 

РОЗДІЛ  ХХ

ПІСЛЯПОЛОГОВІ СЕПТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ-169

 

РОЗДІЛ  ХХІ

АКУШЕРСЬКІ ОПЕРАЦІЇ-175

Підготовка хворої до операції-175

Обов'язки операційної медичної сестри-176

Підготовка рук персоналу перед операцією-177

Класифікація акушерських операцій-178

Операції, що зберігають вагітність-179

Операції штучного переривання вагітності-179

Операції, що готують родові шляхи-181

Операції, що виправляють положення плоду-182

Зовнішній поворот плоду-182

Класичний зовнішньо-внутрішній поворот плоду на ніжку-183

Родорозрішуючі акушерські операції-184

Акушерські щипці-184

Кесарський розтин-186

Плодоруйнівні операції-188

Краніотомія-189

Ембріотомія-189

Клейдотомія-190

 

РОЗДІЛ  ХХІІ

ІЗОАНТИГЕННА НЕСУМІСНІСТЬ КРОВІ МАТЕРІ І ПЛОДУ-190

Антенатальна діагностика гемолітичної хвороби-190

Ведення вагітності-191

Гемолітична хвороба новонароджених-192

Профілактика резус-сенсибілізації-192

 

РОЗДІЛ  ХХІІІ

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА В АКУШЕРСТВІ-192

 

РОЗДІЛ  ХХІV

РОЛЬ ПЛАНУВАННЯ СІМ'Ї В ОХОРОНІ РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ'Я ЖІНКИ-196

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО РОЗВИТОК АКУШЕРСТВА В УКРАЇНІ

Акушерство (від франц. accoucher — народжувати) — га­лузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патоло­гічні процеси, пов'язані з вагітністю, пологами та післяполо­говим періодом, а також методи діагностики, лікування та про­філактики ускладнень вагітності та пологів.

Акушерство — одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї із старших жінок у родині. На подальших етапах розвит­ку суспільства з'явились люди, що почали займатись лікуван­ням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знання у них були примітивними, проте деонтологічні принципи — досить високими: варто лише згадати, що за біблійними свід­ченнями баби-сповитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонароджених хлопчиків (Кн. Вихід, 1).

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-ві­дуни, обавники, потворники і кудесники, — у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знан­ня стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському мо­настирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі цер­кви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Пе­реяславський (XI ст.) «...зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування

іже не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли «муд­рістю книжною», знали "властивості лікувальних рослин і без­коштовно лікували кожного, хто звертався до монастиря.

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродія (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іме­нем Зоя. Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медич­на книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій викла­дено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського універси­тетів, учителем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У XVI-XVII ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими брат­ствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпи­талі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпи­талі та школи утримувала разом з міщанами українська шлях­та. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — ви­сокоосвічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друку­вання Пересопницького Євангелія; сестри Олена і Софія Чар-торийські заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшка Гулевичівна Лозка створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганна Гойська обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїна Могилянка, княгиня Вишнівецька, стала фундаторкою Прилуцького, Ла-динського, Лубенсько-Мчарського монастирів, що були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі у війні по­ранення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, аптекарські городи, карантини, шпи­талі. У XVIII ст. у Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи — Києво-Могилянська Академія. Ректор Академії Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертацію з «фізіоло­гії» про причину нетлінності тіл печорських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кордоном. І тому син полтавського священика Нестор Максимович Максимович-Амбодик (1744-1812) їде 1770 року до Страсбурзького університету і навчається там коштом «го-ліцинської» стипендії, фундаторка цієї стипендії, княгиня Ка­терина-Смарагда Голіцина (1720-1761) за життя страждала на «делікатну жіночу неміч» і побажала позбавити інших жінок від таких страждань. Вона залишила великий спадок, на від­сотки від якого здобули освіту в Страсбурзі, «славному своїм акушерством», Нестор Максимович, основоположник науко­вого акушерства і автор першого підручника російською мо­вою «Мистецтво сповивання», Олександр Шумлянський (1748-1795), що захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-Боумена), а далі працював «градським акушером» у Москві і по­мер у бідності, хоч заслуги його вже визнала вся Європа, а Париж вшанував титулом «члена-кореспондента», відомі лі­карі та науковці І.Руцький, М.Тереховський, С.Леонтович. У Лейдені (1780) захистив дисертацію на акушерську тему «Про переваги симфізеотомії перед кесаревим розтином» майбут­ній славетний епідеміолог, уродженець села Янівка Чернігів­ської губернії Данило Самойлович.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології посів Іван Пав­лович Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок. Блиску­чий хірург, І.П.Лазаревич зробив першу в Росії оваріотомію. На Лондонській виставці 1873 p. за створення «Атласу гінеко­логічних та акушерських інструментів» і прямих акушерських

щипців, які стали відомі в Європі як «російські щипці», профе­сор Лазаревич був нагороджений золотою медаллю.

У Київському університеті св.Володимира, створеному у 1834 році, медичний факультет був відкритий 1841 року. Ка­федру акушерства та гінекології очолив А.П.Матвєєв (1816-1882). Саме А.П.Матвєєв запропонував метод профілактики го-нобленореї шляхом закапування очей новонароджених 2% розчином азотно-кислого срібла. При клініці він організував школу для акушерок і написав для них спеціальний посібник.

Наступник О.П.Матвєєва, Георгій Єрмолайович Рейн, впро­ваджував у практику асептику та антисептику, успішно здій­снив 18 оваріотомій, був організатором Київського акушерсько-гінекологічного товариства.

Велику роботу щодо організації пологових будинків в Ук­раїні провів професор Г.ф.Писемський (1862-1937). З його іні­ціативи було відкрито перший колгоспний пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві, створено перші палати патології вагітних.

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у проб­лему знеболення пологів. Основи психопрофілактичної підго­товки вагітних до пологів заклали харківські професори К.І.Платонов і І.З.Вельвовський. Цей метод дістав визнання у багатьох країнах світу. О.Ю.Лурьє (1897-1958), професор Київ­ського медичного інституту, почав запроваджувати масове знеболення пологів фармакологічними засобами.

Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною родопоміччю було охоплено майже 100% жінок у містах і 70-80% у селах. Потреба в сільських пологових будинках зменшилася, вони по­ступово почали закриватися, профілактичну допомогу переб­рали на себе фельдшерсько-акушерські пункти, а стаціонарне лікування хворі із сільської місцевості отримували у централь­них районних та дільничних лікарнях.

У повоєнні роки з ініціативи О.Ю.Лурьє було запровадже­но метод масових профілактичних онкооглядів жінок, що шля­хом ранньої діагностики дало змогу зменшити кількість ви-

падків запущеного раку жіночих статевих органів. Позитивну роль відіграло об'єднання консультацій для жінок з пологови­ми будинками і гінекологічними стаціонарами в єдиний ліку­вально-профілактичний заклад. Ці заходи сприяли кращій ор­ганізації обслуговування вагітних, роділь і породіль, гінеколо­гічних хворих, підвищенню кваліфікації лікарів.

Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих навчальних закладах — академіях, університетах. Середніх медичних пра­цівників навчають у коледжах, медичних училищах та вищих навчальних закладах. Практичну родопоміч здійснює біля 12 тисяч акушерів-гінекологів та 40 тисяч медичних працівників середньої ланки.

 

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

Медичні сестри надають лікувально-профілактичну допо­могу жінкам у жіночій консультації, маніпуляційному кабінеті та операційній, у гінекологічному відділенні акушерсько-гіне­кологічного об'єднання, а також можуть працювати у відділенні новонароджених пологового стаціонару.

За визначенням ВООЗ (1967) «Медична сестра — це особа, підготовлена за основною програмою сестринського навчан­ня, яка має достатню кваліфікацію і право виконувати в своїй країні дуже відповідальну роботу з сестринського обслугову­вання з метою зміцнення здоров'я, запобігання хворобам і дог­ляду за хворими».

Основною функцією медичної сестри є догляд за хворими та виконання призначень і вказівок лікаря, під керівництвом якого вона працює. Професіоналізм медсестри полягає у чіт­кому виконанні своїх обов'язків, бо від цього значною мірою залежить ефективність лікування.

Робота середнього медпрацівника на різних ділянках вису­ває відповідні вимоги до її кваліфікації і разом з тим має певні особливості щодо вимог деонтологічних.

Жіноча консультація

Акушерка жіночої консультації працює з вагітною жінкою з ранніх термінів вагітності до пологів, а також у післяполого­вому періоді. Іноді жінка хоче перервати вагітність, звертаєть­ся за направленням на штучний аборт. У такому випадку лікар разом з акушеркою повинні вжити усіх засобів, щоб перекона­ти жінку у необхідності зберегти вагітність, пояснити згубний вплив аборту на організм та репродуктивну функцію. Якщо жінка вирішила виношувати вагітність, її слід поставити на облік та пояснити важливість регулярного відвідування кон­сультації, вчасного обстеження.

Часто жінок турбує страх перед можливими ускладнення­ми вагітності та пологів. Використовуючи величезну психоте­рапевтичну силу слова, медичні працівники повинні керувати емоційним станом вагітної, усуваючи нервове напруження та негативні емоції.

Особливо відповідальним є проведення психопрофілактич­ної підготовки вагітних до пологів. Завдання такої підготовки — зняти психічну напругу і страх перед пологами, сформувати у корі головного мозку позитивну домінанту пологів, переко­нати жінку у сприятливому закінченні пологів для матері і малюка. Такі заняття мають бути не просто інформацією про перебіг пологів та поведінку роділлі під час першого, другого та третього періодів, але й нести лікувальне психотерапевтич­не навантаження, тому медичний працівник, котрий проводить ці заняття, повинен не лише бездоганно володіти матеріалом, але й бути доброзичливою, чуйною людиною.

Акушерський стаціонар

Організація роботи акушерського стаціонару з роділлями, вагітними та їхніми родичами багато в чому залежить від пер­соналу, що працює в приймальному відділенні. Акушерка, що працює у цьому відділенні, повинна бути досвідченою, оскіль­ки перед нею стоять важливі фахові завдання, які вона має ви­рішувати інколи за лічені хвилини. Іншим важливим завдан­ням є привітне, уважне ставлення до роділлі. З першої хвилини перебування в пологовому стаціонарі жінка повинна відчува­ти, що вона знаходиться під постійним контролем, тому най­менші відхилення від фізіологічного перебігу пологів будуть негайно виявлені і усунені. Усвідомлення цього знімає зайву емоційну напругу.

Під час пологів роділля повинна бути оточена постійною увагою лікаря та акушерки. Персоналу пологового будинку слід стежити за кожним своїм словом, бо інколи обговорення ре­зультатів обстеження в присутності роділлі може бути сприй­нято жінкою, яка не знає акушерської термінології, неадек­ватно, може викликати страх та негативні емоції. За жодних умов роділля не повинна втрачати контролю над собою, бо це ускладнює роботу персоналу і може спричинити ускладнення під час пологів, якщо жінка не виконує розпоряджень акушер­ки, неправильно тужиться та ін.

У післяпологовому періоді акушерка повинна забезпечити психологічний комфорт матерям і немовлятам, допомагати породіллям у вигодовуванні малят та зціджуванні молока, пам'ятаючи, що процес лактогенезу регулюється корою голов­ного мозку і негативні емоції, сльози можуть загальмувати ви­роблення молока.

Матерів, які втратили дітей у пологах, слід помістити в ок­рему палату, щоб не посилювати їхніх важких переживань виг­лядом породіль, що годують немовлят.

Відділення патології вагітних

Приміщення цього відділення має знаходитися подалі від пологових відділів і палат новонароджених, щоб вагітних не турбували зайві звуки. Слід забезпечити хворим повноцінний відпочинок вдень і вночі.

Особливої уваги потребують жінки, котрих готують до пла­нового кесарського розтину. З ними слід щоденно працювати, щоб переконати у необхідності операції, усунути страх за себе і за майбутню дитину. Варто наводити приклади інших жінок, які перебували разом з вагітною у відділенні патології і наро­дили здорових дітей.

Високий рівень фахових знань та умінь, точність у вико­нанні призначень, тактовність, людяність, уважність, самов­ладання, чуйність — ці якості конче необхідні медичній сестрі.

Останніми роками роль середнього медичного персоналу значно зросла. Медичні сестри почали працювати із складною технікою, виконувати відповідальні маніпуляції, це вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконалення ними своїх знань.

Проте надзвичайно важливим залишається спілкування із хворими. Жоден комп'ютер не може замінити людського сло­ва, щирого співчуття та вчасної допомоги. Особливістю робо­ти в акушерстві та гінекології з деонтологічної точки зору є необхідність врахування своєрідності жіночої психіки, зокре­ма, психіки вагітної жінки. Медична сестра своїми діями, по­ведінкою та словом повинна створювати у хворої оптимістич­ний настрій, впевненість у швидкому одужанні чи сприятливо­му закінченні пологів, якщо йдеться про роділлю. Не слід ін­формувати хворих про результати аналізів, висновки лікарських консиліумів, висловлювати свої прогнози щодо термінів ліку­вання, розповідати про об'єм оперативних втручань. Таке пра­во має тільки лікар. Якщо у медсестри виникли сумніви у пра­вильності лікарських призначень, вона повинна негайно звер­нутися до лікуючого лікаря, в жодному разі не обговорюючи це з хворими або іншими особами.

Слід враховувати, що за особливостями свого фаху медичні працівники гінекологічних та акушерських стаціонарів часто мають справу з фактами, що стосуються інтимного життя па­цієнток, тому необхідна велика обережність у спілкуванні з ними та їхніми родичами, бо розголошення лікарської таєм­ниці може мати дуже серйозні наслідки.

Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деон-тологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування жінок.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ АКУШЕРСЬКОЇ ТА ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ

Надання висококваліфікованої спеціалізованої допомоги ва­гітним жінкам, роділлям, породіллям, догляд за здоровими но­вонародженими, надання допомоги недоношеним та хворим новонародженим — основні завдання акушерства та перинатології.

Для надання цієї допомоги в Україні існують пологові бу­динки, які можуть бути як самостійними закладами, так і вхо­дити до складу багатопрофільних міських лікарень. У централь­них районних лікарнях така допомога надається у пологових відділеннях.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ЖІНОЧОЇ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Амбулаторна допомога вагітним жінкам надається дільнич­ним гінекологом у жіночих консультаціях. Жіноча консульта­ція є передовою ланкою служби і основні завдання її такі:

— диспансеризація вагітних жінок з виділенням груп ризи­ку;

— профілактика і раннє виявлення ускладнень вагітності, екстрагенітальних та післяродових ускладнень;

— надання гінекологічної допомоги;

— здійснення заходів з планування сім'ї;

— виявлення передракових захворювань у жінок;

— організація профілактичних оглядів та диспансеризація гінекологічних хворих;

— проведення санітарно-освітньої роботи.

В останні роки з метою інтеграції акушерсько-гінекологіч­ної допомоги із загальнолікувальною мережею створюються об'єднані акушерсько-терапевтично-педіатричні комплекси. Їхньою метою є всебічна допомога жінкам. Завдяки створен­ню цих комплексів здійснюється безперервність допомоги ва­гітним та новонародженим, підготовка дівчаток до материн­ства, виявлення і лікування екстрагенітальної патології у ва­гітних, підготовка їх до розродження. В межах такого комплексу можна більш раціонально використовувати лабораторні мето­ди діагностики, консультації спеціалістів для обстеження ва­гітних жінок, а також техніку і апаратуру.

Диспансеризація вагітних розпочинається із виявлення ва­гітності і взяття жінки на облік. Дуже важливо, щоб вагітна була поставлена на облік і обстежена до 12-ти тижнів вагітнос­ті. При цьому з'ясовують дані загального та акушерського анам­незу, умови життя та роботи, наявність чи відсутність профе­сійно шкідливих факторів, що можуть негативно вплинути на розвиток плоду та перебіг вагітності. Потім лікар проводить детальне акушерське дослідження, виявляє наявність вагітності та її термін, визначає передбачуваний термін пологів, а також об'єктивне обстеження систем і органів.

Акушерка проводить вимірювання зросту, артеріального тиску на обох руках, зважування вагітної. Окрім цього роб­лять обстеження на СПІД, сифіліс, вірусний гепатит. Визнача­ють групу крові, резус-фактор, а також біохімічні показники крові: цукор, загальний білок, білірубін, а при необхідності — трансамінази, креатинін та деякі інші показники. Проводять загальний клінічний аналіз крові та сечі, дослідження мазків із цервікального каналу, піхви та уретри на наявність гонококів, трихомонад та інших збудників, уточнюють ступінь чистоти вагіни, із носоглотки беруть мазки для виділення золотистого стафілококу. Вагітну обстежують терапевт, стоматолог, ото­ларинголог, а при потребі й інші спеціалісти. Під час першого відвідування всі дані, що отримані при обстеженні жінки, зано­сяться в індивідуальну карту вагітної та породіллі. Відвідуван­ня лікаря при нормальному протіканні вагітності має бути та­ким: відвідування — через 7-8 днів для підведення підсумків аналізів і заключень консультантів, потім у першій половині вагітності — 1 раз на місяць, у другій — 2 рази на місяць, а з 32 тижнів вагітності — 3-4 рази на місяць.

Таким чином, оптимальна кількість відвідувань — 14-16 протягом усієї вагітності.

Під час кожного повторного відвідування проводиться за­гальне і акушерське обстеження (висота дна матки, обвід жи­вота, положення, передлежання плода, серцебиття), вимірю­ється артеріальний тиск, визначається наявність чи відсутність набряків, проводиться зважування вагітної для визначення прихованих набряків. Загальний аналіз крові проводиться 3-4 рази, аналіз сечі — при кожному відвідуванні (у сечі необхідно визначити наявність білка, цукру, відносну щільність). Реакція Вассермана проводиться двічі — при взятті на облік і в другій половині — перед наданням дородової відпустки.

Дуже важливо, щоб лікар своєчасно виявляв групи підви­щеного ризику і проводив диференційоване диспансерне спос­тереження за вагітними в цих групах.

Під час відвідування лікаря вагітна жінка повинна отрима­ти чітку інформацію про шкідливий вплив на організм плоду наркотиків, нікотину, алкоголю, медикаментів, що мають те-ратогенну дію. Згідно законодавства, жінок, які працюють на виробництві, де є професійно-шкідливі фактори (смоли, пести­циди, гумовий клей і ін.), переводять на іншу роботу із збере­женням середньомісячного заробітку. Всі вагітні мають право на звільнення від нічних змін, відряджень.

У 30 тижнів вагітним жінкам надається відпустка по вагіт­ності та пологах на 112 днів. При виявленні відхилень від нор­мального перебігу вагітності жінки направляються в стаціо­нар, а в групах підвищеного ризику проводиться планова гос­піталізація в різні терміни (у залежності від патології, з приво­ду якої вагітна спостерігається саме в цій групі). Всі дані про перебіг вагітності заносяться в обмінну карту вагітної, з якою вона поступає в стаціонар. Дані стаціонару (відділення патоло­гії чи пологового відділення) теж заносяться в цю карту і пере­даються в жіночу консультацію. Таким чином забезпечується безперервність спостереження за вагітною та породіллею.

Важливим розділом роботи жіночої консультації є фізіопсихопрофілактична підготовка вагітної до родів, яка прово­диться акушерами, педіатрами і, бажано, психологом.

Разом з лікарем на дільниці працює медична сестра або аку­шерка.

До її обов'язків входить:

1. Готувати інструментарій для проведення прийому.

2. Зважувати вагітну, вимірювати артеріальний тиск.

3. Допомагати лікареві при огляді жінки.

4. Брати мазки на різні види досліджень.

5. Виписувати направлення на аналізи, консультації спеціа­лістів.

6. Виконувати призначення лікаря.

7. Здійснювати патронаж вагітних та породіль, диспансер­них хворих.

8. Брати участь в онкопрофоглядах.

9. Вести документацію по диспансеризації хворих.

10. Проводити санітарно-освітню роботу.

Після пологів акушерка чи медсестра відвідує породіллю в перші 10 днів, передусім жінок з ускладненим перебігом поло­гів, екстрагенітальною патологією, а також тих, які не з'явля­ються повторно у встановлений термін. Породілля відвідує лі­каря двічі — через 10 днів після виписки із пологового будинку і через 6-8 тижнів. Після завершення вагітності та післяполо­гового періоду жінка знімається з диспансерного обліку.

Основними показниками роботи консультації стосовно об­слуговування вагітних є рівень материнської та перинатальної смертності, відсоток невиношування, наявність пізніх гестозів, особливо важких форм, а також співвідношення між кількістю пологів та абортів.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ АКУШЕРСЬКОГО СТАЦІОНАРУ

Структура акушерського стаціонару:

1. Приймально-пропускний блок.

2. фізіологічне (перше пологове) відділення.

3. Обсерваційне (друге пологове) відділення.

4. Відділення новонароджених.

5. Відділення патології вагітних.

Якість роботи акушерського стаціонару залежить від рівня організації і злагодженості в роботі всіх його основних ланок:

приймально-пропускного блоку, фізіологічного та обсервацій­ного акушерських відділень, відділення новонароджених, від­ділення патології вагітних.