Не сушити дитину формальними вимогами риторики

Убозтво думок гірше, ніж їх надмірність. Від дітей не можна ні вимагати, ні сподіватися досконалої мови. Природжений нахил, сповнений радощів і прагнення до благородного, привабливіший, подібно до того, як таку ж привабливість має дух, повний широких задумів. В мені ніколи не викликало якоїсь досади що-небудь надмірне, що можна спостерігати в учня такого віку. Я навіть бажав би, щоб самі вчителі дбали про те, щоб за прикладом годувальниць живити ще ніжний розум м'якою їжею й дозволяти дітям немовби впиватися своєрідним молоком приємнішого навчання. Адже ж і тіло стає гладким, коли його ніби стискає поступово визріваючий вік. Це ознака майбутньої сили. Тим часом дитині, що починає рано діяти всіма членами, звичайно потім загрожує худорба й кволість. Отже, нехай цей вік дерзає на багато і нехай винаходить і радіє з винайденого, хоч би останнє не завжди було досить серйозним і ґрунтовним. Плодючість легко ослабити, але ніякими зусиллями не можна подолати безплідність. У мене мало надій на ту дитину, в якої розум діє з завчасною перебірливістю. Я передусім бажав би, щоб у ній був достаток і навіть надмір змісту. Багато з цього надалі відійде з роками, багато зменшить розум, і дещо зменшиться у зв'язку з самим застосуванням, аби було з чого зменшувати. Інакше буде так, як коли б ми витягали (з металу) тоненьку смужку, яка легко ламається від дотику різця. З того, що я кажу про цей вік, найменше дивуватиметься той, хто прочитає у Ціцерона: «Я бажаю, щоб продуктивність розуму в юнака виходила і за межі». Тому слід насамперед, і саме навчаючи хлопчиків, уникати сухих учителів, подібно до того, як сухий і безвільний ґрунт цілком невідповідний для ще ніжних рослин. Від цього в дітях зароджується свідомість свого безсилля, і вони немов би хиляться додолу.

Як треба писати

Писати треба якнайпильніше та якнайбільше. Подібно до того, як земля, чим сильніше вона спушена, тим більше здатна для проростання і живлення насіння, так і успішність у заняттях, не поверхово здобута, дає рясніші плоди навчання і надійніше їх зберігає. Інакше і сама здатність говорити без підготовки породить лише даремну багатослівність і слова, «що на вустах народжуються». Тут головний корінь, тут основа.

Про пам'ять

Дехто вважає, що пам'ять є лише дар природи. Без сумніву, від природи в цьому випадку багато залежить, але все ж пам'ять, як і інший природний хист, може зміцнюватися завдяки культурі.

Я не вважаю за потрібне спинятися на тому, що саме створює пам'ять. Щоправда, багато людей вважає, нібито в душі залишаються певні сліди, подібно до того, як на воску залишаються відбитки персня. Та я не вірю цьому і вважаю, що коли йдеться про гіршу чи кращу пам'ять, то це стосується власне хисту душі.

А якщо хто-небудь спитає мене, які ж найкращі засоби, щоб зміцнити пам'ять, я відповім: вправляння й праця. Багато заучувати, багато про що міркувати, і, якщо можна, — кожного дня — ось наймогутніший засіб. Ніщо так не зміцнюється від старанності, й ніщо не слабне так від недбалості, як пам'ять. Для цього, як я вже сказав, треба, щоб діти змалку вивчали напам'ять якнайбільше. Та й у кожному віці той, хто візьме на себе роботу розвинути пам'ять за допомогою занять, повинен спершу перебирати в пам'яті написане й прочитане і пережовувати це подібно до того, як пережовується одна й та ж їжа.

7