Навчання граматики

Ось дві частини, що стосуються роботи вчителя граматики: перша стосується основ мови й називається методичною, друга має справу з читанням авторів і зветься історичною. Додамо до цього ще й кілька початкових вправ для дітей, поки вони, через своє малолітство, не можуть ще навчатися в ритора. Приміром, нехай вони Езопові байки, які мають безпосередньо прийти на зміну казкам няньок, переказують чистою мовою, без будь-яких надмірних перебільшень. Далі нехай ці красні байки, вже у вигляді переказу, розповідають у письмовій формі. Також слід переказувати вірші прозою, спершу висловлювати їх зміненими словами, далі надавати їм сміливіших зворотів, відповідно скорочуючи та прикрашаючи їх, і в той самий час додержуючись змісту, який вкладає в них автор вірша.

Про музику

Ніхто не матиме сумніву, що й мужі, уславлені своєю мудрістю, цікавилися музикою. Так, Піфагор та його послідовники дотримувалися погляду, який має свій початок, звичайно, з давніх-давен, що самий світ створений за тим способом, який пізніше почала наслідувати ліра. І не вдовольняючись погодженістю різнорідних елементів, яку вони називають гармонією, вони також приписували особливі звуки цим рухам тіл. Платон у деяких своїх творах, особливо — в «Тімеї», може бути зрозумілий тільки тим, хто опанував також цю частину науки. Та що й казати про філософів, коли проводир їх, Сократ, не соромився навіть у старості вчитися грати на лірі. Про найвидатніших полководців розповідають, що вони грали на струнних та духових інструментах, а війська лакедемонян збуджувалися в битві деякими музичними мелодіями. Для якої іншої мети існують роги та сурми в наших легіонах? Чим сильніше сукупно гримлять їхні звуки, тим голосніша військова слава римлян. Тому Платон небезпідставно вважав, що державному мужеві, якого називають політиком, теж потрібна музика. І керівники тієї секти, яка одним здається вельми суворою, іншим — дуже жорстокою, додержувалися того погляду, що деяким з їхніх мудреців варто було б віддати певну увагу цим заняттям. І Лікург, автор дуже жорстоких для лакедемонян законів, схвалював музичні заняття. Та, очевидно, і сама природа дала її нам, немов подарунок, щоб легше зносити працю, оскільки музика навіть полегшує роботу гребців. І це спостерігаємо не тільки в таких видах роботи, де зусилля багатьох, що їм передує який-небудь приємний голос, спрямовуються до однієї мети, але навіть і втома того, хто працює на самоті, меншає від співу, хоч би який він був недоладний.

Тепер розгляньмо, яку користь здобуває з цього мистецтва спеціально майбутній оратор. У музиці є розміри двох родів: одні стосуються голосу, другі — рухів тіла (жестів). Щодо тих і інших потрібна певна міра. Арістоксен, спеціаліст з музики, поділяє зміст голосу на ритм і мірні звуки (або мелодію). Перший виявляється в модуляції, чи правильному чергуванні звуків, другі виявляються у співах та музичних звуках. Хіба це все не потрібне ораторові? Одне стосується рухів тіла, друге — розміщення слів, третє — змін голосу, і це все необхідне для оратора. Якби тільки у віршах та піснях потрібна була певна структура та вільне сполучення слів, то для ораторської дії це все було б зайвим. Але і в мові, як і в музиці, сполучення й звуки розташовуються також різноманітно і відповідно до речей. Про речі величні співають — і в розумінні голосу, і в розумінні модуляції — підвищено, про речі приємні — ніжно, про речі середнього типу — плавніше, і в усіх випадках спостерігається відповідність до почуттів, які ми бажаємо висловити. Подібно до цього і в оратора піднесення голосу, його послаблення, його переливи скеровані на збудження почуття в слухачів. Одним розташуванням слів і однією модуляцією голосу ми викликаємо обурення в судді, іншими особливостями мови та голосу ми збуджуємо жалість. Адже навіть з допомогою музичних інструментів, які не можуть зобразити людську мову, ми вміємо приводити душі в різний стан. Рухи тіла мають бути благопристойними та ритмічними, і вони теж залежать від музики.