Приклад з практики

Хлопчик, дванадцять років. Завжди вчився і поводився добре. Останнім часом з'явилися проблеми в поведінковому плані, які виражалися у вибуховому, імпульсному реагуванні на зовнішні подразники. Причому сила реагування не відповідала силі подразника. Мати пояснювала це його особовими особливостями, такими як високе відчуття гідності і незалежність. Вчитель бачив в цьому невихованість і виклик загальноприйнятим нормам. Конфліктна ситуація загострилася в кінці четвертого класу, коли до кінця року залишалося не більше півтора місяців. Класний керівник написала доповідну записку завучу, що займається молодшими класами, в якій описувала дитину з самих негативних сторін. Мати була обурена, оскільки, по-перше, була не згодна з подібною характеристикою свого сина, по-друге, не розуміла, навіть якщо її дитина дійсно така погана, чому класний керівник не хоче дати йому спокійно доучитися до кінця року, тим паче, що потім він перейде в п'ятий клас і даному вчителю не «загрожує» зустріч з ним в наступному навчальному році. Консультантом був проведений аналіз ситуації. Окрім бесіди з матір'ю було потрібно додаткові окремі зустрічі з дитиною і викладачем. Було виявлено: сімейна ситуація в цілому сприятлива, відносини матері з дитиною характеризуються як теплі, дружні, але стиль виховання — потурання. У дитини: високий інтелект, високий рівень тривожності, занижена самооцінка. Загальна ситуація в сім'ї нестабільна в результаті взаємостосунків між подружжям, їх взаємною незадоволеністю браком. У класного керівника виявлений високий рівень астенізації, депресивність, тривожність. Витоки даного стану в неблагополучній атмосфері в сім'ї: чоловік алкоголік, дочка має вроджену ваду серця, у самої випробовуваної — виразка шлунку. Психологічні рекомендації полягали в наступному:

• матері: 1) прийти на консультацію з чоловіком; 2) змінити стиль виховання; 3) визначити круг домашніх обов'язків дитини і строго стежити за їх виконанням; з метою формування адекватної самооцінки у дитини всі його досягнення, навіть самі щонайменші (вимита тарілка, красиво намальована картина, зразкова поведінка в магазині і т. п.), відзначати позитивною оцінкою на вербальному і невербальному рівнях (слово, жест, погляд);

• для педагога рекомендована окрема зустріч з консультантом.

Оскільки в цілому рівень розвитку дитини відповідає віковій нормі, а окремі поведінкові реакції обумовлені характером психологічної атмосфери, то класному керівнику запропоновано здійснювати індивідуальний підхід, а саме: уникати у відношенні з ним наказового тону і безапеляційних думок.

- Дружина одного з клієнтів (назвемо його Олександром) постійно дорікала його у пияцтві. До психолога він прийшов один, оскільки дружина погрожувала розлученням. Від спільної консультації вона відмовилась «П'єш ти, а не я. У мене все нормально і у психолога мені робити нічого».

Однак коли по ходу консультування поведінку Олександра змінилося і він міг обходитися без спиртного, дружина зазнала гостру тривогу. Вона стала сама приносити додому спиртне і провокувати його «трішки випити». Їй це вдалося - відновився звичний сімейний трикутник «жертва-рятівник-переслідувач» Дружина продовжувала то скаржитися знайомим і родичам на «жах свого життя» і отримувати їх співчуття, то «рятувала бідолаху», «виховувала і карала» його позбавленням інтимної близькості і людського уваги.

Коли через рік, після повторного консультування, чоловік серйозно припинив пити - шлюб розпався.

Висновки. На підставі проаналізованих скарг клієнтів ми можемо, скласти для себе певну стратегію роботи щодо ефективного проведення консультативної взаємодії.

3. Змоделювати прийом психолога консультанта.

Ситуації для моделювання та аналізу.

1. Молода сім'я вперше зіткнулися з труднощами встановлення нормальних взаємостосунків з дитиною у віці від двох до трьох років. Ці труднощі можуть, зокрема, виявлятися у тому, що дитина надмірно активна або, навпаки, незвичайно пасивна, апатична, байдужа до всього. І та і інша крайнощі в поведінці дитини і це викликає занепокоєння у батьків.

2. Допоможіть: я майже цілий день сиджу вдома, я не маю друзів (особливо, після того, як я переїхала в інше місто - там хоч декілька друзів було), я не умію спілкуватися з людьми, у мене є якісь страхи внаслідок того «що подумають про мене люди?» (напевно, це соціофобія), я дуже залежу від думки (погляду) інших людей в першу чергу близьких, але і сторонніх людей теж і я ніяк не можу цього позбутись. Я мало спілкуюся тому, що боюся сказати щось не так. Одного дня побачила себе в дзеркалі як я розмовляю з продавцем у магазині: голова в плечі втягнута, вся згорбилася, зіщулилася. Що мені робити, як від цього позбавитися.

3. Я заміжня дітей нема, ми прожили 2 роки. Мій чоловік дуже хороша людина, він дуже мене любить. Але я зустріла іншого чоловіка у два рази старшого за мене. У нього 2 дітей, дружина, але він на межі розлучення. Я думаю про нього, нудьгую, чекаю нашої зустрічі. Але мені не хочеться ранити чоловіка, дуже засмучувати батьків і взагалі ламати долю багатьом дорогим мені людям! Як бути?

4. Випадково познайомилася з молодою людиною... все добре, але в своїх 27 він живе з матір'ю, вона його годує, купує йому речі. Він вважає, що вона "правильно" думає, вона - найкраще від всіх... Вона не відпускала його до мене в гості ( ми живемо в різних містах), але не дивлячись на це, він все ж приїхав, обдуривши її... Сьогодні відбулося знайомство з нею, перша зустріч... Відчуваю себе жахливо... За день почула в свою адресу більше докорів і критичних зауважень, ніж від моєї свекрухи за 6 років заміжжя з моїм колишнім чоловіком адже я поки що просто представлена як дівчина ( хоча і пропозицію він мені зробив...): я неправильно годую кота, мої шорти ( як несподівано виявилося) підкреслюють недоліки моєї фігури...

5. Я далеко не дурний молодий хлопець, але при цьому повільний. Я хочу багато чого добитися в житті, але мені сильно заважає нездатність знайти потрібні слова в потрібний момент. Часто буваю образливий і засмучуюся через дрібниці. Я погано можу постояти за себе в словесній перепалці і сильно схильний до тиску. Я повільно реагую, частенько відчуваю слабкість і млявість. За темпераментом я меланхолік-холерик. Сильно хочу внести зміни до життя, щоб дати відсіч "хижакам", перестати тринькати можливості, які дарує мені доля, відчути себе переможцем, здатним йти в атаку.

6. У мене чоловік страждає алкоголізмом. Найбільший період, коли ми жили без його запоїв - 1,5 років. Коли він не п'є - людині дано все: хороша робота, оскільки голова на плечах розумна; повага тих, що оточують, оскільки людина цього заслуговує; сім'я – любить, розуміє, гармонійна. Але, абсолютно на рівному місці, без яких-небудь стресів і тому подібне, людина раптом починає пити, входить у запої. Деякий час мені вдавалося приховувати цю проблему від сина оскільки під час запоїв чоловік жив у батьків, але востаннє він перейшов всі межі і дитина побачила тата в стан сп’яніння. З тих пір, будь-яка згадка про батька сприймається в штики. Я вирішила розлучитися з чоловіком, оскільки не відчуваю до людини вже жодної поваги, а любові без поваги теж немає. Та і я просто втомилася весь час жити, як на вулкані.

7. На консультацію прийшла дівчина 18 років з проханням допомогти визначитися їй з вибором професії. Вона завжди мріяла бути фотомоделю, але її батьки наполягають, щоб вона пішла вчитися в будівельний інститут.

8. На консультації сімейна пара. Одружені перший рік. Вона вагітна і хоче народжувати. Чоловік, в принципі, не проти дітей взагалі, але вважає, що зараз їх «заводити» рано. Дружина бачить в його позиції доказ відсутності любові.

9. У консультацію звернулася літня жінка. Вона вдова. У спадок їй дісталася однокімнатна квартира. Недавно внук, якому 23 роки і якого через смерт батьків вона виховувала з 12 років, одружувався. Тепер він вимагає, щоб «бабця переїхала жити в будинок для перестарілих і не заважала йому жити». Жінці нікуди йти, але вдома їй створюють «нестерпну обстановку». Остання крапля — загроза відібрати ключі.

10. Чоловік 45 років. У шлюбі. Жили з дружиною «майже ідеально». Двоє дорослих дітей — синові 22, дочки — 18. Проблема формулюється ним як відчуття «порожнечі життя». Зовні — все добре, а «відчуття щастя» — нема.

11. Керівник колективу не уявляє, як правильно поводитися відносно своїх підлеглих. Він не може, наприклад, визначитися в тому, потрібно або не потрібно встановлювати і підтримувати з ними достатньо близькі особисті взаємостосунки або ж обмежитися тільки хорошими діловими взаємостосунками.

Висновок. На занятті було проведено аналіз типових запитів клієнтів та та запропоновано шляхи та способи їх вирішення (просвітницько-рекомендаційний характер).

Викладач кафедри теорії і методики Баранюк Н.І.

практичної психології