§ 1. Правова культура юриста і культурний стиль його професійної поведінки

Правова культура юриста — це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високий ступінь право­вого розвитку особи і її впливів на правову культуру суспільства за­вдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності із за­коном і деонтологічними вимогами.

Структура правової культури юриста:

1. правова освіченість (інформованість) — професійне знання законодавства й інших правових актів. Правова інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2. поважне відношення до права — компетентна переконаність у його необхідності, у соціальній корисності законів і підзаконних ак­тів, нормативних договорів і судових прецедентів, у правильності і справедливості правових норм; звичка дотримуватися законів і службових розпоряджень;

3. уміння професійно користуватися правовим інструментарі­єм — законами й іншими актами; виявляти правову активність під час виконання службових обов'язків і підкоряти свою поведінку вимогам правових норм.

Зміст правової культури юриста:

Правосвідомість і правове мислення	Правові відносини	Правомірна поведінка і правова активність
Правові знання, оцін­ки, почуття, пережи­вання, погляди, тра­диції, ідеї, поняття, принципи	Юридичний конфлікт, правовий договір, юри­дичний факт, правосуб'-єктність (правоздатність і дієздатність) фізичних і юридичних осіб	Правомірний учинок, правомірна установ­ка, практична юри­дична діяльність, юри­дична практика
Теоретичний аспект	Практичний аспект

Правова культура юриста, формуючись в рамках професійної групи або без неї, завжди спирається на правову культуру суспільст-

220

Розділ IX

ва, «виходить» з неї. Одночасно вона піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку, виконує функції: 1) перетворюючу — постійне удоско­налювання методології права; 2) упорядковуючу (регулятивну) — упорядкування відносин між людьми за допомогою нормативних регуляторів; 3) аксіологічну (ціннісну) — ціннісний вимір права і всіх елементів правової системи; 4) правовиховну — подолання право­вого нігілізму, деформацій професійної свідомості і правового мис­лення; 5) правонаступну — передача правових традицій і досвіду наступним поколінням; 6) правопрогнозуючу — виявлення тенде­нцій і розробку напрямків наступного розвитку'. Згідно з «Основним принципам юридичної діяльності», розробленим ООН, юристи — це «основні представники здійснення правосуддя». Як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

Визначальною ознакою правової культури юриста є юридич-ність його службової діяльності¹, яка є спеціалізованою для кожної професійно-правової групи (суддів, прокурорських працівників, пра­цівників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів та ін.). При цьому в рамках професійно-правової групи можливі різні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників міліції спостеріга­ється розрив у правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, суспільної безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників ДАІ відрізняється від аналогічної культури працівників підрозділу кримінальної міліції і т. д. Тут спостерігається загальна закономірність: чим ближче працівники міліції знаходяться до діяль­ності, здійснюваної в сфері права, тим вище рівень їх професійної культури.

Головне в правовій культурі юриста — високе місце права в юридичній практичній діяльності; дотримання необхідної про-

¹ На юридичність як на специфічну рису, що дозволяє виділити правову норму із загальної маси правил соціальної поведінки, уперше вказав Ж. Карбон'є (див.: Карбонье Жан. Юридическая социология. — М.,1986. — С. 154). А. Е. Жалин-ський назвав юридичність універсальною ознакою практичної діяльності юриста (див.: Жалинский А. 3. Професіональная деятельность юриста. Введение в спе-циальность. — М., 1997. — С. 40—44). Його позицію підтримали вітчизняні вчені (див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. — К., 1999. — С. 205—206).

Правова культура юриста 221

порційності між цілями професійної діяльності і засобами, що служать досягненню цілей. Останнє означає, що втручання юриста (відповід­но до повноважень) у свободу людини (клієнта) не повинно призводи­ти до неадекватного зменшення блага або вигоди цієї людини.

Правова культура юриста (на відміну від не юриста) має більш високий ступінь правової свідомості і мислення, оскільки вищою формою його правомірної поведінки є правова активність (загальна і професійна). Правова активність — соціально корисна ініціативна діяльність юриста-фахівця, яка перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки і спрямована на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Фор­мою вияву правової активності юриста-практика є насамперед сум­лінна службова діяльність.

Правова активність юриста-практика сприяє виробленню куль­турного стилю його професійної поведінки, що виражається в сукупності прийомів, за допомогою яких цей стиль досягається:

• ступінь засвоєння і вияву цінностей правової культури сус­пільства;

• специфіка професійної діяльності;

• індивідуальна неповторність творчості кожної особи.

Культурний стиль професійної поведінки юриста-практика харак­теризується сталістю дотримання принципів у юридичній практичній діяльності, специфічністю вирішення професійних проблем, особли­востями вибору варіанта професійної поведінки в межах, що визна­чені нормами права і деонтологічними нормативами.