4.6. Методи аналітико-розрахункового

обґрунтування і моделювання розвитку землекористування

4.6.1. Нормативний метод землевпорядного проектування

Цей метод передбачає використання науково обґрунтованих норм і нормативів. Ці поняття не тотожні.

Норма — це встановлена гранична або середня кількість будь-чого, що допускається правилом (планом чи якоюсь конкретною

умовою).

Стосовно сфери сільськогосподарського виробництва норма — це науково обґрунтована міра витрат земельного ресурсу на вироблен­ня одиниці конкретної продукції або певної кількості продукції на одиницю площі в умовах перспективного періоду.

Норма є величиною динамічною, що змінюється внаслідок удо­сконалення умов виробництва і встановлюється відповідно до очіку­ваного рівня техніки, технології та організації праці.

Норматив — це поелементна складова норми. Він характери­зує рівень використання землі або частку витрат на одиницю площі, маси, обсягу.

Процес формування і впровадження норм і нормативів плану­вання використання земель та обсягів виробництва можна поділити на п'ять стадій:

1. визначення системи норм і нормативів;

2. складання координаційного плану розроблення норм і норма­тивів;

3. визначення виконавців, обсягів і джерел фінансування;

4. розрахунок норм, нормативів та їх затвердження;

5) Впровадження норм і нормативів у практику планування та землевпорядного проектування.

У практиці земельного проектування використовують: техніко-економічні норми витрат матеріальних ресурсів; норми земле місткості; нормативи економічної ефективності використання земель або капітальних вкладень; норми і нормативи праці та використан­ня фінансових ресурсів; нормативи урожайності та продуктивності тварин.

На основі перспективних норм і нормативів можна розраховува­ти на рівні району, території ради, конкретного землеволодіння або землекористування більшість показників, які надалі уточнюються і координуються методом територіальних або внутрішньогосподарсь­ких балансів.

Система прогресивних техніко-економічних норм і нормативів складається з таких груп:

1. Нормативи ефективності суспільного виробництва (виробниц­тво продукції на одиницю площі, на 1 грн. Витрат, фондовіддача, зростання продуктивності праці).

• 2. Норми і нормативи витрат праці (нормативи витрат праці на одиницю продукції, норми обслуговування робочих місць, нормативи граничних співвідношень між зростанням продуктивності праці та заробітної плати).

3. Норми земле місткості валової продукції (норми земельної площі на одиницю продукції).

4. Норми і нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва (нормативи питомих капітальних вкладень, норми тривалості освоєння земельної ділянки).

5. Фінансові норми і нормативи (середні норми амортизації, нормативи витрат на утримання і ремонт основних фондів, нормативи витрат на управління виробництвом).

6. Норми грошових (комплексних) витрат на виробництво (обслуговування, відрахування на цільові заходи).

7. Соціально-економічні норми і нормативи (кількість землі на 1 чол., валова додана вартість на душу населення). 8. Норми і нормативи охорони навколишнього природного середовища (зливу ґрунту з одиниці площі, ступінь екологічної стабільності ландшафтів і землекористування, ступінь антропогенного навантаження на землекористування, ступінь забрудненості земель тощо).

Крім зазначених основних груп норм і нормативів міністерства і відомства розробляють норми і нормативи з урахуванням специфіки виробництва. Їх періодично переглядають у зв'язку із змінами умов виробництва і технічним прогресом.

Баланс — це система показників, які характеризують стан будь-якого явища, що постійно змінюється.

Балансовий метод використовують для узгодження обсягу і струк­тури суспільних потреб із земельними, матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами. Цей метод застосовують при складанні прогноз-планів для визначення структури землекористування, ос­новних пропорцій відтворення суспільного виробництва, його галу­зевої і територіальної структури. Саме балансовий метод забезпечує взаємне узгодження всіх планових розділів і показників.

У землевпорядному проектуванні застосовують систему балансів, у якій розрізняють такі їх види: за одиницями означення — нату­ральні, натурально-вартісні, ціннісні (вартісні), трудові; за масшта­бами об'єкта аналізу — господарські, суспільно-господарські, ра­йонні, міжрайонні, внутрішньорайонні, за часовою ознакою — ста­тичні, динамічні; за метою дослідження — звітні (статистичні), прогнозно-планові.

Складання прогноз-програм використання та охорони земель — це насамперед їх збалансування. Балансовий розрахунок координує різні прогнозно-програмні завдання, поєднуючи всі прогнозно-програмні цілі в певну ієрархічну структуру. Будь-який баланс є синтезом окремих балансів, кількість яких може бути як завгодно великою. Інформацію, потрібну для складання балансу, отримують з інших балансових розрахунків, саме тому йдеться про систему балансів.

Найскладнішою є міжгалузева форма балансу, міжрайонна модель розвитку системи землекористування, яка одночасно відображує пропорції між галузями та економічними районами країни. Такі моделі розробляють для регулювання і прогнозування розвитку й розміщення виробництва, а також для дослідження закономірностей економічного розвитку країни.

Міжгалузевий баланс землекористування країни — це каркасна модель економіки, що відображує на рівні країни по галузях міжгалузеві потреби в земельних ресурсах, їх використання, створення і розподіл валової доданої вартості. Модель міжгалузевого балансу можна подати за допомогою способів матричної алгебри у формі системи рівнянь або побудувати в табличній (матричній) формі.

На рівні адміністративного району або ради доцільне і необхідне розроблення більшості окремих балансів, які використовують при землеустрої території. Одним із найважливіших є баланс земельних угідь в розрізі землевласників і землекористувачів.

Баланс трудових ресурсів — це система взаємопов'язаних по­казників, які характеризують наявність, розподіл і використання

робочої сили. Він має вигляд таблиці з двох взаємопов'язаних зба­лансованих розділів. У першому розділі відображують кількість і склад трудових ресурсів, у другому — їх розподіл і використання.

Баланс трудових ресурсів доцільно складати, виходячи із допус­тимого нульового сальдо зовнішніх міграцій, а також з урахуванням масштабів механічного притоку або відтоку населення. Цей баланс дає змогу ув'язати дані про наявні в районі трудові ресурси з потре­бою в них підприємств і організацій району на перспективу.

Складання балансу трудових ресурсів, так само як і більшості ін­ших балансів для адміністративних районів, що розміщені в зоні си­льного впливу на них великих міст, ускладнюється через дію на показ­ники балансу «маятникових міграцій». Для цих, а також для міських районів слід вводити в баланс трудових ресурсів сальдо «маятникових міграцій». Якщо ці міграції значні, то складають не зведений баланс трудових ресурсів, а окремі балансові розрахунки кількості населення, яке проживає в районі і яке тут тільки працює і навчається.

В адміністративному районі слід складати перспективні баланси потреби в підготовці кваліфікованих робочих кадрів і залучення молоді на роботу та навчання, особливо тоді, коли в районі плану­ється введення в дію нових потужних виробничих об'єктів, що за своїм профілем відрізняються від аналогічних підприємств.

Істотне значення мають районні та територіальні баланси, в яких узгоджуються виробництво і споживання окремих видів мате­ріальних і природних ресурсів, деяких видів продуктів, що мають місцеве значення. Це баланс потужностей будівельних організацій, баланс по окремих видах місцевих будівельних матеріалів, сільсь­когосподарської продукції, безалкогольних напоїв, окремих видів товарів місцевої промисловості й культурно-побутового призначен­ня, а також побутових послуг.

У ресурсній частині балансу зазначають обсяги виробництва і перехідні залишки конкретного виду продукції. Останній показник порівнюють із потребою у продукції на наступний період, що дає уявлення про ступінь їх узгодження і допомагає підготувати пропо­зиції з цього питання до програм-прогнозів.

Районні та територіальні баланси мають вигляд «відкритих» ба­лансових розрахунків і не є балансами у повному розумінні цього слова, оскільки потреби розраховуються в них певною мірою за ра­хунок ввезення, питання про яке не можна розв'язати на місці, як, наприклад, питання про розміри і напрями вивезення.

Районні та територіальні баланси по зерну, картоплі, овочах, м'ясу, молоку тощо потрібні для визначення обсягу виробництва і державних закупівель сільськогосподарських продуктів товарообігу. По зонах, у яких вирощують технічні культури і розміщені підпри­ємства м'ясо-молочної промисловості, складають так звані сировинні районні баланси. Мета їх — узгодити потужності переробних під­приємств з товарними ресурсами сільського господарства.

Складають також баланси природних ресурсів. Це систематизо­вані кількісні і якісні дані про наявність і рух (вибуття і надхо­дження) запасів природних ресурсів у натуральному вираженні. Такі баланси використовують при визначенні раціонального приро­докористування, розміщенні нових підприємств з використання і відтворення природних ресурсів, для складання прогнозів розвитку галузей і сфер діяльності.

До балансів природних ресурсів належать:

• баланси запасів корисних копалин за видами сировини;

• єдиний державний земельний фонд і державний земельний кадастр;

• єдиний державний лісовий кадастр;

• єдиний державний водний фонд;

• водогосподарський баланс;

• державний водний кадастр.