1. Освоєні землі, тобто землі, які перебувають у вжитку, мають розвинену інфраструктуру, посилено використовуються людиною.

2. Придатні для освоєння, тобто землі, які можна використовувати тепер або в майбутньому. Вони можуть бути у двох формах:

а) землі, використання яких уже внесене до муніципальних планів протягом найближчих періодів (на два або чотири роки), на які

поширюється дія програми генерального плану;

б) землі, які використовуватимуться в майбутньому. Точні терміни їх використання ще не визначено.

3. Непридатні для освоєння, тобто землі, на яких не проводиться і не проводитиметься господарська діяльність. Їх поділяють на дві категорії:

а) особливо охоронні території;

б) непродуктивні землі.

Система освоєння земель ґрунтується на загальнокомунальному плануванні й охоплює: генеральний план землекористування; допоміжні стандарти планування; якщо їх немає, то план розподілу меж освоєння земель.

Ці плани є обов'язковими правовими нормами в муніципалітетах, тому їх дія поширюється на всю територію муніципальних земель.

Загальномуніципальне планування діє згідно із системою класифікації земель при проведенні тих чи інших земельних операцій.

Існують різні плани господарського використання земель, які пропонують конкретні шляхи і етапи освоєння цих земель, відповід­но до їх класифікації і природних умов. Ось деякі з них:

♦ План аналізу земель або частковий план застосовують тоді, коли йдеться про землі другої категорії (придатні для освоєння), які планується використовувати найближчим часом чи у майбутньому;

♦Програму заходів щодо освоєння земель застосовують для аналізу земель, якщо ці землі визнано доцільними для розвитку у тій чи іншій сфері господарства;

♦План просторового відновлення урбанізованих земель впроваджують, коли виконано положення Генерального плану щодо освоєння земель;

♦ Просторові плани дають змогу розвивати інфраструктуру і основні системи землекористування, а також сприяють передачі громадськості непридатних для ведення господарської діяльності земель;

♦ План детального дослідження земель розробляють з метою наукового

вивчення земель.

Якщо застосування головного планування невиправдане і недоцільне, то землі класифікують за індивідуальним Планом поділу меж освоєння земель.

Дія місцевих законів обмежується встановленими межами те територій, які класифікують як освоєні землі, оскільки їх доступність та інфраструктура є сприятливими для їх використання та будівництва. Решта муніципальних земель, що перебувають поза межами освоєних, є непридатними для ведення господарської діяльності і,

зокрема, для забудови.

Класифікації земель згідно із Генеральним планом або допоміжними стандартами недостатньо для того, щоб можна було негайно розпочинати освоєння земель, а тому потрібно підготувати похідні плани, які сприятимуть ефективному розвитку і освоєнню земель.

Генеральний план може бути директивно запроваджений лише на освоєних землях без розроблення інших планів. Для зручності виокремлюють різні типи освоєних земель (вони вказують, для яких потреб придатні певні земельні ділянки):

• землі сільськогосподарського використання (тип І);

• землі, призначені для забудови (II);

• землі, забудовані і розподілені на зони й райони (III);

• землі зелених зон, які містять відкриті простори та місця громадського відпочинку (IV); землі із розвиненою транспортною мережею (V);

• землі, що виконують охоронні та захисні функції, позитивно впливають на здоров'я людей, мають сприятливі умови для будівництва оздоровчих закладів (VI);

• землі, що мають зручну дорожньо-транспортну структуру та якісні комунальні умови (водопостачання, каналізаційні мережі, електричні мережі та ін.) (VII).

Освоєні землі. Щодо земель, які перебувають у складі освоєних земель, але мають свої специфічні проблеми, то їх врегульовує не стільки Генеральний план, скільки План просторового відновлення урбанізованих земель.

Для земель, придатних для освоєння, Генеральний муніципальний план не буде доведений до кінця, поки не будуть виконані похідні плани.

Непридатні землі. У Генеральному плані закладено, що освоєння не відбуватиметься на непридатних землях. Ці землі можуть бути предметом «Просторових планів захисту і збереження природних екосистем».

Локальне планування освоєння земель має узгоджуватися з міс­цевим просторовим плануванням. Воно взаємопов'язане із координацією громадської діяльності і приватними підприємцями, метою діяльності яких є створення регіонально, соціально і економічно збалансованої системи розвитку земель. При такому плануванні найбільше використовують Просторовий національний план. На­ступний рівень планів містить Просторовий план координації менеджменту земель.

Складання і призначення плану землекористування та його зміст. Фактично регіони мають законодавчу владу над розвитком земель, тобто кожен регіональний парламент може встановлювати адміністративні групи для розгляду і прийняття чи відхилення земельних планів. Проте державне законодавство з цього приводу також містить основні положення, які потрібно враховувати.

Процедура створення Генерального муніципального плану землекористування. Комплекс дворівневої процедури складається із підготовки і затвердження Генерального муніципального плану землекористування.

Перший рівень процедури розглядають на рівні муніципалітету (підготовча робота і затвердження). На цьому рівні в обговоренні можуть брати участь представники громадськості, звичайні громадяни, мешканці муніципалітету. Передбачається розгляд альтернативних планів, інформування громадськості та відкриті дискусії. Є можливість обговорення різних порад та аналізу впливу поданого проекту на території, що межують із тією, яка розглядається.

Другий рівень (остаточне затвердження) є компетенцією регіональної влади планування, або муніципальної адміністрації, яка затверджує план відповідно до регіонального законодавства. Проте регіональна влада може і не робити жодних виправлень чи змін, крім випадків, коли порушуються законодавчі акти. Регіональна влада має право наполягати, щоб генеральні плани були складені за певний час. Якщо ця вимога не виконується, то регіональна влада може вилучити незавершений план і доопрацю­вати його самостійно.

Процедура створення похідних планів. Місцева влада відповідає також за підготовку похідних планів, програми заходів щодо

освоєння земель, планів просторового відновлення урбанізованих

земель і часткового плану.

Процедура створення похідних планів є аналогічною до створення Генерального муніципального плану. Її першим кроком є попереднє

затвердження на рівні муніципальної влади. Відбувається інформування громадськості, потім — остаточне затвердження. Щодо часткового плану та Плану просторового відновлення урбанізованих земель, то державний акт вносить пояснення згідно із провінційних столиць, які мають понад 50 тис. жителів. У цьому разі муніципальні адміністрації відповідають за остаточне затвердження. Влада регіонального планування несе відповідальність за остаточне затвердження цих планів уже в муніципалітетах . нинішня прохання державної адміністрації про затвердження планів, звернене до муніципальних адміністрацій чи провінційних столиць, які нараховують понад 50 тис. жителів, не має ніякої сили в таких регіонах, як Каталонія, де регіональна влада відповідно до закону має право самостійно затверджувати чи відхиляти похідні плани.

Зрештою, саме муніципальна адміністрація відповідає за затвердження плану наукового вивчення земель і проекту розвитку земель. Земельні закони і зміст планування землекористування. Плани мають законний статус регулятивних стандартів, внутрішньо узгоджуються між собою і розташовуються в суворій ієрархічній послідовності. Найголовнішим у системі планування розвитку земель є Генеральний план або допоміжні стандарти планування. Один з них має бути підготовлений ще до розроблення похідних планів. Похідні стандарти підпорядковані Генеральному муніципальному плану. Зміст планів відповідає їхнім функціям:

а) інтегрований менеджмент розвитку територій муніципалітетів - функціям генерального муніципального планування;

б) похідні плани відповідно мають функції планування рішень, взаємопов'язаних із різними класами земель. Офіційний доступ громадськості до планів. Щойно затверджені плани землекористування публікуються в пресі. Кожен громадянин може їх прочитати і отримати додаткову інформацію у відділі зв’язків з громадськістю в муніципальному уряді.

Громадяни мають право отримати письмове повідомлення від муніципального уряду впродовж місяця після звернення у відділ зв’язків з громадськістю щодо найкращого використання землі, що перебуває у їхній власності.

Перед складанням плану проекту розвитку завершують попе­реднє планування. Відповідно до обставин, дозволи на забудову та перерозподіл землі призупиняють на період, що не перевищує року, за який буде підготовлено план.

Якщо місцеве населення не погоджується з деякими пунктами Генерального муніципального плану або Плану просторового відновлення урбанізованих земель, то похідний план виносять для громадського аналізу впродовж 30 днів, щоб громадськість могла подати свої пропозиції та запитання або альтернативні плани.

Період від офіційного узгодження плану землекористу­вання до набуття чинності. Найекстенсивніша процедура має завжди узгоджуватися з Генеральним муніципальним планом.

Процес розгляду і впровадження планів можна показати на прикладі похідних планів. їх затвердження розпочинається з поперед нього затвердження муніципальною адміністрацією впродовж трьох місяців після подання документації до муніципальних відділів з планування. Положення планів можна узгоджувати і затверджува­ти (попередньо) протягом року, проте це відбувається значно швид­ше. У наступні три місяці плани остаточно затверджують.

Данія. Сучасна кадастрова система країни ґрунтується насамперед на детальній інформації про кожну земельну ділянку. Планування та контроль за розвитком землекористування. Акт планування покладає відповідальність за просторове планування на міністра навколишнього середовища, 14 регіональних та 275 місцевих рад. Цей документ набрав чинності в 1992 р. і є ви­ током реформи 1975 р. у сфері планування та адміністративної реформи 1970 р.

Характерною ознакою системи планування в Данії є обов'язкові для регіональної та муніципальної влади встановлення, введення в дію, зміна елементів системи планування та встановлення регулювання на використання земельних ресурсів на територіях, на які поширюється її компетенція. Плани змінюються кожні чотири роки. Цілі планування: