SELECTION_last_file

311

структур, коадаптованих блоків генів, що визначають пристосованість до місцевих умов.

Тому на першому етапі використання тварин зарубіжної селекції доцільно проводити оцінювання їх використання порівняно з аналогічними вітчизняними генотипами. Виходячи з цих передумов розробляють регіональні системи відтворення товарних стад свиней (рис.4.9).

Для реалізації вказаних двопородної, трипородної, породно-лінійної та міжлінійної гібридизації використовують високопродуктивні стада чистопородних свиней української степової білої та великої білої порід. Як батьківські форми використовують в експериментах кнурів-плідників таких порід:

−дюрок вітчизняної селекції – племзавод „Степовий” Запорізької

області;

−велика біла української селекції Інституту свинарства УААН (внутрішньопородні типи УВБ-1, УВБ-2, УВБ-3);

−ландрас датської селекції.

Таким чином, використання гібридизації свиней в агроформуваннях та фермерських господарствах дає можливість об’єднати в одній тварині високий рівень розвитку ознак із від’ємною кореляцією, а також забезпечити підвищення продуктивності за рахунок гетерозису та поліпшити ефективність ведення галузі. Реалізація оптимальних моделей перенесення генетичної інформації від племінних до товарних стад буде сприяти прискоренню темпів селекційного прогресу за основними господарсько корисними ознаками.

312

Генофонд свиней універсального і м’ясного типу

Рис.4.9. Система породно-лінійної гібридизації свиней (на прикладі

господарств Херсонської області)

313

4.10.4. Перспективи селекції свиней

Тривалий добір призводить до генетичного зростання ознак продуктивності і, з теоретичної точки зору, може наступити та межа, далі якої селекція загалом, або той чи інший її спосіб, стануть неефективними. Це питання відображає проблему взаємовідношення мінливості ознак і добору. Вирішення цієї проблеми дозволяє визначити перспективність того чи іншого способу селекції. Якщо добір підтримує генетичну мінливість, то відкривається можливість удосконалення ознак продуктивності свиней необмежено тривалий час, тобто на перспективу, але якщо добір призводить до згасання мінливості із покоління до покоління, то варто шукати інші методи і способи покращання ознак. Іншими словами, розмірковуючи про перспективи селекції, ми повинні мати відповіді на такі питання: як довго селекція загалом, або її методи зокрема, будуть впливати на покращання ознак і чи буде знижуватися її ефективність з покращанням ознак до високого рівня ?

Багаторічний індивідуальний добір не призводить до зниження ефективності селекції. Про це свідчить досвід датських фахівців щодо удосконалення свиней породи ландрас. Так, за перші 34 роки (з 1927 до 1961 рр.) товщина шпику у свиней знижувалася щорічно на 0,6 мм, а за останні 13 років (з 1960 до 1974 рр.) – також на 0,6 мм, у тому числі з 1966 до 1974 рр. – на 0,5 мм. Аналогічне явище спостерігали за витратами корму.

Селекція свиней за умов комбінованого добору (оцінювання кнурів за потомством, а свинок за власною продуктивністю) підтримує частку генетичної мінливості селекціонованих ознак і розширює можливості самого добору. У селекційному експерименті, проведеному Ю.В. Лебедєвим (1982) протягом 4-х поколінь, було встановлено, що коефіцієнти успадковуваності ознак, як правило, вищі і вірогідніші у свиней селекціонованої групи, ніж у контрольних.

Крім того, в тривалих селекційних експериментах встановлено не згасання, а підвищення ефективності селекції під впливом масового добору.

314

У самому тривалому селекційному експерименті (США, 17 поколінь) встановлено, що товщина шпику у свиней породи дюрок за цей період знижувалася на 0,9 мм за покоління, у тому числі за перші 13 поколінь на 0,6 мм. Аналогічну закономірність спостерігали і у йоркширів за 15 поколінь.

Тривалий час у цій країні інвестиції було спрямовано на розробку і впровадження селекційних програм, а також на кормові засоби, в той час як у нас – в основному на будівництво залізобетонних приміщень для тварин.

Аналізуючи розвиток свинарства у країні американський вчений Т. Куна (1979) опублікував цікаві матеріали стосовно прогресу і прогнозу розвитку галузі у США (табл. 4.12).

Таблиця 4.12

Враховуючи, що удосконалення відтворної здатності свиней шляхом селекції малоефективне, на дослідну станцію фізіології і генетики тварин м. Единбург у 1987 р. завезли свинок китайської породи мейшан для створення нової синтетичної лінії, тварини якої об’єднували б м’ясну продуктивність і відтворну здатність (Hayley С.,1988). Порода мейшан привернула увагу фахівців Великобританії своєю високою багатоплідністю – в середньому 14 живих поросят на опорос (є інформація про маток, які давали в середньому за 9 опоросів по 22 поросяти, а рекордистки – до

Передбачається, що використання для схрещування свиней породи мейшан дозволить підвищити багатоплідність маток у середньому на 3...4 поросяти.

Австралійські вчені вивчали вплив свинячого соматотропіну на кнурцях двох ліній протягом їх вирощування від 60 до 90 кілограмів. У тварин, які одержували препарат середньодобовий приріст склав 1292 і 1519 г, а витрати корму на 1 кг приросту знизилися до 1,83 і 2,65 кг

(Campbell R., 1989).

В Україні ще у 70-х роках минулого століття в Інституті свинарства УААН було розроблено раціони і кормові засоби, які забезпечували у дослідах на молодняку великої білої породи скороспілість 155 діб за середньодобових приростів 1054 г і витраті кормів на 1 кг приросту 2,79 корм. од. (Коваленко М.А., 1978).

Підсумовуючи хочеться навести слова канадця Конрада, який вважав, що свині майбутнього мають плодитися як кролі, інтенсивно рости як бугаї, давати вихід м’яса як риба і мати міцні кінцівки верблюда.

Запитання для самоконтролю

1.Охарактеризувати генетичні вимоги до селекції свиней.

2.Які селекційні ознаки визначають відтворювальну здатність свиноматок?

3.Які ознаки характеризують відгодівельні і м’ясні якості свиней?

4.Вказати низькоуспадковувані ознаки продуктивності свиней.

5.Методи оцінювання племінних якостей свиней.

6.Вказати селекційні ознаки свиней, що мають позитивну кореляцію.

7.Які методи добору використовують у свинарстві?

8.Використання статевого диморфізму в селекції свиней.

9.Як визначається вирівняність гнізд?

10.Організація породно-лінійної гібридизації у свинарстві.

316

11.Селекція свиней за стресостійкістю.

12.Які є сучасні методи селекції свиней?

13.Які існують методи оцінювання плідників? 14.Селекція свиней за ознаками м’ясної продуктивності.

15.Селекція свиней на тривалість господарського використання.

16.Особливості селекції свиней у господарствах різних типів.

317

РОЗДІЛ 5 СЕЛЕКЦІЯ ОВЕЦЬ

Основне завдання селекційної науки в галузі вівчарства – підвищення продуктивності й обсягів виробництва вовни і баранини високої якості. Вівчарство також забезпечує виробництво молока, сирів, баранячого жиру. Але основною продукцією більшості порід є вовна, оскільки з неї виготовляють тканини, трикотаж і вироби, які мають високу міцність, малу теплопровідність і гігієнічні.

Використовуючи добір, підбір і сучасні методи розведення, удосконалюючи систему утримання й тип годівлі, людина створила відповідно до напрямів продуктивності багато порід і внутрішньопородних типів овець.

Породоутворення у вівчарстві призвело до зміни форм конституції, екстер’єру, інтер’єру та поведінки тварин, їх живої маси, волосяного покриву та якості вовни, вимені (форми, розмірів і функцій), плодючості, м’ясності.

Світове поголів’я овець становить 108 млн, в Україні − понад 1 млн голів. На сьогодні нараховується майже 550 порід овець, з яких тонкорунних

− 45 (8,2%), напівтонкорунних – 190 (34,5%), з неоднорідною вовною – 260 (47,3%), без вовни – 55 (10%). Із загальної кількості порід частка вовнистих становить 35%, молочних – 13%, м'ясних – 8%, м'ясо-вовнистих і вовнисто- м'ясних – 17,5%, м'ясо-вовнисто-молочних – 20% (рис. 5.1…5.8).

Негативні тенденції розвитку тваринництва значною мірою проявилися і у вівчарстві. Вони призвели до зменшення поголів’я, зниження продуктивності овець і, загалом, до низької рентабельності виробництва.

Тому, основним фактором інтенсифікації вівчарства в Україні вважають селекційну роботу, спрямовану на вдосконалення існуючих і створення нових типів, порід, пристосованих до наявних технологій виробництва продукції.

318

Рис. 5.5. Кросбредний баран асканійської м'ясо-вовнистої Рис. 5.6. Баран романівської породи

породи

319

5.1. Біологічні особливості овець як об’єктів селекції

Найбільш характерною біологічною особливістю овець є їх висока адаптаційна здатність до різних кліматичних умов, що дозволяє розводити їх на всій території України. Порівняно з іншими видами домашніх тварин вівці мають переваги:

1.Можливість вирощування високоякісних ягнят на соковитих кормах і молоці без підгодівлі зерном.

2.Вівці не вибагливі щодо годівлі, ніякий інший вид сільськогосподарських тварин не здатний використовувати низькопродуктивні, зарослі грубою рослинністю угіддя, такі, як пустелі і напівпустелі, малопродуктивні, дрібноконтурні ділянки в лісній і лісостеповій зонах. За наявності великих площ подібних угідь, вівці незамінні для підвищення ефективності використання землі.

3.Вівці виробляють два основних види продукції – баранину і вовну, які реалізують на ринку в різні періоди року. Крім того, від овець отримують смушки, овчини і молоко.

4.Достатньо висока скоростиглість – ягнят можна реалізовувати вже через 8 місяців після народження.

5.Вовна легко зберігається і транспортується, що робить її виробництво ідеально придатним до посушливих регіонів.

6.Енергетичні потреби овець на малопродуктивних землях нижчі, порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин.

7.Вівці характеризуються тривалим терміном господарського використання – до 8-10 років. Плодючість маток – 120-160%, у романівських овець – 250-300%, а у овець, що мають ген високої плодючості (бурула) – ще більша.

8.В овець найбільше розвинений інстинкт стадності, тому їх можна утримувати великими групами.

320

9.Біологічною особливістю овець є моноестричність, що зумовлює сезонність їх розмноження.

10.Вівці жирнохвостих і курдючних порід здатні накопичувати велику кількість жиру повздовж хвостових хребців і особливо в курдюку. Ця біологічна особливість виникла у овець цих порід у зв’язку з їх розведенням упродовж сотень і тисяч років у суворих умовах напівпустель і пустель. Таким чином вівці компенсували нестачу кормів і води за рахунок наявних у них жирових відкладень.

5.2. Напрями селекції у вівчарстві

За сучасних умов господарювання племінна робота є важливою складовою технології виробництва вовни, баранини та іншої продукції вівчарства. Високі вимоги до біологічних і продуктивних якостей тварин зумовлюють необхідність диференціювання системи і методів племінної роботи. Предметом селекції в стаді повинні бути як окремі тварини, так і вся популяція овець у напрямі підвищення адаптованості до умов промислового виробництва.

З метою усунення недоліків і обґрунтування пропозицій з поліпшення племінної справи, враховуючи негативні явища, що склалися і мають тенденцію до наростання, невідкладною є розробка та реалізація цілісної системи селекційної роботи у вівчарстві.

Селекційними програмами для овець тонкорунних порід передбачено досягти вовнову продуктивність на 1 голову на рівні 3,5…3,7 кг чистої вовни, для напівтонкорунних – до 2,2…2,5 кілограмів.

Сучасні породи овець характеризуються значною різноманітністю за рівнем і якістю вовнистої продуктивності. Ці відмінності спадково зумовлені і залежать від будови шкіри, співвідношення і функціональної активності різних типів фолікулів та інших факторів. Тому селекційна робота на підвищення вовнистої продуктивності проводиться одночасно з добором тварин найбільш пристосованих до конкретних умов годівлі й утримання.