-
Бюргерське виховання.
Розвиток у ХІ-ХІІІ ст. ремесла і торгівлі обумовив зростання міст, що виростали з великих селищ, зручно розташованих відносно шляхів сполучення Заможні купці і ремісники потроху набувають політичного і культурного значення. Церковні школи, пристосовані головним чином для підготовки духівництва, не могли задовольнити потреб міського населення в грамотності і елементарних знаннях. Тому в містах поряд з наявними церковними школами виникають 1) з ініціативи об'єднань ремісників цехові школи і 2) з ініціативи купецьких об'єднань — гільдійські школи.
-
Виховання дітей селян носило практичний характер.
№3.
Система лицарського виховання остаточно склалась епоху хрестових походів — з кінця XI ст.
До 7років хлопчик жив у замку своїх батьків. В нього під руками були м'ячі, диби, гойдалки, але майбутніх лицарів з дитинства вабили більше військова зброя та золочені рукавички. Хлопчик чув від матері казки, билини, які давали його уяві перші образи, що говорили не про спокій та мирну працю, а про боротьбу і небезпеку, про підступну зраду.
З 7 до 14 років хлопчика віддавали в сім'ю більш знатного лицаря — сюзерена, де вони виконували функції пажа при дружині сюзерена. Живучи в палаці або замку в званні пажа, хлопчик здобував моральне і естетичне виховання. Прислуговуючи за столом, виконуючи різні доручення дам, будучи присутнім на прийомах, паж засвоював таким чином звичаї, норми, мораль, манери «вищого світу». В лицарях замку він бачив свій ідеал, до якого мусив прагнути. Пані замку прищеплювала пажові релігійність і стежила за його моральністю. Збори лицарів та дам, змагання співців та музика в замку мали дати відповідне вподобанням часу естетичне виховання.
В період з 14 до 21 р. юнак виконував функції зброєносця сюзерена. Присвята пажа в зброєносці відбувалась урочисто Юнака в білому одязі з запаленими свічками підводили до вівтаря і священик вручав йому шпагу та шарф. Зброєносець зобов'язаний був завжди бути при своєму лицареві і робити йому різні послуги: підводити коня, зустрічати і проводжати його гостей, супроводжувати його на лицарських турнірах, військових походах, полюванні. Виконання обов'язків пажа і зброєносця виховували змалку типово феодальні риси: відданість, підкорення сюзерену; перебування в замку серед феодалів, що вели гультяйське життя, виховувало зневагу до праці..
У 21 рік відбувалось урочисте посвячення зброєносця в лицарі. Виняток допускався лише на війні, коли за хоробрість молодий лицар передчасно посвячувався в лицарі на полі битви ударом меча сюзерена. Посвята була великою розкішною церемонією. Всю зброю лицаря клали на ніч перед присвятою в церкві, і лицар виконував «нічну варту» зброї. Присвята проходила в церкві за точно визначеним обрядом.
№4.
Елементарні науки, які викладались у церковних чи міських школах, вже нікого не задовольняли. Розум намагався розкрити таємниці, хотів не тільки вірити, а й пізнавати.
У XII ст. організовуються позацерковні спілки вчених і вищі спеціальні школи. Так виникли юридичні школи в Болоньї, Падуї, медична школа в Салерно. Центром схоластичної філософії став Париж.
Уже з половини XII ст. в ці центри почали сходитися юрби молоді, щоб послухати викладання знаменитих учених. У Парижі, біля монастиря святої Женев'єви, утворився цілий студентський квартал, який почав зватися Латинським. Спочатку навчання і вчителі не були об'єднані, кожний вчитель збирав навколо себе групу учнів і викладав свою науку; коли ж учнів ставало дуже багато, то він викладав просто неба на якій-небудь безлюдній вулиці, вимощеній для зручності слухачів соломою. Такі вільні групи кількох окремих учителів і слухачів з молоді поступово почали об'єднуватись в єдине ціле і називатись університетами (иніversitas—сукупність, об'єднання, пізніше—загальність наук).
Університет — співтовариство тих, хто вчить і хто вчиться, яке відкрите для всіх бажаючих до нього вступити. Першими університетами вважаються Болонський (1158) Оксфордський (1168), Кембріджський (1209), Паризький (1253). У ХІІІ-ХІ\/ ст. в країнах Західної Європи виникає близько 60-70 університетів. Місцева влада та королі давали університетам особливі привілеї на самоврядування і непідсудність звичайним судам. На чолі університету стояв ректор, що вибирався як професорами, так і студентами, причому траплялось, що на цю посаду іноді обирали студента.. Ректором Болонського університету (в перші століття) міг бути лише студент. Претендент на цю посаду повинен був не лише користуватися авторитетом, але і вивчати право не менше п'яти років і мати досить міцне матеріальне становище. Нижня вікова межа на право бути обраним становила 25 років. Одружений не міг бути обраний ректором. Обирався ректор на рік.
Після ректора стояв синдик, що представляв інтереси університету у зовнішніх судах. При ректорі працювала рада, в яку входили обрані студенти. Крім цього, студенти обирали нотаріуса, скарбника, двох актуаріїв.
Частина студентів жила в колегіумі — університетському гуртожитку. Студенти-початківці нерідко проживали в бурсі - студентській квартирі, яку утримував під наглядом університету один з магістрів (молодших викладачів). Середньовічний студент, як і професор, своєю зовнішністю нагадував клірика, носив довгий одяг.