Школа і освіта в україні за роки радянської влади

Мета: систематизувати знання студентів про життя та педагогічну діяльність видатних педагогів ХХ століття: А.Макаренка, Г.Ващенка, В.Сухомлинського.

Професійна спрямованість: вивчення теми сприяє формуванню у майбутніх педагогів критичного мислення, здатності аналізувати педагогічні теорії, враховувати соціальні умови, в яких формувався світогляд педагогів.

Ключові слова принцип перспективних ліній, принцип паралельної дії, уроки живої думки, тон і стиль колективу.

Методи: пояснення, розповідь, дискусія, метод історичного аналізу, використання опорних блок-схем.

План:

1. Українська школа в роки другої світової війни та в повоєнний період.

2. Педагогічна система А.С. Макаренка.

3. Педагогічні погляди Г. Ващенка.

4. Педагогічна діяльність і літературно-педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського.

Питання для самоконтролю.

1. Чи не “застарів” виховний ідеал Г.Ващенка на сучасному етапі?

2. Чому педагогічна спадщина В.Сухомлинського не втратила актуальності в незалежній Українській державі?

3. Які педагогічні проблеми найбільш повно розв’язав В.Сухомлинський.

4. У праці “Сто порад учителеві” В.Сухомлинський відзначив: “Учительська професія – людинознавство”. який смисл вкладено автором у ці слова? Чому? Як ви розумієте це твердження?

5. У чому полягає ідея уроків мислення, за В.Сухомлинським? Як ви розумієте цю ідею і яке ваше ставлення до таких уроків? Обґрунтуйте свою позицію.

6. Порівняйте погляди на дитячий колектив В.Сухомлинського та А.Макаренка. У чому співпадають, а в чому розходяться їхні позиції у цьому питанні? У чому полягає новаторство Сухомлинського?

7. В.Сухомлинський ввів у педагогіку термін “повинність”. Як він трактував цей термін? Як ви його розумієте? Яке відношення до цього має навчання? Чому?

8. Як розуміти положення В.Сухомлинського “Школа – це колиска народу”?

9. Чи втратила актуальність педагогічна система А.Макаренка в сучасних умовах? Які положення із розробленого А.Макаренком вчення про колектив, на вашу думку, можна використовувати сьогодні, а які з них вже застаріли? Які з них ви зможете чи хотіли б застосувати у своїй педагогічній роботі?

10. Які аргументи “за” і “проти” ви можете назвати щодо вирішення А.Макаренком питання про взаємовідносини окремої особи і колективу? Які є суперечності у його поглядах на виховання особистості і колективу?

Питання для самостійного опрацювання

1. У чому полягає програма людської особи, складена А.Макаренком для конкретизації мети виховання?

2. На які суттєві ознаки колективу вказує А.Макаренко? Які стадії у розвитку колективу виділяє А.Макаренко?

3. Яку роль виконували первинні загони у структурі колективу А.Макаренка?

4. Які традиції створював і використовував для цементування колективу А.Макаренко?

5. У чому полягає сутність закону паралельної педагогічної дії?

6. Як А.Макаренко сформулював закон руху колективу?

7. Яке значення надавав А.Макаренко перспективі у житті дитячого колективу? Назвіть приклади постановки Макаренком перспективних завдань перед колективом.

8. Які ознаки стилю і тону колективу обґрунтував А.Макаренко?

9. Що А.Макаренко розумів під дисципліною? Як він пояснював сутність свідомої дисципліни? Які вимоги до дисципліни ставив А.Макаренко? Які методи і засоби формування свідомої дисципліни у колективі запропонував А.Макаренко?

10. На дотримання яких педагогічних вимог, що забезпечували б виховний вплив заохочень і покарань, вказував А.Макаренко?

11. Який критерій визначення вихованості людини висував А.Макаренко?

12. Яким був порядок присвоєння звання комунара у комуні ім. Дзержинського? Розкрите його виховне значення.

13. Які вимоги ставив А.Макаренко до дитячої праці?

14. У чому полягає глибокий гуманізм педагогіки В.Сухомлинського?

15. Що таке “уроки думки”, що практикувалися В.Сухомлинським у Павлиській школі? Дайте характеристику цьому поняттю, за В.Сухомлинським.

Література:

1. Левківський М. В. Історія педагогіки. -Житомир, 2Ш2.

2. Дорошенко Д.І. Нарис історії України ( Передмова І.О.Денисюка - Л., 1991

3. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України, - К, 1971.

4. Киян Л.Ф. Визнаний діяч української освіти // Початкова школа - 1991 - №11 - С. 59-62.

5. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лек­цій. -Тернопіль, 1994.

6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.

7. Макаренко В.С. Мій брат Антон Семенович // Рад.школа, 1991,-№6.

8. Нежинский Н.П. А.СМакаренко и педагогика школьї. - К.,1976.

9. Павлова М.П. Педагогическая система А.С.Макаренка. - М.,1963

10. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

11. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

№ 1.

У міру визволення України від окупантів почалась відбудова шкільної мережі. 27 лютого 1943 р. вийшла постанова українського уряду «Про поновлення роботи шкіл в районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів», якою накреслено було комплекс заходів по поновленню навчання дітей в школах. 31 вересня 1944 р. на переважній більшості територій України відновилась робота шкіл, хоч проходило це в складних матеріальних умовах, масової реевакуації населення, зростання дитячої безпритульності, числа підлітків-переростків тощо.

Постановою уряду від 8.09. 1943 р. прийом дітей до школи почав здійснюватись із 7-річного віку. В цей же час у великих містах запроваджується роздільне навчання хлопчиків і дівчат в загальноосвітніх школах (мало місце до 1954 р.).

Вводиться більш точна і гнучка цифрова п'ятибальна система оцінки учнів (11.1. 1944).

Винятково важливе значення для покращання якості навчально-виховної роботи школи мала постанова РНК СРСР від 21.УІ.44 р. яка мала своїм завданням усунути недоліки в організації навчального процесу шляхом піднесення якості і міцності знань учнів, систематичного повторення і регулярної перевірки.

Згідно постановою «Про заходи по покращанню якості навчання в школі» (1944 р.), вводились:

1) обов'язкове складання випускних екзаменів учнями, що закінчують початкову і семирічну школу, та екзаменів на атестат зрілості;

2) нагородження золотою і срібною медалями учнів-відмінників випускників шкіл.

Ці заходи зобов'язували керівників шкіл і учителів звернути увагу на систематичне повторення всього пройденого матеріалу, регулярну перевірку знань.

Верховна Рада СРСР 24 грудня 1958 р. прийняла закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР».

Законом впроваджувалась загальна обов'язкова восьмирічна освіта. Навчально-виховна робота у восьмирічній школі повинна була будуватись на поєднанні вивчення основ наук, політехнічного навчання і трудового виховання, широкого залучення школярів у доступні в їх віці форми суспільно-корисної праці.

В 1984 р. була зроблена спроба вивести школу з кризи. Накреслено заходи по проведенню реформи загальноосвітньої і професійної школи, яка мала на меті подолання наявних недоліків у системі освіти, в змісті і методах навчання і виховання.

В ряді партійно-урядових постанов деталізовано основні кроки в реформуванні системи освіти:

• перехід на навчання дітей з 6-річного віку та на одинадцятирічний термін навчання;

• формування нової структури загальноосвітньої школи: початкова (І-ІУ), неповна середня (І-ІХ), середня школа (І-ХІ);

• піднесення рівня викладання всіх предметів, запровадження вивчення основ електронно-обчислювальної техніки, комп'ютеризація навчального процесу;

• викорінення з шкільної практики формалізму, лібералізму в оцінці знань і поведінки учнів; відміна звітності шкіл про успішність;

• зменшення наповнюваності І-ІХ класів до ЗО чоловік, Х-ХІ класів до 25 чоловік;

• розвиток мережі спеціальних шкіл і шкіл-інтернатів для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку, а також класів вирівнювання;

• збільшення часу на трудове навчання, суспільно-корисну працю, поліпшення роботи по професійній орієнтації молоді, покращання роботи міжшкільних учбово-виробничих комбінатів;

- поліпшення підготовки учительських кадрів, орієнтація на покращання умов їх праці і побуту тощо.

Але всі ці заходи через скочування країни в прірву економічної кризи, залишились добрими побажаннями і не вплинули на докорінне поліпшення стану справ в освіті. Вже на першому році реалізації реформи на урядовому рівні було констатовано: «Реформа забуксувала».

№ 2.

Антон Семенович Макаренко народився 1888 р. в м.Білопіллі Харківської губернії у сім'ї майстра малярних справ .

Після дев’яти років роботи на педагогічній ниві А.Макаренко в 1914р. вступає до Полтавського учительського інституту, де виявив великий інтерес до літературної творчості. У 1917р. закінчив учительський інститут, одержавши золоту медаль за твір “Криза сучасної педагогіки”.

Повернувся до Крюкова, де жила його овдовіла мати, і був призначений інспектором (директором) вищого початкового залізничного училища.

У 1920р. Полтавський відділ народної освіти доручив йому організувати в с.Ковалівці, за 6км. від Полтави, колонію для неповнолітніх правопорушників і завідувати нею. У 1921р. колонії присвоїли ім’я Горького.

1926р. колонія зустріла значними успіхами. У А.Макаренка виникає думка про переселення колонії у Куряж, за 25км. від м.Харкова та об’єднання з Курязькою трудовою колонією.

У 1935 р. А.Макаренка призначають на посаду заступника начальника відділу трудових колоній НКВС України, і він переїжджає у м.Київ.

У 1937 р. переїжджає до Москви й присвячує себе літературній і громадсько-педагогічній діяльності.

У розквіті сил і задумів 1 квітня 1939 р. А.Макаренко раптово помер (похований на Ново- дівочому кладовищі, м.Москва).

А.С.Макаренко болісно переживав недосконалість науки про виховання людини, глибоко вірив у можливість створення такої «особливої науки» педагогіки, яка з найбільшою імовірністю допо­магала б педагогам виховувати наперед задані моральні риси, повністю запобігаючи можливості педагогічного браку.

Серед основних рис макаренківської педагогіки можна виділти такі:

1) противник догматизму в педагогіці. «Педагогіка є одна з найдіалектичніших і рухомих наук. Таку науку не можна висидіти в кабінетах, у відриві від практики соціального виховання, вона випливає з досвіду мас;

2) розділення методики навчання і методики виховання. «Я вважаю,— писав А.С.Макаренко,— що виховна галузь— галузь чистого виховання є в деяких випадках окрема галузь, відмінна від методики викладання»;

3) єдність виховання і вивчення дітей. В педагогіці XIX — початкуXX ст. часто виходили з того, що спочатку дитину треба вивчити, а вже потім її можна виховувати. А.С. Макаренко висуває ідею вивчення дітей в процесі їх виховання;

4) єдність виховання і життя дітей. В педагогіці пріоритетною була, та й залишається сьогодні, теза про підготовку молоді до життя. І з неї випливала відповідна технологія виховання. А.С.Ма­каренко вважав, що виховати по-справжньому людину можна не готуючи її до майбутнього життя, а організовуючи його, наповнюючи соціально-значущими справами;

5) поєднання навчання основам наук з продуктивною промисловою працею. В закладах Макаренка поряд із загальноосвітньою школою, технікумом і робітфаком функціонували виробництво фотоапаратів (ФЕД)- єдині заводи в бувшому Радянському Союзі;

6) цілковита відмова від думки, що для хорошої школи потрібні насамперед хороші методи в стінах класу. Для хорошої школи потрібна науково організована система всіх впливів;

7) повноцінний колектив як необхідна умова найбільш повного розвитку здібностей і свободи особистості;

8) поява нових розділів теоретичної педагогіки, а саме таких, як:

а) педагогічна техніка;

б) педагогічна технологія;

в) педагогічна логіка;

г) теорія перспектив;

д) стиль і тон виховання;

е) паралельна педагогічна дія;

є) педагогіка колективного виховання.

Цінними для сучасної педагогіки є думки А.С.Макаренка з проблем педагогічної майстерності. Він взагалі дуже високо оцінював роль вчителя в суспільстві, порівнюючи його з садівником, скульптором, актором, називаючи «інженером дитячих душ». Педагогічна майстерність, на його думку, це не особливе мистецтво, яке вимагає таланту, а спеціальність, якій треба вчитися. Макаренко вказує шляхи формування педагогічної майстерності, які, на жаль, не були враховані та й сьогодні недостатньо враховуються в підготовці вчителя:

1) розвиток зору вчителя, вміння читати обличчя вихованців, їх жести, внутрішні стани тощо;

2) формування вміння керувати своїм обличчям, поведінкою, жестами;

3. формування мовної техніки, постановка голосу;

3. розвиток емоційно-вольових якостей і комунікативних умінь;

3. акторська підготовка, вміння грати в дитячому колективі, розігрувати педагогічний гнів, йти на педагогічне — доцільний ризик;

4. підготовка до подолання опору вихованців виховним впливам;

5. психологічна підготовка, формування дослідницьких навичок майбутнього вчителя тощо.

№ 3.

Одним з творців української освітньо-виховної системи був уродженець славної Полтавщини, професор і доктор наук Григорій Ващенко (1878—1967).

Вибираючи все найкраще з минулого, він створив яскравий образ виховного ідеалу, шляхи і мету виховання, щоб Україна мала свідомих патріотів своєї землі і нації, що є передумовою розбудови, сили і могутності держави як гаранта свобод, необхідних для індивіда, родини і нації в цілому.

Свої погляди він відобразив у згаданому вище підручнику «Загальні методи навчання” (вона використовується ще й досі для лекцій в УВУ в Мюнхені).

Виходячи з цього, Г.Ващенко будує українську національну систему освіти, головними елементами якої є її ідеалістичне світосприймання, яке виключає більшовизм з його матеріалізмом і атеїзмом; християнська мораль як основа родини і здорового суспільства; високий рівень розвитку педагогічних наук; видання педагогічних творів (шкільних підручників, літератури для молоді різного віку має бути на найвищому мистецькому і технічному рівні).

Професор Г.Ващенко будує виховний ідеал української людини на двох головних принципах: християнській моралі і українській духовності, що витворилась упродовж нашої історії і входить у традиції українського народу.

№ 5.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970). Народився 28 вересня 1918р. в с. Василівка на Кіровоградщині. Після закінчення школи навчався на факультеті мови і літератури Кременчуцького педагогічного інституту, але через хворобу в 1935 р. вимушений був припинити навчання у вузі.

17-річним юнаком розпочав практичну педагогічну роботу. З 1936 р. продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту. З 1938 р. і до початку війни працює вчителем і завучем в Онуфріївській середній школі. У 1942 рр. був у діючій армії, а після поранення вчителював у Удмуртії. 1948 р. — директор Павлиської середньої школи.

В 1955р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Директор "школи — керівник навчально-виховної роботи». З 1957 р. — Сухомлинський — член-кореспондент АПК, з 1958 р. — заслужений учитель. В 1968р. йому було присвоєно звання «Герой Соціалістичної Праці». Автор цілого роду праць, серед яких слід виділити такі, як «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві», «Народження громадянина»,«Батьківська педа­гогіка» (всього 41 монографія і брошура, понад 600 статей).